Основною проблемою включення в трудовий процес є молодий вік. У цей час людини не має ні знань, ні досвіду, вона тільки здобуває їх. Звичайно, мова не йде про тих молодий, у яких є якісь особливі таланти, наприклад, співаки, артисти, спортсмени й т.д. Мається на увазі середня маса молоді. У цей час молодь виходить з-під батьківської опіки й у більшості випадків існує на власні заробітки або державні допомоги. Зрозуміло, що в сучасному суспільстві це найбільш малозабезпечена верства населення, у якій розрив між потребами й можливостями найбільш великий. Треба відзначити що, границі молодіжного віку рухливі. Вони залежать від соціально-економічного розвитку суспільства, який досяг потрібного рівня добробуту й культури.
Вплив цих факторів проявляється в тривалості життя людей, у розширенні границь молодіжного віку від 14 до 30 років. Нижня вікова границя визначається тим, що саме в цьому віці підліток уперше одержує право вибору в соціальному плані: продовжити навчання в школі, надійти в технічний або гуманітарний коледж або піти працювати.
До 30 років людина, як правило, досягає професійної зрілості, завершується формування її родини, вона займає певне положення в суспільстві.
Незайнятість молодих людей веде до негативних проявів, як у сфері економіки, так і в сфері соціального життя суспільства. З ростом числа незайнятих складається «нераціональна структура зайнятості».
Також молодіжне середовище стає небезпечною «кримінальною зоною». Проблеми наркоманії, алкоголізму й проституції почасти є похідними безробіття. Відсутність перспектив на майбутнє в молодому віці особливо небезпечно. Саме із цієї верстви поповнюються ряди злочинців, наркоманів, членів екстремістських політичних плинів.
Соціальні індикатори, що визначають ступінь участі молоді в суспільному житті, тісно пов'язані з динамікою розвитку суспільства й повинні повною мірою відображати цю динаміку.
Таким чином, проблема зайнятості молоді є актуальною соціальною проблемою, тому вимагає особливої уваги, як з боку державної влади, так і з боку суспільства в цілому.
В умовах структурної перебудови економіки велику роль грає вивчення проблем, пов'язаних з підвищенням зайнятості працездатного населення й насамперед – молоді, як найменш захищеної категорії робочої сили. Її низька конкурентоспроможність на ринку праці пояснюється відсутністю достатнього виробничого досвіду й необхідного стажу роботи зі спеціальності. При цьому молоді люди нерідко першими попадають під скорочення при реорганізації підприємств або стають безробітними відразу ж після закінчення навчального закладу. Безробіття серед молодого населення веде:
- до поглиблення бідності й зубожінню бюджетів молодих родин (як слідство – збільшення розлучень, абортів, зниження народжуваності, збільшення числа безпритульних і покинутих дітей, дітей-сиріт, дітей-інвалідів);
- зниження соціальної захищеності й неадекватна оцінка молодіжної праці сприяє падінню національного патріотизму, приводить до відтоку молодих фахівців у розвинені капіталістичні країни, прищеплює інтерес до пошуку альтернативних форм заробітку в сфері неформальної економіки й тіньового бізнесу, підриває інтерес до освіти;
- збільшується криміногенна обстановка в країні; збільшується кількість економічних і карних злочинів, розцвітає алкоголізм і наркоманія, збільшується кількість венеричних і інших захворювань, скорочується рівень тривалості життя, збільшується смертність – все це сприяє природному виродженню націй.
Що стосується проблеми збільшення безпосередньої зайнятості молоді, тут спостерігаються свої специфічні складності:
- молоді фахівці в силу своєї «незрілості» і недоліку професійного досвіду є одним з найменш затребуваних верств населення на ринку праці;
- надмірна амбіційність випускників сучасних вузів (особливо комерційних) – завищені вимоги до умов і оплати праці, не бажання робити кар'єру із самих «низів», поступово піднімаючись по щаблях службових сходів, – ускладнюють ситуацію на ринку праці молодих фахівців, збільшують кількість безробітних молодих людей;
- відсутність чіткої професійної визначеності – найчастіше освіта, отримана у вузі, не є основним професійним орієнтиром, молодий фахівець не знає своїх професійних схильностей і не віддає конкретних переваг ні одній із професій;
- відсутність практичної підготовки з дитинства до будь-якої реальної праці приводять до небажання міняти розміряний уклад «легкого» життя за «надійним батьківським плечем»;
- слабка соціальна захищеність, необґрунтовано низька система оплати праці в країні, висока плинність кадрів на українських підприємствах стимулює молодого фахівця до пошуку заробітної плати на більше сприятливій ниві закордонних підприємств.
Кравченко В.Л., вказує що аналіз ситуації, що складається на ринку праці, показує, що найбільш гострі проблеми, пов'язані із зайнятістю, у молоді виникають через низьку конкурентоспроможність, обумовлену наступними факторами:
- недолік у молоді професійних знань, кваліфікації й навичок, у результаті чого перевага при прийманні на роботу віддається кваліфікованим працівникам;
- відсутність централізованого розподілу випускників установ вищого, середнього й початкового професійного утворення;
- трудова нестабільність молоді: молоді люди частіше змушені переривати свою трудову діяльність у зв'язку із закликом в армію, вступом на навчання, відпустками у зв'язку з народженням і вихованням дітей та ін.;
- необхідність надання пільг, передбачених Трудовим кодексом України відносно молоді.
Відсутність досвіду роботи й практичних навичок роблять молодь найбільше соціально незахищеною категорією безробітних громадян.
Працевлаштування й соціальна адаптація молодих у суспільстві – завдання, що хвилює не тільки їх самих, але й державну службу зайнятості. Чому проблема молодіжного безробіття в Україні як і раніше залишається гострою й процес адаптації молоді до нових економічних умов відбувається складно? Причини різні й у їхньому числі:
- недолік інформації про потреби сучасного рику праці, про затребувані професії, про вимоги пропонованих до професійних і особистісних якостей працівників різних спеціальностей;
- відсутність у безробітної молоді середньої загальної й базової професійної освіти;
- професія, отримана випускником, часто в нових мінливих умовах виявляється не затребуваною на ринку праці;
- недостатньо скоординована взаємодія між органами освіти, роботодавцями, органами служби зайнятості й інших структур, що діють на ринку праці;
- роботодавці найчастіше не в змозі оцінити такі достоїнства молоді як сучасна освіта, мобільність, гнучкість, навченість і ін., з іншої сторони багато випускників не володіють навичками грамотного пошуку роботи, ведення переговорів з роботодавцями, не завжди активні при рішенні питань свого працевлаштування;
- завищені амбіції молоді відносно оплати праці й престижності професій не співвідносяться із пропозицією роботодавців. У структурі вакансій найбільшу частку (більше 80%) представляють «не престижні» для молодих людей робочі вакансії причому, потрібні фахівці високих розрядів. Особливо слід зазначити непривабливість для молоді професій сільськогосподарського профілю.
У сформованій ситуації основним завданням органів служби зайнятості є застосування ефективних заходів, що підвищують шанси молодих людей безболісно інтегруватися у кваліфікаційну й професійну структуру ринку праці, гідно закріпитися на ньому, стати конкурентною його складовою.
3. Особливості трудових відносин в Україні.
У нашій країні значимість трудового конфлікту сьогодні різко збільшується. Відбувається не лише становлення ринкової економіки, але й істотна трансформація соціально-трудових відносин. З відмовою держави від свого монопольного становища у відносинах власності та у сфері управління працею і виробництвом відбулася відчутна поляризація учасників трудових відносин на власників-роботодавців та найманих працівників - власників своєї робочої сили. Вони мають багато в чому не збігаються, а часом і суперечливі інтереси, що нерідко призводить до трудових конфліктів (спорів) між ними.
Особливістю соціально-трудових відносин в сучасному російському суспільстві стало скорочення державою своєї участі в регулюванні трудових відносин: намітився наче своєрідний вихід його зі сфери цих відносин.
В результаті досить наочною стала тенденція посилення відносин між роботодавцями та найманими працівниками.
Інша особливість соціально-трудових відносин у сучасній Україні в тому, що вони засновані не тільки на чинному трудовому законодавстві (КЗПП України), але і на нормативних актах локального значення, таких, як трудовий договір (контракт) і колективний договір, що укладаються суб'єктами цих відносин.
Зобов'язання, взяті на себе сторонами, які беруть участь в укладенні як індивідуальних трудових контрактів, так і колективних договорів (ці сторони - найманий працівник чи колектив найманих працівників, з одного боку, і роботодавець або його уповноважений представник - з іншого) повинні виконуватися всіма, без винятку, в повному обсязі.
Невиконання чи порушення цих зобов'язань при відповідних умовах створює в організації конфліктну ситуацію, що переходить, як правило, у трудовий конфлікт.
В залежності від того, хто бере участь у цьому протистоянні і протиборстві, трудові конфлікти діляться на:
1) індивідуальні
2) колективні.
В індивідуальному трудовому конфлікті беруть участь, з одного боку, конкретний найманий працівник, а з другого - роботодавець.
У колективному трудовому конфлікті учасниками виступає колектив найманих працівників (як єдина організаційна структура) і протистоїть йому роботодавець (в особі представницьких органів цієї структури).
