Маркс, розглядаючи процес поділу праці, відводів йому прогресивну роль двигуна суспільного розвитку. У тієї ж годину він абсолютизував негативні наслідки поділу праці (Такі, як виникнення експлуатації, майнової диференціації, безробіття), вважаючи їх неминучий результатом громадського розвитку. Поділ праці, за його думкою, призводить до формування особливої структури суспільства, що характеризується наявністю соціальних груп, економічні інтереси яких завжди протилежні. Одні живуть за рахунок експлуатації праці других. Такий загальний негативний результат поділу праці.
Загострене до межі протиріччя неможливо вирішити шляхом поступового реформування, єдиним виходом з нього є революція и побудова нового справедливого суспільства, заснованого (відповідно до позитивістської термінології) на суспільній солідарності.
Іншім найважливішім напрямком, який став згодом теоретичності базою сучасної соціології праці, булу економіко-соціологічна школа, а її основоположниками вважають німецьких навчань Г. Зіммеля и М. Вебера. Досліджуючи економічні явища, вони прийшли до висновку про найтісніший зв'язок економіки з різніми сферами суспільного життя, а також про необхідність вивчення економічних явища засобом соціологічних методів і підходів. Згодом цей науковий напрям розвинувся в самостійну наукову дисципліну, що отримала назву «економічна соціологія».
Основою для створення економіко-соціологічних концепцій став науковий аналіз таких понять, як відчуження праці, бюрократія, раціональність, економічна поведінка.
Основна робота Зіммеля «Філософія грошей» присвячена вивченню впливу грошових відносин на соціальну реальність. Для вченого категорія грошей послужила тим базовим поняттям, за допомогою якого він розглянув основні механізми суспільного життя (до їх числа входить і праця). Гроші розумілися їм одночасно як форма економічних відносин і як економічна цінність. Категорія «цінність», виступаючи в якості фундаменту суспільних відносин, на думку Зіммеля, має двоїстий характер: матеріальний і ідеальний. Звідси двоїстий характер набуває і продукт праці. Він проводиться в матеріальному світі, шляхом програми фізичних зусиль, але оцінюється в ідеальному світі, а суспільством у вигляді товару - найважливішого елемента економічних відносин.
Слідство появи грошей - відчуження засобів і результатів праці від працівника, раціоналізація людських відносин і руйнування їх особистісного характеру. Таким чином, Зіммелю вдалося охарактеризувати сутність сучасного йому капіталістичного суспільства.
Що ж стосується окремих елементів створеної Зіммелем концепції, то для соціології праці найбільше значення мала ціннісна теорія праці, згідно з якою двоїста природа продукту праці проявляється в тому, що він одночасно втілює в собі витрати фізичної і розумової праці, який має різну цінність, оскільки відрізняється за рівнем кваліфікації. У відповідності з закономірностями суспільного розвитку висококваліфікований праця цінується значно вище, ніж некваліфікована. Ґрунтуючись на цьому твердженні, Зіммель створив шкалу цінності видів праці, на якій розумова праця займає більш високі ціннісні позиції, ніж фізична. Розвиток постіндустріального суспільства в XX ст. повністю підтвердило цю закономірність.
Іншим основоположником економічної соціології є М. Вебер, внесок якого в розвиток соціологічної теорії неоціненний. Почавши як дослідник в галузі економічної історії, Вебер дійшов висновку про необхідність вивчати її в рамках соціологічного підходу, розглядаючи економічну поведінку людей, а в якості відправної точки свого аналізу він обрав категорію «економічна дія».
Економічна дія є елементом економічної поведінки і вважається раціональною, якщо спрямоване на одержання вигоди. У широкому сенсі слова економічна дія являє собою спосіб контролю за всіма видами ресурсів, за допомогою якого індивід досягає економічних цілей. Економічною дією у вузькому сенсі слова є будь-яка конкретна операція у сфері бізнесу. Проаналізувавши сутність економічних дій в історичній ретроспективі, Вебер підійшов до розгляду таких соціальних явищ і процесів, як поділ і спеціалізація праці, відчуження засобів і результатів праці від працівника, відносини між власниками та найманими працівниками, механізм адміністрування і влади в організації, типи бюрократії і підпорядкування.
Проведений вченим історико-економічний аналіз привів його до фундаментального пояснення природи сучасного капіталізму, який він розглядав як вищий прояв раціоналізації суспільних відносин. Найважливішою заслугою Вебера є те, що він зумів виділити вплив на формування економічних відносин, властивих капіталізму, соціокультурних факторів, насамперед релігії. У своїй головній праці «Протестантська етика і дух капіталізму» він довів, що саме європейський протестантизм сформував особливий тип трудової етики, що з'явився основою притаманного капіталізму економічного і трудового поводження.
Методологія Вебера, який зумів визначити поведінкову природу багатьох економічних дій і подій, мала величезне значення в поясненні причин і факторів, що обумовили економічний розвиток суспільства, а також у розвитку соціально - економічної науки.
