Серед різноманіття виховних чинників виділяють дві основні групи: об'єктивна і суб'єктивна

До групи об'єктивних чинників відносяться:

• генетична спадковість і стан здоров'я людини;

• соціальна і культурна приналежність сім'ї, яка впливає на її безпосереднє оточення;

• обставини біографії;

• культурна традиція, професійний і соціальний статус;

• особливості країни і історичної епохи.

Групу суб'єктивних чинників складають:

• психічні особливості, світогляд, ціннісні орієнтації, внутрішні потреби і інтереси як вихователя, так і вихованця;

• система стосунків з соціумом;

• організовані виховні дії на людину з боку окремих людей, груп, об'єднань і всього співтовариства.

В ході історії виникла потреба в осмисленні процесу виховання, визначення його специфіки. А саме в уточненні цілей виховання і рівнів їх реалізації; специфіці засобів і видів виховання.

Цілі виховання — це очікувані зміни в людині (або групі лю­дей), здійснені під впливом спеціально підготовлених і планомірно проведених виховних акцій і дій. Процес формулювання таких цілей, як правило, акумулює гуманістичне відношення вихователя (групи або всього суспільства) до особи вихованця.

Як критерії оцінки вихованості людини приймають:

• «добро» як поведінка на благо іншої людини (групи, колективу, суспільства в цілому);

• «істину» як керівництво при оцінці дій і вчинків;

• «красу» у всіх формах її прояву і творіння.

Міра вихованості людини визначається наступними критеріями: - широ­тою і висотою сходження людини до вищезазначених цінностей;

- мірою орієнтації в правилах, нормах, ідеалах і цінностях суспільства і мірою керівництва ними у вчинках і діях, а також рівнем придбаних на їх основі особистісних якостей.

Про вихованість людини можна судити за багато чисельними показниками: по подобі, мові, манері поведінки в цілому і характерним окремим вчинкам, по ціннісних орієнтаціях, по відношенню до діяльності і стилю спілкування.

Ось що писав про вихованих людей А. П. Чехов (Собр. соч. У 12-ти т. Т. 11. М., 1956. С. 83-84): «Виховані люди, на мою думку, повинні задовольняти наступним умовам:

1. Вони поважають людську особистість, а тому завжди поблажливі, м’які, ввічливі, поступливі... Вони не бунтують із-за молотка або зниклої ре­зинки; живучи з ким-небудь, вони не роблять з цього позики, а уходячи, не гово­рять: з вами жити не можна! Вони прощають і шум, і холод, і пережарене м'ясо, і гостроту, і присутність в їх житлі сторонніх...

2. Вони жалісливі не до одних лише убогих і кішкам. Вони хворіють на душу і від того, чого не побачиш простим оком...

3. Вони поважають чужу власність, а тому і платять борги.

4. Вони чистосердечні і бояться брехні як вогню. Не брешуть вони навіть в дурницях. Брехня образлива для слухача і опошляє в його очах того, хто говорить. Вони не малюються, тримають себе на вулиці так само, як удома, не пускають пилу в очі меншої братії... Вони не балакучі і не лізуть з відвертостями, коли їх не запитують... З поваги до чужих вух вони частіше мовчать.

5. Вони не знищують себе з тією метою, щоб викликати в іншому співчуття і допомогу. Вони не грають на струнах чужих душ, щоб у відповідь їм зітхали і няньчилися з ними. Вони не говорять: мене не розуміють!..

6. Вони не суєтні. Їх не займають такі фальшиві діаманти, як знайомство із знаменитостями, популярність.

7. Якщо вони мають в собі талант, то поважають його. Вони жертвують для нього поко­єм, жінками, вином, метушнею...

8. Вони виховують в собі естетику. Вони не можуть заснути в одязі, дихати поганим повітрям, крокувати по підлозі, що обпльовувала...»

Будь-яке виховне завдання вирішується через ініціацію вихователем активних дій вихованця. Таким почином може стати, наприклад, виконання фізичної вправи або рішення учбової задачі, сприйняття ху­дожнього твору або прибирання квартири, подолання страху або шкідливої звички.

Успішність виховної акції як єдність виховної цілі-змісту (засобів і способів досягнення мети) виявляється як підвищення ступеню автономної активності вихованця. Таким чином, в спільно-розподіленій діяльності здійснюється перехід від позиції «на рівних» до позиції поширення прав вихованця, передачі йому повноважень і обов'язків. Починаючі самостійну діяльність, прагнучи до самовдосконалення, вихованець може розраховувати на допомогу і підтримку вихователя.

Напрям виховання визначається єдністю цілей і змісту.

За цією ознакою виділяють;

розумове,

етичне,

трудове,

фізичне

і естетичне виховання.

У наш час формуються нові напрями виховної роботи — цивільне, правове, економічне, екологічне (виховання).

Розумове виховання орієнтоване на розвиток інтелектуальних здібностей людини, інтересу до пізнання навколишнього світу і себе.

Воно передбачає:

• розвиток сили волі, пам'яті і мислення як основних умов пізнавального і освітнього процесів;

• формування культури учбової і інтелектуальної праці;

• стимулювання інтересу до роботи з книгою і новими інформаційними тех­нологіями;

• а також розвиток особистісних якостей — самостійності, широти круго­зору, здібності до творчості.

Завдання розумового виховання вирішуються засобами навчання і освіти, спеціальними психологічними тренінгами і вправами, бесідами про учених, державних діячів різних країн, вікторинами і олімпіадами, залученням до процесу творчого пошуку, дослідження і експерименту.

Етика складає теоретичну основу етичного виховання.

Завдання і зміст етичного виховання визначаються за допомогою етичних вимог суспільства. У письмовій традиції людства основні постулати етичної поведінки людини були пред­ставлені в Біблії і Корані.

Як основні завдання етичного виховання виділяють:

• накопичення етичного досвіду і знань про правила суспільної пове­дінки (у сім'ї, на вулиці, в школі і інших суспільних місцях);

• розумне використання вільного часу і розвиток етичних якостей особистості, таких як уважного і дбайливого відношення до людей; чесності, терплячості, скромності і делікатності; організованості, дис­циплінованості і відповідальності, почуття обов'язку і честі, пошани людської гідності, працьовитості і культури праці, дбайливого відношення до національного надбання.

У повсякденному житті можна спостерігати факти відхилення людини від морально-етичних принципів.

В процесі етичного виховання широко застосовуються такі методи, як:

· переконання і особистий приклад,

· порада, побажання і схвальний відгук,

· позитивна оцінка дій і вчинків,

· суспільне визнання досягнень і до­стойності людини.

Також доцільним є проведення етичних бесід і диспутів на прикладах художніх творів і практичних ситуацій. Одночасно спектр етичного виховання передбачає як суспільний осуд, так і можливість дисциплінарних і відстрочених покарань.

Головними завданнями трудового виховання є: розвиток і підготовка, сумлінного, відповідального і творчого відношення до різних видів трудової діяльності, накопичення професійного досвіду як умови виконання найважливішого обов'язку людини.

Для вирішення вищезазначених завдань використовують різні прийоми і засоби:

• організація спільної праці вихователя і вихованця;

• пояснення значущості певного виду праці на користь сім'ї, колективу співробітників і всього підприємства, Вітчизни;

• матеріальне і моральне заохочення продуктивної праці і прояв творчості;

• знайомство з трудовими традиціями сім'ї, колективу, країни;

• гурткові форми організації праці по інтересах (технічної творчості, моделювання, театральної діяльності, кулінарії);

• вправи по виробленню трудових навиків при виконанні конкретних операцій (навиків читання, рахунку, листа, користування комп'ютером; різних ремонтних робіт; виготовлення виробів з дерева і металу);

• творчі конкурси і змагання, виставки творчих робіт і оцінка їх якості;

• тимчасові і постійні домашні доручення, чергування по корпусу в університеті, виконання покладених обов'язків в трудових бригадах;

• систематична участь в суспільно-корисному праці, навчання техно­логіям і прийомам організації професійної діяльності;

• контроль за економією часу і електроенергії, ресурсами;

• облік і оцінка результатів праці (якості, термінів і точності виконання завдання, раціоналізації процесу і наявність творчого підходу);

• спеціальна професійна підготовка до трудової діяльності (інже­нера, вчителя, медика, оператора, бібліотекаря, сантехніка).