З появою радіо починається епоха масової естрадної музичної культури. Виконавці пісен піднімалися до рангу «зірок». Найпопулярнішими серед них були М. Дитріх (Німеччина), М. Шевальє (Франція), В. Козін, І. Юр'єва (СРСР). Радянська масова пісня, представлена творчістю І. Дунаєвського, М. Блантера, Д. Шостаковича відображала радість праці, сподівання на краще майбутнє, прославляла «звершення соціалістичного суспільства».
9. Кіно
Перші кроки кінематографа.
У перші десятиріччя XX ст. з'явились такі кіножанри, як пригоди та фантастика. Для їх зйомок стали використовувати покадрову зйомку. Перший ляльковий фільм «Прекрасна Люканіда», створений у Росії режисером Владиславож Старевичем у 1911 р., зробив фурор. Глядачі були переконані, що бачать на екрані дресированих комах!
У 1920-ті рр. провідні позиції у світовому кінематографі займали США. Видатний американський режисер Д. Гріффіт вперше розробив систему акторської гри, монтаж, зйомку за допомогою різних планів, деякі специфічні прийоми кінодраматургії. Поряд активно працював режисер і продюсер Т. Інс, творець «ковбойського» жанру в кіно і, одночасно, один з піонерів реалістичного напрямку в кіномистецтві.
Зірками американського кіно міжвоєнного періоду були Д. Фербенкс, М. Пікфорд, К. Гейбл, Г. Ллойд та інші.
Справжню епоху в історії американського і світового кінематографа становила творчість Ч. Чапліна. Він виступав як сценарист, режисер-новатор і неперевершений актор. Найхарактерніші його фільми 20-х рр. - «Малюк» (1921), «Пілігрим» (1923), «Золота лихоманка» (1925), «Вогні великого міста» (1931) - відобразили сподівання на щастя «маленької людини», яка загубилась у ворожому, для неї світі.
З 1908 р. у передмісті Лос-Анджелеса Голівуді (штат Каліфорнія) починається масове виробництво кінофільмів.
Ще не з'явились професійні кінокаскадери, але цирковий артист Гленн Морріс вже демонстрував на екрані карколомні трюки у ролі Тарзана (1924).
У 1927 р. компанія «Фокс» починає випуск новин зі звуковим супроводом, звук при цьому вперше у світі записувався безпосередньо на плівку. У 1928 р. У. Дісней випускає перший мультфільм з Міккі Маусом.
Першим звуковим фільмом у прокаті стала американська кінострічка «Співак джазу» (1927).
Кіномистецтво Франції
У Франції на початку 20-х рр. виник рух за відновлення кіномистецтва, за надання йому самобутніх національних рис. Його учасники прагнули до створення реалістичних кінофільмів, які б зображували життя народу та відтворювали атмосферу середовища, у якому розвивалися події. На цьому ґрунті формувалася творчість таких чудових режисерів-реалістів, як Р. Клер, Ж. Фейдер, Ж. Ренуар.
Кіномистецтво Німеччини
Яскраве вираження здобув експресіонізм - відрізнявся відхиленням від дійсності, зверненням до фантастичного й потойбічного світу. Екран населили вампіри, примари, душевнохворі, убивці. Фільми реалістичного напрямку («Остання людина» Ф. Мурнау, «Безрадісна людина» Г. Пабста) нелегко проторювали собі шлях. А після приходу до влади нацистів кіно перетворилося на знаряддя гітлерівської пропаганди.
Кіномистецтво СРСР
На початку XX ст. у Росії сяяла зірка «великого німого»: Віра Холодна.
Значний внесок у розвиток радянського і світового кіномистецтва зробили С. Ейзенштейн "Броненосець Потьомкін", В. Пудовкін, Д. Вєтров, О. Довженко, Г. Александров. Деякі кінострічки С. Ейзенштейна несли ідеологію більшовицького режиму, хоча були створені з високою професійною майстерністю.
10. Спорт.
Ініціатором поновлення Олімпійських ігор був французький барон П. де Кубертен. У 1894 р. він скликав у Парижі конгрес, який прийняв рішення про створення Міжнародного олімпійського комітету (МОК) і проведення Олімпійських ігор раз на чотири роки. Правила Ігор визначалися Олімпійською хартією. Відлік Олімпіад ведеться з 1896 р. (1896-1899 рр. — І Олімпіада, 1900-1903 рр. — II Олімпіада і т.д.), і першого року кожної Олімпіади влаштовуються Олімпійські ігри. Олімпіади дістають номер і в тих випадках, коли ігри не відбулися (VI Олімпіаді завадила Перша світова війна).
У період між двома світовими війнами літні Олімпійські ігри проводилися в Антверпені (Бельгія, 1920); Парижі (Франція, 1924); Амстердамі (Голландія, 1928).
Спортсмени Росії брали участь в Олімпійських іграх 1908 і 1912 рр., хоча великих успіхів не досягли.
На зимових Олімпійських іграх, які було започатковано 1924 р., першими були команди скандинавських країн. У міжвоєнний період Радянський Союз у олімпійському русі участі не брав, що було пов'язано насамперед з політичними мотивами.
Крім Олімпійських ігор, в перші десятиріччя XX ст. влаштовувалися різноманітні чемпіонати світу.
Поряд з аматорським спортом, коли спортсмени тренувалися і змагалися у вільний від навчання і роботи час і не одержували за це фінансових винагород, у ці роки відбувався розвиток професійного спорту.
У 1917 р. у Канаді виникла одна з перших професійних спортивних організацій - Національна хокейна ліга (НХЛ), що поєднувала у своїх лавах хокейні команди США і Канади. Вони грали за Кубок Стенлі, заснований ще у 1893 р. генерал-губернатором Канади лордом Стенлі.
Найпопулярнішими видами спорту в ці роки були легка атлетика, футбол, плавання, баскетбол, гімнастика.
Масова культура
Масова культура - культура, що є популярною й переважає серед широких верств населення в суспільстві.
«Масова культура» виникла в XX ст..
За теорією філософа Хосе Ортега-і-Гассета передумови формування масової культури закладені в тому, що суспільство має певну структуру і, поділяється на меншу частину - «творчу еліту», і на «масу» - що кількісно переважає. Відповідно виникає протиставлення культури еліти («елітарної культури») культурі «маси» - «масовій культурі».
Важливою передумовою «масової культури» стала поява можливостей її розповсюдження завдяки розвитку засобів масової комунікації: газет, радіо, кіно.
У США у 1920-х роках. виникає мюзикл - музично-сценічна вистава, в якій поєднуються різноманітні жанри і виражальні засоби естрадної та побутової музики, хореографічного, драматичного і оперного мистецтва. До найкращих зразків мюзиклу належать «Оклахома» Р. Роджерса, «Ті, що співають під дощем» Дж. Келлі, «Вестсайдська історія» Л. Бернстайна, «Моя чарівна леді» Ф. Лоу, «Привид опери» Е. Вебера.
Продукти «масової культури» мають бути цікавими, простими, «гарно зробленими» - з чітким сюжетом, захоплюючими перипетіями, відповідного жанру: музичні твори, мюзикли, популярні пісні, кінострічки, мультиплікаційні фільми, кращі комікси, детективні та пригодницькі романи тощо. «Масова культура» є комерційною, її зразки мають добре продаватися.
Творці «маскульту» орієнтуються на смаки пересічної людини, особливо не переймаючись її культурним чи інтелектуальним розвитком.
Повсякденність
1920-ті рр. були роками підйому, Європа одужувала від воєнних труднощів. Економічне зростання, розвиток промисловості - все формувало стиль «золотих двадцятих років». «Втрачене покоління», яке пережило війну, квапилось надолужити втрачене в нескінченних розвагах..
У 1921 р. відбувся перший в історії конкурс краси. Небачену популярність здобули польоти на аеропланах і гонки на автомобілях. Швидкість 20 км на годину вважалася безумною.
На ринку споживчих товарів індустріально розвинутих країн з'явилися радіоприймачі, пилососи, холодильники, пральні машини.
Мода саме в XX столітті стала найбільш сміливою, розкутою, екстремальною. Саме в XX столітті – зявляються модельний бізнес, реклама і журналів.
Поль Пуаре - законодавець мод 1910-х рр. - звільнив дам від корсетів. Під час Першої світової війни і після неї модно було виглядати «як хлопчик», популярними були короткі жіночі зачіски. Цю тенденцію підтримала славнозвісна Коко Шанель: вона нарядила жінок у чоловічий одяг, доповнивши дамський гардероб піджаками, брюками і строгими сорочками з краватками. У 1921 р. з'явились духи «Шанель № 5», а в 1926 р. - маленька чорна сукня.
У цей період Європу захопила мода на екзотику. Розкопки гробниці фараона Тутанхамона викликали хвилю «єгиптоманії». Всюди були малюнки лотосу, скарабея, Клеопатри.
Іншою, не менш екзотичною для західної людини модою був «російський стиль». Емігранти з більшовицької Росії шили і вишивали сукні і білизну, робили біжутерію і сумки, розписували шарфи і шалі. 1921 р. - пік популярності «російських» вишивок.
Повсякденність за радянських умов.
Акценти у «боротьбі за новий побут» більшовики робили на антирелігійну роботу, «розкріпачення жінок», поширення комуністичних ідей.
Такі «революціонери» відмовлялись від «старої та міщанської звички» приготування смачної домашньої їжі, пропагуючи обіди в «комуністичних» громадських їдальнях, бажано - вегетаріанські. Опікування побутом, зручним одягом теж вважалось «міщанством». У 1921 р. в Радянській Росії був популярним рух «Геть сором», члени якого ходили по містах оголеними або прикриваючись вузьким шарфом на стегнах із написом «Геть соромі».
У роки непу до радянської моди проникає західний стиль «арт деко» і тенденція унісексу - жінки активно використовували короткі зачіски, брюки, гімнастерки, палили разом з чоловіками.
Селяни теж прагнули до людських умов життя, але між матеріально-побутовими умовами міста і села існувала прірва.
Партія більшовиків особливу увагу приділяла дітям - «майбутнім будівникам комунізму». Організація дозвілля дітей була підпорядкована завданням «комуністичного виховання». Більша частина дітей у радянських республіках залучалась до всіляких клубів, гуртків, майстерень, спортивних секцій тощо. Головним у гуртках був ідеологічний зміст будь-якого заняття.
ТЕМА 6. СВІТ У ПЕРІОД ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ 1929 – 1933 РР.
ТА ПОДОЛАННЯ ЇЇ НАСЛІДКІВ
Тема 6.1 США напередодні та у роки великої депресії
24 жовтня 1929 – обвальне падіння курсу акцій на Нью-Йоркській біржі
Почалося обвальне падіння промислового виробництва
1932 – пром. виробництво зменшилося на 50% у порівнянні з 1929 р.
(Згортання виробництва стало головним засобом підтримки цін).
У сільському господарстві відбулося падіння цін на продукти хліборобства і тваринництва, розорення фермерських господарств.
У 1929-1939 рр. сталося біля 130 тис. комерційних банкрутств, припинило існування 5 760 банків, тобто 1/5 частина всіх банків США.
Національний дохід впав з 86,8 млрд. доларів у 1929 році до 40,3 млрд. у 1933 році.
Армія безробітних у 1933 році складала 12 млн. 830 тис. Багато людей опинилося перед загрозою голодної смерті.
“Новий курс” Ф.Рузвельта
“Новий курс” – система державних заходів по подоланню економічної кризи.
I.Фінансова сфера
Підтримка великих банків. Встановлення держконтролю за біржами і цінними паперами. Вилучення з обігу золотого долару. Було підвищено податки на надприбутки, спадщину та дарування.
II.Промисловість
Закон “Про відновлення промисловості” (НІРА). Промисловість поділялася на асоціації виробників. Кожна асоціація виробляла “кодекси чесної конкуренції”, в яких визначалися умови праці, обсяг виробництва, мінімальний рівень цін; надавалося право на створення і укладення колективних договорів.
III.Сільське господарство
Закон “Про регулювання сільського господарства” (ААА): створення системи держзамовлень на с/г продукцію; знищення великої худоби, свиней; скорочення посівних земель. Внаслідок цього було збережено ціни та платоспроможність фермерів. Надавалися заохочення при поліпшенні родючості грунтів.
IY.Соціальна сфера
1.Створення громадянських корпусів (СС) або системи лісових таборів для безробітної молоді: на 6 місяців; заробітна плата – 30 $ на місяць + повне забезпечення
2.Введення мінімальної заробітної плати – 25 центів на годину, максимальна тривалість робочого тижня – 44 години.
3.Допомога сиротам, інвалідам, безробітним.
4.Закон Вагнера – право робітників на страйк.
Тема 6.2 Велика Британія, Франція та Іспанія в період кризи
1. Депресія 1929-1933 рр. та її подолання у Великій Британії
Криза почалася у першому кварталі 1930 року. Збитки від кризи були менші, ніж у США та Німеччині, так як англійська промисловість розвивалася уповільненими темпами. Особливо постраждали: металургія, вугільна промисловість, суднобудівництво. Витрати вперше перевищили прибутки.
У 1930 р. було сформував “Національний уряд” з лейбористів, консерваторів і лібералів на чолі з Р.Макдональдом
Заходи “Національного уряду” з подолання кризи:
1. Скорочення допомоги з безробіття на 10%.
2. Зменьшення заробітної плати державним службовцям.
3. Скасування золотого стандарту фунта стерлінгів.
4. Впровадження мита у розмірі не менше 10% вартості товарів, що завозилися до країни (захист від іноземної конкуренції – політика протекціонізму).
Відбулася переорієнтація капіталовкладень у внутрішній ринок. Основний потік інвестицій спрямовувався на житлове, автошляхове будівництво і військове виробництво.
До початку Другої світової війни економіка Великої Британії досягла докризового рівня. В основі швидкого піднесення кінця 30-х років було збільшення капіталовкладень у промисловість, державне регулювання економіки і військове виробництво. Внутрішня політика уряду Макдональда спиралася на консервативні ідеї та захищала інтереси держави.
2. Прояви економічної депресії у Франції
Економічна криза почалася – наприкінці 1930 р. Криза не була така глибока як у США, але виявилася більш тривалою. Криза дуже глибоко позначилася на с/г виробництві, власників невеликих підприємств. Швидкими темпами відбувалося розорення торговців, ремісників,. Економічна криза відбилася і на політичній ситуації. За 1932-1934 рр. при владі побувало 5 урядів лівих партій.
У 2 пол. 30-х років у Франції реально настала загроза фашизму. Зявляються воєнізовані фашистські лиги “Бойові хрести” полковника де ля Рока (350 тис.), “Французька дія” (60 тис.). У 1934 році, користуючись підтримкою уряду Делад’є французькі фашисти зробили спробу державного перевороту. Почалися масові антифашистські демонстрації, організовані комуністами та соціалістами. У 1936 році було сформовано новий уряд з соціалістів, комуністів і радикалів – уряд «Народного фронту» на чолі з Леоном Блюмом.
Заходи Народного фронту:
1.Було заборонено фашистські ліги, але не партії.
2.Було введено 40-годинний робочий тиждень, щорічна двотижнева оплачувана відпустка, збільшено пенсії й допомоги безробітним.
3.Підвищено закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію.
4.Встановлено контроль над Французьким банком і залізницями.
Економічне становище країни погіршувалося. Капіталісти почали переказувати кошти за кордон. Почалася інфляція та «товарний голод». Економіка так і не вийшла на докризовий рівень. Але соціально-економічна політика Народного фронту була досить результативною та послідовною.
3. Іспанія 1918-1939 рр.
За формою правління – монархія, назва парламенту – кортеси.
У ході Першої світової війни Іспанія зберігала нейтралітет. Попит на іспанські товари внаслідок війни зростав, що сприяло піднесенню промисловості та сіл/господарства. Закінчення війни спричинило скорочення виробництва деяких галузей промисловості, появи інфляції, зростанню безробіття.
Внаслідок військового перевороту 13 вересня 1923 р. – до влади прийшов генерал М. Прімо де Рівера. Було створено військову Директорію з генералів і адміралів, скасовано Конституцію, розпущено кортеси, владу на місцях передали до рук військових губернаторів. Але військова диктатура виявилася вкрай непопулярною і 28 січня 1930 р. – Прімо де Рівера подав у відставку.
У квітні 1931 року – на виборах перемогли республіканці і проголосили Іспанію республікою. Уряд очолив республіканець М. Асанья.
1. Проголошувалися свободи слова, друку, зборів.
2. Церква відокремлювалася від держави, релігійні ордени розпускалися.
3. Каталонії надавалася автономія.
Але
4. Зберігалося обмежене поміщицьке землеволодіння.
5. Монархісти залишалися у державному апараті.
6. Церква зберігала економічний вплив.
Громадянська війна і прихід до влади Ф.Франко
В Іспанії активізуються фашистські організації. За прикладом Німеччини у 1933 році виникає “Іспанська фаланга”.
У лютому 1936 року у зв’язку з загрозою поширення фашизму було створено уряд “Народного фронту”, сформований з республіканців і соціалістів. Президентом республіки став М.Асанья, прем’єром – К. Кірога. Але проти республіки назрівав заколот.
17 липня 1936 року – з території Марокко розпочався військовий заколот, який очолив начальник Генштабу іспанської армії Ф. Франко.
18 липня – змовники передали в ефір “Над всією Іспанією безхмарне небо” – це був умовний сигнал до початку заколоту по всієї Іспанії.
На допомогу реакції прийшли А.Гітлер та Б.Муссоліні (війська, техніка) + США. Західні країни оголосили політику “невтручання”. І тільки Радянський союз надав допомогу республіці добровольцями, літаками і танками.
28 березня 1939 р. – фашистські війська увійшли до Мадриду. На чолі держави став Ф.Франко, який отримав величезні повноваження.
1. Єдиною політичною партією стала – “Іспанська фаланга”
2. Усі закони республіки оголошувалися недійсними. Закрили профспілки
3. Землю було повернено поміщикам.
4. Було ліквідовано автономні права Каталонії та Басконії.
Британія та Франція оголосили про визнання фашистського уряду Ф.Франко.
У громадянській війні загинуло 500 тис. чоловік.
Тема 6.3 Світова економічна криза в Німеччині
1. Причини приходу нацистів до влади
1) Криза 1929-1933 рр., яка мала особливо гострий характер: скорочення промислового виробництва, безробіття, падіння заробітної плати. Економічна криза розхитала політичні структури Веймарської республіки.
2) Загострення соціальних суперечностей та посилення націонал-соціалістських настроїв.
3) Універсальний характер політичної програми нацистської партії.
4) Протиріччя між комуністами і соціал-демократами, які не змогли об’єднатися під час виборів до рейхстагу у листопаді 1932 р.:
КПН отримала 6 млн. голосів; СДПН – 7,2 млн.; НСДАП – 11,7 млн. голосів.
30 січня 1933 р. – Гінденбург призначив Гітлера рейхсканцлером.
Таким чином, нацисти прийшли до влади законним, конституційним шляхом.
Нацизм затвердився в Німеччині, увібравши в себе риси як фашизму, так і комуністичного тоталітаризму.
Сутністю нацизму є тоталітарні терористичні методи влади, а також расистська теорія про “ арійську расу ” та “ неповноцінні раси ”, антисемітизм.
Засобами реалізації ідей нацизму стали воєнна агресія, геноцид, холокост.
2. Внутрішня політика нацистського уряду
1. Заборона діяльності КПН (привід – звинувачення у “підпаленні” рейхстагу) та інших політичних партій окрім НСДАП.
2. Заборона профспілок та створення примусового “Німецького трудового фронту”.
3. Скасування Веймарської конституції, надання Гітлеру необмежених повноважень (після смерті Гінденбурга у 1934 році Гітлеру було присвоєно звання фюрер).
4. В економіці було створено Генеральну Раду німецького господарства (увійшло 18 найбільших монополій та банків).
5. Поділення економіки на 6 груп, усі підприємства входили до галузевих об’єднань, підпорядкованих нацистським керівникам.
6. 1934 р. – прийнято Закон “Про національну працю”, що надавав необмежену владу роботодавцям: встановлювали тривалість робочого дня і розмір заробітної плати.
7. Введення загальної трудової повинності, так ліквідовувалося безробіття через примусову працю.
8. Встановлення контролю уряду над цінами.
9. Перехід до карткової системи розподілу продуктів.
10. Головна увага – розвитку військової промисловості.
11. Збереження приватної власності але обмеження свободи підприємництва.
12. 1933 р. – введено закон “Про захист німецького господарства”: конфісковувалося майно осіб неарійського походження.
13. Було створено Міністерство пропаганди. Голова – Й.Геббельс
14. Тотальне охоплення населення нацистськими організаціями.
15. Знищення та арешти діячів культури.
16. Винищення євреїв, розпалювання антисемітизму.
17. Створення органів насильства й терору: державна таємна поліція (гестапо), служба безпеки (СД), штурмові загони (СА), охоронні загони (СС).
Тема 6.4 Велика депресія й Радянський Союз
1. Індустріалізація
Індустріалізація – це процес створення великого машинного виробництва і на цій основі перехід від аграрного до індустріального суспільства з метоюліквідації техніко-економічної відставання від країн Заходу та створення потужної оборонної промисловості. Першочерговий розвиток надавався важкої промисловості (паливної, металургійної, машинобудівної і т.п.).
Курс на індустріалізацію було проголошено у 1925 році, а у 1927 році – на її прискорення.
Кошти на індустріалізацію: 1. Зріст цін і податків. 2. За рахунок сіл/госп-ва. 3. Позики у населення. 4. Продаж цінностей за кордон. 5. Гутабівська економіка.
Форми проведення – п’ятирічки: I п’ятирічка – 1928-1932 рр., II п’ятирічка – 1933-1937 рр. III п’ятирічка – 1938-1942 рр. (незавершена)
Заходи -1. Ентузіазм радянських людей. 2. Соціалістичні змагання – стахановщина і ударництво. 3. Страх.
Підсумки перших п’ятирічок
1. Високі темпи росту важкої промисловості. Поява великих підприємств (6тис.)
2. Створення потужної оборонної промисловості.
3. Відставання аграрного сектору, легкої та харчової промисловості.
2. Колективізація
Причини:
1. Більшовицьке керівництво було впевнено, що соціалізм неможливо збудувати без переходу до колективного господарювання на селі.
2. Тоталітарна система не могла допустити економічної незалежності селянства.
3. Колгоспи надавали можливість досить легко поповнювати державний бюджет. 4. Проведення індустріалізації
Колективізація – це політика сталінського режиму у 30-ті роки, що заключалася у насильницькому об’єднанні селян в колективні господарства і ліквідації самостійних селянських господарств.
Курс на колективізацію було проголошено у грудні 1927 року. Гасло суцільної колективізації було офіційно проголошено у листопаді 1929 року. Колективізацію планувалося завершити восени 1931 р. або навесні 1932 р.
Елементи колективізації:
1. Примусове усуспільнення землі (посивів), основного інвентарю, великої худоби. У селян залишалися присадибна ділянка, дрібний інвентар, птахи.
2. Селяни позбавлялися права розпоряджатися вирощеним врожаєм.
3. У 1932 р., коли ввели паспортну систему, селянам паспортів не давали.
Підсумки колективізації
1. Скорочення виробництва збіжжя і поголів’я худоби, усуспільнення 98 % землі
2. Відсутність зацікавленості у праці серед селян.
3. Розкуркулення вмілих та хазяйновитих селян: понад 1 млн. чоловік.
4. Голод 1932-1933 рр. в Україні, Кубані, Кавказі. Вмерло більш 5 млн. чоловік.
3. Суспільно-політична обстановка
На 1937-1938 рр. приходиться пік репресій. 1930-1953 рр. – засуджено 3 778 234 ч-ка; – розстріляно 786 098 ч-к. 1930-1941 рр. – репресовано до 20 млн. “ворогів народу”
Тема 6.5 Японія. Китай (1918-1939 рр.)
1. Японія
Після Першої світової війни економічне становище Японії погіршується: країна втрачає вигідні позиції на азіатських ринках (“Договір 9”). Починається боротьба за панування в Азії та Далекому Сході з США та Британією. Міцні економічні позиції Японія має тільки у Північно-Східному Китаї.
У 1927 р. уряд генерала Танаки запропонував принципи нової зовнішньої політики: завоювати Північно-Східний Китай, Монголію, увесь Китай; потім завоювати Індію, Малу Азію, Центральну Азію і навіть Європу; схрестити мечі з СРСР і США через Китай.
Для реалізації агресивної зовнішньої політики починається мілітаризація країни, забороняється діяльність демократичних партій і організацій, намічується створення плацдарму у Північно-Східному Китаї та Кореї для нападу на СРСР, США і Британію.
Зовнішню політику Японії у цей період розглядають за наступними напрямками:
1. Японсько-радянські відносини:
У 1925 р. (після інтервенції японської армії (Квантунської) до Росії) було встановлено дипломатичні відносини.
Але у 1938 р. – воєнні дії і поразка японців біля озера Хасан.
квітень 1941 р. – договір про нейтралітет.
2. Японсько-китайські відносини:
1931-1932 рр. – окупація Північно-Східного Китаю, де у березні 1932 р. було створено штучну державу Маньчжоу-го на чолі з імператором Пу І.
1933 р. – Японія вийшла з Ліги Націй
7 липня 1937 р. – 1945 р. – початок наступу і окупація усього Китаю.
3. Монгольські відносини:
11 травня-31 серпня 1939 р. – поразка японців на р. Халкін-Гол.
4. Японсько-американські відносини:
7 грудня 1941 р. – напад Японії на Перл-Харбор – військово-морську базу США на Гавайях.
2. Китай. Революційні події 1925-1927 рр.
Головна причина революційного вибуху – панування іноземців у Китаї.
Революційні події очолив Сунь Ятсен – лідер національної партії Китаю (Гоміньдан), база партії – Південний Китай.
Сунь Ятсен проголосив три принципі боротьби:
- націоналізм (за визволення від іноземної присутності в Китаї);
- народовладдя (за встановлення республіки);
- народне благоденство.
У березні 1925 року головою Гоміндану і головнокомандувачем стає Чан Кайші.
Привід до революції – 30 травня 1925 р. – англійська поліція в Шанхаї відкрила вогонь по демонстрації протесту проти безчинств японців.
1 липня 1925 р. - Гоміньдан разом з КПК розпочав боротьбу проти іноземців і за об’єднання країни.
9 липня 1926 р. розпочався похід Чан Кайші на північ Китаю, внаслідок якого визволив Шанхай, Нанкін, Ухань. Навесні 1927 р. проголосив про завершення революції і створення Національного уряду. Комуністи не визнали уряд Чан Кайші і оголосили курс на продовження революції і збройну боротьбу з Гоміньданом.
З 1935 р. на чолі КПК стає Мао Цзедун. Внаслідок “Північно-Західного походу” у 1935 р., комуністи встановили владу у Північно-Західному Китаї. СРСР підтримав КПК.
7 липня 1937 р. – Японія розпочала війну проти Китаю. В цих умов КПК і Гоміндан вирішили спільно боротися проти японців, але діяли роз’єднано.
Наприкінці 1938 р. японські війська фактично окупували більшу частину території Китаю.
Тема 6.6 Індія. Арабський світ (1918-1939 рр.)
1. Індія
Внаслідок економічної кризи 1929-1933 рр. погіршується економічне становище: відбувається падіння цін на с/г продукти, заборгованість селянства, його обезземелювання, голод, масове розорення ремісників, середніх підприємців, загострення суперечностей між народом і британськими колонізаторами.
11 березня 1930 р. – ІНК оголосив кампанію громадянської непокори підназвою “Соляний похід” до берегу Аравійського морю.
Вимоги:
1. Зменшити земельний податок. 2. Ліквідувати монополію на сіль. 3. Звільнити політичних в’язнів. 4. Зменшити витрати на адміністрацію.
Підсумки кампанії – прийняття Делійського пакту (або Пакту Ганді - Ірвіна), який задовольнив усі вимоги і визнав ІНК політичною партією.
1935 р. – парламент Британії прийняв закон про управління Індією (Конституція), внаслідок якого розширювалося коло виборців, але виборчі курії створювалися за релігійною ознакою. В країні розпочалася боротьба проти Конституції.
2. Арабський світ у міжвоєнний період
Афганістан
Афганістан – напівколонія, залежна від Британії. Дуже відстала країна. З початку XX ст. виникає младоафганський рух, учасники якого виступали за відновлення незалежності Афганістану, проведення широкого кола реформ.
У лютому 1919 р. внаслідок палацового перевороту до влади прийшли младоафганці на чолі з Амануллою-ханом.
28 лютого 1919 р. – проголошення незалежності Афганістану. Після короткочасної війни Британія визнала незалежність Афганістану 8 серпня 1919 р. у Равалпінді.
Младоафганці розпочали дуже рішучі реформи, що викликало незадоволення селянства та ісламського духівництва. Наступники Аманулли-хана враховуючи відсталість селянства, силу духівництва і значення племінних зв’язків почали проводити більш обережну і помірковану політику.
Іран
Відстала аграрна країна, напівколонія Британії і Росії. За формою правління – конституційна монархія. На селі зберігалися феодальні відносини, земля належала шаху, феодалам, поміщикам, духівництву. Селяни – безземельні. Існували патріархальні відносини. Фабрично-заводська промисловість відсутня, розвивалися ремесла. Нафтопромисли належали іноземцям.
На початку 1918 р. Британія окупувала весь Іран.
У серпні 1919 р. – було підписано британо-іранську угоду, за якої під контролем британців опинилися армія, фінанси, шляхобудівництво, зовнішня торгівля.
21 лютого 1921 р. – Реза-хан здійснив у Тегерані державний переворот і стає у 1925 р. новим шахом.
Реформи:
1. Іран було позбавлено британської залежності.
2. Було прийнято Кримінальний і Громадянський кодекси.
3. Державна земля здавалася в оренду поміщикам або продавалася.
4. Почалося будування нових підприємств і залізниць
5. У 1928 р. було відкрито Національний банк.
6. Було введено монополію на зовнішню торгівлю.
7. Було засновано світські школи, прийнято закон про обов’язкову початкову освіту. У 1934 р. – відкрився Тегеранський університет (навчання платне).
Таким чином, у 20-ті роки Іран було виведено до числа розвинених країн усієї Азії.
Але:
1. Переслідування будь-яких опозиційних рухів.
2. Введення державної цензури.
3. Ігнорування інтересів національних меншин.
4. Релігійна нетерпимість.
Палестинська проблема
У 1917-1918 рр. Палестину окупувала Британія. У 1920 р. Британія офіційно отримала мандат на управління Палестиною.
У Палестині проживали і араби і євреї, які почали повертатися сюди з XIX ст. За сприянням Британії було прийнято Декларацію Бальфура про створення єврейської держави. Єврейська еміграція і колонізація призводила до арабських повстань.
У 1937 р. Британія запропонувала розділ Палестини на єврейську, арабську держави і територію під управлінням Британії.
Пізніше було прийнято закон, що припиняв єврейську еміграцію до Палестини. Але під час Другої світової війни, внаслідок антисемітської політики нацистів, єврейська еміграція до Палестини посилилася.
Після Другої світової війни ООН прийняла рішення про створення двох держав: арабської (Палестина) і єврейської (Ізраїль). Між ними розпочалася війна. Палестинців було зігнано до Лівану, Сирії, Іорданії та інших країн.
Тема 6.7 Південно-Східна Азія (Бірма, Індонезія, Індокитай)
1. Загальні тенденції розвитку
1. Усі ці території – колонії.
Бірма належала Британії, Індонезія - Голландії, Індокитай – Франції.
(Індокитай – це назва трьох територій: Камбоджа, Лаос, В’єтнам).
2. Ці території використовувалися як джерела сировини:
Бірма – стратегічні матеріали: вольфрам, свинець, олово, срібло + рис.
Індонезія – каучук, кава, перець, тютюн, рис, нафта + о.Ява - цукор
Індокитай – рис, кава, гевея, каучук + гірничовидобувна промисловість
3. Мали дешеву робочу силу.
4. Селяни складали – 80-85 % населення, безземельні. Земля належала іноземцям, колоніальній владі, поміщикам. Існували багаточисельні податки. Розвивалося плантаційне господарство, в яке вкладалися іноземні інвестиції.
5. Після Першої світової війни починається активна боротьба за незалежність, рушійна сила – селянство; форми боротьби: страйки, демонстрації, бойкотування, кампанії непокори, повстання (Індокитай).
Індонезія
На чолі країни – Народна Рада, з європейців і призначені генерал-губернатором місцеві жителі.
З 1919 р. існували профспілки, з 1920 р. - Комуністична партія.
У 1931 р. було створено Партію Індонезії (Партіндо) на чолі з Сукарно.
Вимоги:
1.Надання незалежності.
2.Створення суспільства без класів і капіталізму.
3.Захист інтересів робітників, селян, землевласників.
4.Передача землі тим, хто її обробляє.
У 1937 р. було створено Індонезійський політичний союз (ГАПІ), який об’єднав всі антиколоніальні сили. Причина – загроза японської агресії.
Бірма
1930 р. – виникає рух “такінів” (“панів”), який очолює Всебірманська національна ліга. Учасники – студенти. Форми боротьби – бойкотування, кампанії непокори
Індокитай
Найбільш значні політичні партії: Конституційна партія, Національна партія В’єтнаму, Комуністична партія Індокитая (лідер Хо Ші Мін)
Під впливом Компартії колоніальна влада розпочала реформи:
1. Скорочення робочого дня у промисловості.
2. Амністія політв’язнів.
3. Легалізація партій.
4. Проведення виборів.
вересень 1940 р. – березень 1945 р. – “мирна окупація” Індокитаю при збереженні французької колоніальної адміністрації
У березні 1945 р. – японці ліквідували французьку адміністрацію, було проголошено “незалежність” В’єтнаму. Почав діяти маріонетковий уряд на чолі з імператором Бао Даєм.
