Молодь як соціально-демографічна спільнота

Молодь – це суспільно диференційована соціально-демографічна спільнота зі специфічними фізіологічними, психологічними, пізнавальними, культурно-освітніми властивостями в період біосоціального дозрівання, формування і становлення. Це спільності людей періоду настання правової відповідальності, повноліття, можливостей приступити до праці, одруження та створення сім’ї, виховання дітей, здобуття професії й досягнення соціально-економічної самостійності. Цей період у житті людини позначається певними віковими межами. На Заході молодь – це люди віком від 12 до 30 років, де 12–18 років – це стан юності, 19–30 років – молоді люди на порозі дорослого життя. Радянська соціологія довго вважала віковими межами молоді роки від 16 до 30, від моменту повноліття до набуття рис зрілої людини. Але час змінив критерії й відповідно змінився віковий молодіжний інтервал. Тепер він триває з 14 років до 35. Це пов’язано з настанням працездатності людини і залученням її до трудової соціалізації, з можливим початком самостійного життя. Але Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» називає молоддю громадян віком від 15 до 28 років.

Молодь – це соціально-демографічна спільнота, яка має свої специфічні особливості. Характерні особливості молоді як соціально-демографічної спільноти:

1. Основним змістом розвитку молодої людини є перехід від фізіологічної до соціальної зрілості, пошук свого місця в суспільстві, формування поглядів, навичок поведінки, соціальних зв’язків.

2. Одночасно молоді притаманна відносна нестабільність соціального стану, мінливість життєвих настанов, відсутність вибіркового ставлення до джерел інформації.

3. Засвоєння будь-яких поглядів у молоді тісно пов’язане з почуттями, емоціями, настроєм, з природними і духовними потребами. Молода людина часто має нестійкі бажання, нетерпима, легко сприймає й робить своїми ті цінності, які відповідають її потребам, викликають почуття задоволеності.

4. Основні риси, характеристики молоді перебувають у стані формування та становлення.

5. Молодь також відзначається динамічністю й більшою активністю, ніж інші соціальні спільноти, сприйняттям тих змін і перетворень, які характеризують суспільство на певному етапі розвитку.

6. Вона створює нову систему норм і цінностей, які відрізняють її від інших груп. Вона породжує свою молодіжну субкультуру.

7. Молодь – це частина працездатного населення, яка активно формує нову психологію споживання й нове економічне мислення. Тільки молодь має особливу психологічну готовність до сприйняття нового на виробництві, вона схильна до нового, відкрита для нього.

8. Молодь має для виробництва особливу цінність, тому що вона здатна до періодичної зміни трудових функцій і перенавчання. Одночасно вона є єдиним джерелом поновлення трудових ресурсів.

Таким чином, ми бачимо, що молодь є основним носієм інтелектуального, творчого потенціалу суспільства. Вона здатна швидко й ґрунтовно опанувати нові знання, професії, спеціальності. Від її якісних характеристик залежить доля суспільства, бо саме це та вікова група, яка займе ключові позиції в майбутній економіці, політиці, культурі.

Молода людина умовно проходить три основних періоди:

1) період пошуку – коли молода людина сама для себе визначає та приймає рішення стосовно навчання і майбутньої професії;

2) період інтеграції в суспільство, який пов’язаний із першими роками професійної діяльності;

3) період інтенсивної творчості та продуктивної діяльності.

У сучасному суспільстві України молодь як була, так і залишається найбільш уразливою, незахищеною частиною суспільства.

Сучасна молодь відчуває себе особливою групою суспільства та одночасно все більше страждає від розв’язаності своїх специфічних проблем, від відсутності довіри до неї з боку суспільства. Це породжує суперечності на рівні «молодь – суспільство». Особливо гострими серед них є:

• рівень освіти та матеріальний стан молоді;

• потяг до знань і необхідність працювати;

• прагнення до самостійності й економічна залежність від батьків;

• професійний статус і потреби сучасного ринку праці;

• бажання розв’язувати власні проблеми самостійно та реальна участь у прийнятті управлінських рішень.

Молодь виконує в суспільстві наступні специфічні функції:

• функція відтворення – полягає у збереженні та відтворенні на більш високому рівні всієї системи суспільних відносин;

• трансляційна – це передавання наступним поколінням знань, досвіду, традицій і цінностей;

• інноваційна – полягає у творчому розвитку, вдосконаленні всього, що створено попередніми поколіннями.

Молодь постійно стикається із масою проблем у сучасному суспільстві. Слід урахувати, що в умовах ринкової економіки значно зросли можливості для власного вибору життєвого шляху, системи ідеалів та цінностей. Одночасно зростає відповідальність за власний вибір.

Молодіжна субкультура

Субкультура – це система цінностей, норм та способів поведінки певної соціальної групи, яка відрізняється від пануючої, загальної, домінуючої в суспільстві культури, хоча і пов’язана з нею. Вона формується під впливом таких чинників, як вік, етнічне походження, релігія, соціальна група чи місце проживання. Цінності субкультури не є відмовою від національної культури, котра визнана більшістю, вони демонструють лише деякі відхилення від неї. Молодь створює нову систему цінностей і норм, тобто молодіжну субкультуру, наявність якої багато в чому виражає суспільну потребу в диференціації духовного життя й поведінки, у виробленні адекватніших форм поведінки та діяльності, що відповідають новим соціальним умовам і тенденціям розвитку сучасного суспільства.

На формування молодіжної культури впливають такі фактори: По-перше, реакція молоді на зміни, які відбуваються в суспільстві, тобто переоцінка традиційних цінностей, конкуренція на рівні масової свідомості радянських і західних цінностей, хаос у ціннісній структурі нашого суспільства та особливо в молодіжній свідомості.

По-друге, криза сучасної культури як результат зневаги до проблем культури з боку органів управління й одночасно комерціалізації культурного процесу, дедалі більшого відходу від норм і цінностей «високої культури» до посередніх зразків масової культури. Все це відбивається на орієнтаціях і культурних ідеалах молоді.

По-третє, сьогодні практично відсутня єдина система гуманітарного виховання.

По-четверте, вікові особливості молоді, такі, як нестійкість бажань, нетерпимість, об’єднують молодих людей в однорідні за віком і соціальною належністю групи, котрі задовольняють типові молодіжні потреби в стилі поведінки, моді, міжособистому спілкуванні. Ці групи виконують функцію переборення соціального відчуження й мають свої особливі культурні норми та цінності.

П’ятий чинник – це особливості покоління, так звані генераційні особливості.

У межах однієї генерації (генерація – покоління народжені протягом одного й того ж періоду) існують розбіжності (національні, регіональні та ін.), але існує субкультурне «ядро», яке притаманне всім молодим людям конкретного суспільства.

Молодіжна субкультура має наступні особливості:

1) вона «розмита», не визначена, відчужена від основних нормативних цінностей, що проявляється в апатії;

2) відсутня чітко виражена особистісна самоідентифікація. Позиція відчуження проявляється як у спілкуванні із суспільством узагалі, так і в спілкуванні з однолітками;

3) дозвілля сприймається як основна сфера життєдіяльності. Це швидше культура дозвілля, а не праці;

4) за змістом субкультура молоді відображає процес американізації культурних потреб і інтересів, калькування зразків масової культури, які орієнтовані на впровадження цінностей «американського способу життя» в його примітивному відтворенні;

5) слабка індивідуалізованість та вибірковість культури, тобто панують групові стереотипи неформальної групи спілкування й абсолютне неприйняття інших цінностей і стереотипів;

6) у межах субкультури молоді соціальні відносини організовані не навколо сім’ї чи кола друзів, а навколо різних груп.

Серед головних причин саме такого типу молодіжної субкультури можна назвати такі:

1) молодь та її субкультура є породженням стану всього сучасного суспільства;

2) криза сім’ї і сімейного виховання поряд з кризою школи призводять до соціального і культурного інфантилізму та одночасно до прагматизму і невміння адаптуватись у соціумі;

3) комерціалізація засобів масової інформації, поширення телебачення з його розважальною і поверховою субкультурою формує відповідний образ молодіжної субкультури. Найчастіше молодіжна субкультура просто повторює телевізійну субкультуру, яка ліпить під себе зручного глядача.

Отже, молодіжна субкультура дуже рухлива та багатогранна. Вона є відображенням стану існуючого суспільства і тих змін, що відбуваються в ньому. Це викривлене дзеркало дорослого світу речей, відносин та цінностей. З огляду на це, соціологія молоді повинна постійно вивчати цей феномен.

Соціальні проблеми молоді

Соціальні проблеми молоді – це такі суперечності її життєдіяльності, які поглиблюються і свідчать про недостатність існуючих способів їх розв’язання, а отже, спричиняють появу дезорганізуючих процесів у системі «суспільство – молодь».

Молодіжні проблеми поділяються на два типи: в першому йдеться про зростаючі вимоги суспільства до молоді, в другому – про особисті сподівання і прагнення молодих людей та складності з їх реалізацією.

Розв’язанню молодіжних проблем мають сприяти законодавчі акти, прийняті українською державою. До них належать Декларація про загальні засади державної молодіжної політики в Україні від 15 грудня 1992 р., Закони України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 р. і «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» від 21 червня 2001 р. Основним виконавчим органом є Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту. При Міністерстві існує Український науково-дослідний інститут проблем молоді, а також низка спеціальних дослідницьких центрів і осередків вивчення молоді та її проблем. Вони зосереджують свою увагу на вивченні проблем молоді в економічній сфері, в галузі професійного самовизначення, у сферах політики й соціального самовизначення молоді.

Щодо професійного самовизначення молоді слід мати на увазі, що вибір професії – один з найважливіших, етапів, який багато в чому визначає трудовий і життєвий шлях особистості. Одночасно цей процес має велику соціальну значущість. Результати досліджень свідчать про невідповідність професійних планів молоді, яка навчається, реальній потребі суспільства у формуванні збалансованої соціально-професійної структури. Престиж багатьох технічних професій різко впав в очах молоді. Загострилися прояви соціальної нерівності, що стосуються шансів різних категорій молоді у виборі професійної освіти та місця праці. Має місце зростаюча диспропорція у структурі зайнятості у різних регіонах країни, поява праценадлишкових та праценедостатніх сфер, посилення прихованого і явного безробіття у молодіжному середовищі. Молодіжна політика в цьому напрямі потребує зміцнення професійного статусу молоді через економічне регулювання молодіжної зайнятості, особливо у праценадлишкових районах, розроблення спеціальних економічних та юридичних гарантій, які б попереджали різні форми дискримінації молоді.

У нашій країні згідно із Законом України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» створено мережу соціальних служб для молоді. Завдання їх полягає в тому, щоб допомагати молоді у розв’язанні її проблем, а саме: надавати молоді інформаційну, правову, психологічну, медичну й інші форми соціальної допомоги, запобігати негативним явищам у молодіжному середовищі (наркоманії, алкоголізму, злочинності тощо); здійснювати соціальну опіку незахищених категорій молоді (інвалідів, сиріт).

Результати досліджень свідчать, що нині існує відчутна нерівність серед молоді у можливостях набуття загальної освіти, духовного і культурного розвитку, професійної підготовки, виборі місця праці. Порівняно з міською молоддю у сільських хлопців та дівчат невисокі можливості набуття якісної освіти, престижних місць працевлаштування, змістовного проведення дозвілля. Все це спричиняє масове переміщення сільської молоді у міста й перетворення її в них на маргінальний (від лат. marginalis – той, що знаходиться на краю, на узбіччі) прошарок. Одночасно помічається падіння життя молоді в цілому та різке погіршення її економічного становлення, зокрема посилення матеріальної, економічної й психологічної залежності молоді від суспільства і батьків. Відповідно молодіжна політика у цій сфері потребує подолання дискримінації окремих груп молодих людей, у тому числі у приватних структурах, розвиток кредитування молоді та молодих сімей на сприятливих умовах, надання пільг для працевлаштування випускників навчальних закладів у перші два роки після їх закінчення, організації служб профорієнтації, перепідготовки та працевлаштування молоді, служб юридичної допомоги й консультування юнаків і дівчат.

Таким чином, найважливішими соціальними проблемами молоді на сьогодні є:

1) зміцнення соціального статусу молоді в структурах суспільства, які оновлюються або кардинально змінюються;

2) посилення правової, економічної та соціальної захищеності молодого покоління;

3) подолання відчуження молоді від участі в управлінні, зростання пасивності й недовіри молоді до офіційних органів управління;

4) регулювання молодіжної зайнятості, особливо у праценадлишкових районах, докорінна реформа системи профтехосвіти, розроблення спеціальних економічних та юридичних гарантій, які запобігають різним можливим формам дискримінації молоді;

5) забезпечення рівних умов для трудового старту молоді, створення умов для соціального просування, досягнення її економічної самостійності;

6) зміцнення молодої сім’ї, а також забезпечення духовного і фізичного розвитку молоді.

Перед соціологами нашої країни стоїть дуже важливе й відповідальне завдання – поглиблення знань про молодь та її проблеми, вдосконалення методик і техніки соціологічних досліджень молодіжного середовища.

Тема 7 Етносоціологія

План

1. Предмет етносоціології.

2. Основні підходи до вивчення етнічних спільнот.

3. Етносоціальні процеси.

4. Проблема нації в етносоціології.

Предмет етносоціології

Етносоціологія – одна із спеціальних соціологічних теорій, що виникла на межі етнографії й соціології. Предметом етносоціології є походження та соціальне дозрівання етносів, а також різні етносоціальні процеси. «Етнос» у перекладі з грецької означає «народ», «рід». Як науковий напрям етносоціологія формується у 40–60-их роках ХХ ст. у зв’язку із піднесенням національно-визвольних рухів після Другої світової війни. Сам термін «етносоціологія» відомий ще з 30-их років ХХ ст., він був упроваджений в науковий обіг Р. Турнвальдом. Тоді у західній соціології почала роботу перша група етносоціологів на чолі з Х. Сеттон-Уотсоном, яка зосередила увагу на соціальних процесах примітивних та доіндустріальних суспільств. Згодом з’ясувалося, що індустріалізація й урбанізація не перекреслюють значення етнічного чинника, люди прагнуть до збереження етнічної ідентичності та в умовах індустріального суспільства. Більше того, утворення багатонаціональних держав ще не означає етнічного нівелювання і перемішування народів, а, навпаки, посилює боротьбу за рівний доступ до соціальних, політичних та культурних благ.

У колишньому СРСР етносоціологія формується в середині 60-их – на початку 70-их років ХХ ст. Майже відразу етносоціологія потрапляє під тиск офіційної радянської ідеології, в якій класовий принцип домінував над етнічним й національним. Від радянської етносоціології вимагалося дослідити вияви національних особливостей народів, що входили до СРСР, та розробити рекомендації до їх подолання. За мету висувалося формування безнаціональної спільноти – радянського народу з єдиною культурою, позбавленою національних ознак.

Останні світові дослідження доводять, що ані класові, ані професійні, ані соціальні статуси людей не в змозі витіснити з їхньої свідомості уявлення про свою національну приналежність чи інтереси своєї етнічної групи. Оскільки соціологія вивчає цілісність суспільства через функціонування його різноманітних структур та спільнот, то не можна обійтися без дослідження життєдіяльності етносоціальних груп як соціальних суб’єктів і процесів досягнення ними соціальної зрілості.