Основні організаційно-правові форми фірм

Усі організаційні одиниці виробничого підприємництва, тобто фірми, розрізняються за правовими, фінансово-економічними та організаційно-управлінськими ознаками.

Правові ознаки характеризують юридичні аспекти створення статутно­го фонду фірми, статусу учасника (або засновника) фірми, регулюють майнові відносини між учасниками та фірмою.

До правових ознак належать такі:

► право власності на капітал та заснов­ники;

► джерела формування та розмір статут­ного фонду;

► обмеження права стати учасником;

► права учасника на майно у разі його виходу зі складу фірми;

► юридична відокремленість фірми від учасників.

Фінансово-економічні ознаки такі:

► участь у розподілі прибутків;

► відповідальність за зобов’язаннями фірми;

► розподіл майна у разі припинення діяльності фірми.

Організаційно-управлінські ознаки характеризують можливість для учасників займатися безпосередньо управлінською роботою, тобто виконувати функції керів­ництва фірмою, впливати на її оперативну виробничо- господарську діяльність, у тому числі забезпечення тру­довими ресурсами.

Організаційно-управлінськими ознаками є:

► участь в управлінні фірмою;

► використання найманої праці;

► автономність виробничо-господарської діяльності від учасників.

Організаційною одиницею підприємництва є фірма або компа­нія. Це узагальнена назва будь-якої виробничої одиниці, незалежно від її розмірів, організаційно-правової форми і форми власності. Підприємництво може здійснюватися в різних організаційно-пра­вових формах, які встановлюються законодавством країни. В цьому виявляються нормативні аспекти підприємництва на етапі органі­зації (реорганізації) фірми. Найпоширенішими організаційними формами виробничого підприємництва є:

► одноосібне володіння (за законодавством України це може бу­ти приватне підприємство — юридична особа, заснована на приват­ній власності громадянина України; сімейне підприємство — юриди­чна особа, заснована на приватній власності членів однієї сім’ї; фізи­чна особа, зареєстрована як суб’єкт підприємницької діяльності);

► партнерство (товариство з додатковою відповідальністю; повне товариство; командитне товариство);

► корпорація (юридичний об’єкт, відокремлений від своїх безпо­середніх власників).

Крім того, законодавством України передбачені народні, орендні та державні підприємства, які також можуть належати до розряду корпорацій. Особливе місце посідають кооперативи та фірми будь- якої організаційно-правової форми з іноземною кваліфікованою або некваліфікованою інвестицією, діяльність яких регламентується спеціальними законодавчими актами.

Наведемо більш детальну характеристику кожної з трьох основ­них організаційних форм виробничого підприємництва. Першим є підприємство, яке існує як особисте володіння, або особиста влас­ність.Одноосібна власність належить одній особі, одній сім’ї. У США, наприклад, таких одноосібних підприємств приблизно 15 млн. Одноосібна власність охоплює 10 — 14 % фінансового обсягу всього американського бізнесу. Звичайно одноосібний підприємець є універсалом: генеральним менеджером з продажу, збуту, реклами, фінансів, кадрів і постачання. Рейтинг кредитоспроможності одно­осібника не дуже високий порівняно з великими фірмами. Ця фор­ма має низку переваг:

► власникові фірми повністю належить прибуток фірми;

► володар фірми має низькі витрати, пов’язані з організацією виробництва;

невеликі розміри фірми дають власникові змогу підтримувати контакти зі своїми робітниками і покупцями продукції.

Недоліками особистого володіння є:

► обмежені можливості для розширення виробництва;

► несприяння банків у наданні значних кредитів;

► необмежена відповідальність за фінансовий стан підприємст­ва, оскільки все майно володаря за рішенням суду може бути на­правлене на компенсацію вимог кредиторів і погашення боргів;

► власник фірми повинен бути компетентним у всіх виробничих та фінансових питаннях і мати здібності до підприємництва.

Друга організаційна форма виробничого підприємництва — це партнерство, тобто товариство, яке передбачає об’єднання капіта­лів двох або більше господарюючих суб’єктів. Угода між його чле­нами містить такі пункти: повноваження кожного партнера; три­валість угоди; суму, інвестовану кожним партнером; схему розпо­ділу прибутків і можливих збитків; заяву про фінансові необхідні процедури в товаристві; процедуру прийняття нових партнерів і ліквідації товариства. У середині 80-х років у США нараховува­лось 2 млн товариств. У 1997 р. в Україні було зареєстровано по­над 16 тис. господарюючих товариств. Партнерство має такі пере­ваги:

► широкі можливості для розширення виробництва;

► збільшення можливості одержання кредиту;

► залучення професійних менеджерів.

Недоліки цієї організаційної форми полягають у тому, що при генеральному партнерстві, у разі банкрутства фірми, всі її спів­власники несуть необмежену відповідальність. Компаньйон, якому належить 1 % власності фірми, відповідає так само як і той, кому належить решта 99 %. Складності виникають у разі ліквідації і реорганізації фірми в інші види виробництва. Зокрема, передба­чається залежність юридичного існування від виходу партнерів із фірми.

Третя організаційна форма виробничого підприємництва — це корпорація, тобто об’єднання, спілка, акціонерна форма власності, що передбачає колективну власність капіталу, а також зосереджен­ня функцій управління підприємством у руках верхнього ешелону професійних управлінців (менеджерів), що працюють за наймом. Важливою ознакою корпорації є гарантоване законодавством право на довічне існування незалежно від змін складу власників капіта­лу. Невід’ємна особливість корпорації полягає в тому, що у разі бан­крутства вона розпоряджається лише майном корпорації, а не май­ном власників або акціонерів, тобто є компанією з обмеженою відпо­відальністю.

Корпорації мають панівне становище в економіці багатьох роз­винених країн за обсягом продукції, що виробляється, або наданих послуг.

Поєднання різних форм власності надає необхідної гнучкості економіці, сприяє формуванню більш гармонійних структур, що мають переваги великих і малих господарських форм. Зі збільшен­ням розмірів підприємств збільшується також кількість підпри­ємств, які контролюються корпораціями. Якщо на початку XX ст. під контролем корпорацій у США було 23,7 % всіх підприємств, в 1930 р. — 51,7 %, то в 1995 р. — 68,9 %.

Увесь прибуток корпорації належить її акціонерам (учасникам) і поділяється, як правило, на дві частини: перша — дивіденди (від­сотки) для утримувачів акцій; друга — призначена для реінвесту- вання. Основні переваги корпорації такі:

► можливість мобілізації додаткових капіталів випуском цінних паперів;

► використання наукових методів управління і професійних ме­неджерів;

► можливість використання грошового ринку і ринку капіталів дає змогу гнучко зорієнтувати програму з одного виду діяльності на інший;

► корпорація існує незалежно від того, скільки разів змінюва­лись її власники.

Корпораціям властиві також певні недоліки, зокрема, такі:

► високі подвійні податки на одиницю прибутку: спочатку опо­датковується прибуток корпорації, а потім — дивіденди акціонерів при їх виплаті;

► значні організаційно-економічні труднощі при реєстрації фірми;

► більша регламентованість з боку держави.

Порядок корпоратизації підприємств визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 р. № 508. Корпорати- зації також підлягають державні підприємства, закриті акціонерні товариства, понад 75 % статутного фонду яких перебуває у держав­ній власності, а також виробничі та науково-виробничі об’єднання, правовий статус яких раніше не був приведений у відповідність з чинним законодавством.

Розглядаючи такий аспект, як «власність», слід зупинитися та­кож на інших підприємствах.

Приватне підприємство — це юридична особа, заснована на вла­сності громадянина з правом використання найманої праці. Засно­вник може не виконувати трудових обов’язків на фірмі, але має право повного розпорядження прибутком фірми після сплати пода­тків та інших обов’язкових відрахувань, зборів і платежів. Держава стимулює розвиток саме такої категорії приватних фірм, вбачаючи в них перспективний осередок потужного в майбутньому приватного сектора економіки. Для здійснення управлінських функцій заснов­ник може найняти професійного менеджера. Розміри приватного підприємства законодавчо не обмежуються. Економічна привабли­вість створення такої форми підприємництва відображується мож­ливістю для засновника одержувати доходи у вигляді заробітної плати, премій, матеріальної допомоги тощо, розміри яких він вста­новлює самостійно при безпосередньому керівництві фірмою та у вигляді частини прибутку, спрямованої на споживання, розмір якої не має нормативного обмеження та встановлюється засновником одноосібно.

Державне підприємство — це юридична особа, засновником якої виступає держава. Розрізняють державні підприємства, засновані на загальнодержавній власності та власності адміністративно- державних одиниць (комунальна власність). Ця категорія підпри­ємств характеризується такими економічними перевагами: часткова гарантованість в забезпеченні підприємства обсягом робіт за допо­могою держзамовлень та держконтрактів; деякі пільги в сфері по­даткових відносин, ресурсозабезпечення, надання кредитно-грошо­вої допомоги, соціальної захищеності працюючих з одного боку, а з другого — більш жорсткий контроль за використанням коштів, які спрямовуються на споживання, за своєчасністю сплати в держ­бюджет, визначеної частки дивідендів на вкладений капітал.

Створення державних підприємницьких структур доцільне з ме­тою забезпечення раціональної структури економіки в стратегічно важливих народногосподарських секторах та розвитку необхідних галузей.

Наслідком функціонування приватних і державних підприєм­ницьких структур є утворення відповідно приватного та державного секторів підприємництва, які вступають у взаємодію та суперечності між собою. Взаємовідносини державного і приватного секторів під­приємництва відбуваються на основі ділових угод, в яких обумовлю­ється питання імпорту і експорту продукції; спільного використання найманої праці.

Орендне підприємство — це юридична особа, що створюється на підставі угоди між державним органом (Фондом державного майна) і організацією орендарів, яка формується за рішенням трудового колективу. Орендне підприємство є гнучкою і ефективною організа­ційною формою на етапі переходу до ринку, що найбільше забезпе­чує організаційну і психологічну підготовку до підприємницької ді­яльності з її вільними ринковими відносинами і підприємницьким ризиком.

Усі організаційні особливості регламентуються угодою про орен­ду, яка укладається відповідно до чинного законодавства про орен­ду і гарантує тимчасове і платне користування орендованими засо­бами виробництва.

Орендна плата забезпечується доходами орендаря і гарантією прав держави (орендодавця). Її розмір залежить від виду оренди, характеру взаємовідносин суб’єктів оренди, попиту на орендоване майно та від інших оганізаційно-економічних чинників, але прин­ципові положення методів розрахунку плати за майно державних підприємств регламентуються державою, оскільки орендна плата є одним з регуляторів підприємництва.

 

7. Виробнича функція — це технічне співвідношення між кількістю ресурсів, що використовуються виробниками, і обсягом виробленої на цій основі продукції. Виробничу функцію може бути використано як на макроекономічному рівні, де вона відображає залежність сукупного обсягу виробництва у грошовому виразі, так і на мікроекономічному рівні.