Навчальні заклади для жінок

Жінки в Україні одержували середню освіту в жіночих гімназіях і прогімназіях, єпархіальних школах (училищах). У жіночих гімназіях, які з'явились у 60-х роках XIX ст., було 7 основних класів та 8-й — педагогічний. Більшість гімназій були приватними. Наприкінці 50-х років XIX ст. існувало 5 державних середніх навчальних закладів для жінок.

Професійну освіту жінки могли дістати лише в учительських семінаріях.

Поряд з привілейованими чоловічими навчальними закладами відкриваються жіночі — інститути шляхетних дівчат — у Харкові (1812). Полтаві (1817), Одесі (1829), Керчі (1835), Києві (1838). У 90-х роках XIX ст. в Україні діяло 77 жіночих гімназій та 5 інститутів шляхетних дівчат.

Фахівців вищої ланки готували вищі жіночі курси в Києві (1878— 1889, з 1905), Одесі (з 1906), Харкові (1913).

МУЗЕЙНА СПРАВА В УКРАЇНІ

Зібрання книг, ікон, художніх виробів, історичних цінностей були популярні в Київській Русі. Найбільші колекції належали князю, Десятинній церкві, Софійському собору, Києво-Печерському монастиреві та ін. За свідченням сучасників, у бібліотеці-книгосховищі Ярослава Мудрого зберігалося майже 950 томів рукописних книжок з різних галузей знань.

У XVII—XVIII ст. великі приватні зібрання художніх творів були у феодальних замках та маєтках: Я. Собеського — у Жовкві, Синявських — у Бережанах, Вишневецьких — у Вишневці, К. Розумовського — у Батурині та ін.

Музеї як такі почали з'являтись у першій половині XIX ст. Це були переважно археологічні та історико-краєзнавчі музеї: Миколаївський (1806), Феодосійський (1811), Одеський (1825), Керченський (1826), старожитностей при Київському університеті (1835) та ін.

У 1890 p. було відкрито Херсонський музей старовини, а в 1892 p. — Херсонеський, до експозиції якого увійшли матеріали розкопів античного та середньовічного міста Херсонеса Таврійського. У 90-ті роки почали працювати історичний музей у Львові (1893), Архівної комісії в Чернігові (1897), української старовини В. Тарнавського (1901). Найбільшим за обсягом і експозицією був природничий музей у Полтаві (1891). У Севастополі 1869 p. відкрито музей Чорноморського флоту, який з 1905 p. переорієнтувався на тематику музею героїчної оборони міста.

На базі приватних колекцій творів мистецтва наприкінці XIX — початку XX ст. було сформовано: перший в Україні міський музей образотворчого мистецтва в Харкові (1886), музеї в Києві (1889), Одесі (1899), картинну галерею І. Айвазовського у Феодосії (1880), а також музеї в Миколаєві та Катеринославі.

У Львові у 1874 p. відкрито перший міський промисловий музей, у 1895 p. — етнографічний музей Наукового товариства ім. Т. Шевченка, у 1907 p. — Народний музей.

Усього до 1917 p. в Україні налічувалося 36 музеїв.

МЕЦЕНАТИ ТА КОЛЕКЦІОНЕРИ

Меценатство та благодійництво в Україні були популярними з княжої доби. У добу козаччини ряди благодійників поповнилися. Це були П. Конашевич-Сагайдачний, І. Мазепа, П. Могила, які внесли великі кошти на розвиток освіти, літератури, малярства тощо.

Гідно продовжила їхню справу в XIX ст. родина Тарновських — меценатів і колекціонерів мистецьких творів. Зокрема, В. Тарновський зібрав багато рукописів та малюнків Т. Шевченка і в 1897 p. подарував їх Чернігівському земству. Його батько фінансував у 1840 p. перший випуск "Кобзаря".

На базі колекцій Б. Ханенка (1858—1917)— колекціонера, мецената, археолога — було засновано Музей західного та східного мистецтва в Києві.

Родина цукрозаводчика М. Терещенка зібрала велику колекцію творів російського живопису, яка стала основою Музею російського мистецтва в Києві, а також ця родина фінансове утримувала Київську рисувальну школу.

Колекція української старовини художника С. Васильківського стала основою Харківського краєзнавчого музею. Харківському земству він передав понад 5 тисяч експонатів.

Великий внесок у збереження мистецької спадщини зробив одесит О. Дерибас. Земляки вшанували його пам'ять, назвавши одну з вулиць міста Дерибасівською.

Один із кращих музеїв України на базі власних колекцій створили катеринославці О. Поль і Д. Яворницький, закохані в історію свого краю, особливо козаччину.

Львів'янин А. Шептицький (1855—1944) — митрополит, граф — вкладав кошти у розбудову храмів, шкіл, видавництв, колекціонував твори малярства, фінансове підтримував мистецьку школу С. Новаківського.

Колекціонерська та благодійницька діяльність продовжувалась у XX ст. Скульптор І. Гончар зібрав велику колекцію народного декоративно-ужиткового мистецтва. На базі зібрання музеєзнавця Я. Бердичевського створено музей "Пушкін і Україна". Українська книга і графіка з колекції лікаря М. Грузова бажані в експозиціях, присвячених книговидавничій справі в Україні початку XX ст.

Збирають колекції і здійснюють благодійні акції українці діаспори: Й. Кочан, М. Скрипник, К. Шонк-Русич (США), родини Шафранюків та Антоновичів; остання на власні кошти уфундувала премію за мистецькі досягнення. Не полишають благодійницької діяльності і громадські об'єднання — українські музеї Чикаго, Клівленда, Нью-Йорка, Риму, Філадельфії, Торонто та ін.

Нині справу благодійництва підтримують вітчизняні підприємці.