Тема 2. Київська Русь та її місце в історії людства

1. Східні слов’яни.

2. Київська Русь.

3. Галицько-Волинська держава.

4. Культура Давньоруської держави.

 

Східні слов’яни.

За часів бронзи (3 тис. до н.е.) територію України заселяють представники Культури шнурової кераміки індоєвропейської мовної сім’ї, які є спільними предками для слов’ян, балтів та германців. У XI-YII ст. до н.е. протослов’яни формують Білогрудівську та Чорноліську культури. У YII ст. до н. епрасловяни виступають під іменем скіфи-орачі та неврів, які проживали у Поліссі. Передслов’янський період пов’язаний із зарубинецькою (3 ст. до н. е. – 2 ст. н. е.) та черняхівською (2-4 ст.) культурами, які є спільною для всього слов’янства. У 2-3 ст. формується Київська культура, яка є основою українського етносу. Зарубинецьку та черняхівську культури відкрив Вікентій Хвойко.

Самоназва „ слов’яни ” означає „ті, що розмовляють зрозумілою мовою”. Уперше слов’яни згадуються у працях Плінія Старшого, Тацита «Германія», Птоломея «Географія» (I ст. н.е.) під назвою “ венеди”. Хоча, Геродот (5 ст. до н. е.), перелічуючи племена прибалтійських земель, називає «енетів», що, можливо, є першою згадкою про венедів.

У 512 р. Прокопій Кесарійський вперше називає їх склавинами – слов’янами. Йордан стверджував, що слов’яни спочатку називались венедами, а пізніше розпались у 4 ст. на три гілки:

1. венеди, які проживали на території від Балтійського моря до Карпат і від Одри до Дніпра;

2. склавини, які заселили Пр. Україну, Чехію, Угорщину, Балкани;

3. анти, які заселяли Південну Україну між Дніпром та Дністром.

Існує кілька теорій походження словян:

1. дунайська концепція, яка походить з найдавнішого літопису „Повісті временних літ” літописця Нестора, твердить, що слов’яни довгий час жили на берегах Дунаю, звідки й почали розселятися;

2. вісло-одерська ( Ю. Косташевський, Т. Лер-Сплавинський ) стверджує, що прабатьківщиною слов’ян була територія сучасної Польщі;

3. південно-прибалтійська (О. Шахматов) доводить, що словяно-балтійський етнос виник в басейні Західної Двіни;

4. синтетична концепція ( В. Гензель, П. Третяков, Б. Рибаков ), яку підтримує переважна більшість дослідників, доводить, що давні слов’яни розселялися між Дніпром і Одером.

У YI-YII ст. слов’яни беруть участь у Великому переселені народів, розселяючись трьома потоками: на південь- на Балканський півострів; на захід – вверх по Дунаю; на північний схід – до Волги та Ладоги. Слов’яни зайняли значну територію, яка простяглась від Ельби на заході до верхів’їв Волги на сході, від Чорного та Середземного морів на півдні до Балтики на півночі. Як наслідок, єдина слов’янська спільнота у VI–VII ст. розпалась на три гілки: західні (поляки, чехи, словаки, лужичани, полабсько-прибалтійські слов’яни), східні (українці, росіяни та білоруси) і південні (серби, словенці, чорногорці, хорвати, македонці та болгари) слов’яни.

Держава антів, яка простягалась від Дністра до Дону, проіснувала близько трьох століть (кінець IV – початок VII ст.) і у 602 році загинула під натиском аварів. Відомі вожді антів Бож, Пірагаст, Ардагаст, Мезамир. У 375 р. король готів Вінітарій розгромив рекса антів Божа, але й сам загинув у бою з гунами.

Територія антів ( пеньківську культуру ) охоплювала переважно лісостепову зону Східної Європи. За Йорданом, анти жили між Дністром і Дніпром. За Прокопієм, їх оселі сягали на сході Азовського моря, а на заході - долини Дунаю.

Термін «анти» виводять з іранської мови у значені «край», «околиця землі», або із грецької «гіганти» у значені «богатирі». Вони зображували їх високими, світловолосими, дужими людьми. Анти легко переносили холод і спеку, різні злигодні.

Основною галуззю господарства у антів було орне хліборобство із застосуванням залізного плуга, а також - осіле тваринництво і промисли (мисливство, рибальство, збиральництво). Високого рівня досягло ремесло (залізоробне, гончарне із застосуванням гончарного круга, склоробне та інші).

Після 551 р. анти і склавини оселились на північних Балканах (територія сучасної Болгарії та колишньої Югославії). У 602 р. авари розгромили Антську державу. Держава антів перетворилась у Дулібський союз племен, який також підкорили авари (626). Під тиском кочівників анти від узбережжя Чорного моря відходять на північ.

Слов’яни займались підсічно-вогневим та орним землеробством із присадибним тваринництвом. Вирощували пшеницю, жито, ячмінь, овес, льон, коноплі, горох, ріпу, цибулю, часник, розводили ВРХ, кіз, овець, свиней. Також займалися полюванням, рибальством, бортництвом. Ремесла представлені ковальством, ткацтвом, гончарством, обробка каменю, дерева, металів.

Проживали у квадратних напівземлянках або землянках із зрубними стінами довжиною 3-4 метри, в кутку була глиняна або кам’яна піч. 5-15 сімей-домогосподарств об’єднувались у сільську общину (верв, мир), селища групувались (гніздились) навколо укріпленого центру – граду із дитинцем-замком. Кожна нова група поселень виростала на відстані 50 - 70 кілометрів. Східнослов'янські землі рясніли сотнями таких обнесених частоколом населених пунктів. Тому скандинави називали ці землі «Гардарікі», що значить «країна укріплень».1

Управлялись слов’яни князем-рексом, влада якого обмежувалась народними зборами чоловіків – вічем. Князь опирався на дружину, професійних військових. Племена поділялись на роди, які очолювали старійшини. У YIII-IX ст. племена еволюціонують у держави – князівства, ополчення замінюється князівською дружиною, владу віче обмежує рада бояр.

Слов’яни були язичниками, зображення богів (ідоли) стояли на капищах, які обслуговували жерці під назвою волхви. Мертвих слов’яни спалювали та в їх честь відправляли тризну (поминки).

Верховним богом слов’ян був Сварог – бог неба, ковальства, родоначальник всіх богів. Він мав 12 синів, зокрема: Даждьбог - бог сонця, землеробства та сили зародку; Хорс – бог сонячного вогню і літа; Велес – бог худоби, торгівлі; Перун – бог грому і блискавки, війни та зброї; Стрибог – бог вітрів неба і землі; Ладо – бог любові; Рожаниця – богиня жінки, шлюбу і долі (планиди). Злі сили представляли: Чорнобог – бог зла, володар підземного мертвого царства; Мара – богиня зла, смерті і нічних жахів; Марена – богиня посухи і відродження природи. В уяві слов’ян світ населяли духи, зокрема: л ісовик(лєший); домовик; русалка водяник Слов’яни поклонялися предкам. На їхню думку, найстаріший засновник роду Цур охороняв своїх родичів. «Цур мене!», тобто «Діду, захисти мене!», казав слов’янин, коли йому щось загрожувало.

Протягом VI-VIII століттях східнослов'янські племена переросли у феодальні князівства, відомі під назвою «літописні племена» або «племінні князівства». Існують згадки про три центри слов’ян, які виникли у 9-10 ст – Куявію (Київська земля з Києвом), Славію (Новгородська земля), Артанію (Чернігівщина або Ростово-Суздальська земля).

У 8-10 ст. власне на території України проживали племена: поляни (Київ, 430 р.) – на правому березі Дніпра, древляни (Іскоростень) – між річками Тетерів та Прип’ять, сіверяни (Чернігів) – над Десною, Сеймом та Сулою, дуліби або бужани (волиняни) (Волинь) – над Бугом, білі хорвати (Перемишль) – на Прикарпатті, тиверці (Тивер) – над Дністром, уличі (Пересічень) – над Південним Бугом.

 

2.2 Київська Русь

Зародження держави. (860-970 рр.)

Причинами створення держави у східних словян були: економічне зростання та посилення майнової нерівності; розвиток міст та торгівлі (шляхи „із варяг у греки ” по Дніпру та «із варяг у араби» по Волзі); формування феодального ладу та племінних князівств, зовнішня загроза з боку хозар та варяг.

Добре організовані групи воїнів і купців вікінгів, відомі як руси, вперше достовірно згадані у хроніці «Бертинські аннали» під 839 р. Спираючись на свої торгові факторії й укріплені пункти серед місцевих поселень, скандинави приводять східноєвропейські племена до данницької або союзницької залежності – виступають організаторами надплемінної державності. Її головним завданням був не захист інтересів тубільців, а їхня експлуатація задля отримання надприбутків від війн і торгівлі зі Скандинавією, Хазарією, Візантією, країнами Кавказу та мусульманського Сходу. Одночасно інтенсивно йде процес «слов’янізації» скандинавських контингентів, певне зрощування їх із місцевою родоплемінною верхівкою.

Версії походження слов’янської держави:

1) норманістична (Г. Байєр, Г. Міллер, А. Шльоцер) – державу слов’ян створили варяги внаслідок завоювання;

2) автохтонна (М. Ломоносов, М. Грушевський, І. Крип’якевич) – слов’яни самі були здатні до створення держави, зокрема Антська та Куявія.

Дискусію на тему національної приналежності населення в Київській Русі розпочав російський історик М. Поґодін, який гадав, що первісним населенням теперішньої України були росіяни, які під натиском татар еміґрували на північ, а на їхнє місце згодом прийшли «від Карпатських гір» українці.

Українські вчені М. Грушевський, М. Максимович, А. Кримський доводили, що українці є автохтонами на своїй землі, що продовженням Київської Русі була Галицько-Волинська держава і що російська історія починається не з Києва, а з Володимира над Клязьмою у 12 ст.

Радянські історики створили у 1930-их pp. нову схему історії Східної Європи, підставою якої є теза, що творцем Руської держави була, мовляв, «єдина древньоруська народність», з якої щойно пізніше, десь у 14 - 15 вв., відокремилися український, російський і білоруський народи.

Версії походження терміну „Русь”: 1) норманістична (Г. Байєр, Г. Міллер, А. Шльоцер) – русами називали норманів фіни („роотсі” - гребець); 2) слов’янська (М. Грушевський, І. Крип’якевич) – „русь” – це термін, який у праслов’ян означав річку або панування (рудий - пануючий);3). радянська (Рибаков) – руси – це давньоруська народність, яка пізніше розвалилась на 3 народи – українці, росіяни, білоруси; 4) іранська – „рос” означає „світлий”; 5) тотемічна – можливо тотемом полян був урсус – ведмідь, назву якого заборонялось вимовляти, руси – сини ведмедя. Термін „Україна” вперше згадано у Київському літописі у 1187р. щодо Переяславської землі при згадці про смерть князя у значені „край, рідна земля ”

На рубежі YIII-IX ст. формується полянське князівство Куявія на чолі з князями із династії Києвичів. Вони носили титул каган (хакан) та поступово виходили на міжнародний рівень. Зокрема у YIII ст. князь Бравлин здійснив похід на Корсунь, Сурож та Корчев. У 838р. посольством до Константинополя розпочались дипломатичні відносини Русі. У 839р. посольство русів побувало у франків.

Аскольд (60 – ті рр. IX ст. – 882. На думку вчених останнім князем із династії Києвичів був Дир, який правив у 830-840 - 850-х рр. У 860р. Куявію очолив варяг Аскольд. За іншою версією Дир та Аскольд були співправителями. У 860р. Аскольд здійснив вдалий похід на Константинополь (Царгород), де уклав перший військово-торгівельний договір Русі. Також Аскольд прийняв християнство під іменем Микола.

Цього ж 860р. Славію (ільменських словен) очолили брати варяги (вікінги, нормани) Рюрик (Новгород), Трувор (Ізборськ) та Синеус (Білоозеро). За іншою версією сине-ус це «дім», а тру-вор – «дружина». Тобто князівство очолив Рюрик із двором та військом. Олег Віщий (882-912). Олег очолив словенське к-во Славію у 870 р. після смерті Рюрика. У 882р. князь Олег, регент сина Рюрика Ігоря, вбивши Аскольда захопив Київське к-во та проголосив утворення Київської Русі. Київ, названий Олегом «матір’ю городів руських» контролював торгівлю великого регіону. Імпортувалися предмети Здійснив походи на Константинополь (907, 911) та Каспійське узбережжя (?). Уклав торговий договір з Візантійською імперією під час походу на Константинополь у 907р., за яким руські купці могли проводити безмитну торгівлю у Візантії. Князь взяв місто штурмом з моря та прибив щит на ворота міста. Підкорив полян, сіверян (884), деревлян (883), радимичів (885) та уклав союзні договори з тиверцями, хорватами та уличами. Із підкорених племен збирав податки у вигляді полюддя. Загинув від укусу змії.

Ігорь Рюрикович Старий (912-945). Придушив повстання древлян та змусив уличів переселитись до Пд. Бугу та Дністра (914-917). Здійснив невдалі походи на Константинополь у 941 і 943рр через порушення торгівельної угоди та Каспійське узбережжя (943), де захопив Дербент. При спробі збільшити податків та повторного збору данини вбитий древлянами, яких очолював князь Мал. Підтримував християнство, дозволивши збудувати на Подолі церкву Св. Іллі.

Ольга (Олена) Свята (945 -964) Була регентом при малолітньому сині Святославі. Придушила повстання древлян, зруйнувавши Іскоростень. У 947р. здійснила податкову реформу, чітко визначивши розмір та місця збору податків (устави і погости). Здійснила поїздку у Константинополь у 957р., де прийняла християнство під іменем Олена та збудувала церкву Св. Миколи на Аскольдовій могилі. Вела міжнародну політику відправивши посольство до Константинополя (957) та німецького імператора Оттона I (959). У 962 у Києві перебувало німецьке посольство на чолі з єпископом Адальбертом.

Великі князі Київські

Аскольд (60 – ті рр. IX ст. – 882

Олег Віщий (882-912)

Ігорь Рюрикович Старий (912-945)

Ольга (Олена) Свята (945 -964)

Святослав Ігоревич (964-972)

Ярополк Святославович (972-978)

Володимир Великий (978р. –1015р)

Святополк Окаянний - 1015,1018-1019

Ярослав Мудрий 1015- 1018, 1019 – 1054

Правління тріумвірату: Ізяслава Київського (1054 – 1068; 1069 – 1073; 1077 – 1078), Святослава Чернігівського (1073 -.1076), Всеволода Переяславського (1077, 1078 – 1093)

Святополк Ізяславович 1093 – 1113

Володимир Мономах 1113 – 1125

Мстислав Володимирович 1125 – 1132

Володимир Великий мав 16 дітей (12 синів), Мстислав Володимирович і Юрій Долгорукий по 14 дітей, Володимир Мономах та Данило Галицький по 11 дітей, Ярослав Мудрий – 10 дітей

Святослав Ігоревич (964-972). Підкорив в’ятичів, уличів, тиверців,касогів, ясів, Тмутаракань, розгромив Хозарський каганат (965-968), знищивши фортеці Ітіль та Саркел (Білу Вежу).У 968р. здійснив перший похід проти Болгарського царства, де захопив 80 міст. Однак, у 970-971рр. був розгромлений візантійським імператором Іоаном Цимісхієм під Доростолом. Попереджав ворога про свій напад знаменитим „Іду на Ви ”. Загинув у бою з печенігами у березні 972р. на Дніпровських порогах. Із його черепа хан Куря зробив кубок із написом „Чужих бажаючи, свою погубив ”. Вирушаючи у похід Святослав розділив Русь між трьома синами – Ярополк очолив Київ, Олег – Іскоростень, Володимир – Новгород.

Ярополк Святославович (972-978) Прийняв християнство, вбив брата Олега Древлянського. Загинув у боротьбі з Володимиром

Розквіт держави (980-1054 рр.)

У час розквіту Русь займала територію у 800 тис. кв. км. із населенням у 5 млн. чол., 20 народів

Володимир (Василій) Святославович Великий ( 11.06.978р. – 15.07.1015р). захопив владу у міжусобній боротьбі із братом Ярополком. Був сином Святослава та рабині Малуші. Здійснив ряд структурних реформ держави, в результаті яких Київська Русь перетворилась на імперію, зокрема:

1. кодифікував закони в усний Статут (Устав) земляний, де відмінив смертну кару;

2. у 988р. провів адміністративну реформу, за якою замінив місцевих князів посадниками із синів та друзів. Автономні княжіння були замінені на князівства-намісництва, як адміністративні одиниці імперії. Підкорив білих хорватів (981), дулібів, в’ятичів, радимичів. Приєднав до Київської Русі Закарпаття та створив у Криму руське Тмутараканське князівство з центром у Корчеві;

3. військову:збудував оборонну лінію проти степу – „Змієві вали ” (1 тис. км) та замінив варяг слов’янами у дружині;

4. провів 2 релігійні реформи – 1 ). язичницьку (980), за якою сформував пантеон язичницьких богів на чолі з Перуном та 2). прийняв християнство державною релігією (988); збудував церкву Св. Василія перший кам’яний храм Русі –церкву Пресвятої Богородиці (Десятинну). До Києва перевезли мощі папи Климентія. У 1015р. виникли 5 єпископств – Київське, Чернігівське, Білгородське, Володимир-Волинське та Новгородське. На потреби церкви було уведено церковну десятину.

5. карбував золоті та срібні монети із написом „Володимир на столі, а се його серебро”;

6. Налагодив стосунки із Візантійською імперією (перша дружина Анна) та Священною Римською імперією (друга дружина – онука імператора Оттона I).

Після смерті Володимира знову вибухнула міжусобна боротьба між братами за владу.

Святополк Ярополкович Окаянний - 1015,1018-1019. У міжусобиці вбив братів Бориса, Гліба, Святослава. У 1015р. Ярослав розгромив Святополка під Любичем. Однак, у 1018р. з допомогою тестя, польського короля Болеслава Хороброго, Святополк розгромив Ярослава під Волинем та захопив Київ. За допомогу полякам Святополк передав Червенські городи (Галичину). Через звірства поляків піднялось повстання киян проти Святополка. У 1019р. на р. Альті під Переяславом Ярослав остаточно розгромив Святополка.

У 1021р. відокремилось Полоцьке князівство Брячеслава. У 1024р. під Листвином Мстислав Тмутараканський розгромив Ярослава. У 1026р. брати поділили Русь по Дніпру: Ярославу – Правобережжя із Києвом та Новгородом, а Мстиславу – Лівобережжя із Черніговом та Тмутараканню. У 1036р. Мстислав помер, а Брячислав визнав владу Ярослава, який, об’єднав Київську Русь.

Ярослав (Георгій) Мудрий ( 1015- 1018, 1019 – 20.02.1054) продовжив розбудову держави, зокрема:

1. У 1030р. повернув Червенську Русь від поляків, у 1036р. розгромив печенігів та у 1043 провів останню війну із Візантією;

2. У 1016р. провів писану кодифікацію законів – „Руська правда ” (18 статей). У 1024-1026рр. вона була доповнена «Поконом вірним», який визначив розмір штрафу (віри);

3. Зосередив зусилля на культурницькій діяльності – Розбудував столицю, створивши місто Ярослава (70 га), яке оточував вал висотою у 14 м., шириною у 30 м. та довжиною до 3,5 км. Були збудовані Золоті ворота з надбрамною церквою Благовіщеня Богородиці та 13-ти купольний храм Софії Київської (1018?-1036). За правління Ярослава було створено першу бібліотеку та створено літописний Київський звід (1039);

4. Прагнув унезалежнитись від Константинопольського патріарха та у 1051р. ініціював вибори Київським митрополитом русича Іларіона, якого патріарх не затвердив. Також за Ярослава було створено Києво-Печерський монастир (1051);

5. Ярослава називали «тестем Європи»: сини були одружені – Ізяслав – із польською княжною, Всеволод – з візантійською принцесою, Святослав – із онукою німецького імператора ГенріхаII, доньки вийшли заміж: Анна за французького короля Генріха, Анастасія за угорського короля Андрія, Єлизавета за норвезького короля Гарольда;

6. Провів реформу успадкування влади – запровадив принцип старшинства (сеньйорату), за яким Київське князівство очолював старший у роду Рюриковичів. Держава була поділена на уділи – окремі володіння - між синами Ярослава: Ізяслав отримав Київ та Новгород, Святослав – Чернігів та Тмуторокань, Всеволод – Переяслав та Суздаль, Ігор – Володимир-Волинський, Вячеслав – Смоленськ. Саме ця система породила ізгоїв та криваві міжусобиці та розвал Київської Русі.

Після смерті Ярослава державу очолює тріумвірат Ізяслава Київського (1054 – 1068; 1069 – 1073; 1077 – 1078), Святослава Чернігівського (1073 -.1076), Всеволода Переяславського.

Влітку 1068р. на р. Альті половці розгромили Ярославичів. Оскільки Ізяслав боявся озброювати киян у боротьбі проти половців, це призвело до повстання киян та вигнання Ізяслава. Київ посів Всеслав Полоцький. У 1069р., отримавши допомогу із Польщі, Ізяслав повернувся на престол, стративши 70 керівників повстання. У 1072р. Ярославовичі прийняли доповнення до Руської правди – Правду Ярославовичів.

У 1073р. Святослав та Всеволод об’єднались та вигнали Ізяслава. Київ очолив Святослав (1073-1076), пізніше Всеволод (1076-1078). У 1078р. Ізяслав повернувся, але загинув у битві на Нежатій Ниві із ізгоями Олегом Святославичем та Борисом Вячеславичем. Київ знову очолив Всеволод (1078-1093).

У 1113р., після смерті Святополка, повстали кияни та запросили на престол переяславського князя Володимира Мономаха, який уславився походами проти половців у 1103 на р. Сутінь та 1111р. на р. Дон біля міста Сугрова. Мономах зумів знову об’єднати Русь, його владу визнавали 75% земель. У 1113р. він затвердив доповнення до Руської правди – «Устав про рези» (відсотки лихварів). Після смерті сина В. Мономаха Мстислава у 1132р. Київська Русь остаточно розвалюється на уділи.

Економічне життя Руське суспільство знало два типи землеволодіння – умовне, яке надавалося за службу (помістя), та спадкове (вотчина). Головним зайняттям населення Київської Русі було хліборобство, орне та підсічне (вирубне). Також були розвинені чорна металургія, скотарство, мисливство, рибальство та бджільництво.

На високому ступені розвитку стояло ремесло,знали біля 80 ремесел, особливо славились чорна металургія, ювелірна справа, гончарство, деревообробне. Зовнішня торгівля (купці-гості) використовувала міжнародний водний «шлях з варяг у греки» та сухопутні шляхи соляний, залізний, шовковий.

Селяни проживали у селах і створювали громаду ( вервь, мир), яка управлялась вічем. Неукріплені села, які складались із курних напівземлянок (30 кв.м.) гніздились навколо укріпленого граду. Селяни користувались общинним (громадським) землеволодінням із круговою порукою щодо сплати податків та відповідальності за злочини на території громади. Данину (загальнодержавний прямий податок) стягували із селянського двору (диму) або хліборобської родини (рала), наділ яких становив в середньому 15 га. землі. Спочатку князь сам збирав податки під час полюддя, а пізніше збирали князівські урядники. Використовували соху, рало, плуг.

Грошова система. Гроші були представлені гривнями (160-200 гр. срібла), 1 гривня= 20 ногатам (2,5гр. срібла)= 25 кун= 50 резан= 150 векшам. Карбували свої монети Володимир, Святополк Ярополкович, Ярослав Мудрий. Золота монета (златник) – 6 гр. золота, срібна (срібляк) – 3,5 гр. срібла, відповідала різані.

Юридична система. Основою правової системи було традиційне (звичаєве) право. У 1016 було записано кодекс законів - „Руська правда”, авторство якого приписують Ярославу Мудрому. Руська правда була доповнена у 1072р. Правдою Ярославовичів та Уставом про рези у 1113р. В. Мономаха. Закон Русі не знав смертної кари, але визнавав кровну помсту. За правопорушення передбачався штраф, який поділявся на „віру” – штраф на користь князя, та „головництво” – на користь скривдженого (родини). „Дика віра” – кару за члена сплачувала вся громада. Для визначення провини суд міг призначити поєдинок або випробовування вогнем або водою.

Руське суспільство поділялось на наступні стани:

1. Рюриковичі – нащадки княжої династії, що мали право на уділ із необмеженою владою у ньому;

2. духовенство – складали окремий стан із власним судом (чорне та біле);

3. бояри – володіли правом на вотчину (спадкове землеволодіння, на Русі 3 тис. вотчин);

4. дружинники – право на умовне (тимчасове) землеволодіння за службу;

5. люди (міщани) – вільне населення міст з правом вічевих зборів (рада дорослих чоловіків);

6. смерди – особисто вільні селяни;

7. закупи, рядовичі – залежні селяни;

8. холопи (челядь) – раби;

9. ізгої – особи, які випали із своєї соціальної групи.

Київську Русь іноземці називали Гардарікою, тобто „Країною міст”. Міста були 3 типів – гради, городи та остроги. Класично місто складалося із укріпленого дитинця (замку) та неукріпленого посаду, де проживали ремісники. Дитинець заселяв князь та бояри. Міста були адміністративними центрами, в них проживало 15% населення держави. Кількість міст зростала із 20 (X ст.), 32 (XI ст.), до 300 (XIII ст.). Київське к-во мало 80 міст, Переяславськек-во – 25 міст, Чернігівськек-во – 46 міст. Найбільшим містом був Київ,засноване у 430 (483) році. У 1018р. Київ мав 400 церков та 8 ринків. Поділявся на 3 частини – град Володимира, град Ярослава та Поділ. Руйнувався у 1169р., 1203, 1240р. У 1068 та 1113рр. відбулися повстання киян.

Адміністративно Київська Русь поділялась на землі-князівства, які в свою чергу поділялись на волості, а ті на самоврядні міські та сільські громади. На початковому етапі формування Київська Русь була федерацією племінних княжінь на чолі з великим Київським князем. Члени федерації сплачували Києву данину та утримувались силою зброї.

Князівська влада на Русі пройшла значну еволюцію: з виборного військового ватажка і язичницького племінного лідера князь перетворився на спадкового монарха, який правив країною з «ласки Божої», з благословення християнської церкви. В часи розквіту Київська Русь була монархією, а після Любецького з’їзду – федеративною монархією. На чолі її стояв Великий князь. В його руках була зосереджена найвища законодавча, виконавча, судова і військова влада. Дорадчим органом князя була боярська рада. У виняткових випадках велике значення мали постанови віча, зборів вільних міщан. У 1054р. було введено „ горизонтальне ” успадкування земель (принцип старшинства в роду (сеньйорату).

У вересні 1093р. Любецький з’їзд князів остаточно затвердив принцип спадкового володіння уділом, який належав батьку – вотчиною. Це призвело до поділу у XII-XIII ст. Русі на 12 князівств: Київське, Галицьке, Волинське, Чернігівське, Переяславське, Полоцьке, Ростово-Суздальське, Смоленське, Турово-Пінське, Тмутороканське, Новгород-Псковське. У XIII ст. було 50, у XIY ст. – 250 князівств. Умовно формується колективний сюзеренітет – правління сильних князів Русі.

У другій половині XІІ ст. Київське князівство і Київ починають занепадати. Князі всіх давньоруських земель боролися за право володіти великим Київським престолом. У 1155 р. суздальський князь Юрій Долгорукий, син Мономаха, штурмом узяв Київ і став Великим київським князем. Сини Юрія, Володимиро-Суздальські князі Андрій Боголюбський8 (12) березня 1169р і Всеволод Велике Гніздо у 1203 р., розграбували і спустошили Київ, через це на початку XІІІ ст. він повністю втратив політичне й економічне значення.

У 1187р. князь переяславський Володимир Глібович загинув у боротьбі з половцями. В цій події вперше згадується термін «Україна». У 1185р. новгород-сіверський князь Ігор Святославович здійснив невдалий похід на половців, про що оповідає «Слово про Ігорів похід». Дружина князя Ігоря називалась Єфросинія Ярославна, донька Я. Осмомисла.

Загибель Русі. У 1206р. монголи обрали хана Темучина Чингізханом (Великим ханом, імператором). Він організував потужну армію та захопив Сибір, Китай, Іран. У 1222р. монголи розгромили половецького хана Котяна, який попросив допомоги у руських князів. 31 травня 1223р. на р. Калка 60 тис. руське військо, яке очолювали Мстислав Романович Київський, Мстислав Мстиславович Удатний, Галицький, Мстислав Святославович Чернігівський, Данило Романович Волинський і Олег Ігоревич Курський було розгромлене 25 тис. армією монголів на чолі з Джебе та Субедеєм.

У 1237-1239рр. монголи під керівництвом Бату-хана знищили Північно-Східну Русь. У 1239р. вони знищили Переяслав (3 березня) та Чернігів (18 жовтня). 5 вересня монголи обложили Київ, який обороняв воєвода Данила Галицького Дмитро. 20 листопада монголи пішли на штурм та прорвались через Лядські ворота. Бої у місті тривали до 6 грудня та закінчились обвалом Десятинної церкви. Із 50 тисячного населення вижила 1 тисяча. Оборона Києва тривала 93 дні (5 вересня – 6 грудня 1240р). Падіння Києва ознаменує загибель Київської Русі.

У 1242р. Бату – хан створив свою державу у степах України та Росії під назвою Ак-Орда (Біла Орда), яка із др. пол. XIY ст.. отримала назву Золота Орда. Українські князівства втратили незалежність. Їхні князі підкорялися Батию й великому монгольському ханові. Золотоординський хан затверджував князів, давав їм ярлик - грамоту на право управляти князівством. В усі міста завойованих князівств були направлені татарські представники - баскаки. Мешканців міст і сіл переписали й змусили платити данину. Татари вперше ввели подушний податок у 1245р. провівши перепис населення. Від сплати данини звільняли тільки духівництво.

Батий передав Київ у володіння володимиро-суздальському князеві Ярославу Всеволодовичу. Після його смерті в 1249 р. Київ перейшов під владу Олександра Невського..