Теорії диспозиції та референтної групи

У процесі соціалізації важливе значення мають як зовнішні щодо особи впливи (настанови, обов’язки, тиски, примуси), так і внутрішні, власні оцінки, мотиви, прагнення, очікування особистості. Спектр взаємодії особистості й соціального середовища визначається зокрема у диспозиційній теорії та у теорії референтної групи.

Диспозиція особистості – схильність особи до сприйняття певних умов діяльності та до відповідної поведінки у цих умовах. Найчастіше диспозиції поділяють на вищі й нижчі. Вищі диспозиції визначають загальну узгодженість поведінки особистості, її концепцію життя, ціннісні орієнтації. Вищі диспозиції допомагають протистояти нездоровому соціальному середовищу, зберігати людську гідність в умовах політичних переслідувань, пошуків «ворогів народу» або в умовах культурно-примітивного чи злочинного оточення. Вищі диспозиції потребують залучення високих рівнів свідомості, віри, гуманізму, освіченості, тобто формуються переважно у дорослому віці, спрацьовують як споконвічна мудрість поколінь, як загальнолюдські моральні цінності («не вбивай», «не кради», «не бреши», «шануй батьків» і т. ін.). Нижчі диспозиції характеризують діяльність та скерованість вчинків у звичайних типових ситуаціях чи у конкретних сферах діяльності. Нижчі диспозиції мають вигляд елементарних правил і норм поведінки чи суспільних звичок (наприклад, вітатися, поступатися місцем у транспорті, пити пиво з пляшок тощо).

Суспільство в цілому чи надчисленні соціальні утворення нездатні забезпечити комфортне самопочуття конкретної особистості. Кожна людина за своїми інтересами, прагненнями та потребами більше тяжіє до невеликих спільнот, або референтних груп. Референтна група – це та соціальна група, на яку індивід орієнтує свою поведінку, до якої він належав у минулому, належить у цей час чи хоче належати у майбутньому. Референтними групами можуть бути різні соціальні спільноти: сім’я, верства, виробничий колектив, політична партія, релігійна громада, елітний прошарок т. ін.

Теорія соціальних потреб А. Маслоу

У взаємодії із суспільством особистість передусім виявляє свої потреби та інтереси. Потреби – це внутрішні стимули активності людини, скеровані на забезпечення її існування і самозбереження. Американський соціолог Абрахам Маслоу (1908–1970) розробив ієрархічну теорію потреб, визначивши базові (постійні) й похідні (змінювані) потреби. За ієрархією, від нижчих переважно матеріальних, до вищих, переважно духовних, потреби розташовуються у висхідному порядкові:

• фізіологічні та сексуальні потреби (у відтворенні людей, їжі, диханні, русі, одязі, житлі, відпочинку);

• екзистенційні (від лат. existentia – існування) потреби (у безпеці існування, стабільності суспільства, впевненості у завтрашньому дні);

• соціальні потреби (у належності до колективу, в спілкуванні, у турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній праці);

• престижні потреби (у повазі з боку інших, у визнанні своїх якостей та заслуг, у службовому зростанні, у високому соціальному статусі);

• духовні потреби (у самовираженні через творчість, у пошуках ідеалів, у самоаналізі своєї особистості, у прилученні до світової культури).

Перші дві групи потреб Маслоу вважав первинними і вродженими, три інші – набутими, визначаючи при цьому тенденцію зростання потреб. Маслоу через дослідження зростання потреб робить спробу простежити перехід людини від стану біологічної до стану соціальної істоти. Усвідомлені потреби спрацьовують як інтереси. Потреби та інтереси стають основою ціннісного ставлення особи до навколишнього світу. Цінності – це смислові комплекси, що визначають соціальну поведінку людей і зміст усієї соціальної сфери буття.

Тема 5 Соціологія сім’ї

План

1. Сім’я як мала соціальна група і як соціальний інститут.

2. Основні параметри соціологічного дослідження сім’ї.

3. Тенденції розвитку сучасної сім’ї.