Метод соціологічного спостереження.
Сучасна людина постійно спостерігає те, що відбувається навкруги, запам'ятовує, аналізує та пояснює побачене. Водночас спостереження – це один із найпоширеніших методів, який застосовується в дослідженнях багатьох наукових напрямків, зокрема спостереження незнайомих культур називають етнографічним.
Соціологічне спостереження – це метод збору первинної інформації, який полягає в безпосередньому, цілеспрямованому, систематичному сприйнятті та реєстрації фактів і подій, що відбуваються у соціальній реальності.
У соціологічному спостереженні (на відміну від буденного) наперед планується його організація, з’ясовуються методи фіксування, обробки та аналізу даних, що забезпечує певну надійність інформації. Тому для нього характерними є систематичність, планомірність та цілеспрямованість. Об’єктами спостереження в соціології є поведінка окремих індивідів, соціальних груп, умови їхньої діяльності тощо. А інформація збирається і фіксується за допомогою технічних приладів (кінокамера, фотоапарат, магнітофон, телевізійна та інша техніка).
Цінним є те, що спостереження дає змогу фіксувати реальні поведінкові факти. Воно дає змогу безпосередньо вивчати поведінку людей в конкретних умовах у реальному часовому просторі („саме те”, „саме тут”, „саме зараз”), має здатність давати насичені конкретними деталями, живі, безпосередні враження про об'єкт, а не спогади чи інтерпретації респондента. До того ж спостереження дає можливість одержати дані незалежно від вміння респондента описати словами свою поведінку, а також від того, чи бажає він взагалі щось говорити про свою поведінку.
Спостереження в соціологічному дослідженні найчастіше використовують на його розвідувальному етапі, коли відбувається загальне ознайомлення з об’єктом дослідження і розробляються гіпотези. Крім того, спостереження часто застосовується в комплексі з іншими методами збору інформації. Воно передбачає отримання ілюстративних даних, які суттєво доповнюють статистичний аналіз даних, одержаних за допомогою масового опитування.
Свої звіти про людей, за якими спостерігають у конкретному середовищі, соціологи називають кейс-стаді (case study).
Переваги та обмеження соціологічного спостереження.
Ефективне використання методів дослідження потребує знання їхніх переваг і вад. Це дає можливість визначати, коли і за яких умов використання того чи того методу буде найдоцільнішим.
Переваги:
• Здійснення спостереження одночасно з розгортанням і розвитком явищ, що їх досліджують (синхронність) та можливість безпосереднього сприйняття поведінки людей у конкретних умовах і в реальному часі.
• Можливість широкого охоплення події і опису взаємодії усіх її учасників (спостереження наводить характеристику об'єкта спостереження, описує місце проведення, типову поведінку членів групи, відхилення у ній, встановлює мету діяльності групи, описує соціально-психологічний клімат в групі, соціальну поведінку, мотиви і стимули діяльності її учасників тощо).
• Можливість встановлення частоти і тривалості елементів досліджуваної ситуації, її повторюваності, унікальності, типовості, і на цій підставі складання висновків щодо випадковості чи закономірності соціальної ситуації, яка підлягає дослідженню.
• Незалежність дій об'єктів спостереження від соціолога-спостерігача. Використання спостереження не залежить від здатності та готовності людини вести відверту розмову з питань, що цікавлять дослідника.
Обмеження:
• Вплив на якість отриманої інформації суб'єктивних оцінок спостерігача, його установок, стереотипів, настрою, стану здоров'я, інших ситуативних чинників. Від здібностей спостерігача, кваліфікації, наукової обізнаності і, врешті-решт, від його суто людських якостей: уміння знаходити спільну мову, доброзичливості, чуйності, ненав’язливості, делікатності – залежить успіх спостереження.
• Реагуючи на дії дослідника, людина може змінювати характер своєї поведінки, „підлаштовуватися” до того, що, на її думку, є нормою, а це спотворює реальну картину.
• Вадою методу спостереження є його велика трудоємкість.
• Дослідження ускладнюється й неможливістю повторення ситуації. Соціальні явища і процеси незворотні, їх не можна знову повторити, щоб дослідник міг перевірити та зафіксувати моменти, котрі його цікавлять.
• Обмеженість і частковий характер кожної ситуації, яку спостерігають. Використання спостереження обмежується часом здійснення події. Тому фіксують лише ті події, що мали місце в момент спостереження. Багато подій залишається непоміченими. Це означає, що отримані висновки можуть бути узагальнені і поширені на масштабніші ситуації лише з великою обережністю.
• Спостереженням фіксуються лише факти реальної поведінки людини. Хоч про людину судять за її діями, але в діях людини за певних обставин виявляється лише частина її внутрішнього світу, решта прихована і виявлятиметься за інших обставин. Для того щоб мати повне уявлення про людину, потрібно дуже довго спостерігати за її поведінкою в різних ситуаціях. А це не завжди можливо.
Приклад соціологічного спостереження: „Суспільство на куті вулиці”.
У кінці 1930-х рр.. молодий аспірант Гарвардського університету Вільям Фут Уайт (1914-2000) дуже зацікавився вуличним життям, яке відбувалося в бостонських нетрях. Ця цікавість спонукала його чотири роки практикувати включене спостереження в даному районі, який він назвав „Корнервіллем”. У 1943 р. вийшла праця „Суспільство на куті вулиці”,яка стала класикою соціології.
У той час Корнервілль був домом для італійських іммігрантів першого та другого поколінь. У Бостоні Корнервілль вважався місцем. яке треба обходити стороною: нетрі, населені рекетирами. Книга В. Уайта описує Корнервілль як високоорганізовану спільноту з чіткою системою цінностей, складними соціальними нормами та особливими соціальними конфліктами.
На початку свого дослідження В. Уайт відчув проблеми. Передусім гарвардському аспіранту з вищих верств середнього класу важко було вписатися в життя Корнервілля. Він зайшов у місцевий бар, розраховуючи пригостити кого-небудь випивкою і налаштувати на розмову про Корнервілль. Але, придивившись, він не побачив жодної одинокої жінки. Тоді він підійшов до чоловіка, який сидів з двома жінками і попросив підсісти. Спочатку чоловік виявив здивування, а потім запропонував спустити В. Уайта зі сходів.
Для В. Уайта лід скрес тоді, коли він познайомився у місцевому соціальному агентстві з хлопцем на прізвисько Док. Останній взяв дослідника під своє „крило” і незабаром В. Уайт „примелькався” в окрузі. Отже, спочатку треба відшукати ключового інформатора.Док дав йому пораду: „Полегше зі словами „хто”, „що”, „чому”, „коли” і „де”. Якщо ти будеш задавати такі питання, з тобто ніхто не буде розмовляти. Якщо люди тебе приймають, ти можеш просто „отиратися” біля них і рано чи пізно отримаєш всі відповіді, навіть не питаючи”. Через деякий час В. Уайт зрозумів, що йому потрібно знати, коли говорити, а коли просто дивитися, слухати і вчитися. Надалі він познайомився з життям в Корнер віллі і навіть одружився на жінці звідти, з якою провів все життя. Загалом, книга В. Уайта являє собою захоплюючий матеріал про справи, сподівання і розчарування однієї з етнічних меншин.
Сутність та техніка проведення соціологічногоексперименту.
У соціологічному дослідженні експеримент спрямований, головним чином, на доведення або спростування гіпотез дослідження. Він передбачає пошук причинно-наслідкових відносин між досліджуваними явищами через активне втручання у функціонування об'єкта. Дослідник створює певну ситуацію, приводить у дію гіпотетичну причину і спостерігає за змінами у природному перебігу подій, фіксує їх відповідність чи невідповідність власним передбаченням, гіпотезам. При цьому, в ході соціологічного дослідження експеримент може поєднуватися з усіма іншими методами.
Соціологічний експеримент – це метод збирання інформації про зміну соціального об'єкта під впливом заданих і керованих чинників.
Як науковий метод експеримент має свою логіку, котра була розроблена у XІX ст. Дж.С. Міллем і приписує подвійне правило різниці у згоді: якщо в експерименті за групою подій А, В, С слідує подія а, але за В і С не слідує а, то А є причиною а. Перша з двох груп подій розглядається як експериментальна, а друга – як контрольна. Цей класичний план проведення експерименту з часом був доповнений факторним планом експерименту, який передбачає декілька незалежних змінних.
Характерною ознакою соціологічного експерименту є виділення у ньому, як правило, двох видів об'єктів(одиниць): контрольної та експериментальної груп.
Експериментальна група – це група, на яку здійснюють вплив за допомогою експериментального фактора (незалежної змінної). Крім загальної вимоги вибору об'єкту (репрезентативність у класі досліджуваних об'єктів), до експериментальної групи пред'являються вимоги відносної стабільності складу на період експерименту, можливості вести систематичне контрольоване спостереження; у ряді випадків потрібна згода групи на участь в експерименті.
Контрольна група – ідентична експериментальній за заданими параметрами, але не зазнає впливу експериментального фактора (незалежної змінної). За наявності контрольної групи підвищується чистота соціологічного експерименту внаслідок того, що дія побічних параметрів однаковою мірою вірогідна як в експериментальній, так і в контрольній групі.
Позитивним у соціальному експерименті є те, що реципієнт у ньому посідає активну позицію. Створюючи певні умови, він має можливість повніше враховувати визначальні чинники, чітко передбачувати їхній вплив на об’єкт дослідження; змінюючи послідовно одну умову і залишаючи без зміни інші, він може з’ясовувати причини і зміни соціальних явищ; багаторазово повторюючи дослід, нагромаджувати кількісні характеристики, за якими можна робити висновки про типовість чи випадковість соціальних явищ.
Негативним у використанні соціального експерименту є те, що навмисно створені умови можуть порушити природність перебігу соціального явища, що досліджується.
