Українська козацька держава у другій пол. XYII ст. Руїна (1657-1687)

На час смерті гетьмана спостерігається морально-психологічний занепад суспільства та зневіра у незалежності, яке доповнюється погіршенням московсько-українських відносин. Скорочення населення на 40% доповнюється господарським занепадом на фоні міжусобної боротьби старшини за владу. По смерті Б. Хмельницького зростає протистояння двох центрів влади – гетьмана у Чигирині та Запорізької Січі. Внутрішнє протистояння доповнюється зовнішніми впливами та проводять до розколу держави.

Б. Хмельницький намагався перетворити гетьманську владу на спадкову і за його наказом старшина обрала 11 квітня 1657р. гетьманом його сина Юрія (16 років). Однак, після смерті Богдана Юрій Хмельницький, за рішенням старшинської ради був замінений І. Виговським. Порушення принципу спадкового гетьманства породило серед старшини спокусу боротьби за владу, що призвело до громадянської війни та розколу держави.

Період від Богдана (Хмельницького) до Івана (Мазепи), історики, за почином М. Костомарова, називають Руїною ( 1657-1687рр. ). Причини Руїни:1) відсутність загальнонаціонального лідера та боротьба серед старшини за владу; 2) соціальне протистояння козаків та старшини; 3) втручання сусідніх держав – Московщини, Речі Посполитої, Османської імперії та Криму.

Гетьманування І. Виговського. Гадяцький договір. 15 вересня (26 серпня) 1657р. козацька старшинська рада у Чигирині обрала І. Виговського тимчасовим (наказним) гетьманом, а 25 жовтня у Корсуні козацька рада затвердила його повноправним гетьманом.

Виговський відкинув ідею спадкоємного гетьманату, тобто монархічну модель управління. В основу свого державотворчого курсу він поклав принципи олігархічної республіки. З ідеї олігархічної республіки логічно випливала ставка гетьмана на шляхетство та козацьку старшину, які у цей час намагалися відмежуватися від решти козацтва, сконцентрувати в своїх руках велике землеволодіння та консолідуватися в окремий привілейований клас. Саме ці верстви підштовхували Виговського до відновлення старої моделі соціально-економічних відносин, насамперед – кріпацтва. Така внутрішня політика гетьмана вела до послаблення центральної влади, посилення позиції козацької старшини та шляхти, порушення соціальної рівноваги у суспільстві, зростання масового невдоволення і врешті-решт до вибуху соціальної боротьби.

У внутрішній політиці І. Виговський (1657-1659) виступив за пріоритетну роль козацької старшини та шляхти. Обурена козацька старшина під керівництвом кошового Я. Барабаша та полтавського полковника М. Пушкаря збирає військо («дейнеки») і фактично розпочинає у жовтні 1657р. громадянську війну, розгромивши загони І. Богуна та І. Сербина. Гетьман розгромив повстання травні – червні 1658р, використавши для придушення опозиції кримських татар. Під час боїв під Полтавою загинуло 50 тисяч козаків. Закінчилась Національно-визвольна війна та розпочалась Руїна.

У зовнішній політиці Виговський укладає договори з Швецією, Кримським ханством, визнаючи союзницькі відносини з Московщиною. 6 (16 ) вересня 1658 р. підписується Гадяцький трактат, який був розроблений Юрієм Немиричем. Згідно з договором Україна як «Велике князівство Руське» входила до Речі Посполитої на правах третього рівного суб'єкта федерації. Українська держава визнавалась в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Органи влади формувалися за польським зразком на чолі з спільним виборним королем. На чолі держави стояв виборний гетьман, який одночасно був Київським воєводою та сенатором. Україна мала власний суд, військо, скарбницю, але при цьому позбавлялася можливості міжнародних стосунків. Армія становила 30 тис. козаків та 10 тис. найманців. Урівнювалися права католицької та православної церков, п’ять церковних ієрархів отримували місце у сенаті. У Руському князівстві ліквідовувалась унія. Встановлювалось свобода слова та друку, відкривались два університети. Однак польська шляхта повертала собі свої володіння та на селян накладали феодальні повинності. Саме цей пункт призвів до втрати гетьманом підтримки серед українського народу.

В цей час війну проти гетьмана починає Росія. На Україну вторглася 100 тисячна армія на чолі з воєводою Г. Ромодановським. Проти росіян виступило 60 тис. українських козаків на чолі з І. Виговським та 40 тис. татар на чолі з ханом Магомет-Гіреєм IY. У боях 24- 28 червня 1659р. московська армія була розгромлена під Конотопом, втративши 40 тис. вбитими та 15 тис. полоненими. Союзники втратили 4 тис. українців та 6 тис. татар. Але запорожці під проводом І. Сірка напали на Крим, що змусило татар залишити козацьке військо. Одночасно проти І. Виговського піднімається ще одне промосковське повстання - під проводом І. Богуна та Якима Сомка, Василя Золотаренка і Тимоша Цецюри. Підтримані російськими військами, повсталі завдають поразки Виговському, і той втік до Польщі, де став сенатором. У 1664р. розстріляний за наказом Тетері.

28 вересні 1659 р. на Білоцерківській раді гетьманом знову проголошується Ю. Хмельницький (син Б. Хмельницького та Ганни Сомко) (1659-1663). Він підписує з царським урядом нові Переяславські статті (17 жовтня 1659р.), якими заборонялись обрання гетьмана без дозволу царя, зовнішні стосунки з іншими державами. Гетьман позбавлявся права призначати та звільнять полковників та старшину. Московські воєводи сіли в Києві, Переяславі, Ніжині, Чернігові, Брацлаві, Умані. Переяславські статті та взаємини з Москвою викликали крайнє невдоволення старшини.

У 1660р 20 тис. росіян під керівництвом Вас. Шереметьєва та 20 тис. козаків на чолі з Т. Цецюрою вирушили на Львів, але були блоковані 30 тис. поляків та 30 тис. татар біля Чуднова. 7 жовтня 1660р Ю. Хмельницький розриває спілку з Москвою і підписує з Польщею Слободищенський трактат, який майже повторював Гадяцький договір, тобто Україна поверталася під владу Речі Посполитої на автономних засадах, але без створення Великого князівства Руського та без права зовнішніх зносин. Українські козаки під Чудновом залишили росіян, які були вирізані татарами.

Правобережні полки визнали Слободищенський трактат, а лівобережні не визнали, і Україна фактично розділилася на дві частини. Правобережну Україну під протекторатом Польщі очолював Ю. Хмельницький та Лівобережну під протекторатом Росії на чолі з наказним гетьманом Якимом Сомком (дядько Юрія) (квітень-червень 1662).

Поділ України на Правобережну та Лівобережну. У 1663 р. Ю. Хмельницький зрікається гетьманства та приймає постриг як Гедеон у Святоонуфрівському монастирі Корсуня, а пізніше він потрапляє до турків. Гетьманом Правобережної України у січня 1663р. стає переяславський полковник Павло Тетеря (1663-1665, зять Б. Хмельницького по Катерині). Він був прихильником твердої гетьманської влади, тому не загравав з козаками та старшиною. Домігся зрівняння у правах православних та католиків та визнання поляками козацьких привілеїв. Але проти нього піднялось селянське повстання на чолі з І. Виговським, І. Богуном та І. Сірком. Тетеря розстріляв І. Виговського та І. Богуна, заарештував митрополита Тукальського, Ю. Хмельницького та Гуляницького. Гетьман у 1665 р. призначив наказним гетьманом М.Ханенка та втік до Молдавії, де в 1671 р. був отруєний.

Того ж 1663 року на «Чорній раді» (18 (28) червня)у Ніжині лівобережним гетьманом обирають кошового Запорізької Січі Івана Брюховецького (1663-1668). Він страчує інших претендентів Я. Сомка та І. Золотаренка. У листопаді 1663р. він підписує із Москвою Батуринські статті, за якими російські гарнізони забезпечуються за місцевий кошт, проводиться перепис населення та заборонено торгівлю українськими вином та тютюном в Росії. У 1665 р. І. Брюховецький підписує з Росією Московські статті, за якими вибори гетьмана могли відбуватись лише у присутності московського представника та гетьман позбавлявся прав зовнішніх зносин. Всі землі Гетьманщини оголошувались власністю царя та всі українські податки поступали до царської казни. У 1668 р., побоюючись втратити гетьманство через загальне незадоволення, заявив про вихід України з-під влади Москви і перехід під турецький протекторат, очолив антимосковське повстання. Коли на Лівобережну Україну перейшли полки П.Дорошенка, лівобережні козаки вбили І.Брюховецького.

30 січня 1667 р. Росія і Польща укладають за спиною України Андрусівське перемир'я на 13,5 років, яке, порушуючи Березневі статті 1654 р., поділило Україну. У складі Росії залишилася Лівобережна Україна та Київ, Правобережна Україна переходила до Польщі. Запоріжжя перебувало під владою обох держав. Це був перший санкціонований поділ України іноземними державами.

На гетьмана Правобережної України обирають черкаського полковника Петра Дорошенка (1665- 1676 рр.), якого називали «останній із справжніх козаків». Аби зміцнити свої позиції всередині країни й забезпечити народну підтримку, Дорошенко систематично збирає військову раду. Йому активно сприяє митрополит Київський Йосип Нелюбович-Тукальський, який переселився у Чигирин. Незалежність від козацької старшини мала забезпечуватися 20 тисячним найманим військом - сердюцькими полками («серденята» - з тур. «відчайдухи»). Починається заселення країв Правобережжя, які перед тим були пусткою (втрати населення 70%).

Для боротьби з Польщею він проголошує спілку з Кримом і Туреччиною. У грудні 1666р. Дорошенко розгромив поляків під Браїловим, а у жовтні 1667р. козаки і татари розгромили польського короля Яна Собєського біля Підгайців. Дорошенко здійснює похід на Лівобережжя, де 8 червня 1668 р. під Опішнею проголошує себе гетьманом всієї України (обох берегів Дніпра).

Але поляки напали на Правобережжя. Відтак, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом чернігівського полковника Д. Многогрішного, Дорошенко повертається на Правобережжя. 9 березня 1669 р. на Глухівській раді Многогрішний обирається лівобережним гетьманом. Дем’ян Многогрішний (1669-1672 рр.) підписав із Московською державою Глухівські статті (1669 р.), за якими московські воєводи залишалися тільки в п’ятьох містах (Києві, Чернігові, Переяславі, Ніжині, Острі) та втрачали право втручатися в справи української адміністрації. Козацький реєстр становив 30 тисяч чоловік та наймане військо (1 тис. осіб). Податки збиралися козацькою старшиною на потреби Гетьманщини, столиця якої переносилась із Гадяча до Батурина. Також гетьман провадив таємні переговори з П.Дорошенком про можливість переходу Лівобережної України під протекторат Туреччини. За доносом старшини гетьмана в 1672 р. заарештували та передали царським урядовцям й відправив на довічне заслання до Іркутської в’язниці до 1707р.

А на Правобережжі, окрім зіткнень з польськими військами, у Дорошенка з'явилися додаткові проблеми - нові претенденти на гетьманську булаву: Петро Суховій (1668-1669, племінник І. Брюховецького), який спирався на запорожців, і М. Ханенко (1669-1674) - ставленик Речі Посполитої. Суховія підтримували Корсунський та Уманський полки. Пізніше Суховій передав владу уманському полковнику Ханенку, який 2 вересня 1670р. уклав з Польщею Острозькі статті, за якими Польща визнавала привілеї козацтва, а козаки майнові права шляхти і феодальні повинності селян. Розгорілась громадянська війна на Правобережжі. У цій ситуації П. Дорошенко змушений був прийняти 12 березня 1669 р. на Корсунській раді протекторат Стамбула. Там було укладено з Туреччиною Корсунські статті, на таких умовах: 1. Турецький султан допомагає П.Дорошенкові відвоювати у Речі Посполитої Галичину, Волинь і Київщину та розпочати з Московською державою війну за Лівобережну Україну. 2. Територія Гетьманщини – від Перемишля до Путивля. 3 Українська православна церква зберігає автономію в складі константинопольського патріархату. 4. Українське населення не сплачує податки і данину на користь султана.5. Козацьке військо має брати участь у війнах Туреччини.

1672 року Туреччина починає війну проти Польщі виславши 100 тис. турків, 50 тис. татар, до яких приєднались 12 тис. українських козаків. Дорошенко розгромив поляків та М. Ханенка під Четвертинівкою і у серпні 1672р. турки взяли Кам’янець. У жовтні 1672р. турки обложили Львів. Підписана 5 жовтня 1672р Бучацька мирна угода означала входження Поділля до складу Туреччини. П. Дорошенко проголошувався правителем Правобережної України в межах Брацлавщини та Київщини (вперше у міжнародному договорі вжито термін «Українська держава»).

Однак польський сейм не ратифікував Бучацький мир і війна продовжилась. У вересні 1673р. під Хотином польський король Я. Собеський розгромив турків. 17 жовтня 1676р. було укладено Журавненський польсько-турецький договір, за яким Поділля залишилось під владою Туреччини, а Київщина під владою Дорошенка. Польський сейм знову не ратифікував договір. Війна перемістилась до Австрії. У 1683р. польський король Ян Собеський розгромив турків під Віднем. У 1699р. Туреччина та Польща уклали договір, за яким Поділля та Правобережна Україна повертались Польщі.

Татари і турки грабували Правобережжя, населення краю масово тікало на «московську Україну», проклинаючи гетьмана, що «запродав Україну в турецьке ярмо». Правий берег Дніпра знелюднів, розпочався голод. За таких обставин Дорошенко наприкінці 1675р передав клейноди І. Сірку та 17 вересні 1676 р. скидає гетьманські повноваження і здався І. Самойловичу. П. Дорошенка висилають до Росії, де він помер та похований у с. Ярополче. На раді у Переяславі І. Самойлович проголошується гетьманом обох боків Дніпра.

Туреччина, намагаючись зберегти свій контроль над Україною, знову обирає на гетьмана Ю. Хмельницького (1677- 1681 рр.), який обіймає Правобережну Україну з столицею в Немирові. Султанський уряд проголосив його гетьманом і «князем сарматським і України, володарем Запорізької Січі». Для посилення його влади турки організували два Чигиринські походи.

Перший похід - 1677 р. Облога Чигирина 160-тисячною турецько-татарською армією тривала три тижні, місто захищали україно-московські війська (80 тис.) під командуванням І.Самойловича та воєводи Г.Ромодановського. Другий похід відбувся 1678 р. 200-тисячне турецько-татарське військо захопило 12 серпня Чигирин після місячної облоги. Відступаючи, Самойлович організував «великий згін», тобто переселення населення на Лівобережжя. Правобережжя перетворилось у пустелю.

Московсько-турецькі суперечки щодо володіння українськими землями були врегульовані Бахчисарайським мирним договором (1681 р.): 1. Туреччина отримала Південну Київщину, Брацлавщину і Поділля; 2. кордон між державами встановлювався по Дніпру; 3. землі між Дністром та Бугом залишалися незаселеними 20 років;

Після підписання Бахчисарайського мирного договору 1681 р. Ю.Хмельницького. через невміння правити та звірства турки позбавили гетьманської булави та страчують у Кам’янці-Подільському (1681 або 1685).

В цей час міняється влада на Лівобережній Україні. У 1672р. скидають Д. Многогрішного і засилають до Сибіру. Гетьманом обирають Івана Самойловича (1672-1687). Із Московщиною він підписав Конотопські статті (1672 р.) на таких умовах: 1. гетьманові заборонялося підтримувати зовнішні відносини без царської згоди; 2. гетьман не мав права карати та позбавляти старшину посад без згоди старшинської ради; 3. були розпущені наймані гетьманські (компанійські) війська. Самойлович припинив скликати козацькі ради та зосередив владу в руках своєї родини. Також він почав формувати козацьку аристократію шляхом створення бунчукового товариства.

У 1676 р. став фактичним гетьманом і Ліво-, і Правобережжя. Організував переселення українського населення з Правобережжя («Великий згін 1678р.») на Лівобережжя, щоб остаточно підірвати економіку Правобережжя. Брав участь в обороні Чигирина від турецько-татарської армії (1677-1678 рр.), в російському поході на Крим (1687 р.) під головуванням В.Голіцина, що завершився невдало.

За його правління (але без його участі) Москва і Річ Посполита підписали Вічний мир ( 21 квітня 1686 р.) на наступних умовах: 1. кордон між Річчю Посполитою та Московською державою пролягав по Дніпру; Південна Київщина і Брацлавщина залишалися незаселеною нейтральною зоною; 2. Запоріжжя відходило Москві;3. У 1687 та 1689 рр. було проведено два Кримські походи проти Кримського ханства росіян та лівобережних козаків.

Отже, Україна остаточно поділена на дві частини.