Лекции.Орг


Поиск:




Категории:

Астрономия
Биология
География
Другие языки
Интернет
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Механика
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Транспорт
Физика
Философия
Финансы
Химия
Экология
Экономика
Электроника

 

 

 

 


Основні організаційно-правові форми фірм




Усі організаційні одиниці виробничого підприємництва, тобто фірми, розрізняються за правовими, фінансово-економічними та організаційно-управлінськими ознаками.

Правові ознаки характеризують юридичні аспекти створення статутно­го фонду фірми, статусу учасника (або засновника) фірми, регулюють майнові відносини між учасниками та фірмою.

До правових ознак належать такі:

► право власності на капітал та заснов­ники;

► джерела формування та розмір статут­ного фонду;

► обмеження права стати учасником;

► права учасника на майно у разі його виходу зі складу фірми;

► юридична відокремленість фірми від учасників.



Фінансово-економічні ознаки такі:

► участь у розподілі прибутків;

► відповідальність за зобов’язаннями фірми;

► розподіл майна у разі припинення діяльності фірми.

Організаційно-управлінські ознаки характеризують можливість для учасників займатися безпосередньо управлінською роботою, тобто виконувати функції керів­ництва фірмою, впливати на її оперативну виробничо- господарську діяльність, у тому числі забезпечення тру­довими ресурсами.

Організаційно-управлінськими ознаками є:

► участь в управлінні фірмою;

► використання найманої праці;

► автономність виробничо-господарської діяльності від учасників.

Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компа­нія. Це узагальнена назва будь-якої виробничої одиниці, незалежно від її розмірів, організаційно-правової форми і форми власності. Підприємництво може здійснюватися в різних організаційно-пра­вових формах, які встановлюються законодавством країни. В цьому виявляються нормативні аспекти підприємництва на етапі органі­зації (реорганізації) фірми. Найпоширенішими організаційними формами виробничого підприємництва є:

► одноосібне володіння (за законодавством України це може бу­ти приватне підприємство — юридична особа, заснована на приват­ній власності громадянина України; сімейне підприємство — юриди­чна особа, заснована на приватній власності членів однієї сім’ї; фізи­чна особа, зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності);

► партнерство (товариство з додатковою відповідальністю; повне товариство; командитне товариство);

► корпорація (юридичний об’єкт, відокремлений від своїх безпо­середніх власників).

Крім того, законодавством України передбачені народні, орендні та державні підприємства, які також можуть належати до розряду корпорацій. Особливе місце посідають кооперативи та фірми будь- якої організаційно-правової форми з іноземною кваліфікованою або некваліфікованою інвестицією, діяльність яких регламентується спеціальними законодавчими актами.

Наведемо більш детальну характеристику кожної з трьох основ­них організаційних форм виробничого підприємництва. Першим є підприємство, яке існує як особисте володіння, або особиста влас­ність.Одноосібна власність належить одній особі, одній сім’ї. У США, наприклад, таких одноосібних підприємств приблизно 15 млн. Одноосібна власність охоплює 10 — 14 % фінансового обсягу всього американського бізнесу. Звичайно одноосібний підприємець є універсалом: генеральним менеджером з продажу, збуту, реклами, фінансів, кадрів і постачання. Рейтинг кредитоспроможності одно­осібника не дуже високий порівняно з великими фірмами. Ця фор­ма має низку переваг:

► власникові фірми повністю належить прибуток фірми;

► володар фірми має низькі витрати, пов’язані з організацією виробництва;

невеликі розміри фірми дають власникові змогу підтримувати контакти зі своїми робітниками і покупцями продукції.

Недоліками особистого володіння є:

► обмежені можливості для розширення виробництва;

► несприяння банків у наданні значних кредитів;

► необмежена відповідальність за фінансовий стан підприємст­ва, оскільки все майно володаря за рішенням суду може бути на­правлене на компенсацію вимог кредиторів і погашення боргів;

► власник фірми повинен бути компетентним у всіх виробничих та фінансових питаннях і мати здібності до підприємництва.

Друга організаційна форма виробничого підприємництва — це партнерство, тобто товариство, яке передбачає об’єднання капіта­лів двох або більше господарюючих суб’єктів. Угода між його чле­нами містить такі пункти: повноваження кожного партнера; три­валість угоди; суму, інвестовану кожним партнером; схему розпо­ділу прибутків і можливих збитків; заяву про фінансові необхідні процедури в товаристві; процедуру прийняття нових партнерів і ліквідації товариства. У середині 80-х років у США нараховува­лось 2 млн товариств. У 1997 р. в Україні було зареєстровано по­над 16 тис. господарюючих товариств. Партнерство має такі пере­ваги:

► широкі можливості для розширення виробництва;

► збільшення можливості одержання кредиту;

► залучення професійних менеджерів.

Недоліки цієї організаційної форми полягають у тому, що при генеральному партнерстві, у разі банкрутства фірми, всі її спів­власники несуть необмежену відповідальність. Компаньйон, якому належить 1 % власності фірми, відповідає так само як і той, кому належить решта 99 %. Складності виникають у разі ліквідації і реорганізації фірми в інші види виробництва. Зокрема, передба­чається залежність юридичного існування від виходу партнерів із фірми.

Третя організаційна форма виробничого підприємництва — це корпорація, тобто об’єднання, спілка, акціонерна форма власності, що передбачає колективну власність капіталу, а також зосереджен­ня функцій управління підприємством у руках верхнього ешелону професійних управлінців (менеджерів), що працюють за наймом. Важливою ознакою корпорації є гарантоване законодавством право на довічне існування незалежно від змін складу власників капіта­лу. Невід’ємна особливість корпорації полягає в тому, що у разі бан­крутства вона розпоряджається лише майном корпорації, а не май­ном власників або акціонерів, тобто є компанією з обмеженою відпо­відальністю.

Корпорації мають панівне становище в економіці багатьох роз­винених країн за обсягом продукції, що виробляється, або наданих послуг.

Поєднання різних форм власності надає необхідної гнучкості економіці, сприяє формуванню більш гармонійних структур, що мають переваги великих і малих господарських форм. Зі збільшен­ням розмірів підприємств збільшується також кількість підпри­ємств, які контролюються корпораціями. Якщо на початку XX ст. під контролем корпорацій у США було 23,7 % всіх підприємств, в 1930 р. — 51,7 %, то в 1995 р. — 68,9 %.

Увесь прибуток корпорації належить її акціонерам (учасникам) і поділяється, як правило, на дві частини: перша — дивіденди (від­сотки) для утримувачів акцій; друга — призначена для реінвесту- вання. Основні переваги корпорації такі:

► можливість мобілізації додаткових капіталів випуском цінних паперів;

► використання наукових методів управління і професійних ме­неджерів;

► можливість використання грошового ринку і ринку капіталів дає змогу гнучко зорієнтувати програму з одного виду діяльності на інший;

► корпорація існує незалежно від того, скільки разів змінюва­лись її власники.

Корпораціям властиві також певні недоліки, зокрема, такі:

► високі подвійні податки на одиницю прибутку: спочатку опо­датковується прибуток корпорації, а потім — дивіденди акціонерів при їх виплаті;

► значні організаційно-економічні труднощі при реєстрації фірми;

► більша регламентованість з боку держави.

Порядок корпоратизації підприємств визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 р. № 508. Корпорати- зації також підлягають державні підприємства, закриті акціонерні товариства, понад 75 % статутного фонду яких перебуває у держав­ній власності, а також виробничі та науково-виробничі об’єднання, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством.

Розглядаючи такий аспект, як «власність», слід зупинитися та­кож на інших підприємствах.

Приватне підприємство — це юридична особа, заснована на вла­сності громадянина з правом використання найманої праці. Засно­вник може не виконувати трудових обов’язків на фірмі, але має право повного розпорядження прибутком фірми після сплати пода­тків та інших обов’язкових відрахувань, зборів і платежів. Держава стимулює розвиток саме такої категорії приватних фірм, вбачаючи в них перспективний осередок потужного в майбутньому приватного сектора економіки. Для здійснення управлінських функцій заснов­ник може найняти професійного менеджера. Розміри приватного підприємства законодавчо не обмежуються. Економічна привабли­вість створення такої форми підприємництва відображується мож­ливістю для засновника одержувати доходи у вигляді заробітної плати, премій, матеріальної допомоги тощо, розміри яких він вста­новлює самостійно при безпосередньому керівництві фірмою та у вигляді частини прибутку, спрямованої на споживання, розмір якої не має нормативного обмеження та встановлюється засновником одноосібно.

Державне підприємство — це юридична особа, засновником якої виступає держава. Розрізняють державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності та власності адміністративно- державних одиниць (комунальна власність). Ця категорія підпри­ємств характеризується такими економічними перевагами: часткова гарантованість в забезпеченні підприємства обсягом робіт за допо­могою держзамовлень та держконтрактів; деякі пільги в сфері по­даткових відносин, ресурсозабезпечення, надання кредитно-грошо­вої допомоги, соціальної захищеності працюючих з одного боку, а з другого — більш жорсткий контроль за використанням коштів, які спрямовуються на споживання, за своєчасністю сплати в держ­бюджет, визначеної частки дивідендів на вкладений капітал.

Створення державних підприємницьких структур доцільне з ме­тою забезпечення раціональної структури економіки в стратегічно важливих народногосподарських секторах та розвитку необхідних галузей.

Наслідком функціонування приватних і державних підприєм­ницьких структур є утворення відповідно приватного та державного секторів підприємництва, які вступають у взаємодію та суперечності між собою. Взаємовідносини державного і приватного секторів під­приємництва відбуваються на основі ділових угод, в яких обумовлю­ється питання імпорту і експорту продукції; спільного використання найманої праці.

Орендне підприємство — це юридична особа, що створюється на підставі угоди між державним органом (Фондом державного майна) і організацією орендарів, яка формується за рішенням трудового колективу. Орендне підприємство є гнучкою і ефективною організа­ційною формою на етапі переходу до ринку, що найбільше забезпе­чує організаційну і психологічну підготовку до підприємницької ді­яльності з її вільними ринковими відносинами і підприємницьким ризиком.

Усі організаційні особливості регламентуються угодою про орен­ду, яка укладається відповідно до чинного законодавства про орен­ду і гарантує тимчасове і платне користування орендованими засо­бами виробництва.

Орендна плата забезпечується доходами орендаря і гарантією прав держави (орендодавця). Її розмір залежить від виду оренди, характеру взаємовідносин суб’єктів оренди, попиту на орендоване майно та від інших оганізаційно-економічних чинників, але прин­ципові положення методів розрахунку плати за майно державних підприємств регламентуються державою, оскільки орендна плата є одним з регуляторів підприємництва.

 

7. Виробнича функція — це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції. Виробничу функцію може бути використано як на макроекономічному рівні, де вона відображає залежність сукупного обсягу виробництва у грошовому виразі, так і на мікроекономічному рівні.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-11-23; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 733 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Люди избавились бы от половины своих неприятностей, если бы договорились о значении слов. © Рене Декарт
==> читать все изречения...

2446 - | 2243 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.007 с.