Політичне життя та культурний процес в Україні на початку XXст

На початку XX ст. активізується революційний процес. Його складовою став творчий доробок як російських, так і європейських митців. В Україну широким потоком входили передові ідеї наукової і філософської думки. Загострилося протистояння між двома великими напрямками прихильників "чистого" мистецтва і прихильників ідейно-революційного спрямування.

Прихильники "чистого" мистецтва брали за основу мотиви, пов'язані з ідеалістичним баченням села і селянства. Письменники революційно-демократичного напрямку орієнтували свою творчість на робітничий клас та різночинну інтелігенцію. Цим активно користувалися більшовики, які на сторінках своєї преси, зокрема газети "Правда", пропагували творчість робітничих письменників, таких як А. Шабленко, Т. Романченко, П. Махиня, О. Чижик, оскільки вони показували робітничий клас як революційну перетворюючу силу. На творчість пролетарських письменників істотно впливали марксистські ідеї. Особливо праці К. Маркса і Ф. Енгельса вивчали І. Франко, П. Грабовський, Леся Українка, М. Коцюбинський. У своїх творах вони висвітлюють тяжке життя трудового люду, болісний процес пролетаризації, зростання класової свідомості і революційної активності.

Революційні події 1905—1907 pp. дали багатий матеріал для низки літературних і мистецьких творів. Зокрема повість М. Коцюбинського "Фата Моргана", де він показав становлення революційних виступів, ідеалізм бачення революційного процесу і що це дало за відсутності належної організації. У цій повісті, напевно, не ставлячи за мету, автор показав нерозуміння і протиборство двох соціальних груп щодо ідеї власної свободи.

Революцію 1905—1907 pp. вітали прогресивні українські письменники, такі як Панас Мирний поемою в прозі "Сон" та віршем "До сучасної музики", І. Франко поемою "Мойсей". Леся Українка пише низку творів революційного та сатиричного звучання: "Осіння казка", "Пісня про волю", "В катакомбах", "Помилка". У цих творах вона прославляє борців, оспівує героїв революції, а у віршах "Пан політик", "Веселий пан", "Пан народовець", "Практичний пан" в'їдливо висміює ліберальне панство.

Українське духовенство на початку сторіччя поводилося не найкраще, чим викликало зневажливе ставлення до цієї інституції. Це породило низку літературних творів атеїстичного спрямування, де висміюється і гостро критикується релігійна мораль, якою її бачили сучасники.

Гостра ідеологічна боротьба розгорнулася на ниві суспільних наук. Особливо активно працював М. Грушевський. В основу свого бачення історії українського народу він поклав теорію його винятковості, зв'язків з Європою, непримиренність і різні шляхи розвитку російської і української нації. Ці погляди як підтримувались, так і піддавалися різкій критиці. Протистояння цих двох позицій продовжується й сьогодні.

Ідеологія царського уряду не хотіла розуміти й активно ігнорувала потребу в розвитку освіти. Це було характерним для всієї території Російської імперії. Україна не була винятком. Так, станом на 1914— 1915 pp. в Україні налічувалось лише 452 середні школи, які охоплювали навчанням усього 140 тисяч учнів, і лише 19 вищих навчальних закладів, у яких навчалося 26,7 тисяч студентів. Це становило близько 35 відсотків письменного населення. Вважалося, що підвищення рівня освіченості збільшує вільнодумство, особливо це небезпечно, коли освіта ведеться національними мовами. Так, в Україні до 1917 p. навіть після скасування заборонних розпоряджень щодо української мови 1863-1876 pp. і 1881 p. не було жодної школи чи вищого навчального закладу з українською мовою навчання.

Незначні послаблення, що були зроблені царським урядом після 1905—1907 pp., пізніше було ліквідовано: закрито "Просвіти", припинено видання літератури, читання лекцій українською мовою, постановку театральних вистав; пісні дозволялося співати російською або французькою мовами. Так, у 1913 p. із 5283 книг, що вийшли в Україні, лише 176 були українськими, а з 1914 p., початку імперіалістичної війни, було заборонено взагалі всі україномовні видання.