Види і типи мотивації праці

Виділяють три типи мотивації праці: пряму, непряму, спонукальну.

Пряма мотивація формує інтерес до роботи і її результатами. В якості чинників такої мотивації виступає зміст праці, свідомість своїх досягнень для суспільства, визнання їх оточуючими, почуття відповідальності та самореалізації особистості в праці. Діяльність, заснована на таких мотивах, приносить задоволення. Людина трудиться не тільки для отримання заробітку. Він відчуває інтерес до змісту самої роботи, творчості. Тому контролювати працю таких працівників немає необхідності.

Непряма мотивація заснована на матеріальній зацікавленості. Факторами цього типу мотивації є форми оплати праці, рівень напруженості норм праці, рівень інфляції, ціни на продукцію. У даному випадку праця виступає у формі ціни на робочу силу, як «інструментальна» цінність, яка обмінюється на вироблені товари і послуги.

Спонукальна мотивація базується на страху та обов'язках. Вона визначається владою, рівнем безробіття і відсутністю гарантії збереження робочого місця, соціальною напруженістю, невпевненістю в завтрашньому дні.

Мотивація трудової діяльності являє собою систему, яка включає потреби, інтереси, ціннісні орієнтації та установки, мотиви і мотиваційну структуру поведінки. Спрощена модель мотивації поведінки через споживання передбачає наступний ланцюжок: потреби → спонукання (або мотиви) → поведінка (дія) → результат задоволення потреб (задоволення, часткове задоволення або відсутність задоволення).

Розрізняють потреби виробництва, викликані необхідністю забезпечення простого і розширеного відтворення, колективу й особисті. Формування громадських потреб відбувається під впливом різноманітних соціально-демографічних, економічних, географічних та інших факторів. Однак вирішальну роль відіграє розвиток продуктивних сил і виробничих відносин, сучасні способи організації виробництва, праці та управління.

Особисті потреби людей поділяються на матеріальні (потреби в їжі, житлі тощо) і духовні, або інтелектуальні (потреби в знаннях, спілкуванні з іншими членами суспільства, залученні до науки, мистецтва і т. п.). Обсяг і структура особистих потреб піддаються змінам під впливом розвитку продуктивних сил суспільства, науки і культури, підвищення ступеня задоволення матеріальних потреб.

Особисті потреби як спонукальна сила трудового поведінки людини обумовлюються тим, що задоволення матеріальних потреб досягається тільки за допомогою праці. Тому виробляється така усвідомлене ставлення до праці, коли він сприймається як засіб забезпечення фізичного існування. В результаті потреби набувають форми інтересу до тих чи інших видів діяльності, об'єктам і предметів. Інтерес висловлює можливий в даних умовах спосіб задоволення потреб. Якщо потреби показують, що необхідно працівнику для його нормального існування (діяльності), то інтерес дає відповідь на питання, як слід діяти, щоб задовольнити ту чи іншу потребу.

Інтереси залежать від психічних якостей людини, її здібностей, характеру, освітнього та культурного рівня, соціального досвіду. На їх розвиток можуть впливати колектив, окремі його члени, суспільство в цілому.

За рівнем дієвості розрізняють пасивні та активні інтереси. Пасивні - це споглядальні інтереси, при яких людина обмежується сприйняттям даного його об'єкта. Наприклад, любить свою роботу, відчуває задоволення при її виконанні, але не виявляє активності, щоб глибше пізнати об'єкт, оволодіти ним і зайнятися творчістю в цікавить його області. Активні дієві інтереси, коли людина не обмежується виконанням функціональних обов'язків, а активно впливає на об'єкт інтересу, удосконалює його.

По спрямованості розрізняють безпосередній і опосередкований інтереси. Безпосередній - інтерес до самого процесу діяльності, опосередкований - інтерес до результатів діяльності.

Носіями потреб та інтересів виступають різноманітні спільності, тобто суспільство в цілому, соціальні групи, регіони, трудові колективи, а також окремі працівники. Кожній спільності (суб'єкту) властива сукупність різних інтересів. У процесі трудової діяльності відбувається постійне переплетення особистих (індивідуальних), колективних та суспільних інтересів. Співвідношення і взаємодія цих інтересів визначає соціально-економічний розвиток суспільства. Виявлення суперечностей в інтересах, знаходження шляхів їх вирішення обумовлюють боротьбу нового зі старим, свідчить про просування суспільства вперед.

На практиці колективні потреби та інтереси виражаються в системі цілей і показників, що відображають колективні результати праці. Цим визначається велика значущість встановлення таких планових та оціночних показників роботи підприємства, у виконанні яких працівники повинні бути особисто зацікавлені. Ця особиста зацікавленість забезпечується вибором відповідних форм і систем оплати праці.