З історії соціології релігії: фетишизм та анімізм як соціально-психологічні теорії релігійної свідомості

У XVIII ст. знаний французький історик та лінгвіст Ш. де Бросс (1709—1777) запропонував теорію фетишизму для пояснення походження стародавніх релігійних вірувань. Зосередившись на вив­ченні найдавнішого етапу в історії релігії, де Бросс висунув припу­щення, що цей етап характеризує вшановування різних предметів та явиш природи.

У творі "Про культ богів-фетишів, або Порівняння стародавньої релігії Єгипту із сучасною релігією Нігритії" (1760) французький вчений писав, що, ймовірно, найстародавнішим культом матеріаль­них предметів є той, який африканські негри називають фетишами. Хоча значення слова "фетиш" належить до вірувань африканських негрів, але де Бросс ужив це слово як науковий термін також сто­совно інших народів, у яких предмети культу (тварини, люди, не­живі предмети) обожнюють або вони є не стільки богами, скільки речами, обдарованими божественною силою (обереги, оберігаючі талісмани). Божественний фетиш, констатує де Бросс, є не що інше, як перший матеріальний предмет, який будь-якому народові або

будь-якій людині заманулося обрати своїм божеством, а потім нада­ти жерцям право освятити його в особливій церемонії.

О. С. Пушкін (1799—1837) називав Ш. де Бросса одним з найславетніших письменників XVIII ст., творчість якого знайшла своє відображення у багатьох наукових творах, що стосуються старовини.

Поняття "фетишизм" стало засадовим для тлумачення Марксом "товарного фетишизму", згідно з яким за умов капіталістичного ви­робництва продукти праці робітників наділяють немовби надпри­родними властивостями, що зумовлено оречевленням соціальних відносин та персоніфікацією речей. Іншими словами, товарний фетишизм — це ототожнення суспільних та культурних функцій різноманітних предметів людської діяльності з природними (нату­ральними) властивостями речей.

Обґрунтовуючи свою теорію, де Бросс зазначав, що розвиток мислення полягає у переході від чуттєвих предметів до відстороне­ного мислення, а це відображається у формах релігійності, що вини­кають історично.

Ідея де Бросса про те, що релігія виникає з поклоніння предме­там як фетишам, яким приписують надприродні властивості, була спрямована проти просвітницьких уявлень про "дикуна-філософа", який створив релігію у результаті "філософічних" міркувань. Де Бросс писав, що не слід "наділяти дикунів головою Платона чи Декарта".

Багато які сучасні вчені визнають важливу роль фетишистських вірувань в історії релігії, вважаючи фетишизм одним з найзагальніших та найпостійніших елементів релігії, який присутній, хоча й не однаковою мірою, в усіх релігіях, від найпримітивніших до най­складніших. Скажімо, у християнстві маємо справу з ушановуван­ням мощей, ікон тощо, що і є фетишизмом. Те саме має місце в ісламі, буддизмі та в інших ідеологічно розвинених релігіях.

Історики-позитивісти, ідеї яких були поширені в колах наукової інтелігенції другої половини XIX та на початку XX ст., також не за­лишили поза увагою теорію фетишизму де Бросса. Особлива роль у розвитку позитивістських поглядів на релігію належить відомому англійському етнографу, досліднику первісної культури Е. Б. Тейлору. Погляди Тейлора склалися багато в чому під впливом еволю­ційної теорії Конта. Згідно з цією теорією Тейлор розглядав історич­ний розвиток культури як процес плавного, поступового розвитку (зростання).

Світове визнання Тейлорові принесла його анімістична (від лат. аanima, аnimus — дух, душа) теорія походження релігії, відповідно до якої стверджувалося, що у стародавньої людини нібито є мінімум релігійної віри, а саме — віра у відокремлюваних від тіла духів, яка є наслідком наївного антропоморфізму, коли предмети навколиш­нього світу наділяють властивостями людини. Характерно, що Тей­лор вважав фетишизм особливою формою анімізму (фетиш як умістище духу).

Головне підґрунтя анімістичних вірувань стародавніх народів Тейлор вбачав у особливій схильності людської психіки до пізнання навколишньої дійсності. Тим самим виникнення релігії було пояс­нене майже в дусі просвітників-атеїстів XVIII ст., а саме: релігія є продуктом поповнення недосконалого досвіду первісного дикуна уявленнями про душу (анімістичними уявленнями), які виникають через спостереження й мало не "філософічні" міркування нашого далекого пращура. Виходило, що міфологія — це "недорозвинена" релігія (проторелігія). Головна функція так витлумаченої міфології полягає в тому, щоб пояснювати незрозумілі явища навколишнього світу зусиллями "буйної" фантазії дикуна. З цієї точки зору елемен­ти релігійності ("мінімум релігії", згідно з Тейлором) будуть власти­вими людині завжди.

У 70—80-ті роки XIX ст. теорія Тейлора була панівною ідейною течією в науці про розвиток людини та її духовної культури. Згодом захоплення дещо згасло. Проте й сьогодні модернізовані різновиди цієї теорії можна знайти на сторінках не лише популярних видань.

Теоретичні побудови Тейлора цікаві тим, що вони стимулювали полеміку про закономірності виникнення та подальшої еволюції різних ідеологій, включаючу релігійну.

Сьогодні багато які історики культури не поділяють погляди, згідно з якими можна виводити будь-яку релігію з первісної магії. Так, наприклад, ознайомлення з культурою античних греків переко­нує у тому, що перехід від племінного способу життя до державно­го будівництва не супроводжувало автоматичне перетворення міфо­логії на релігію. Усе значно складніше: частина античної міфології набуває характеру фольклору, натомість інші її елементи починають живити мистецтво, філософію, релігію, й усе це переплітається, взаємодоповнює одне одного, утворюючи диференційоване ціле.

Проблема ґенези релігії стосується не тільки її минулого, а й майбутнього. Якщо релігійне почуття — вроджена властивість люди­ни, як стверджували історики-позитивісти, то даремно не тільки сперечатися з представниками релігійної ідеології, а й боротися з теократичними зазіханнями церкви, тобто з зазіханнями церкви на верховну владу в державі, як це сьогодні має місце у низці мусуль­манських країн, та й не тільки у них. У кращому разі можна боро­тися з різновидами релігійного екстремізму та граничного фанатиз­му, які є живильним ґрунтом для гранично правих націоналістичних ідеологій, готових до терору для досягнення своїх політичних цілей. Саме такий висновок напрошується з натуралістичних поглядів у дусі Тейлора, а також німецького філософа Л. Фейєрбаха (1804— 1872), який спробував традиційну форму релігії замінити нетра­диційною — філософією любові до ближнього.