Дієвість та цілеспрямованість механізмів державної молодіжної політики значною мірою визначається глибиною, всебічністю та систематичністю оцінки процесів, що проходять у молодіжному середовищі, впливів соціально-економічних перетворень на становлення і розвиток української молоді.
Аналіз тенденцій у становищі молоді впродовж 2001-2007 років має свою специфіку. Однією з особливостей є зміна вікових меж молодіжного віку. Відповідно до Закону України «Про внесення змін до статті 1 Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 23 березня 2004 року верхні вікові межі молодіжного віку були розширені до 35 років. Саме тому масив статистичної інформації за підсумками 2001-2004 років містить тільки дані про молодь віком до 28 років. До того ж, відповідно до вікових меж молодіжного віку будувалася вибіркова сукупність соціологічних досліджень, проведених у цей період.
Станом на 1 червня 2007 року юнаки і дівчата віком від 14 до 35 років становили 14840,3 тис. осіб – приблизно чверть усього населення країни, з них 70% молоді мешкає у містах, 30% – у селах. В Україні проживає близько двох мільйонів молодих сімей, з них близько 600 тисяч мешкають у сільській місцевості. Частка молоді в усьому постійному населенні України зросла від 31,6% у 2001 до 33,0% у 2007 році (абсолютна кількість молоді теж зросла). Кількість померлих, як і інтенсивність смертності в молодому віці теж зростає. Якщо у 2001 р. у віці 14-35 років в Україні померло 32,7 тис. осіб, то у 2005 р. – вже 34,3 тис. Проте зростання коефіцієнта народжуваності (з 7,7% – у 2001 році до 9,0% – у 2005 році) уповільнюють сучасні депопуляційні процеси в Україні.
Ускладнили демографічну ситуацію в Україні протягом останніх років і несприятливі тенденції шлюбності. Хоча протягом 2001-2005 років її загальний коефіцієнт в Україні трохи зріс, але не досяг ще рівня 1991 року. Протягом 2001-2005 років зменшилась і кількість розлучень, проте Україна за відносною кількістю розлучень усе ще посідає 4-те місце серед країн світу.
На загальній демографічній ситуації в країні відбивається також підвищена ступінь участі молоді в міграційних процесах (частка молоді в усіх потоках міграції становить 62,1% у 2005 році). Протягом останніх років поступово зменшується різниця між вибулою та прибулою молоддю до України в усіх потоках міграції, але тенденція попередніх років значного відпливу населення, утому числі й молоді із села продовжується. Аналіз коефіцієнтів прибуття та вибуття молоді засвідчив, що в усіх потоках міграції найактивніше прибуває молодь до столиці України, а вибуває – з Черкаської області. Найменш «рухливими» в усіх потоках міграції є молодь Закарпатської області та молоді люди, що проживають на території міст Севастополя та Києва.
На молодіжному ринку праці спостерігаються неоднозначні тенденції. З одного боку, рівень економічної активності молоді протягом останніх років є досить високим та стабільним. У 2005 році у віковій групі молоді від 15 до 24 років він становив 40,2%, у віковій групі 25-29 років – 81,4% серед молоді 30-34 роки – 82,9%. Продовжуються тенденції попередніх років щодо зменшення безробіття – загальна чисельність безробітної молоді з 2001 до 2005 роки скоротилася на 434 тис. осіб, або майже у 1,5 разу. Рівень молодіжного безробіття у 2005 році в Україні становив серед молоді віком 15-24 роки – 14,9% економічного активного населення зазначеного віку, серед молоді віком 25-29 років – 7,6%, а серед молоді 30-34 роки – 6,8% при середньо українському показнику 7,2%. Аналіз причин молодіжного безробіття засвідчив, що проблема безробіття стає вже не наслідком стану української економіки, а є результатом, передусім, розриву між вітчизняною системою освіти та потребами національного ринку праці (у 2005 р. 53,4% молоді віком 15-24 років не були працевлаштовані після закінчення навчальних закладів), відсутності помітних якісних зрушень у значних міжгалузевих та міжрегіональних диспропорціях в оплаті праці. З іншого боку, поряд з позитивними зрушеннями на молодіжному ринку праці протягом останніх років посилюються і негативні процеси. Зростає чисельність економічно неактивної молоді. У 2004-2005 роках її чисельність зросла на 88,2 тис. осіб, і більше половини з них (47,7 тис. осіб) – молодь у віці 30-34 роки. Загалом, протягом 2001 -2005 років майже 20% молодих людей віком 25-34 роки були незайнятими. Молодь – це третина економічної активної населення.
За даними Міністерства у справах сім’ї, молоді та спорту, у 2007 році 360,1 тис. осіб офіційно зареєстрованих безробітних; 3485,8 тис. осіб – зайнята молодь. Ймовірно припустити, що зростання економічно неактивної молоді пов’язано з поширенням трудової міграції молоді, передусім зовнішньої, та більш масштабного залучення молоді до тіньової економіки. Результати аналізу освітнього потенціалу української молоді підтверджує цей висновок. Зокрема, перший всеукраїнський перепис населення у 2001 році виявив тривожну тенденцію: за останній міжпереписний період було зафіксоване зменшення числа осіб з вищою освітою серед молоді 25-34-х років. Враховуючи, що протягом 90-х років постійно зростало число випускників вищих навчальних закладів, таку ситуацію можна пояснити саме відпливом найбільш освіченої частини молоді з України. За експертними оцінками, з 2,5-3 млн. українців, які працюють за кордоном, майже третину становить молодь. Тривожним, на нашу думку, є той факт, що за результатами соціологічних досліджень лише кожний десятий молодий трудовий мігрант у 2005 році працював за кордоном за фахом.
Молодь потребує не тільки реалізації трудової активності, але й на гідної винагороди за працю. Упродовж 2001-2005 років відбулися позитивні зміни в матеріальному становищі молоді. Збільшилися доходи молоді, поліпшилася структура доходів і витрат молодіжних домогосподарств та показники споживання. У 2006 році 62% сільської та 70% міської молоді зазначили, що вони мають середній рівень матеріального забезпечення. Проте сучасна українська молодь за рівнем матеріальної забезпеченості в основному поступається середнім по країні показникам. Так, у 2005 році рівень особистих доходів молоді в цінах 1999 року складав лише 80,6% від рівня доходів осіб віком 36-44-х рр., 79,1% від рівня доходів осіб віком 45 і старші (до пенсійного віку) та 85,1% відрівня особистих доходів осіб перших п’яти років пенсійного віку. Наявний рівень матеріальної забезпеченості обумовлює наявність високих показників бідності серед молодіжних домогосподарств, особливо тих, які мають дітей. Рівень бідності (за національним критерієм бідності) молодих сімей, що проживають окремим домогосподарством без дітей, за даними 2005 року, складає 6,1%, тоді як серед молодіжних домогосподарств з дітьми рівень бідності складає вже 32,8%, що в 1,2 разу перевищує середній по країні рівень – 27,1 %.
Протягом останніх років проблема поляризації суспільства за матеріальним станом залишається надзвичайно актуальною, оскільки вона виступає одним із чинників соціальної напруги. Ступінь нерівності суспільства за доходами (починаючи з 2000 року) не тільки не зменшився, а й навпаки – зріс. Хоча ступінь розшарування за рівнем особистих доходів серед молоді віком 18-35 років у 2005 році (42,1%), зменшився проти 1999 року (52,6%), проте він залишається майже в 1,2 разу вищим, ніж по населенню України в цілому (35,6%).
Забезпеченість молоді й молодих сімей житлом залишається вкрай незадовільним навіть, на низькому загальноукраїнському фоні. Закону, який регулював би молодіжне кредитування житла, нині немає. Програма діє вже понад вісім років, а відсутність такого закону є незрозумілою і нелогічною. Кількість молодих сімей та молодих людей, які перебувають на квартирному обліку, за даними Держкомстату України, щорічно збільшується. У 2001 році на квартирному обліку перебувало майже 88,6 тис. осіб, а у 2005 році вже 112,6 тис. Частка молодих людей і молодих сімей, які одержали квартири або поліпшили свої житлові умови становить від 1,1% (у 2001 році) до 1,5% (у 2005 році) серед тих, хто перебував на квартирному обліку.
Низький рівень матеріального забезпечення молоді не відповідає її освітньому потенціалу. Освітній потенціал молоді України є досить високим, про що свідчить постійний запит з боку молоді на освіту та досить високий рівень набутої молоддю освіти. За результатами обстеження умов життя домогосподарств у 2006 р., 14,1% молоді віком 14-35 років мала повну вищу освіту, 3% – базову вищу, 16,4% – неповну вищу, 44,6% – повну загальну середню, 18,1% – базову загальну середню, початкову загальну середню – 3,6%. Викликає занепокоєння різниця освітніх рівнів сільського і міського населення. Так, у 2006 році повну вищу освіту мали: 28% населення у віці 22 роки і старші, яке проживало у великих містах, 17,8% та 8,6% у малих містах та сільській місцевості відповідно.
За даними соціологічного опитування проведеного Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді в червні 2007р., лише третина респондентів у віці 14-35 рр. задоволені рівнем своєї освіти. Кожен десятий – не задоволений, а кожен четвертий відповів «скоріше ні, ніж так».
Дві третини молодих громадян у віці 14-35 рр. хотіли би мати більш високий рівень освіти. Серед основних мотивів – можливість влаштуватися на більш престижну роботу (34 %), можливість більш високого заробітку (34%), а також можливість зробити гарну кар’єру та особиста потреба у постійному підвищенні рівня освіти (по 24%).
Майже половина (47 %) працюючої молоді працює не за фахом. Серед основних причин – відсутність вакансій, незадовільні зарплати та умови праці.
Водночас існують підстави стверджувати, що освітній потенціал молоді не реалізується належною мірою через: нерівність стартових умов (зокрема, сільської і міської молоді); надвисоку комерціалізацію освіти, насамперед, вищої; невідповідність між системою освіти й потребами ринку праці та низький попит національної економіки на кваліфікованих фахівців.
Відзначаються також тенденції до зниження якості освіти через низьку соціальну престижність педагогічної професії; низький рівень забезпечення професорсько-викладацькими кадрами вищої освіти; критичну застарілість матеріально-технічної бази закладів освіти всіх рівнів та недостатні темпи її модернізації. Збереження і поглиблення зазначених негативних тенденцій створює ризики незворотності відставання України від розвинутих країн світу.
Більшість української молоді (за результатами соціологічних досліджень 2006 року — 60%) не має можливості задовольнити свої культурні потреби на достатньому рівні. Визначальними факторами, які негативно впливають на задоволення культурних потреб молоді є низький рівень її матеріального становища, скорочення мережі закладів культури й дозвілля та відсутність чіткої стратегії державної політики у формуванні культурного попиту, яка орієнтувала би молодь на національні та світові культурні цінності, збагачуючи її дозвілля більш естетично спрямованими формами.
Соціально-економічні умови, у яких перебувала держава в перші роки незалежності, обумовили структуру проведення вільного часу української молоді, яка, за деякими винятками, залишається сталою протягом останніх років. За результатами соціологічних досліджень, проведених Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді, переважна більшість української молоді надає перевагу пасивним формам проведення дозвілля (перегляд телепрограм, відео, гра на комп’ютері тощо) і проводить свій вільний час переважно вдома (83%), на природі (46%) та в гостях (42%).
Викликає занепокоєння поширення ігроманії в Україні, яка визнана Всесвітньою організацією охорони здоров’я хворобою XXI століття. Неврегульованість законодавства, доступність гральних автоматів, відсутність державного контролю над видавництвом і розповсюдженням комп'ютерних ігор негативно впливає на формування морально-ціннісних орієнтирів дітей та молоді, сприяє поширенню цієї негативної тенденції.
Переважання у структурі проведення дозвілля української молоді пасивних форм, зменшення з віком інтенсивності занять фізкультурою і спортом (за даними вибіркового обстеження умов життя домогосподарств у 2006 році 98,6% дітей у віці від 6 до 18 років, 32,5% чоловіків та 18% жінок у віці 18 років і старші займаються фізкультурою та спортом не менше одного разу на тиждень), низький рівень харчування (для 26,5% молодіжних домогосподарств проти 13,2% по країні, добовий раціон харчування однієї людини становив не більше 2100 кКал, що є абсолютним критерієм бідності за міжнародними стандартами) та нераціональний його раціон стали одними з основних чинників погіршення здоров'я української молоді.
Протягом 2001-2005 років набула ознак сталості тенденція попередніх років щодо поширення в молодіжному середовищі наркоманії та епідемії ВІЛ/СНІДу. За даними Міністерства внутрішніх справ, правоохоронними органами на кінець 2005 року зареєстровано майже 152,4 тис. осіб, які споживають наркотичні речовини. За узгодженими експертними оцінками, реальна кількість споживачів наркотиків значно вища. Тільки чисельність ін’єкційних споживачів наркотиків окреслюється в межах від 325 до 425 тис. осіб. В останні роки характерною рисою наркоспоживання в Україні є залучення до їх споживання молоді з 13-15 років. Наприкінці 2005 року, за експертними оцінками в Україні налічувалось 377,6 тис. осіб, інфікованих ВІЛ. Динаміка поширення ВІЛ-іфекції дає підстави висловити припущення про початок другої хвилі епідемії ВІЛ/СНІДу. Упродовж 2001-2005 років поступово зменшувався рівень злочинності і правопорушень серед неповнолітніх та молоді. Проте, частка неповнолітніх і молоді у складі засуджених практично не змінилася – у 2001 році молодь у віці до 30 років становила 57% усіх засуджених, з них 10% – неповнолітні, а у 2005 році 56,4% та 9,9% відповідно. Викликає занепокоєння те, що на відміну від 2001 р. у 2005 р. зросла чисельність неповнолітніх, які на момент постановки на облік у підрозділах кримінальної міліції у справах неповнолітніх не мали одного батька (на 9,8%), взагалі не мали батьків (на 42,3%), проживали у дитячих будинках, інтернатах (на 70,3%).
Аналіз стану фізичного, психічного, духовного та соціального здоров’я української молоді дає підстави зробити висновок, що державна політика повинна бути спрямована не тільки на організацію процесу охорони здоров’я, але й на формування здорового способу життя кожного громадянина незалежно від місця його проживання й наявності необхідних ресурсів.
Важливою характеристикою соціального становища української молоді є її ціннісні орієнтації. В останні роки найвищі рейтинги в системі ціннісних орієнтацій молоді продовжують займати такі базові цінності, як сім’я, здоров’я, матеріальний добробут, друзі. Політика та релігія традиційно посідають останні місця в ієрархії цінностей, але одночасно зростає кількість молодих людей, які відносять себе до віруючих. Характеризуючи культурну і громадянську ідентичність української молоді, слід зазначити, що вплив радянської культурної традиції на молодь згасає, але в той же час посилюється вплив європейської культурної традиції, до якої молодь відносить себе частіше, ніж представники старших вікових груп. Молоді люди значно більшою мірою, порівняно із старшими віковими групами, ідентифікують себе з українською культурною традицією. Проте, це не супроводжується відповідним зростанням запиту на володіння українською мовою. Як бачимо, протягом років незалежності зберігається і відтворюється рівень використання російської мови в молодіжному середовищі.
Аналізуючи політичну орієнтацію та рівень громадянської активності молоді, слід зазначити, що в економічній сфері переважна більшість молодих людей є прихильниками побудови економіки на ринкових засадах, у зовнішньополітичній сфері – вважають однаково важливими орієнтацію на зближення з країнами Заходу і єднання зі східнослов’янськими державами (на відміну від середнього і старшого поколінь, представники якого віддають перевагу «східній» орієнтації зовнішньої політики).
Що стосується політичних орієнтацій молоді, то найбільшу підтримку серед молоді зараз мають національно-демократична (21%) та соціал-демократична ідеологія (12%) та політичні напрями, ідеологія яких базується на ідеях політичної інтеграції. Особливості ідейно-політичних уподобань молоді відображаються на її електоральних орієнтаціях і як наслідок – на електоральній поведінці, підтримці на виборах різних політичних сил. Зокрема, на останніх парламентських виборах (2006 р.) молоді люди частіше, ніж представники середньої і старшої вікових груп, голосували за політичні сили національно-демократичної та ліберальної орієнтації, і рідше – за ліві політичні сили.
Слід зазначити, що хоча загалом з початку 2000 року спостерігалася тенденція зниження рівня участі молоді у виборах (за результатами екзитполів, рівень участі молоді віком від 18 до 29 років становив під час парламентських виборів 2002 року – 59%, під час парламентських виборів 2006 року – 57%), у періоди загострення політичної боротьби (як це було під час президентських виборів 2004 р.) відбувається зростання політичної і електоральної активності молодих людей. Так, під час повторного другого туру президентських виборів 2004 року рівень участі молоді досяг 71%.
Оцінюючи зміни, які протягом останніх років відбулися в країні, у 2006 році молоді люди частіше, порівняно з 2002 роком, давали негативну оцінку змінам, що відбуваються в таких ключових сферах, як економіка, політичне життя, зовнішня політика. Загалом ставлення молоді до влади протягом останніх двох років покращилося, насамперед це стосується оцінки демократичності влади, однак більшість молодих людей і наприкінці 2005 року вважала, що влада байдужа до інтересів простих людей, корумпована, нездатна забезпечити підвищення життєвого рівня населення.
Громадська активність молоді проявляється і в участі у громадських об'єднаннях. Останнім часом посилюється процес взаємодії громадських молодіжних і дитячих організацій з органами державної влади. Представники громадських організацій усе частіше беруть участь у розробці законодавчих документів з питань молодіжної політики, зростає й кількість програм молодіжних організацій, які фінансово підтримуються Міністерством України у справах сім’ї, молоді та спорту.
Відповідно до концепції нормативних років Р. Інглехарта (згідно з якою найбільш значущим періодом для формування особистості є віковий період від 12 до 18 років) можна проаналізувати ціннісні орієнтації та порівняно аксіонормативні системи різних груп молоді. На базі цього виділяють такі її покоління (починаючи з кінця 60-х рр. минулого століття дотепер):
– «покоління «відлиги»: молодь кінця 60-х - початку 70-х рр. ХХ століття, соціалізація якої відбувалась у період хрущовської «відлиги»;
– «покоління «застою»: молодь другої половини 70-х - першої половини 80-х рр.; роки цього покоління молоді збіглися із брежнєвським «застоєм»;
– «покоління «перебудови»: молодь другої половини 80-х - початку 90-х рр., соціалізація якого відбувалася в умовах горбачовської «перебудови»;
– «перше покоління незалежності»: молодь середини 90-х рр.;
– «друге покоління незалежності»: молодь кінця 90-х рр. ХХ - початку ХХI століття.
Виокремлення двох «поколінь незалежності» зумовлене динамічною соціокультурною ситуацією першого десятиліття незалежності української держави, завдяки якій умови соціалізації молоді, у тому числі студентської, початку, середини й кінця 90-х років істотно відрізнялись.
Аналіз відмінностей ціннісних орієнтацій молоді різних поколінь, згідно з типологією цінностей на основі цивілізаційних критеріїв, показує:
«Покоління «відлиги». Йому властива досить висока оцінка як модерністських (творчий підхід до справи, відповідальність, цілеспрямованість, ініціативність), так і традиційних цінностей (принциповість, самокритичність, тактовність, ввічливість, товариськість). Зіставлення оцінок значущості інструментальних цінностей і самооцінки рівня розвитку свідчить, що найбільшим чином індекс значущості розходиться щодо модерністських цінностей, які були для даного покоління радше декларованими, ніж реалізованими. Також у структурі цінностей «покоління «відлиги» досить мало представлено такі цінності: орієнтації на здобуття високого становища в суспільстві, прагнення професійної кар’єри тощо.
«Покоління «застою». Цінування головним чином таких якостей як чесність, правдивість, чуйність, уважність, повага до людей, скромність, простота, колективізм, почуття товариства, тобто традиційних аксіологічних феноменів. Модернізація ціннісної свідомості цього покоління студентів насамперед виявилась в його орієнтаціях на професійне вдосконалення, у скеруванні на творчу професійну діяльність.
«Покоління «перебудови». Зміни, які відбувались у країні в той період, актуалізували модерністський пошук ціннісної свідомості молоді ВНЗ. Зокрема, досить високі оцінки студентів отримували такі якості як заповзятливість, ініціативність, терпимість щодо іншого напряму думок тощо.
«Перше покоління незалежності». Різке зростання міри модернізації цінностей. Після здоров’я родини, головні цінності – особиста свобода, незалежність у судженнях і діях, матеріальне благополуччя, повноцінний відпочинок, цікаві розваги. Тільки сьоме рангове місце (за даними дослідження 1996-1997 рр.) займає така цінність, як можливість розвитку, реалізації своїх здібностей і талантів.
«Друге покоління незалежності». Найвищий ступінь ціннісної модернізації. Головні цінності – можливість саморозвитку та самореалізації, економічна незалежність, толерантність. Матеріальний добробут займає одне з останніх місць.
Особливе значення має кластерний аналіз ціннісних орієнтацій молоді другого покоління незалежності.
Цікавими є результати двох соціологічних досліджень, проведених в 2000-2004 роках на базі кафедри соціології Харківського національного університету. Перше – «Сучасні університети як центри формування інтелектуальної еліти українського суспільства», проведене у 2000-2001 рр. Друге – «Вища школа як суб’єкт соціокультурної трансформації», проведене у 2002-2004 рр.
Було виділено 5 кластерів:
1. Постмодерністи-прагматики (4%). Самореалізація і якість життя пов’язані з матеріальними факторами (економічна незалежність, матеріальний статок). Властива самооцінка якостей, серед яких переважають суто ділові характеристики (цілеспрямованість, наполегливість, вміння доводити справу до кінця, прагматизм).
2. Постмодерністи-ідеалісти (18%). Самореалізація і якість життя пов’язані зі здоров’ям, сімейним добробутом і творчою діяльністю. Характерними є такі якості як чесність, доброта, терплячість до поглядів інших. Їм найбільшою мірою, порівняно з рештою кластерів, властива готовність поступитися власним добробутом заради громадянського обов’язку.
Причину розходжень між групами постмодерністів зумовлено об’єктивними характеристиками. До прагматиків переважно належать представники чоловічої статі. Більшість із них навчається у технічних ВНЗ. Згідно з самооцінкою, це найбільш забезпечені люди, діти найбільш освічених (порівняно з іншими кластерами) батьків. Переважно це мешканці великих міст (обласних центрів). У них найбільшою (порівняно з іншими кластерами) мірою виявляється власна економічна поведінка. До ідеалістів переважно належать представники жіночої статі. Серед них практично однаковою мірою представлено студентів природничих, технічних, гуманітарних та економічних спеціальностей. Як і «прагматики», це діти найбільш освічених батьків, мешканці великих міст.
3. Модерністи-індивідуалісти (24%). Переважають орієнтації на досягальницькі цінності: високе суспільне становище, професійна кар’єра, особиста свобода, економічна незалежність, побутовий комфорт. Порівняно невисокий рівень орієнтації на такі цінності, як порозуміння з навколишніми та корисність для суспільства. Реалізують свої ціннісні орієнтації, насамперед, розвиваючи почуття власної гідності, товариськості та впевненості в собі.
4. Модерністи-комуналісти (32%). Переважають орієнтації на досягальницькі цінності: високе суспільне становище, професійна кар’єра, особиста свобода, економічна незалежність, побутовий комфорт. Високий рівень орієнтації на такі цінності, як гарні стосунки з навколишніми, взаєморозуміння з батьками, корисність для суспільства, участь у суспільному житті. Для досягнення обраної мети апелюють насамперед до колективістських інструментальних цінностей (чесність, сумлінність, відповідальність, наполегливість, працьовитість, вміння доводити справу до кінця, самодисципліна товариськість). Їм досить значною мірою властива така якість, як готовність поступитися власним добробутом заради громадянського обов’язку.
Обидва «модерністські» кластери переважно жіночі, та все ж чоловіків більше серед «індивідуалістів». Також більшість «індивідуалістів» - вихідці з обласних центрів, їх матеріальний статус досить високий. У «комуналістів» порівняно висока економічна активність, водночас їхній матеріальний статок дещо гірший.
5. Нові традиціоналісти (22%). Ціннісна свідомість представників кластеру орієнтується не тільки на традиційні, але й на модерністські цінності. Вони – діти найменш освічених батьків, вихідці з малих міст, райцентрів, сіл. Економічна поведінка – пасивна. Більшість представників (майже 2/3 кластеру) становлять жінки.
Отже сьогодні молодь, особливо студентська, набуває характеристик соціальної суб’єктності, визначаючи не просто сам процес переходу до іншого суспільства, але і його спрямованість. Це виявляється у процесах модернізації та постмодернізації цінностей студентської молоді, які, хоч відбуваються досить активно, як це можна зрозуміти з характеристик, все ж є амбівалентними. Це явище – адекватна реакція на стан українського суспільства загалом, зокрема на його маргінальність та транзитивність. Тобто ціннісна свідомість сучасного студентства (друге покоління незалежності) формується в умовах, коли в суспільстві відбуваються революційні зміни, коли воно стоїть перед альтернативою вибору подальшого шляху розвитку.
Ці події і загальний негативний стан в державі призвели до того, що молодь виявилась однією з найбільш соціально занедбаних і найменш соціально захищених спільнот нашої країни, що молодіжне середовище розшарпують різні проблеми, що питома вага цих проблем вже давно перевищила критичну масу і загрожує соціальними вибухами. Наслідком цього є логічне зростання конфліктного потенціалу молодого покоління. Та оцінка кластерів «другого покоління незалежності» свідчить, що, попри популяризацію опозиційних ідей, вони мають конструктивно-творчий характер.
Зовнішньополітичні орієнтації є складовою ціннісно-ідеологічної ідентичності особистості. Для визначення рівня інтересу української молоді до зовнішньої політики України респондентам було поставлене запитання: «Як, на Вашу думку, чи цікавиться молодь сьогодні зовнішньою політикою України?» Отримані дані свідчать про досить значний інтерес молоді до зовнішньої політики (51%), що може пояснюватись глобалізаційними та інтеграційними процесами в Європі та світі, які відкривають великі можливості для мобільності, особливо серед молодих людей. Для молоді ця мобільність існує у двох аспектах: навчання за кордоном та отримання роботи. У той же час кожну п’яту молоду людину це не цікавить, а майже кожний третій не визначився з цього питання.
Інтерес до зовнішньої політики, як свідчить дослідження, корелює з рівнем освіти. Так, респонденти з незакінченою вищою освітою та вищою освітою дали більше позитивних відповідей (57% і 61%).
Цікавий факт виявило дослідження стосовно зв’язку поселенського статусу респондентів та їхньої думки щодо інтересу молоді до зовнішньої політики України. На думку третини респондентів-киян молодь цікавиться зовнішньою політикою своєї країни. Між тим, значна більшість респондентів Донецької, Львівської, Херсонської, Житомирської, Полтавської областей дала позитивну відповідь на це запитання (відповідно: 65%; 60%; 56%; 55%; 55%). До певної міри у відношенні респондентів-киян можна говорити про ефект «сатурації» зовнішньою політикою, тобто насиченістю киян зовнішньополітичними атрибутами життєдіяльності столиці. Ідею інтеграції України до міжнародних спільнот у розрізі населених пунктів особливо схвалюють респонденти Львівської (79%); Херсонської (73%); Житомирської (67%) областей.
З усього масиву опитаних 71 % респондентів-студентів вважають, що Україні доцільно приєднатися до міжнародних об’єднань та інституцій. Цікаво, що жодне із запитань, які стосуються інтересу молоді до зовнішньої політики не виявило гендерної різниці у відповідях респондентів.
Отже, дослідження свідчать про достатньо усталений інтерес молоді до зовнішньої політики України, що може пояснюватись пізнавальними та прагматичними причинами. Остання має два аспекти: креативний (відпочинок, туризм) та продуктивний (робота).
Ідею євроінтеграції схвалюють 58%; кожний п’ятий респондент вважає, що це не потрібно, а 22% – не мають чіткої відповіді на це запитання. Підтримка молодими громадянами інтеграції України до Європейського співтовариства може бути пояснена тим, що остання, і це чітко усвідомлює молодь, передбачає зміцнення в українському суспільстві демократичних прав і свобод; стабілізацію економіки; розв’язання численних соціальних проблем; зважений курс у зовнішній політиці
Респондентам було поставлено запитання «Чи може молодь відігравати якусь роль у процесі інтеграції України до різних організацій та об’єднань?» Із усієї кількості опитаних 45% ствердно відповіли на це запитання; 24% – дали негативну відповідь; майже третина опитаних відповіла «важко сказати». Найбільш упевнені у позитивному схваленні ролі молоді респонденти з незакінченою вищою (49%) та вищою (55%) освітою. Беззаперечним це вважають також значна частина респондентів-мешканців Херсонської (59%); Житомирської (53%); Донецької (51%); Львівської (51%) областей.
Отже, можна також констатувати, що значна кількість респондентів оптимістично налаштована щодо ролі молоді у процесі наближення нашої країни до європейської спільноти.
У процесі міжнародної інтеграції України молодь вбачає певний ціннісний контекст і відповідно реагує на нього. З-поміж цих цінностей на першому місці стоїть можливість знайти/отримати роботу в інших країнах (40%).
Актуальним та ґрунтовним є дослідження «Молодь України», яке проводилось Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді з 25 червня до 13 липня 2007 р. в усіх областях України. Вибірка становить 1800 респондентів віком 14-35 років, похибка становить +/–2,3 %.
Серед респондентів: 14-17 років – 17%; 18-24 рр. – 35%; 25-28 рр. – 18%; 29-35 рр. – 30%; чоловіків – 49,9%; жінок – 50,1%;
Основні результати:
1. Причинами незадоволення роботою є низький рівень оплати праці (58%).
2. Загрози втратити роботу в найближчі місяці немає (79%).
3. У разі втрати роботи знайти нову роботу за місцем проживання буде дуже важко або майже неможливо (40%).
4. Основними причинами роботи не за фахом є відсутність вакансій (42%) та незадоволення величиною зарплати (40%).
5. Молодь не задоволена своїм матеріальним становищем (55%).
6. Матеріальне становище молоді оцінюється як середнє (55,7%).
7. Молодь не хоче відкривати власний бізнес (48%), а якщо хоче, то заважають різні обставини (33%).
8. Утворити власне підприємство заважає відсутність первинного капіталу (58%), високі податки (36%) та складна економічна і політична ситуація (31%).
9. Молодь не бере участі в діяльності громадянських молодіжних організацій (98%), а лише знає про їх існування (38%).
10. Основними мотивами підвищення рівня освіти є можливість отримати більш престижну роботу (34%) та отримувати більш високий заробіток (34 %).
11. Сучасна молодь здатна відродити свою країну (72%).
12. Молодь найбільше турбують проблеми:
· інфляції, зростання цін (63%);
· корупція (48%) і злочинність(47%);
· безробіття (45%) і економічні проблеми (41%).
12.1. Молодь не турбує питання руйнування вітчизняної культури (87%).
13. Молодь створює сім’ю з метою народження та виховання дітей (69%) та з метою співжиття з близькою та рідною людиною (69%).
14. Молодь найбільше в житті хоче:
· досягти сімейного щастя (74%);
· зробити кар’єру (38%);
· самореалізуватися (30%) та досягти багатства (30%).
14.1 Молодь найменше хоче досягти в житті слави (4%) і влади (4%).
15. Для щасливого сімейного життя молоді необхідні такі умови:
· матеріальний достаток (78%);
· взаєморозуміння між подружжям (68%);
· діти (65%) та окреме житло (65%).
Отже, молоде покоління сучасної України є відносно стабільною соціальною групою, яка вимагає до себе постійної уваги держави і всього суспільства. Виховання нового покоління здійснюється відповідно до конкретної соціальної, політичної і економічної ситуації, з урахуванням необхідності формування в молодих людях якостей, адекватних до необхідних умов суспільного і державного будівництва, поступального розвитку суспільства.
