Типи організації соціальних стосунків в процесі навчання

В першу чергу, типи організації соціальних стосунків розкривають характер спілкування і особливості взаємодії, що склалися в процесі навчання між педагогом і студентами.

У педагогічній традиції сформувалися наступні типи соціально-дидактичних стосунків.

Перший тип — «педагог—учень», впродовж століть був провідною дидактичною моделлю організації навчання. Ця модель грунтувалася на безпосередньому контакті між педагогом і студентом. «Прототипом» такої педагогічної взаємодії є стосунки між матір'ю і дитям.

Дидактичний тип «педагог—учень» на практиці представлений різними формами і методами навчання, в яких актуалізуються стосунки між:

 ментором і студентом;

 домашнім педагогом і студентом;

 майстром і студентом в різних сферах професійного навчання

 індивідуальним викладанням хворій дитині, навчанням в контексті відновно-педагогічних, коректувальних і медичних програм.

У сучасних умовах дана модель виявляється в безлічі форм і ва­риантов: це індивідуально-дидактичний контакт педагога з студентом, акти сти­мулирования до творчості і самостійності, індивідуальні обговорення учбових проблем і консультації. Спільним для них є домінування пар­ных педагогічних взаємин.

Другий тип — «викладач—аудиторія» — це діалогічна форма звернення до великої кількості людей з метою повчання, агітації, мобіліза­ції, освіти (у контексті політичної, ідеологічної, релігійної, пе­дагогічної спрямованості). Основними формами спілкування з великою аудито­рією («фронтальне спілкування») є виступ, проповідь, доповідь, лекція. При такому типіі важливу роль грає момент раціональної і «економічної» подачі матеріалу і нової інформації. Цей тип аудиторного навчання характерний для вищої школи.

Для третього типу — «педагог—група», характерна безпосередня ком­унікація між повчанням і групою навчаючихся. При цьому можливе багатостороннє переплетіння комунікативних і дієвих взаємин з яскраво вираженими межами кооперації.

Четвертий тип — «педагог — засоби навчання — студент» характерний для дистантного навчання (за допомогою комп'ютера і інших технічних засобів), при опосередкованому спілкуванні педагога з студентом.

Висновки по питанню.

Дидактика (теорія і практика навчання) представляє один з розділів загальної педагогіки. Навчання, викладання і учіння — основні категорії дидактики.

Навчання виступає одним з оптимальних способів соціальної адаптації людини до сучасного життя, оскільки засобами навчання можна передати-отримати великий об'єм інформації. Навчання — це організований педаго­гом процес пізнання, розвитку, спілкування, творчості. Основу будь-якого виду навчання складає дидактичне відношення: викладання—учіння.

Методи навчання — це особливості спільної діяльності педагога і навчаючихся, спрямовані на досягнення цілей навчання. Вибір методів залежить від осо­бливостей учбового предмету, цілей і завдань навчання, віковий і індивіду­альної специфіки студентів, рівня уяви, розвитку і виховання учня, матеріально-технічної оснащеності учбового закладу, здібностей і можливостей педагога, його майстерності і особистісних якостей, часу на вирішення дидактичних завдань.

У світовій практиці склалися всілякі стилі навчання і з'являються різнопланові освітні технології. Їх специфіка залежить від орієнта­ції на певну освітню парадигму або дидактичну концепцію, від професійно-особистісних особливостей педагога, культурно-освітніх традицій країни або регіону.

У світовій практиці відомі різні типи, види і стилі навчання, які не можна оцінювати за ознакою, — «краще» або «гірше». Їх вибір залежить від освітньої політики в країні, домінуючій в товаристві освітньої парадигми або доктрини, дидактичної концепції або теорії навчання, цілей, завдань навчання, індивідуально-особистісних і професійних можливостей, нахилів і переваг викладача.