Галицько-Волинська держава у 1199-1264рр

Роман Мстиславович (1170-1205) вперше об’єднав Волинську та Галицьку землі у 1188р., остаточно у 1199р. Водночас Роман здобув у 1204 р. Київ та прийняв титул Великого князя Київського та на початок 12 століття Роман перетворився на наймогутнішого правителя Східної Європи, «самодержцем усієї Русі». Здійснив кілька вдалих походів на половців (1198, 1202, 1203). У 1204 р. отримав пропозицію Папи Римського коронуватись в обмін на прийняття католицизму. Територія його держави відповідала розмірам Священної Римської імперії. Загинув біля Завихвоста (Польща) 19.06.1205 р. Він жорстоко придушив місцеву боярську опозицію, що чинила опір його спробам централізувати управління, сповідуючи принцип „Не передавивши бджіл, меду не їстимеш”, та спирався на міщан і дрібних бояр.

Галицькі князі	Волинські князі
Володимирко Володаревич – 1141 (1124) – 1153 Ярослав Володимиркович Осмомисл – 1153-1187 Володимир Ярославович – 1189 – 1199 Коломан Угорський – 1214-1219,1219-1221 Мстислав Мстиславович Удатний – 1219, 1221-1228 Данило Романович Галицький(кор.)–1228 – 1264 Андрій Угорський – 1228 – 1230, 1232 – 1233 Шварно Данилович – 1264 – 1269	Ізяслав II Мстиславович – 1113-1142 Мстислав Ізяславович – 1142-1170 Роман Мстиславович – 1170-1025 Василько Романович – 1234-1271 Володимир Василькович – 1269-1288 Мстислав Данилович – 1288-1292
Галицько-Волинські князі
Роман (Борис) Мстиславович – 1188, 1199 – 1205 Лев Данилович – 1269- 1301 Юрій І Левович (король) – 1301 – 1308 Лев і Андрій Юрійовичі – 1308 (1315)- 1323 Юрій II (Болеслав Тройденович) – 1323 – 7.04.1340

Галицькі бояри відмовилися визнавати владу малолітніх Романовичів - Данила і Василька та запросили правити у 1206- 1212 рр. Ігоревичів - синів оспіваного у «Слові о полку Ігоревім» новгород-сіверського князя Ігоря Святославича. Онуки Ярослава Осмомисла поділили князівство: у Галичі – Володимир, у Звенигороді – Роман, у Володимирі – Святослав. Вони влаштували різанину боярам, винищивши до 500 чол. але й самі були страчені боярами.

Скориставшись цим, у 1213 році княжий престол у Галичі узурпував боярин Володислав Кормильчич. Після його вигнання у 1214 році монархи Угорщини та Польщі розділили між собою Галичину згідно із Спішською угодою 1214р. Незабаром угорці пересварилися з поляками і заволоділи усією Галичиною.

Війну проти угорців очолив Мстислав Удатний, князь Новгородський, який розбив угорські війська у битві під Галичем 1221 р. і став панувати у Галичі. Але під впливом галицьких бояр покинув князівство у 1228, яке заповідав угорському королеві Андрію ІІ.

У 1223 Данило, як князь Волинський, брав участь у битві на р. Калка. Данило відомий заснуванням міст – Львова (1256), Холма (1237), Крем’янця, Данилова. Також реформував армію, замість нечисельної дружини створив чисельну і навчену піхоту із міщан.

Данило і Василько Романовичі на 1230 рік об'єднали у своїх руках Волинь. У 1238 році Данило здобув Галич, вигнав іноземців і відновив Галицько-Волинське князівство. Данило сів у Галичі, а Василько у Володимирі. Лідерство у цьому дуумвіраті належало Данилу, як старшому синові Романа Мстиславича.

У 1238 році Данило Романович повернув північно-західні землі Берестейщини і зайняв місто Дорогочин, де у 1238 розгромив німецьких добжинських хрестоносців. У 1239 році приєднав до своїх земель Турово-Пінське і Київське князівства на сході, разом із столицею Русі - Києвом.

У 1241 році татари знищили Галицько-Волинське князівство. Данило був змушений визнати сюзеренітет золото-ординського хана у 1245 році.

Романовичі захопили у 1243 Люблінську землю. Проте галицькі бояри запросили до себе чернігівського князя Ростислава Михайловича. У 1245 р., підтримуваний угорськими і польськими феодалами, Ростислав разом з дружинами галицьких бояр розпочав новий похід, захопивши Перемишль і взявши в облогу Ярослав (на р. Сян). Вирішальна битва відбулася 17 серпня 1245 р. Князь Данило здобув перемогу, а Ростислав утік.

Потрапивши у залежність від монголів, князь формує антиординську коаліції держав (Польща, Угорщина, Мазовія і Тевтонський Орден). У 1253 році Данило прийняв у Дорогочині титул «короля Русі» від папи Інокентія IV, який обіцяв організувати хрестовий похід проти монголів. Попри сподівання Данила, коаліція не склалася і він змушений був самостійно воювати проти монголів. Перша війна 1254 - 1255 проти орд Куремси була переможною. Однак татарський полководець Бурундай у 1259 році змусив русичів капітулювати. За його наказом князі зруйнували замки у своїх землях. У 1264 році Данило помер, не змігши завершити визволення Галицько-Волинського князівства з-під ординської залежності.

2. Занепад і загибель держави. У другій половині 13 століття, по смерті Данила і Василька, почався поступовий занепад Галицько-Волинської держави. Після смерті Д. Галицького країна розділилась на наділи: Василько Романович – Волинь, Мстислав Данилович – Східну Волинь, Лев Данилович – Галичину та Перемишльську землю, Шварно Данилович – Західну Волинь, Белз і Холм. Лев Данилович успадкував землі Шварна і переніс столицю до Львова (1272), підкорив Закарпаття (1280) та Люблінську землю (1292).

Юрій І Львович об’єднав державу із центром у Володимирі, прийняв титут «Король Русі. Князь Лодомерії», домігся створення Малоруської (Галицької) митрополії (1303 – 1347,1371 – 1413). Але були втрачені Закарпаття та Люблінська земля (1302). Після його смерті у 1308 році Галицько-Волинське князівство перейшло до його синів Андрія Юрійовича і Лева Юрійовича, які загинули у бою проти ординців або литовців у 1323 році.

Останнім галицько-волинським монархом був Юрій II, син дочки Юрія I Марії та мазовецького князя Тройдена. У внутрішній політиці він сприяв розвитку міст, надаючи їм магдебурзьке право та залучав чимало іноземних фахівців. Ці заходи викликали незадоволення бояр, які врешті-решт отруїли князя у 1340 році.

Смерть Юрія II поклала кінець незалежності Галицько-Волинського князівства. На Волині був визнаний князем Любарт-Дмитро, син литовського князя Гедиміна, а у Галичині реальну владу захопили місцеві бояри на чолі з Дмитром Дядьком (1340 – 1349). У 1349 польський король Казимир III захопив галицькі землі і розпочав війну з литовцями за волинські.

У 1349р. угорці захопили Шипинську землю (Буковину).У 1370-1387рр. тривала угорська окупація Галичини, правителем був Володислав Опільський.

1387 – Ядвіга вигнала угорців і перетворила Галицьке князівство на автономне Руське королівство, яке пізніше реформували на Руське воєводство (1434). Довготривалий конфлікт між Польщею і Литвою закінчився у 1392 році тим, що Галичина з Белзькою землею і Холмщиною увійшла до Польського королівства, Волинь - до Великого князівства Литовського.

Адміністративно Галицько-Волинське князівство поділялось на землі-князівства: Пермишльську, Звенигородську, Галицьку, Володимирську, Луцьку, Дорогобузько-Пересопницьку, Болохівську, Берестейську, Холмську, Червенську, Белзьку та території у пониззі Дністра, Пруту і Серету. Землі поділялись на волості.

Суспільство Галицько-Волинського князівства складалося з тих самих станів, що і Київська Русь. У державних справах князь покладався на бояр, які володіли вотчиною або «дідитцвами».

Культура Руської держави

Писемність у східних слов'ян з'явилася приблизно ще в першій половині IX століття, мабуть у формі піктографічного письма «черти і рези». На початок XI століття на Русі використовувалися дві системи письма - кирилиця (43 літери), розроблена братами Костянтином (Кирилом) і Мефодієм фонетична система на основі грецькому алфавіті, і глаголиця.

Освіта. Під час князювання Володимира Великого були створені перші державні школи, в яких вчилися діти знаті. Набір в школи здійснювався примусово, оскільки добровольців було мало. У Стародавній Русі школи були двох видів – монастирські та вищі, для «дітей кращих людей», які давали знання з філософії, риторики, граматики. Онука Ярослава Мудрого Анна Всеволодівна у 1086 році заснувала у Києві при Андріївському монастирі жіночу школу. Освіта була загальнопоширена, про що свідчать берестяні грамоти та графіті.

Поширення писемності супроводжувалося створенням бібліотек. Найбільша (її заснував Ярослав Мудрий) знаходилася у Софійському соборі, і спочатку там нараховувалося біля 1000 примірників книг. Тут же було організовано переписування книг (скрипторії). До київської писемної школи належать Рейнське Євангеліє, вивезене Анною Ярославівною до Франції, «Остромирове Євангеліє», писане 1056-1057рр. дияконом Григорієм для новгородського посадника Остромира, «Ізборники» (1073 і 1076рр.). Завдяки цій роботі книжковий фонд Русі складав щонайменше 130 -140 тисяч томів. Збереглося біля 35 творів XI ст. та 65 творів XII ст.

Наука. Першою енциклопедією на Русі став «Ізборник» митрополита Іларіона (1073р.). Першими медиками на Русі були всілякі знахарі, відуни, волхви. Але в XI—XII століттях місце знахаря займає лікар (лічець), зокрема відомими були монахи Печерського монастиря Агапіт, Дем'ян (Даміан)-Пресвітер. Княгиня Євпраксія Мстиславівна уклала лікарський трактат «Мазі».

	„Слово про закон і благодать” митрополита Іларіона
1056-1057	„Остромирове Євангеліє”
1073, 1076	„Ізборніки”Святослава
	„Повість минулих літ” Нестора Літописця
	„Повчання дітям ” Володимира Мономаха
	„Слово о полку Ігоревім”

Література. Першим її зразком стало «Слово про закон і благодать» ченця Ілларіона, якого князь Ярослав Мудрий поставив в 1051 році митрополитом. Блискучим пам'ятником давньоруської публіцистики є «Благання» Данила Заточника. В особливий жанр оригінальної літератури Київської Русі виділилися повчання. Князь Святослав Ярославич створив знаменитий «Ізборник», присвячений проблемі, «яко подобає людині бути». Перу князя Володимира Мономаха належить «Повчання дітям». Вершиною художньої літератури була поема «Слово о полку Ігоревім» (1185).

Популярним жанром була житійна (агіографічна) література. Особливу популярність отримали патерики - збірники житіїв, складені не за календарним, а за так званим географічним принципом

Літописання є першим самостійним жанром давньоруської літератури стало літописання. Писали звичайно трьома шифрами – уставом, на півуставом і скорописом, червоним або чорним чорнилом. Початок його відносять ще на кінець Х століття. Зокрема відома «Велесова книга» містить дані про події від 650р. до н.е. до князя Аскольда. Також відомі «Літопис Аскольда», Київський літописний звід від 1039р. Але найвідомішим літописом є «Повесть временных лет, откуду пошла есть Руская Земля» написаний ченцем Нестором у 1113р.

Останніми з літописних руських зводів, що дійшли до нас, є Київський (1111 -1200) і Галицько-Волинський (1205-1290).

Епос древньої Русі представлений колядками і щедрівками та героїчний билинним епосом, що склався у Х- XIII про діяльність богатирів та героїв, зокрема: Микула Селянинович, Микита Кожум'яка, Ілля Муромець, ростовець Альоша Попович, рязанець Добриня Микитович, новгородець Садко.

Архітектура. Більшість споруд у слов'янських поселеннях споруджувалася зі зрубів - колод, укладених в чотирикутні вінці. Перші кам'яні споруди були створені в період князювання Володимира Великого, зокрема звели церкву Успення Богородиці (Десятинну, 989-996). Стіни соборів викладалися з рядів каменю, які чергуються, і плінфи (плоска цегла, близька до квадратної форми). Найбільше поширення на Русі отримало хрестово-купольне планування соборів.

Втіленням головних архітектурних досягнень Русі став Софійський собор у Києві споруджений при Ярославові Мудрому (1037). У своєму первинному вигляді собор являв собою п'ятинефну хрестокупольну будівлю з тринадцятьма куполами (символ Христа і дванадцяти апостолів). Споруда головного собору Києво-Печерської лаври - Успенська церква (1078) є першим однокупольним храмом Русі. Церква була зруйнована в 1941, а сьогодні вона відновлена. На межі XI-XII століттях недалеко від храму Святої Софії був споруджений Золотоверхий Михайлівський собор (1113), зруйнували за часів радянської влади в 1934-1936рр. Відомими були однокупольна церква Параскеви П'ятниці, Кирилівська (1146) та Василівська (1183), церква Богородиці Пирогощої (1131-1132). Головними храмами Чернігова були п’ятикупольний Спасо-Преображенський собор (1036) та Борисоглібський (1128). У Галичі стояли Успенський собор (1153-1177) та церква у романському стилі Пантелеймона (1200)., церква Іоана Златоуста у Холмі. У Переяславі Михайлівський собор. Архітектором того часу Петро Милоног.

Образотворче мистецтво представлене мозаїками, фресками, іконописом та книжковою мініатюрою. Фресками - розписами водяними фарбами по сирій штукатурці - вкривалися стіни православних храмів. Мозаїчні зображення складалися зі смальти - кубиків спеціального кольорового скла. Мозаїки прикрашають переважно центральну частину собору Софійському соборі, зокрема фігура Христа-Вседержителя (Панкратора), Богоматір-Оранта (Благаюча).

Декоративно-прикладне мистецтво. Характерним для творів прикладного мистецтва був рослинний та звіринний орнамент. Ювелірна техніка застосовувала чорніння срібла, лиття з дорогоцінних металів, карбування, інкрустація, техніка скані (узори з тонких металевих ниток) і зерні (прикраси з напаяних дрібних металевих кульок). Вершина ювелірного мистецтва - техніка перегородчатої емалі. На золоту пластину наплавляли тонкі золоті перегородки, отримані порожнини заповнювали емалевим порошком і розплавляли його. Населення носило змієвики-обереги.

Музика. У житті людей Київської Русі значне місце займали музика, пісні і танці. Мандрівні митці називались скоморохами. Музичними інструментами Русі були ріг, труби, бубон, гуслі, гудок. Легендарними співцями були Митуса, Ор, Боян.

Церква. Першими християнами-князями були Аскольд,Ольга та Ярополк. Державною релігією християнство зробив Володимир Великий і за це був офіційно канонізований православною церквою в XVI сторіччіВелика роль у поширенні християнства належала монастирям, головним з яких був Києво-Печерський (1051). У XIII столітті на Русі було біля 50 монастирів, з них 17 у самому Києві. Першими руськими святими стали Борис і Гліб, які прийняли мученицьку смерть від Святополка Окаянного. Першими русинами митрополитами були Іларіон (1051) та Климент Смолятич.

Церква Галицько-Волинської держави була представлена шістьма єпископатами у Володимирі, Перемишлі, Галичі і Угровську (пізніше в Холмі), Луцьку і Турівську. Після утворення у 1303 році Малоруської митрополії, головою церкви у галицько-волинських землях був Галицький митрополит.

Література:

1. Баран В., Козак Д., Терпиловський Р. Походження словян.-К, 1991.

2. Брайчевський М.Ю. Походження Русі.-К.,1968.

3. Бойко О.А. Історія України.-К.,2003.

4. Грушевський М.С. Історія України-Руси: у 10 т. К., 1991.5

5. Давня історія України – К., 2000.-Т.3 Словяно-руська доба.

6. Довідник з історії України/ За аг. Ред. І. Підкови, Р. Шуста.- К., 2001.\

7. Залізняк Л.Л. Первісна історія України.-К.2000.

8. Крипякевич І.П. Галицько-Волинське князівство.-К,1993.

9. Толочко Л.Л. Київська Русь. – К.1996.

10. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця XYIII ст.. – К., 1997