Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


—оц≥альна сутн≥сть рел≥г≥њ та њњ ≥нституи≥ональний характер




соц≥олог≥њ рел≥г≥њ, €к ≥ в ≥нших галуз€х соц≥олог≥чноњ науки, ви≠н€тково важливу роль в≥д≥граЇ пон€тт€ "соц≥альна ≥нституц≥€", тому необх≥дно враховувати, що питанн€ про функц≥онуванн€ соц≥а≠льних ≥нституц≥й нев≥дд≥льне в≥д з'€суванн€, хто виконуЇ цю д≥€ль≠н≥сть, хто "оживлюЇ" соц≥альн≥ ≥нституц≥њ. ¬≥дпов≥дь на останнЇ пи≠танн€ у рамках соц≥олог≥њ рел≥г≥њ, €к ≥ у рамках соц≥олог≥њ науки, мис≠тецтва, права, пол≥тики, економ≥ки, визначена нашим розум≥нн€м сутност≥ та рол≥ ≥нтел≥генц≥њ у сусп≥льному житт≥.

÷≥каве тлумаченн€ ≥нтел≥генц≥њ свого часу запропонував в≥домий ≥тал≥йський теоретик-марксист ј. √рамш≥ (1891Ч1937), прац≥ €кого справили достатньо потужний вплив на Ївропейських представник≥в соц≥альних наук, особливо у бурхлив≥ 60-т≥ роки XX ст.

” центр≥ уваги √рамш≥ пост≥йно перебували питанн€ культури, в≥дпов≥д≥ на €к≥ в≥н шукав, спираючись, з одного боку, на матер≥а≠л≥стичне розум≥нн€ ≥стор≥њ, а з ≥ншого Ч на конкретний культурно-≥сторичний анал≥з соц≥ального статусу та функц≥й Ївропейськоњ ≥нтел≥генц≥њ. “ема ≥нтел≥генц≥њ Ї стрижнем задуманого ним багатопланового досл≥дженн€ процесу формуванн€ сусп≥льноњ св≥домост≥ в ≤тал≥њ, де важливе м≥сце в≥дведене розгл€дов≥ взаЇмов≥дносин м≥ж ≥нтел≥генц≥Їю та народом.

Ѕудь-€к≥ соц≥альн≥ групи, писав √рамш≥, розвиваючись, створю≠ють особливий "орган≥чний прошарок", покликаний надавати њм ≥дейну однор≥дн≥сть у план≥ ц≥нн≥сноњ спр€мованост≥, прагнень та усв≥домленн€ власноњ рол≥ в соц≥ально-пол≥тичн≥й життЇд≥€льност≥ сусп≥льства. ≤ншими словами, у певному розум≥нн≥ вс≥ люди Ї ≥нте≠л≥гентами, €кщо вони здатн≥ до нормального, розумного мисленн€, але не вс≥ люди виконують у сусп≥льств≥ функц≥њ ≥нтел≥гент≥в.

¬≥дзначаючи зв'€зок ≥нтел≥генц≥њ з класом, €кий њњ породив, √рамш≥ разом з тим п≥дкреслюЇ автономне становище ≥нтел≥генц≥њ. « цього приводу французьк≥ соц≥ологи ‘. Ѕон та ћ. Ћ. ЅюрньЇ в≥дзна≠чали, що м≥ркуванн€ ћаркса про в≥дносну самост≥йн≥сть "≥део≠лог≥чних форм", €к≥ часом можуть в≥д≥гравати вир≥шальну роль в ≥сторичному розвитков≥, √рамш≥ поширюЇ на ≥нтелектуальну функ≠ц≥ю загалом, точн≥ше, на людей, €к≥ виконують цю функц≥ю. “ака автоном≥€ може бути штучно законсервована ≥нтел≥гентами-бюрократами, €к≥ живуть "корпоративним духом" ≥ подеколи подають справу так, н≥бито вони Ї незалежними в≥д пан≥вноњ соц≥альноњ гру≠пи. ÷€ позиц≥€ "самов≥дособленн€", писав √рамш≥, не залишаЇтьс€ без насл≥дк≥в у царин≥ ≥деолог≥њ та пол≥тики. ”с€ ≥деал≥стична ф≥ло≠соф≥€ може бути легко узгоджена з ц≥Їю позиц≥Їю, зайн€тою соц≥альним комплексом ≥нтел≥генц≥њ, й визначена €к вираженн€ т≥Їњ соц≥альноњ утоп≥њ, в≥дпов≥дно до €коњ ≥нтел≥генти вважають себе ц≥лком автономними й незалежними "критичними критиками".

” цьому раз≥ "критичн≥ критики" ≥гнорують той факт, що за про≠гресуючого под≥лу прац≥ та по€ви в≥дпов≥дних форм власност≥ в≥дбу≠ваЇтьс€ ф≥ксац≥€ соц≥ально значущих норм сп≥лкуванн€, €к≥ регулю≠ють д≥€льн≥сть колектив≥в та окремих ос≥б. ÷≥ доц≥льно функц≥ону≠юч≥ норми ≥ Ї те, що називають соц≥альними ≥нституц≥€ми.

—оц≥альн≥ ≥нституц≥њ €вл€ють собою своЇр≥дне дзеркало, в €кому в≥дображено ≥нтереси, ц≥нност≥, ц≥л≥ соц≥альних груп та клас≥в. ÷≥ ≥нституц≥њ (на в≥дм≥ну, наприклад, в≥д мови) не передують структур≠н≥й орган≥зац≥њ сусп≥льства, а породжен≥ нею.

¬ищим типом спец≥ал≥зованих соц≥альних ≥нституц≥й Ї пол≥тичн≥ ≥нституц≥њ, нерозривно пов'€зан≥ з державним апаратом.

ƒосл≥джуючи державну структуру сусп≥льства, √рамш≥ виокрем≠лював €к головн≥ дв≥ функц≥њ держави Ч (1) пануванн€ та (2) керу≠ванн€. якщо розчинити функц≥ю керуванн€ (скаж≥мо, орган≥зац≥ю господарського житт€ сусп≥льства) у функц≥њ пануванн€, то, €к вва≠жаЇ √рамш≥, ми ризикуЇмо сповзти на позиц≥њ вульгарного соц≥оло≠г≥зму, €кий стверджуЇ, що ур€довий апарат зд≥йснюЇ т≥льки функц≥ю примусу, функц≥ю насилл€ (наприклад, придушенн€ одного класу ≥ншим). “аке вузьке тлумаченн€ державноњ влади граЇ на руку "л≥ва≠кам" р≥зних мастей, €к≥ закликають до знищенн€ держави €к апара≠ту експлуатац≥њ "в≥льних особистостей". Ќа противагу цьому √рамш≥ напол€гаЇ на необх≥дност≥ доповнити пон€тт€ "диктатури", елемен≠ти €коњ притаманн≥ будь-€к≥й влад≥, пон€тт€м "гегемон≥€".

” певному розум≥нн≥ м≥ркуванн€ √рамш≥ про значенн€ державноњ гегемон≥њ у сфер≥ ≥деолог≥њ та управл≥нн€ близьк≥ до думки ƒж. Ѕернала про зв'€зок рел≥г≥њ та управл≥нн€, €к≥ за нових соц≥ально-еко≠ном≥чних умов зам≥нюють перв≥сну маг≥ю та ритуал. “ак, умови цив≥л≥зац≥њ м≥ського типу дедал≥ виразн≥ше ви€вл€ють функц≥ю адм≥≠н≥стративних прац≥вник≥в, €к≥ живуть не за рахунок виробництва ма≠тер≥альних благ, а за рахунок доданого продукту, створюваного без≠посередн≥ми виробниками зазначених благ. —правд≥, щоб с≥льсько≠господарська продукц≥€ безпереб≥йно надходила до м≥ста, потр≥бна централ≥зована орган≥зац≥€, €ка передбачаЇ на€вн≥сть ц≥лого штату адм≥н≥стративних прац≥вник≥в, д≥€льн≥сть €ких охоплюЇ низку посе≠лень на чол≥ з поселенн€м-м≥стом, де нагромаджують надлишков≥ продукти.

≤сторично з≥ зростанн€м м≥ст у плем≥нних бог≥в з'€вл€ютьс€ нов≥ функц≥њ, €к≥ в≥ддал€ють бог≥в в≥д рутинних плем≥нних та с≥льських справ. Ќов≥ функц≥њ з'€вл€ютьс€ й у служител≥в цих бог≥в. Ѕернал п≥дкреслював, що жерц≥ утворюють перший управл≥нський клас; до њхн≥х обов'€зк≥в входить визначенн€ часу с≥вби та збиранн€ врожаю, розпод≥л води та нас≥нн€, зб≥р та розпод≥л продукт≥в с≥льського гос≠подарства тощо. ѕро це писав ≥ ћаркс, зауважуючи, що необх≥дн≥сть обчислювати пер≥од п≥дйому та спаду води у Ќ≥л≥ створила Їгипетсь≠ку астроном≥ю, а заразом ≥ пануванн€ касти жерц≥в €к кер≥вник≥в землеробства.

«азначен≥ адм≥н≥стративн≥ функц≥њ жрецтва аж н≥€к не Ї ознака≠ми рел≥г≥йност≥. Ќай≥мов≥рн≥ше, Ч це показник прогресуючого в≥д≠окремленн€ розумовоњ прац≥ в≥д ф≥зичноњ з наступною диференц≥а≠ц≥Їю у царин≥ розумовоњ прац≥, коли у середовищ≥ жерц≥в €к нос≥њв духовност≥ виокремлюютьс€ жерц≥-адм≥н≥стратори, тобто виникаЇ певна соц≥альна ≥нституц≥€ управл€ючих.

–озгл€немо це на приклад≥ христи€нства. ѕророки, апостоли (в≥д грецьк. аpostolos Ч посланник; мандр≥вний пропов≥дник христи€нства; ревний посл≥довник €кого-небудь вченн€, ≥дењ), пропов≥дники Ч ось €дро христи€нства першого стор≥чч€ нашоњ ери. ÷е христи€н≠ство ще не знало дисципл≥ни церковноњ орган≥зац≥њ, натом≥сть знало пророк≥в.

« плином часу кер≥вництво христи€нськими громадами зосере≠дилос€ в руках найстарших та найавторитетн≥ших член≥в њх Ч пресв≥тер≥в (в≥д грецьк рresbyteros Ч найстарший; св€щеник у пра≠вославн≥й та католицьк≥й церкв≥), €к≥ несли в≥дпов≥дальн≥сть за орга≠н≥зац≥ю сп≥льних трапез. ”часник≥в цих трапез обслуговували ди€ко≠ни (грецьк. dyakonos Ч служитель; службова посада при Їпископ≥ у IIЧIII ст.; ди€кон зав≥дував господарськими справами христи€н≠ськоњ громади; п≥зн≥ше Ч це пом≥чник св€щеника п≥д час богослу≠ж≥нн€ та в≥дправленн€ обр€д≥в).

«ростанн€ громад ускладнило орган≥зац≥ю трапез. “од≥ й почали висуватис€ на перше м≥сце у кер≥вництв≥ громадою особлив≥ нагл€≠дач≥ Ч Їпископи (грецьк. episkopos Ч нагл€дач, охоронець), €к≥ в≥д≠пов≥дали за збереженн€ грошей та припас≥в, необх≥дних дл€ сп≥ль≠них трапез.

™пископи-"завгоспи" першими повели наступ на норовистих та непок≥рливих пророк≥в, намагаючись в≥дт≥снити њх в≥д кер≥вництва громадою. ” ц≥й боротьб≥ й виникла церковна орган≥зац≥€ ≥з "завгос≠пом" (Їпископом) на чол≥.

” христи€нств≥ в≥руючим наполегливо нав≥ювали думку, що Їпископ маЇ успадковану в≥д апостол≥в "благодать Ѕожу". ÷е мало забезпечити перех≥д в≥д пророцтва ≥з закликами до боротьби з бага≠тствами до пропов≥д≥ про нечиненн€ опору злу та любов до ворог≥в, включаючи можновладц≥в. “ак п≥сл€ перемоги над пророками Їпис≠копи розширили своњ функц≥њ, перебравши на себе роль наставник≥в у в≥ровченн≥.

” своњх творах √рамш≥ намагавс€ показати, €к на р≥зних етапах ≥стор≥њ людського сусп≥льства ф≥лософ≥€ та рел≥г≥€ не т≥льки в≥добра≠жали т≥ чи т≥ культурн≥ ц≥нност≥, а й сам≥ ставали силою, €ка впли≠вала на переб≥г ≥стор≥њ. –≥вень же впливу науки або рел≥г≥њ на сус≠п≥льство Ї м≥рилом ≥сторичноњ значущост≥ њх. ќсь чому дл€ √рамш≥ р≥зн≥ науки, включаючи математику, н≥коли не постають €к суто об'Їктивне знанн€, але завжди ф≥гурують у контекст≥ певних куль≠турних ц≥нностей. ÷е саме стосуЇтьс€ ще б≥льшою м≥рою рел≥г≥йноњ св≥домост≥.

ѕрагненн€ до синтетичного погл€ду на розгл€дуван≥ предмети ви€вл€Їтьс€ у √рамш≥ у тому, що взаЇмозв'€зок базису та надбудови в≥н анал≥зуЇ з позиц≥й ≥сторичноњ соц≥олог≥њ, €ка враховуЇ роль суб'Їк≠тивного чинника в ≥сторичному процес≥. ‘≥лософсько-соц≥олог≥ч≠ний анал≥з впливу надбудови на базис у √рамш≥ т≥сно пов'€заний з пон€тт€м св≥тогл€ду. ¬ свою чергу св≥тогл€дна проблематика не≠в≥дд≥льна у нього в≥д проблематики ≥сторичноњ самосв≥домост≥.

«г≥дно з √рамш≥, процес поширенн€ нових св≥тогл€д≥в визначено у п≥дсумку пол≥тичними та соц≥альними причинами, але не менш важливу роль в≥д≥грають елементи лог≥чноњ посл≥довност≥, авторитет≠ност≥ та елемент орган≥зац≥йний, особливо коли маси почали в≥дда≠вати перевагу або вже загалом в≥ддали њњ новому св≥тогл€ду.

—аме так, до реч≥, в≥дбулос€ з христи€нським св≥тогл€дом та з рел≥г≥Їю ≥сламу.

ўоб позбутис€ протир≥ч у в≥ровченн≥ й надати йому лог≥чноњ посл≥довност≥, христи€нська церква впровадила систему жорстких догмат≥в. ћ≥ж ≥ншим, цих протир≥ч (наприклад, божественна “р≥й≠ц€) ≥слам, €кий успадкував багато чого в≥д христи€нства, позбувс€ у значно ефективн≥ший спос≥б, гранично рац≥онал≥зувавши христи≠€нську ≥деолог≥ю.

‘≥лософ≥€, рел≥г≥€ та наука Ч р≥зн≥ форми сусп≥льноњ св≥домост≥. якщо оц≥нювати њх, виход€чи ≥з сп≥вв≥дношенн€ "хибне Ч ≥стинне", то Ї ризик заплутатис€ у нерозв'€зних протир≥чч€х.

ѕрипустимо, що рел≥г≥€ Ч це максимально хибна св≥дом≥сть, на≠том≥сть наука Ч максимально ≥стинна. јле €к бути тод≥ з рел≥г≥€ми, €к≥ заперечують Ѕога, душу, потойб≥чний св≥т та багато €к≥ ≥нш≥ звичн≥ дл€ Ївропейц≥в атрибути рел≥г≥йноњ ≥деолог≥њ? як бути з нау≠кою, в ≥стор≥њ €коњ, €к ми знаЇмо, було безл≥ч хибних ≥ нав≥ть без≠глуздих теор≥й?

¬≥дпов≥д≥ на поставлен≥ питанн€ треба шукати не у сфер≥ ≥деаль≠ного в≥дображенн€ д≥йсност≥, не у св≥домост≥, а у сам≥й д≥йсност≥, у тому, що та €к в≥дображено у св≥домост≥. —в≥дом≥сть поза тим, св≥до≠м≥стю чого вона Ї, не можна квал≥ф≥кувати €к хибну чи ≥стинну. —в≥дом≥сть Ч це та чи та д≥€льн≥сть з≥ знанн€м справи, д≥€льн≥сть, керована €к своњм законом поставленою метою.

ƒл€ п≥дтвердженн€ сказаного звернемос€ до ≥стор≥њ китайськоњ цив≥л≥зац≥њ та культури.

 итай Ч крањна найстародавн≥шоњ ≥стор≥њ та культури. ѕриблиз≠но у першому тис€чол≥тт≥ до н. Ї. в≥дбувс€ синтез р≥зних культур в Їдину китайську цив≥л≥зац≥ю. ƒл€ переважноњ частини  итаю цей довол≥ тривалий процес завершивс€ у середин≥ першого тис€чол≥тт€ до н. Ї.

≤деолог≥ю цього пер≥оду, а також в≥дпов≥дн≥ соц≥альн≥ ≥нституц≥њ, €к≥ на тис€чол≥тт€ визначили "китайський спос≥б житт€", заведено ≥менувати конфуц≥анством.

 онфуц≥й ( ун-цзи, приблизно 551Ч479 до н. Ї.) народивс€ ≥ жив у пер≥од р≥зкого загостренн€ соц≥ально-пол≥тичних конфл≥кт≥в. «а житт€ в≥н дос€гнув усп≥х≥в €к вчитель та вихователь юнацтва, але не €к пол≥тик. «апропонован≥ ф≥лософом соц≥альн≥ реформи не мали п≥дтримки з боку правител≥в та сановник≥в. ѕередус≥м њх насторожу≠вало те, що  онфуц≥й кликав назад, до "золотого в≥ку" минулого, де панували сувор≥ загальнолюдськ≥ закони. ѕроте в ≥стор≥њ часом трап≠л€ютьс€ неспод≥ван≥ метаморфози. “ак сталос€ ≥ з конфуц≥анством. —аме т≥ аспекти його вченн€, €к≥ п≥дносили нап≥взабут≥ традиц≥њ далекого минулого, ви€вилис€ найб≥льш прийн€тними дл€ створен≠н€ дуже стаб≥льноњ соц≥альноњ структури. ¬≥дбулос€ це к≥лька стор≥ч по смерт≥ ф≥лософа.

як в≥дзначаЇ китаЇзнавець Ћ. —. ¬асильЇв,  онфуц≥й формально так н≥коли й не став богом. ѕроте вплив його вченн€ €к у  итањ, так ≥ за його межами був не меншим за буддизм, христи€нство чи ≥слам. јле при цьому конфуц≥анство було чимось б≥льшим, н≥ж просто рел≥г≥€, оск≥льки перетворилос€ на спос≥б житт€ ц≥лого сусп≥льства.

 онфуц≥анство €к "рел≥г≥€" не мало оф≥ц≥йних богослов≥в, €к≥ могли б дати теоретико-догматичну картину св≥ту загалом.  онфу≠ц≥анц≥ не займалис€ досл≥дженн€м природи €к такоњ, а ц≥лковито зосередилис€ на вивченн≥ людини та сусп≥льства.

”  итањ з сивоњ давнини мораль вважали первинною, а рел≥г≥ю Ч вторинною, супутньою щодо етики. ƒобре в≥домо, що китайц≥ диви≠лис€ на рел≥г≥ю прагматично: морально Ч значить корисно. “ому, п≥дкреслюЇ ¬асильЇв, з позиц≥й ортодоксального богослов'€ кон≠фуц≥анство найменше схоже на рел≥г≥ю. —вою роль в≥д≥грала спе≠циф≥ка господарського житт€ у —тародавньому  итањ.

як показують сучасн≥ досл≥дженн€ економ≥чноњ ≥стор≥њ  итаю, основу господарського житт€ давньокитайського сусп≥льства стано≠вило др≥бне с≥мейно-≥ндив≥дуальне господарство, €ке було не резуль≠татом подр≥бненн€ земл≥ п≥д тиском ≥сторичного розвитку приватноњ власност≥, а в≥дправним пунктом утворенн€ соц≥ально-економ≥чноњ структури. ÷е зумовило однор≥дн≥сть господарських ≥нтерес≥в та форм прим≥тивного виробництва, €ке не допускало всередин≥ себе под≥лу прац≥. “акий тип розр≥зненого й замкнутого в соб≥ сел€нства не здатний породжувати Їдн≥сть сусп≥льних ≥нтерес≥в, ц≥лей, не спри€Ї виникненню сусп≥льноњ самосв≥домост≥. ќсоба, €ка репрезентуЇ такий народ, постаЇ не в рол≥ вожд€, а в рол≥ пана (пан≥вно≠го чиновника) €к посередника м≥ж верховним деспотом (≥мперато≠ром) та масами. ¬≥дсутн≥сть пол≥тичного впливу такого сел€нства на сусп≥льство та державу призводить у к≥нцевому п≥дсумку до того, що виконавча влада п≥дпор€дковуЇ соб≥ сусп≥льство.

¬≥дм≥тною особлив≥стю давньокитайськоњ державност≥ Ї те, що вона почала функц≥онувати €к ≥нструмент позаеконом≥чноњ орган≥≠зац≥њ та управл≥нн€ сусп≥льним житт€м, оск≥льки в ≥стор≥њ  итаю державна влада передувала по€в≥ економ≥чно пан≥вних груп. «а таких умов особливу роль починають в≥д≥гравати чиновники, в≥дпов≥дальн≥ за зд≥йсненн€ управл≥нських функц≥й.

 онфуц≥анський тип чиновника характеризуЇ довол≥ висока профес≥йна компетентн≥сть. ƒл€ забезпеченн€ ≥деолог≥чних та пол≥≠тичних запит≥в "кадрових чиновник≥в" ц≥лком достатньо етико-пол≥тичних вчень конфуц≥анського типу та жорсткого ритуального про≠токолу, €кий чимось нагадуЇ рел≥г≥йну обр€дн≥сть.

ўо ж до рел≥г≥њ, то у визначенн≥ њњ соц≥альноњ сутност≥ ¬асильЇв слушно пропонуЇ брати за вих≥дн≥ не атрибути Ч речовинн≥ (сак≠ральн≥ споруди) або ≥деолог≥чн≥ (Ѕог, душа, потойб≥чний св≥т), а соц≥альн≥ функц≥њ. “ак, €кщо судити за тими функц≥€ми, тобто за т≥Їю роллю, €ку в≥д≥гравало конфуц≥анство упродовж ус≥Їњ китай≠ськоњ ≥стор≥њ, то можна д≥йти висновку, що за конкретних умов  итаю воно було дуже своЇр≥дною ≥деолог≥Їю, €ка мала пол≥функц≥ональн≥ властивост≥. «окрема, воно виконувало рел≥г≥йн≥ функц≥њ, не будучи власне рел≥г≥Їю.

як св≥дчать р≥зноман≥тн≥ досл≥дженн€, св≥тов≥ рел≥г≥њ народжу≠ютьс€ не з м≥фолог≥њ €к "недозр≥лоњ" рел≥г≥њ, а з тих умов, €к≥ зага≠н€ють людину у "гадальну ситуац≥ю" й практично позбавл€ють њњ вибору життЇвих шл€х≥в. «а таких умов св≥дом≥сть стаЇ нещасною, роздвоЇною всередин≥ себе. Ћюди з такою св≥дом≥стю опин€ютьс€ в рол≥ пригноблених, експлуатованих; вони змушен≥ займатис€ чужи≠ми дл€ них справами. “им самим у них забирають усв≥домленн€ внутр≥шньоњ та зовн≥шньоњ свободи; свобода перетворюЇтьс€ на по≠тойб≥чний щодо реальноњ жалюг≥дност≥ житт€ ≥деал. ” результат≥ залишаЇтьс€ т≥льки усв≥домленн€ власного безсилл€. ѕритулком дл€ гнаних та принижених стаЇ той чи той р≥зновид церкви, чому пере≠дуЇ ≥нституц≥онал≥зац≥€ рел≥г≥њ, тобто перетворенн€ р≥зноман≥тних етико-рел≥г≥йних правил та норм на систему ≥мперативних рел≥г≥й≠них ц≥нностей.

«а допомогою рел≥г≥њ €к соц≥альноњ ≥нституц≥њ, €ка ≥нод≥, але не завжди, набуваЇ вигл€ду церкви або державно санкц≥онованого "способу житт€" (конфуц≥анство), держава зд≥йснюЇ свою культур≠ну та пол≥тичну гегемон≥ю у форм≥ специф≥чного управл≥нн€ людь≠ми, у форм≥ ман≥пулюванн€ њхн≥ми св≥дом≥стю та почутт€ми. ѕроте було б нањвно розгл€дати рел≥г≥ю т≥льки €к ≥нструмент державного управл≥нн€ сусп≥льством. –ел≥г≥йн≥ ≥нституц≥њ ц≥лком здатн≥ справл€≠ти вплив ≥ на можновладц≥в €к орган≥зац≥€, €ка прагне до влади й розвиваЇ свою власну, незалежну в≥д зовн≥шн≥х сил ≥деолог≥ю, також достатньо самоц≥нну, по-своЇму лог≥чну й в≥дм≥нну в≥д "чистоњ" св≥тськоњ пол≥тики.

ѕитанн€, що стосуЇтьс€ ≥нституц≥онального характеру рел≥г≥њ €к специф≥чноњ форми сусп≥льноњ св≥домост≥, маЇ ц≥нн≥сть не т≥льки дл€ з'€суванн€ причин виникненн€ та особливостей іенези рел≥г≥њ, а й дл€ адекватного розум≥нн€ соц≥ального сенсу пол≥тичноњ та культур≠ноњ д≥€льност≥ сучасноњ церкви.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 433 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

„тобы получилс€ студенческий борщ, его нужно варить также как и домашний, только без м€са и развести водой 1:10 © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

1445 - | 1390 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.022 с.