Естетичні форми суспільних відносин

Естетичний досвід особи реалізується не тільки у створенні власної зовнішності, а й в системі суспільних відносин, в усій багатоманітності її етнічних, національних соціальних і міжособистісних форм, до яких причетна людина. Це відносини моральні та юридичні, економічні й політичні, релігійні й ідеологічні. Вони регулюються моральними і правовими нормами, релігійними догматами, конституційними або відомчими нормативними актами, етичними нормами та кодексами честі тощо. Але ці відносини можуть бути й об'єктом естетичної діяльності людини і суспільства. іншими словами: будь-яка діяльність людини, оскільки вона зумовлює встановлення типових соціальних відносин, що вже самостійно розвиваються в межах існуючих звичаїв з особливим моральним змістом, створює певний осередок. із часом цей осередок на основі естетичних уявлень перетворюється на специфічну суспільну діючу силу, що стає ніби символом цінності й гарантії спадкоємності суспільного життя або якогось її прояву, символом, що активно впливає на душі учасників, сприяє обмінові думками, викликає емоції, закріплюючи, таким чином, дух колективізму і загальної єдності. Як вияв абсолютного і всезагального суспільного життя ця сила не тільки його супроводжує, задає ритм і гарантує його спадкоємність, вона покладена в основу різноманітних явищ у сфері культури. Згадаймо ритуал, яким супроводжується будь-яка магічна дія: церковну літургію, що своєю естетичністю захоплює навіть невіруючу людину, або військовий парад, політичну маніфестацію чи карнавальну процесію.

На початковому етапі (наприклад, на рівні родової спільноти або сільської общини) свого розвитку суспільство загалом може бути видовищем для самого себе. Що складнішими, більш ієрархізованими стають соціальні організми, то більшою мірою постає потреба в періодичних перервах у повсякденному житті, яке відмежовує й ізолює людину від суспільного цілого. потреба в періодичному наочному підтвердженні належності індивіда до спільноти викликає до життя таку форму цілісності та єднання суспільства, як народне свято. Свято виникає в ситуації, коли спільнота позбавляється внутрішніх ієрархічних умовностей, пов'язаних як із практичною функціональністю суспільних відносин, так і з ізольованістю окремих виробників. інакше кажучи, коли суспільство виступає єдиним у всьому його багатстві, свободі й різноманітності відносин. народні свята, релігійні обряди, військові ритуали, карнавальні ігри, ярмарки, спортивні змагання є видовищними дійствами, що символічно уособлюють цей вільний суспільний взаємозв'язок. у таких видовищах колективна участь людей має відкритий і безпосередній характер. кожен учасник несе в собі колективну свідомість і почуває себе частиною єдиного цілого. Форми, драматургія, символічні знаки, спосіб організації таких суспільних дій мають своєрідне естетичне навантаження і саме через нього забезпечують єдність сприйняття та усвідомлення їх змісту, а отже, відчуття одночасної єдності і свободи кожного з учасників.

Інший, складніший різновид естетичного оформлення суспільного зв'язку виникає там, де момент єдності і спадкоємності формується залежно від певного культурного змісту, який визначає і цінність, і конкретну естетичну форму самої дії. Майже всі найважливіші етапи життя людини, такі як народження, досягнення повноліття, шлюб, поховання, є колективною дією, якою забезпечується усвідомлення суспільної єдності і взаємозв'язку, а також суспільної цінності окремої людської істоти. у складніших формах суспільного взаємозв'язку, таких як релігійний ритуал, політичні або військові церемонії, форми дії встановлюються інституціонально, зміст їх стає загальнішим, але водночас виникає момент розриву між дійовими особами та глядачами, хоча глядачі ще беруть участь у дії, щоправда як другорядні особи, але як представники спільноти, виразники її суспільних інтересів.

Щодо міжособових взаємин, які регулюються конкретно-історичними принципами моралі, то їх естетичною формою виступає етикет — усталена система норм поведінки і спілкування; водночас вона має тенденції історичного розвитку. довершеність етикетних форм міжособових взаємин забезпечує дотримання моральних норм, взаєморозуміння, виховання через їх засвоєння моральної самосвідомості людини.

Аристократичний етикет, дотримання якого вирізняло джентльмена, світську людину з-поміж простонароддя, що відійшов у минуле у першій половині буремного XX ст., і нині здається багатьом тим елементом естетичної культури, якому вже немає місця в сучасному житті демократичного суспільства. про нього згадують лише тоді, коли постає потреба дотримання дипломатичного протоколу, прийому в англійської королеви чи японського імператора. Тим часом етикет живе в нашому повсякденні у правилах хорошого тону — потребі поступитися місцем жінці або літній людині, привітатися чи відповісти на вітання, піднятися, вітаючи вчителя, і т. ін. Він набуває сучасної своєрідної форми в діловому спілкуванні у світі бізнесу, в професійній етиці юриста, лікаря, вчителя, політичного діяча та високопосадовця.

Етикет регулює не тільки колективні форми взаємодії, а й індивідуальну активність, соціальну діяльність і знаходить вияв у манерах людини. Він є системою виразних засобів, через які здійснюються поведінка, вчинки та дії. на рівні особистості етикет виступає як манери, що характеризують особистість (ідеться не про те, що здійснюється, а як здійснюється). Вони свідчать про стійкий, звичний та постійний механізм поведінки особистості й визначаються як вишукані, гарні або, навпаки, брутальні. Відповідність манер певним етикетним нормам свідчить про такт, або красу поведінки. Використання естетичної оцінки моральних вчинків засвідчує можливість і необхідність гармонізації людського співжиття та спілкування.

Іноді доводиться чути, що, мовляв, дотримання етикету маскує справжнє ставлення людини до людини, призводить до лицемірства. Така думка не враховує того факту, що дотримання етикету підсвідомо впливає на моральний стан людини, пом'якшує і навіть знімає агресивність, нетерпимість, нечутливість щодо іншої людини, змінює внутрішню налаштованість, моральні установки, усуває причини виникнення конфлікту чи непорозуміння. Отже, зовнішня форма поведінки, що виступає спочатку як вимушена потреба дотримання правил етикету, переходить у внутрішній стан людини, змінює її морально.

Людство в процесі історичної практики вдосконалює суспільні відносини, прагне їх гармонізувати, зробити по-справжньому людяними, гуманними. у цій сфері естетичне поєднане з моральним настільки органічно, наскільки у сфері предметної діяльності органічно поєднані естетичне й утилітарне. Саме тому людство, створюючи ідеал особистості, передбачає розвиток у ньому фізичної досконалості, високих моральних якостей і розвинутої естетичної свідомості. Ще антична естетика виробила свого часу таку спрямованість людського розвитку, позначивши її словом калокагатія, тобто гармонія зовнішнього і внутрішнього, що є умовою краси людини. Цілісність людської особистості, велич її душі, висока культура поведінки й нині залишаються ідеалом гармонійної шляхетності, тим орієнтиром самовдосконалення, до якого має прагнути кожна людина.