Соціологія економіки — це не соціологічний аналіз економічної науки як різновид соціології науки або економічних відносин, а соціологічний аналіз суспільних відносин з приводу економічної діяльності людей. Стосовно цього соціологія економіки близька до політичної економії, яку слід відрізняти від власне економічної науки, що вивчає та описує виробництво, обмін та розподіл матеріальних благ незалежно від їх соціально-політичного значення.
Якщо ми погодимося з одним із визначень предмета політичної економії, яке говорить, що політична економія вивчає закони, які регулюють суспільне виробництво та обмін продуктами праці на різних етапах розвитку людського суспільства з метою встановлення найзагальніших законів, застосовних до виробництва та обміну взагалі, то повинні будемо одразу обмежити сферу соціології економіки не тільки за предметом дослідження, а й за використовуваними методами. Очевидно, що соціологія економіки саме як соціологія не може претендувати на конкретно-економічний аналіз господарських структур, функцій та процесів. У першу чергу її мають цікавити ті класи та соціальні групи, які безпосередньо беруть участь у виробництві матеріальних благ, їх обміні та розподілі. Це передбачає вивчення того становища, яке люди займають у системі суспільного виробництва, дослідження їх ставлення до засобів виробництва, аналіз їхньої ролі у суспільній організації праці та способів отримання певної частки суспільного багатства (її розмірів). Так, наприклад, урахування ролі людини у суспільній організації праці допомагає визначити, якою мірою задоволене "почуття господаря", тобто якою мірою, чому та як люди зацікавлені у виробничій життєдіяльності свого підприємства, установи, організації, галузі, держави загалом.
Якщо це "почуття" задоволене частково або зовсім не задоволене, то соціолог повинен знати, чим та як людина компенсує свої нереалізовані інтереси та потреби у сфері виробництва та побуту. Все це та багато іншого, що стосується людини як суб'єкта господарської діяльності, належить до компетенції соціології економіки.
Будучи відносно самостійною дисципліною у рамках соціологічної науки, соціологія економіки має своє бачення історичного процесу та шляхів можливого розвитку соціально-економічних структур. У рамках марксизму на таку роль претендує матеріалістичне розуміння історії, що відштовхується від економічної діяльності людей та претендує на "єдино правильне вчення". По суті, це є першим та найяскравішим досвідом історико-соціологічної концепції економічної діяльності людей, покликаної обґрунтувати неминучість переходів від одних суспільно-економічних станів до інших через запеклу класову боротьбу.
Економічна історія є важливим опертям сучасної соціології економіки, забезпечуючи її історичною самосвідомістю, а отже, й можливостями наукового розуміння динаміки та характеру соціально-економічних процесів, які зараз модно відносити до розряду так званих макроекономічних досліджень, не привносячи тим самим до економічної науки політичних упереджень або соціально-ціннісного підходу. Це багато в чому нагадує ситуацію зі структурною лінгвістикою, яка спробувала "подолати" традиційний історико-генетичний метод вивчення мови, ввівши поняття "діахронія" та "синхронія". З уведенням зазначених понять за бортом структурної лінгвістики (на перших етапах її становлення) залишилися проблеми семантики, смислового змісту мови як засобу комунікації. Соціально-смислового змісту позбавляється й економічна наука, яка немовби копіює принципи структуралізму ("макроекономіка", "мікроекономіка").
У зв'язку з цим пригадується передісторія появи назви "соціологія" для позначення певної предметної царини соціальних досліджень. Спочатку була "соціальна фізика", яку спробували замінити назвою "фізико-політична наука", що, до речі, знайшло своє відображення й у найменуванні економічної науки як "політичної економії". "Соціальна фізика" зрештою поступилася своїми правами "соціології". "Політична економія" поступається сьогодні частиною своїх прав "соціології економіки". Останнє зумовлене, крім усього іншого, ще й тим, що слово "політика" набуло характеру наукового терміна у контексті такої самостійної наукової дисципліни, як політологія. У рамках нинішньої політології цілком правомірно говорити про політичний підхід до економіки або, якщо завгодно, до політичної економії.
Недиференційованість соціологічного та політичного розгляду проблем економічного життя суспільства веде до того, що на панівну роль в економічній науці починає претендувати структуралізм. У структуралістському вивченні економіки немає нічого осудного, але претензії на володіння істиною в останній інстанції є згубними для будь-якої науки, оскільки перетворюють її на спекулятивну дисципліну найгіршого ґатунку.
