Витрати, які підприємство або галузь несе в процесі виробництва певного обсягу продукції, залежать від можливості зміни кількості зайнятих ресурсів. Чимало ресурсів, зокрема більша частина праці, сировини, палива, енергії тощо, можуть бути змінені легко і швидко. Інші ресурси вимагають багато часу на залучення. Так, потужність обробного підприємства, тобто площа його виробничих приміщень і кількість машин та устаткування в ньому може бути змінена лише протягом значного відрізку часу. У деяких галузях важкої промисловості зміна виробничих потужностей може забрати кілька років.
Оскільки на зміну кількості необхідних для виробничого процесу ресурсів затрачається різний час, слід розрізняти короткостроковий і довгостроковий періоди. Короткостроковий період — це період часу, якого замало, щоб підприємство встигло змінити свої виробничі потужності, але достатньо для зміни інтенсивності використання цих фіксованих потужностей.
У межах короткострокового періоду виробничі потужності підприємства залишаються незмінними, але обсяг виробництва може бути змінений шляхом застосування більшої або меншої кількості праці, сировини та інших ресурсів. У межах короткострокового періоду існуючі виробничі потужності можуть використовуватися дещо інтенсивніше.
Для підприємства довгостроковий період — це період часу, достатній для зміни кількості всіх зайнятих ресурсів, включаючи і виробничі потужності. З точки зору галузі довгостроковий період також включає в себе достатньо часу, щоб діючі в ній підприємства змогли розформуватися і покинути галузь, а нові підприємства — виникнути і вступити до галузі. Якщо короткостроковий період являє собою період фіксованих потужностей, то довгостроковий період — період змінних потужностей.
Наприклад, якщо фабриці "Світоч" потрібно найняти ще 50 робітників або навіть набрати цілу робочу зміну, то це було б короткостроковим коригуванням. Та якби виникла потреба прибудувати ще одне крило до фабричного цеху і встановити там додаткове устаткування — це було б уже довгостроковим коригуванням.
Важливо відзначити, що короткостроковий і довгостроковий періоди відрізняються один від одного швидше концептуально, ніж за тривалістю. У галузях легкої промисловості зміна виробничих потужностей може відбутися і за одну добу. Часто малі підприємства можуть збільшити свої виробничі потужності за декілька днів. Але у важкій промисловості для цього потрібні місяці, а то і роки.
11. Типи ринкових структур
Метою функціонування будь-якої фірми є прибуток, як результат її діяльності. Розмір отримуваного фірмою прибутку залежить від якості внутрішнього менеджменту, а також від ступіня конкуренції і від ступіня впливу фіми на ціну продукції.
Умови взаємодії фірм і ціноутворення на ринках залежать від типу ринкової структури, який визначається наступними характеристиками:
- Часткою фірми в ринковому обсязі попиту і пропозиції;
- Ступінем однорідності продукції на ринку;
- Можливістю входження нових фірм на ринок и виходу з нього;
- Умовами взаємодії продавців і покупців на ринку, можливість змови учасників;
- Доступом до інформації, необхідної для визначення поведінки на ринку.
Існує декілька типів ринкових структур: досконала конкуренція, монополія, олігополія і монополістична конкуренція. Коротка характеристика цих ринкових структур наведена в таблиці 10.
Таблиця 10. Характеристика типів ринкових структур
| Тип ринкової структури | Кількість фірми | Характер продукції | Вхід / вихід | Доступ до інформації | Приклади |
| Досконала конкуренція | Багато дрібних фірм | Однорідний | Вільний | Вільний | Ринки сільськогосподарської продукції |
| Монополія, | Одна велика фірма | Унікальний | Неможливий | З труднощами | Залізниця, "Укртелеком” |
| Олігополія | Дві – десять фірм | Однорідний чи диференційований | Можливі окремі перепони | Деякі обмеження | Ринки сталі, алюмінію, автомобільної, побутової техніки |
| Монополістична конкуренція | Багато дрібних і середніх фірм | Диференційований | Вільний | Деякі обмеження | Харчова і легка промисловість, побутова хімія |
Досконала конкуренція – такий тип ринкової структури, для якого характерні:
- Велика кількість дрібних фірм, частка кожної з яких у загальному обсязі попиту і пропозиції незначна;
- Абсолютна однорідність продукції фірми;
- Можливість вільно входити на ринок і залишати його;
- Відсутність взаємодії постачальників і споживачів між собою, поведінка учасників на ринку не є стратегічною;
- Повна поінформованість всіх учасників ринку.
Порушення будь-якої з цих умов призводить до ринку з недосконалою конкуренцією.
Варто зазначити, що реальних ринків, де одночасно і в повному обсязі виконуються всі ці умови, не існує. Мова йде про ідеальну модель ринку, своєрідний еталон, відхилення від якого можуть призвести до певних суспільних втрат.
Серед існуючих ринків до умов ринкової конкуренції наближаються деякі сільськогосподарські ринки, валютні ринки, фондові біржі.
Основна відмінність недосконало конкурентних ринків від досконало конкурентних ринків полягає у можливості учасників неконкурентних ринків в тій чи іншій мірі впливати на ринкові ціни, в той час як учасники повністю конкурентного ринку приймають ціну як задану (price-takers).
Монополія – це таки йтип ринкової продукції, де:
- Весь галузевий випуск постачає одна фірма, а частка кожного споживача в загальному ринковому обсязі незначна;
- Наявність бар'єрів для входження на ринок нових фірм;
- Споживачі не взаємодіють між собою;
- продукція фірми унікальна, не має близьких замінників;
- Немає доступу до інформацї.
Наявність на монопольному ринку вхідних бар'єрів унеможливлює дію конкурентного механізму на цьому ринку. Такими бар'єрами можуть виступати: абсолютна перевага в вартості продукції, єкономія від масштабу, потреба більшого початкового капіталу, диференціація продукції, високі транспортні витрати, монопольне володіння всім обсягом пропозиції певного ресурсу.
Бар'єри може створювати і державна влада у вигляді патентів, ліцензій, авторського права, привілегій на здійснення певного виду діяльності лише однією фірмою. Іноді сама державна влада виступає монополістом.
Типи монополій:
1. Закрита монополія – монополія, захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень, патентів, інституту авторського права.
2. Природня монополія – галузь, в якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму лише тоді, коли одна фірма обслуговує повністю весь ринок. В такій галузі мінімальний ефективний масштаб виробництва продукції близький до того обсягу, на який ринок предявляє попит за будь-якої ціни, достатньої для покриття витрат виробництва. В даній ситуації розподіл випуску між між двома і більше фірмами призведе до того, що масштабі виробництва кожної з фірм будуть неефективно малими. З природніми монополіяим, а основі яких лежить економія від масштабу виробництва, тісно пов'язані монополії, що базуються на володінні унікальними природними ресурсами.
3. Відкрита монополія – фірма на певний час стає єдиним постачальником якого-небудь товару, не володіючи спеціальним захистом від конкуренції. В ситуації відкритої монополії часто опиняються фірми, які першими вийшли на ринок з новою продукцією.
Така класифікація монополій є умовною. Деякі фірми можуть належати одразу до декількох видів монополії. Це, наприклад, фірми телефонного зв'язку, електричні і газові компанії, які можуть бути віднесені як до природньої монополії(присутній ефект економії від масштабу), так і до закритої монополії (існують бар'єри для конкуренції).
Можна також класифікувати монополії з урахуванням часового періоду. Так, наприклад, патентне свідоцтво перетворює фірму в закриту монополію у короткостроковому періоді, але така монополія може бути відкритою на довгостроковому часовому інтервалі. Останнє пояснюється не тільки обмеженим строком дії патента, а й можливістю конкурентів придбати нові продукти.
Фактично, всі монополії можуть вважатися відкритими. Законні бар'єри можуть бути скасовані в судовому порядку. Переваги в витратах природніх монополій можна звести нанівець змінами в технології. Всі монополії піддані ударам конкуренції з боку товарів-замінників (субститутів).
Олігополія – це тип ринкової структури, де:
- На ринку функціонує від 2 до 10 продавців;
- Продукція фірм може бути як однорідною, так і диференційованою;
- Існують певні бар'єри, що ускладнюють вхід нових фірм на ринок;
- Виробники повинні враховувати поведінку конкурентів, тобто діяти стратегічно;
- Існують певні перепони на шляху отримання інформації.
Олігополія – ринок, на якому декілька великих конкуруючих фірм монополізують виробництво і збут основної маси продукції в галузі. Це ринкова структура, за якої на ринку домінує незначна кількість продавців, а поява навих фірм ускладнена чи неможлива. Природня монополія має місце тоді, коли декілька фірм можуть постачати продукцію для всього ринку при більш низьких середніх витратах, ніж тих, що були б у великої кількості фірм (переробка нафти, виплавка сталі, пивоваріння).
Головна риса, притаманна олігополії, ‑ це стратегічна поведінка виробників: фірма-олігополіст повинна обирати стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потеційних зустрічних дій конкурентів.
Розрізняють олігополію І виду, коли декілька фірм виробляють майже ідентичні товари;
олігополію ІІ виду, коли декілька великих фірм виробляють диференційовані товари.
Монополістична конкуренція – тип ринкової структури, де:
- На ринку функціонує багато продавців і і покупців, частка кожного з яких в обсягах ринкових продаж незначна;
- Продукція виробників неоднорідна, диференційована;
- Вільний вхід і вихід на ринок;
- Виробники не взаємодіють між собою;
- Існує повна поінформованість з приводу ринкових цін, обсягів, попиту.
Монополістична конкуренція має місце тоді, коли велика кількість виробників продають диференційований товар, який є недосконалим замінником товару інших фірм.
Важливою ознакою монополістичної конкуренції є диференціація продукції при досить значній кількості постачальників і майже необмежених можливостях входження в галузь нових фірм.
Попит на продукцію окремої фірми уже не абсолютно еластичний, хоча й залишається високо еластичним. Це означає, що фірми мають певну ринкову владу і можуть змінювати ціни без ризику втрати всіх споживачів.
Теоретично, концепція досконалої конкуренції сприяє найбільш ефективному для суспільства розподілу обмежених ресурсів. На практиці, ділове життя суспільства в більшості випадків відповідає умовам недосконалої конкуренії.
