Людська особистість як об’єкт естетичної діяльності

Життя людини і суспільства не обмежується однією лише працею. Воно різноманітне, і всі його процеси підпорядковані законам доцільності й соціалізації. Сама людина, її тіло, її зовнішність, форми її соціального вияву з прадавніх часів були предметом естетичної діяльності. Здавалося б, зовнішність є природним надбанням, проте в підсумку тіло людини формувалось і під впливом трудової діяльності, а також суспільного способу життя. прямоходіння, спеціалізація кінцівок, розвиток мови і здатного до її сприйняття слуху, людський нюх, смак і дотик, обличчя, що світиться розумом,— усе де є, здебільшого, результатом специфічної для людини форми життєдіяльності. процеси вдосконалення людської форми і сутності відбувались об'єктивно, несвідомо для самої людини. проте виразність людського образу, зовнішності, здатність через інтонацію, жести, міміку переда вати складні духовні, емоційні процеси мали вирішальне значення в розвитку суспільних форм життя.

Вивчаючи історичні людські спільноти, що перебували на первісному рівні розвитку, етнографи звернули увагу на важливу роль, яку відігравали татуювання та деякі інші форми прикрашання людського тіла. Виявляється, що з самого початку використання вони були соціальними знаками, за допомогою яких певна соціальна якість людини ставала очевидною для інших, підсилювала соціальну репрезентацію носія цих ознак.

Одяг, який передусім задовольняв потребу захисту від несприятливого впливу середовища, а також мав відповідати певним морально-етичним вимогам, також зазнавав великих змін, дедалі більшою мірою стаючи явищем естетичним. Багатовікова історія свідчить, що одяг ніколи не зводився тільки до функціонального його призначення. Адже в ньому, зазвичай, чітко відображалася соціальна характеристика людини, її суспільний статус, особливості суспільних відносин, до яких вона залучена. Все це забезпечило одягу або «костюму» важливе місце в історії культури.

Удосконалення самого тіла людини, що робить її красивою, сильною, вправною, використання одягу, косметичних засобів і прикрас для демонстрування соціальних якостей людей заклали підвалини такого різновиду естетичної діяльності, як мода. Слід зауважити, що розвиток її і зміни напрочуд примхливі. Що є рушієм моди, виявити дуже важко. проте немає сумніву, що вимоги до тіла, одягу, косметики і прикрас щонайтісніше пов'язані зі змінами способу життя і рухаються в єдиному ритмі з усіма змінами навколишнього предметного світу людини, підпорядковуючись провідним формам, які визначають стиль епохи.

Однак у розвитку моди спостерігаються дві тенденції. Одна з них полягає в тому, що людське тіло, його пропорції і природні форми є домінуючими. З огляду на це суспільство більшою мірою зацікавлене в гармонійному фізичному розвиткові людського тіла за допомогою спорту; одяг і прикраси орієнтовані на природні людські форми. Щодо іншої тенденції, то вона полягає в штучному, нерідко спотвореному посиленні стилізації людської статури за допомогою одягу, усіляких перук, надмірного використання косметики. В такі періоди вимоги до фізичного стану людського тіла помітно знижуються.

В історії світової моди неодноразово спостерігалися сплески як першої, так і другої тенденцій. Суспільство XX—XXI ст., очевидно, таки знайшло можливість гармонійного поєднання вимог як до людського тіла, так і до одягу, прикрас і косметики, що доповнюють природну красу людини. Масовий спорт, піклування суспільства про здоров'я і, фізичну досконалість своїх членів є важливим естетичним надбанням людства, адже за всім цим стоїть високе загальнолюдське гуманістичне завдання — подовжити активне, здорове, радісне життя кожної людини, де фізична досконалість стала б запорукою повноцінного соціального життя. Водночас мистецтво косметики й одягу дає змогу в разі потреби приховувати, підправляти недоліки зовнішності.

Вигляд людини, вміння її через зовнішність передати свій внутрішній світ або, навпаки, приховати його, продемонструвати свою індивідуальність або, навпаки, створити потрібний імідж є нині важливим елементом естетичної культури особистості. Слід при цьому пам'ятати, що зовнішність не є особистою справою людини, це насамперед умова спілкування та взаєморозуміння, що потребує поваги до суспільних норм і правил, людської гідності взагалі.

Відомий італійський філософ Антоніо Банфі так оцінює естетичну вагомість одягу (як і всього іншого, за допомогою чого людина формує свою зовнішність): «у широкому діапазоні значень: від міфічно-символічного до народно-орнаментального, від декоративного, пов'язаного з безпосереднім виявом характеру особистості, до практично-функціонального — одяг відрізняється тисячею відтінків, у яких відображаються найтонші нюанси самосвідомості та особистого світу індивіда. Одяг завжди є важливим елементом особистості, дзеркалом того, що в людині є природного і риторичного або фальшивого, колективного чи індивідуального, манірного чи справжнього. Саме тому історія костюма — це історія самої людини». Створення особистого стилю через формування зовнішності є, на наш погляд, важливою сферою естетичної діяльності людини. Звичайно, кожний із нас від природи наділений обличчям і статурою, ми не самі шиємо собі одяг і взуття, проте це не позбавляє людину відповідальності за свій вигляд. Адже ніхто краще не знає нас і наші властивості та якості, ніж ми самі, ніхто крім нас самих не може розвинути власне тіло, міміку, жести, багатство інтонацій, відшліфувати манери поведінки. /Банфи А. Философия искусства.— М., 1989. — С. 113./ Для цього кожна людина мусить стати художником, здатним створити гармонійну єдність внутрішнього світу й індивідуальної зовнішності. навряд чи можна знехтувати народним спостереженням, що людину характеризує її зовнішній вигляд («видно пана по халявах»). Йдеться про те, що вигляд людини повинен найбільшою мірою відповідати її особистості, а не суперечити їй. Головними помічниками у вирішенні цього завдання мають бути естетичний розвиток людини, її смак, мистецтво і спорт.