Що розуміють під методами, прийомами і засобами виховання?

Як основа для визначення методів орієнтуються на позиції вихователя у виборі способів виховної взаємодії.

Можна виділити ряд взаємодій, які встановлюються між вихователем і вихованцем:

· способи впливу на характер стосунків вихованця по відношенню до самого себе, до своєї сім'ї;

· включення його в систему спілкування з однолітками, із співробітниками по роботі;

· способи коректування світогляду, зміна ціннісних установок і стилю поведінки.

Тобто однозначного визначення методів виховання не існує.

В той же час, виявлена їх загальна спрямованість на зміну відношення вихованця до суспільства або самого себе, предмету або способу діяльності, до іншої людини або цілої групи людей. Звідси витікає, що метод виховання є одним з інструмен­тів що не лише впливає на людину, але і взаємодії.

Методи виховання проявляють свій зміст через:

• безпосередній вплив вихователя на вихованця (за допомогою переконання, моралі, вимоги, наказу, загрози, покарання, заохочення, особистісного прикладу, авторитету, прохання, поради);

• створення спеціальних умов, ситуацій і обставин, які змушують вихованця змінити власне відношення, виразити свою пози­цію, здійснити вчинок, проявити характер;

• громадська думка референтної групи, наприклад, колективу (студентського, професійного), особистісно значимого для вихованця, а також завдяки авторитетній для нього людині — батька, викладача, вче­ного, художника, державного діяча, діяча мистецтва, і засоби масової інформації (телебачення, друкарські видання, радіо);

• спільну діяльність вихователя з вихованцем, спілкування, гру;

• процеси навчання і самоосвіти і передачі інформації, соціального досвіду в колі сім'ї, в процесі дружнього і професійного спілкування;

• занурення в світ народних традицій, фольклорної творчості, читання ху­дожньої літератури.

Вихователь вибирає і використовує систему методів відповідно постав­леним цілям. Оскільки вони є «інструментами дотику до особистості» (А. С. Макаренко), остільки при їх виборі необхідно враховувати все тон­кощі і особливості особистості вихованця. Не існує гарного або поганого методу. Ефективність вирішення виховних завдань залежить від багатьох чинників і умов, а також від послідовності і логіки вживання сукупності методів.

Робляться спроби систематизувати методи виховання. Так, на­приклад, виділяють три групи методів (Р. І. Щукіна):

1). орієнтовані на формування позитивного досвіду поведінки вихованців в спілкуванні і діяльності;

2). направлена на досягнення єдність свідомості і поведінки вихованців;

3). використовуючи заохочення і покарання.

П. І. Підкасистий пропонує інше угрупування методів виховання:

1). Методи, які формують світогляд вихованців і які здійснюють обмін інформацією;

2). організуючі діяльність вихованців і стимулюючі її мотиви;

3). ті, що надають допомогу вихованцям і які здійснюють оцінку їх вчинків.

Вищезазначені класифікації методів виховання, подібно до будь-яких інших, вельми умовні. Виховне завдання повинно вирішуватися за допомогою комплексу методів, прийомів і засобів.

Наведемо приклади методів виховання, уточнюючи їх відмітні особливості.

Педагогічна вимога як метод виховання може:

• виражати норми поведінка людини, яка необхідна для збагачення соціального досвіду;

• виступати як конкретне завдання;

• мати стимулюючу або таку, що «сковує» функцію у вигляді вказівок на початку і кінці роботи, про перехід до нових дій, про надання допомоги, про припинення дій;

• допомогти вихованцеві з'ясувати сенс, корисність або необхідність дій, вчинку.

Як видно, можливості методу всілякі і насправді не обмежуються перерахованим набором. Форми пред'явлення вимоги до людини підрозділяються на прямі (у вигляді наказу, вказівки в діловому, рішучому тоні, що мають інструктивний характер) і непрямі (здійснювані за допомогою поради, прохання, натяку з метою викликати у вихованця відповідне пере­живання, інтерес, мотив дії або вчинку).

Привчання як метод виховання передбачає культивування у вихованця здібності до організованих дій і розумної поведінки як умовного становлення основ моральності і стійких форм поведінки.

Привчання передбачає демонстрацію вихователем зразка або процесу правильного виконання дій. Вихованець повинен навчитися ідеально ко­піювати і систематично підтримувати знайдене уміння або навик.

Привчання досягається через систему вправ. Можливості методу складаються з наступного: він допомагає засвоювати важливі уміння і дії як стійкі основи поведінки людини. Даний метод сприяє самоорганізації вихованця і проникає на всі сторони життя: навчання, працю, відпочинок, гру, спорт.

Приклад як метод виховання поміщений в переконливому зразку для наслідування. Як правило — це самостійна особистість, спосіб життя, манера по­ведінки і вчини якої прагнуть наслідувати інші. Приклад пов'язаний з на­очним зразком і конкретизацією ідеалу людини. Він є віддаленою перспективою прагнень вихованця бути схожим (позитивний варіант) на ідеальний образ або долати в собі ті негативні осо­бливості, які в чомусь близькі негативному образу (негативний варіант). В процесі виховання дитини сила як позитивного, так і негативного прикладів однаково дієва.

Приклади використовують як засоби формування певного способу поведінки вихованця, для того, щоб орієнтувати його на позитивний ідеал і розвинути емоційне неприйняття асоціальних дій і вчинків.

Заохочення як метод виховання направлений на емоційне затвердження успішно вироблюваних дій і етичних вчинків людини і стимулю­вання до нових.

Покарання як метод виховання орієнтований на заборону негативних дій людини і вплив, що «сковує» (гальмівне), в подібних ситуаціях.

Види заохочень можуть бути найрізноманітнішими: схвалення, похвала, вдячність, винагорода, відповідальне доручення, поцілунок близького, моральна підтримка у важкій ситуації, прояв довіри і захоплення, турботи і увага, пробачення за провину.

Види покарань: зауваження, вимова, суспільний осуд, усунення від важливої справи, моральне виключення з суспільного повсякденного життя, сердитий погляд вихователя, засудження, обурення, докір або натяк, іронічний жарт.

Методичні прийоми — це конкретний прояв певного методу виховання на практиці. Вони визначають своєрідність використовуваних методів і підкреслюють індивідуальний стиль його роботи. У конкретних ситуаціях взаємозв’язок між методами і прийомами носить діалектичний і неоднозначний ха­рактер. Вони можуть замінювати один одного, і не завжди видно їх супідрядні відношення. Наприклад, в процесі вживання методу переконання вихователь може використовувати приклади, проводити бесіди, створювати спеціальні ситуації впливу на свідомість, відчуття, волю вихованця. В даному випадку приклад, бе­сіда виступають як прийняття рішення виховної задачі. У той же час, застосовуючи метод привчання, вихователь може використовувати переконання як один з прийомів. Переконання допоможе здійснити завдання включення вихованця в систему доцільних дій з формування конкретного досвіду; наприклад, строгого виконання режиму роботи і відпочинку.

Засоби виховання є «інструментарієм» матеріальною і духов­ної культури, який використовується для вирішення виховних завдань .

До них відносяться:

• знакові символи;

• матеріальні засоби;

• способи комунікації;

• світ життєдіяльності вихованця;

• колектив і соціальна група як організуючі умови виховання;

• технічні засоби;

• культурні цінності (іграшки, книги, твори мистецтва).

Як правило, людина відчуває на собі ситуативні акти виховного впливу, які носять короткочасний характер. Варіанти цілеспрямованої виховної взаємодії вихователя і вихованця можуть мати різну форму, тривалість і здійснюватися в різних умовах (у сім’ї, освітньо-виховній установі).

Форми виховання — це варіанти організації конкретного виховного акту. Наприклад: роз'яснювальна бесіда батьків про правила поведінки в суспільних місцях (у школі, музеї, театрі, стадіоні, в магазині), диспут на тему «Що важливіше для людини — "Я" або "Ми"?», спільна акція дорослих і дітей по благоустрою свого будинку, озелененню двору.