Аргентина на початку XX ст

 

У 1900-1914 рр. збільшується еміграція до країни: прибуло майже 4 мільйони чоловік, з яких 4/5 складали італійці та іспанці, також французи, німці, англійці, поляки. На 1914 р. чисельність Аргентини дорівнювала 7 млн 800 тис. З'явився іноземний капітал, який інвестувався в експортні галузі.

Становище нечисленного індіанського населення було важким, так як влада, здійснюючи каральні експедиції, витісняла їх в андські провінції. Захоплення індіанських земель дозволяло уряду розвивати землеробство і скотарство на цих територіях, а це сприяло економічному зростанню країни.

У перші роки XX ст. Аргентина перетворилася на одного з найбільших виробників м'яса і зерна у світі. Прибутки від експорту дозволили збільшити заробітну платню, ввести соціальне страхування. Помітно виріс рівень життя.

На початку XX ст. в Аргентині існував режим так званої «елітарної демократії», коли у виборах президента брали участь лише кілька десятків тисяч осіб. При владі знаходилися консерватори, які спиралися на підтримку латифундистів. Це не задовольняло національну буржуазію.

У 1916 р. на перших таємних виборах президента перемогу здобув кандидат від радикалів І.Ірігойєн (1916-1922), який вдруге керував країною у 1928-1930 рр. Правління радикалів сприяло зміцненню національної промисловості та зростанню ролі буржуазії у суспільно-політичному житті країни.

 

Мексиканська революція

 

Революція мала виключно аграрний характер. Її рушійною силою стали селяни, які вимагали землю, воду для зрошування і школи.

Важливим завданням революції було також проведення наступних реформ:

- ослабити церкву, великих латифундистів, іноземний капітал та армію;

- реабілітувати індіанців та інтегрувати їх у національне життя;

- добитися економічної і зовнішньополітичної незалежності Мексики.

На чолі революційного руху став Франсіско Мадеро, нащадок багатого землевласника, якого називали «апостолом мексиканської демократії».

20 листопада 1910 р. Ф.Мадеро підготував революційний заколот, який переріс у революцію. 21 травня 1911 р. - президент Діас пішов у відставку.

У листопаді 1911 р. Мадеро був обраний президентом і спробував провести низку демократичних реформ, але зіткнувся з безліччю перешкод:

- нападки преси, що зловживала свободою слова;

- підривна діяльність профспілок, які дістали право на страйки;

- зростаюча залежність уряду від армії;

- заколоти військових, лівих і правих політичних сил, селянські рухи;

- інтриги посла США Генрі Вільсона, який підтримував противників Мадеро.

9 лютого 1913 р. - розпочався заколот столичного гарнізону під керівництвом В.Уерта. Мадеро був заарештований, а пізніше вбитий.

Боротьбу проти Уерти очолили губернатор штату Кауїла Карранса, генерал Альваро Обрегон та селянські вожді Еміліано Сапата і Франсіско (Панчо) Вілья.

У липні 1914 р. вони скинули режим Уерти. Однак відразу після перемоги революціонери почали боротьбу за владу, внаслідок якої війська Карранса у 1915 р. розбили дивізію Вільї у битвах при Селає та Леоне, Сапата був убитий у 1919 р. Вілья вів партизанську війну на півночі аж до повалення режиму Карранси у 1920 р.

ТЕМА 2 ПЕРША СВІТОВА ВІЙНА 1914-1918 РР.

 

1. Причини вступу країн у Першу світову війну

 

Загальні причини війни:

1) військові, політичні і економічні протиріччя між Антантою і Троїстим союзом;

2) боротьба за сфери впливу, перерозподіл колоній;

3) відволікти увагу народу від внутрішніх проблем, приборкати робітничий та демократичний рухи.

 

Особисті причини вступу країн у війну:

Німеччина: зберегти за собою Ельзас і Лотарингію; відторгнути від Росії Прибалтику, Польщу, «Донську область», Крим та Кавказ

 

Франція: повернути Ельзас і Лотарингію; приєднати лівий берег Рейну й Саарський вугільний басейн.

 

Росія: приєднати Галичину; оволодіти протоками Босфор і Дарданелли.

 

Австро-Угорщина: закріпити за собою Боснію і Герцеговину, захопити Сербію; відібрати у Росії Волинь та Поділля.

 

Велика Британія: відібрати у Туреччини Палестину, закріпитися у Єгипті.

 

2. Привід до війни. Австро-сербський конфлікт

 

28 червня 1914 року в столиці Боснії Сараєво студентом Гаврилою Принципом було вбито наступника австро-угорського престолу ерцгерцога Франца - Фердинанда та його дружину. Австро-Угорщина звинуватила Сербію в смерті ерцгерцога і 28 липня оголосила їй війну. 1 серпня Німеччина оголосила війну Росії, а 3 серпня – Франції. Поступово у війну вступає все більше країн і війна стає світовою, імперіалістичною, загарбницькою і несправедливою.

 

3. Події 1914 року

 

Реалізуючі план Шліффена німецька армія на початку серпня вторглася до Бельгії (натрапила на опір мешканців Льєжу 6-16 серпня. Німці вперше здійснили повітряний наліт, скинуто 13 бомб; та брали в заручники мирних жителів й розстрілювали) і вже у вересні розпочала стрімкий наступ на Париж. На прохання Франції дві російські армії вторглися до Східної Прусії (Східно - Пруська операція), що змусило Німеччину перекинути на схід частину військ з Франції. Після цього німцям не вистачило сил для обходу Парижу, вони скоротили наступ і вийшли на річку Марна. Знайшовши слабке місце в обороні німців французи завдали контрудару. Результат битви на Марні (5-12 вересня 1914 року) – крах плану Шліффена. Обидві сторони розтягнули свій фронт до Північного морю і боротьба прийняла позиційний характер.

На австро-російському фронті внаслідок Галицької битви (5-13 вересня 1914 року) російські війська оволоділи більшою частиною Галичини.

Кавказький фронт виник після вступу у війну Туреччини 29 жовтня 1914 р.. Туреччина закрила чорноморські протоки і Росія виявилася відрізаною від союзників. На суші найбільш значною подією була Сарикамишська операція (22 грудня 1914 р. – 7 січня 1915 р.), яка скінчилася знищенням 70 тис. турецьких солдатів.

23 серпня 1914 р. – у війну з Німеччиною вступила Японія

Таким чином, Німеччині не вдалося розгромити Францію; Східний фронт перетворився на головний і Німеччині довелося вести війну на два фронти.

4. Кампаніі 1915-1916 рр.

 

У лютому 1915 р. Німеччина розпочала підводну війну з Британією.

Внаслідок вступу Туреччини у війну Росія виявилася відрізаною від своїх союзників з морю.

З 18 березня 1915 – до січня 1916 союзники спробували захопити Дарданелли спочатку з морю, потім з суші, але невдало.

22 квітня 1915 – під Іпром німцями було використано отруйні гази (хлор).

травень 1915 – німецько-австрійські війська прорвали Східний фронт і захопили Галичину, Буковину, Волинь, Західну Білорусію, Польщу, Прибалтику. Після зупинення наступу на Східному фронті розпочалася позиційна війна.

23 травня 1915 – Італія вступила у війну на боці Антанти.

14 жовтня 1915 – Болгарія вступила у війну на боці Німеччини.

21 лютого-кінець 1916 – “Верденська м’ясорубка” – наступ німців на Верденський виступ, що прикривав шлях до Парижа і служив опорою для Західного фронту. Французи відвоювали всі території, які німцям вдалося захопити навесні. Німці втратили 600 тис., французи – 350 тисяч чоловік.

3 червня-1 серпня 1916 – “Брусиловський прорив”: війська Південно - Західного фронту під командуванням генерала О.Брусилова завоювали Галичину (м.Луцьк) й Буковину (м. Чернівці).

24 червня - кінець листопада 1916 – наступ англо-французьких військ на р. Соммі (був можливим завдяки “Брусиловському прориву”). Англійцями було використано танки, які мали військовий та психологічний ефект. Стратегічна ініціатива перейшла до Антанти.

31 травня – 1 червня 1916 – Ютландський морський бій

 

 

5. Події 1917-1918 рр.

 

23 лютого 1917 – почалася буржуазно-демократична революція у Росії. Влада переходить до Тимчасового уряду, який підтверджує участь Росії у війні (нота Мілюкова).

25 жовтня 1917 – більшовицький переворот у Росії, який зумовив вихід Росії з війни “без анексій і контрибуцій”.

3 березня 1918 – було підписано Брестський мирний договір між Німеччиною і Росією.

6 квітня 1917 – США оголосили війну Німеччині.

 

 

6. Закінчення війни та Комп’єнське перемир’я

 

У вересні війська Антанти перейшли у наступ на всіх фронтах. Першою з війни вийшла Болгарія, потім Туреччина і Австро-Угорщина. 3 листопада 1918 – в Німеччині вибухнула революція.

11 листопада 1918 – німці підписали акт про перемир’я у вагоні маршала Фоша в Комп’єнському лісі.

 

7. Наслідки війни

 

1. Країни Четвертного союзу зазнали поразки. 2.Позиції Англії та Франції були послаблені. 3. Найбільше постраждали території Франції і Бельгії. 4. Найбільших втрат зазнала Росія. 5. Японія та США примножили свої багатства. 6. Зміна статусу жінки.

ТЕМА 3 ПОВОЄННЕ ОБЛАШТУВАННЯ СВІТУ

 

Тема 3.1 Версальсько-Вашингтонська система: сильні та слабкі сторони

 

1. Паризька мирна конференція (18 січня - 28 червня 1919 р.)

 

Брало участь 27 країн. Для керівництва конференцією було утворено Раду Десятьох у складі глав держав і міністрів закордонних справ від США, Британії, Франції, Італії, Японії. Головою було обрано прем’єр-міністра Франції – Ж.Клемансо. Питання, які розглядалися:

- головне – створення умов мирного договору з Німеччиною. Британія була зацікавлена у збереженні цілісності Німеччини, Франція ж за її розчленування;

- друге – необхідність інтервенції до Росії, створення “санітарного кордону” навколо Росії, неприпустимість її зближення з Німеччиною;

- третє – пропозиція президента В.Вільсона “14 пунктів” про принципи нової міждержавної політики, серед яких - визнання прав народів на самовизначення і необхідність роззброєння. Інші країни ці пункти не підтримали.

 

2. Версальський мирний договір з Німеччиною 28червня 1919 р.

 

І. Німеччина втратила усі свої колонії та землі у Європі.

II. Було створено Рейнську демілітаризовану зону

III. На Німеччину та її союзників було покладено виплату репарацій.

IV. Німеччині заборонялося: мати флот, танки, авіацію, хімічну зброю, важку артилерію; оголошувати загальну військову повинність; армію - не > 100 тис.

 

3. Мирні договори з союзниками Німеччини

 

Сен-Жерменський договір з Австрією -10 вересня 1919, за яким Австро-Угорщина припинила існування; Буковина переходила до Румунії.

Нейський договір з Болгарією- 27 листопада 1919

Тріанонський договір з Угорщиною — 4 червня 1920, за ним Словаччина та Закарпатська Україна віддавалися Чехословаччині

Севрський договір з Туреччиною - 10 серпня 1920: а) ліквідація Османської імперії; б) за протоками було встановлено міжнародний контроль.

Окремим рішенням Східна Галичина передавалася Польщі у 1923 році.

 

4. Утворення Ліги Націй

 

За пропозицією В.Вільсона у 1919 р. було утворено Лігу Націй – міжнародну організацію для запобігання новим війнам та застосовування санкцій проти агресора. Представники 42 держав щороку збиралися на Асамблеї Ліги, однак вона так і не змогла стати гарантом миру й захистити народи від держав-агресорів.

 

5. Вашингтонська конференція 12 листопада 1921 - 6 лютого 1922

 

13 грудня 1921 - "Угода чотирьох " (США, Британія, Франція та Японія).

1. Спільний захист інтересів на Далекому Сході і в Тихоокеанському регіоні

 

6 лютого 1922 - "Угода п'яти" (США, Британія, Франція, Японіята Італія).

Була скерована на обмеження військово-морських озброєнь на користь США.

 

6 лютого 1922 - "Угода дев’яти" (США, Британія, Франція, Японія, Італія, Бельгія, Нідерланди, Португалія, Китай) визнавали суверенітет і цілісність Китаю. Держави взяли зобов'язання не домагатися поділу Китаю на сфери впливу й дотримуватись принципів "відчинених дверей" та "рівності можливостей".

Тема 3.2 Проблема репарацій (спроби перегляду повоєнних договорів

У 20-х рр.)

 

1. Невдоволеність країн рішеннями Паризької конференції

1. Умови миру для деяких держав виявилися кабальними.

2. Переможені країни зазнали глибокого національного приниження.

3. Внаслідок довільних кордонів народи опинилися у нових державах часто всупереч своїй волі, історичним та етнічним традиціям

4. Було зруйновано стару систему господарських зв’язків.

 

2. Генуезька конференція (10 квітня-19 травня 1922 рр.)

Офіційна мета – пошук засобів екон. відродження Центральної та Східної Європи

Таємна мета – Радянська Росія повинна сплатити усі борги царського і Тимчасового урядів; повернути націоналізовані підприємства власникам. Росія згідна була сплатити борги, якщо Західні країни відшкодують збитки від інтервенції, нададуть економічну допомогу та підпишуть торговельні угоди. Така пропозиція не влаштовувала Західні країни і конференція припинилася.

 

3. Радянсько-німецький договір у Рапалло (16 квітня 1922)

1. Відновлення дипломатичних відносин і взаємна відмова від претензій.

2. Встановлення економічного і військового співробітництва.

 

4. Гаазька конференція, 1922р.

На конференції обговорювалися такі питання:

1. Повернення націоналізованої іноземної власності в Росії;

2. Повернення боргів царського та Тимчасового урядів;

Радянський уряд повертати борги не збирався і конференція припинилася.

5. Лозаннська конференція (20 листопада 1922-24 липня 1923 рр.)

Було прийнято конвенцію, що будь-які військові судна можуть вільно проходити протоки як у мирний так і у воєнний час, якщо Туреччина залишається нейтральною; а, якщо Туреччина бере участь у війні, то вільним прохід залишається лише для суден нейтральних країн.

 

6. План ам. банкіра Чарльза Дауеса, 1924 р.

1. Франція евакуювала свої війська з Руру, та Рейнської області

2. Німеччина щороку сплачує репарації поступово збільшуючи їх з 1 млрд. марок у 1924р. до 2,5 млрд. у 1928-1929 рр..

3. США надавали 800 млн. марок позики Німеччині, що ставило Німеччину у залежність від США.

7. План ам. підприємця Юнга, 1929 р.

1. Репараційні виплати Німеччини були визначені у 2 млрд. марок на 37 років.

2. Ліквідовувалися всі форми та види господарського контролю над Німеччиною.

3. Через створений Банк міжнародних розрахунків фінансувалася важка та військова промисловості Німеччини, зміцнював позиції США.

8. Локарнська конференція (5-16 жовтня 1925р.)

1. Було складено Рейнський гарантійний пакт, який забезпечував недоторканість кордонів між Францією, Бельгією та Німеччиною. Франція та Бельгія брали зобов’язання не розпочинати війни.

2. Гарантії не поширювалися на кордони Німеччини з Чехословаччиною та Польщею.

9. Пакт Бріана - Келлога, 27 серпня 1928р. - забороняв використання війни як засобу національної політики.

ТЕМА 4 ПЕРІОД ПОВОЄННОЇ КРИЗИ ТА РЕВОЛЮЦІЙ (1919-1923 РР.)

 

Тема 4.1 Росія у 1917-1921 рр.

 

1. Причини Російської буржуазної революції 1917 р

1. Невирішеність аграрного питання.

2. Протиріччя між працею і капіталом.

3. Протиріччя між відсталим “самодержавством” та буржуазією.

4. Відсутність демократичних прав і свобод.

5. Невирішеність національного питання.

2. Початок революції і падіння монархії

23 лютого 1917 р. – розпочався страйк робітників на Путиловському заводі у Петрограді. На бік повставших перейшли солдати.

В ніч з 27 на 28 лютого було створено Тимчасовий комітет Державної Думи (на чолі з Родзянко), який взяв на себе функції уряду. Цей комітет при підтримці військових запропонував Миколи II зректися влади.

2 березня 1917 р. – цар дає згоду на зречення влади і за себе і за сина, маючи намір від’їхати до Англії. 7 березня – царя було заарештовано і він залишився у Царському Селі.

3. Росія за часів Тимчасового уряду

3 березня 1917 р. – було утворено Тимчасовий революційний уряд (перехідний орган, що повинен був діяти до скликання Всеросійських Установчих Зборів у листопаді 1917 р., які б вирішили майбутнє Росії).

Головою уряду був обраний князь Львів, міністром закордонних справ – П.Мілюков, (який надіслав ноту країнам Антанти і запевнив про готовність продовжувати війну), військовим міністром – Гучков.

Програма уряду передбачала: повну амністію політв’язням; політичні права і свободи для всіх; відміну станових і національних обмежень; проведення виборів до Установчих Зборів та органів місцевого самоврядування.

Тимчасовий уряд був фактично призначеним державним органом, але реальну владу мали Ради робочих, солдатських і селянських депутатів, що виникали на місцях і підпорядковувалися Петроградській Раді. Така ситуація отримала назву двовладдя.

З кінця липня Тимчасовий уряд очолив О.Керенський. Але соціально-економічна криза в країні поглиблюватися. Зростали анархія, насильства, робітничі виступи, самочинні захоплення землі селянами, спад виробництва, зріст цін на продукти першої необхідності. Посилюється національно – визвольний рух в Україні, Фінляндії, Закавказзі, Польщі.

Промислово-фінансові кола, дворянство, офіцери, інтелігенція схилялись до думки про встановлення влади “сильної руки”.

У серпні 1917 р. – військові на чолі з головнокомандувачем Корниловим спробували здійснити державний переворот і захопити владу.

30 серпня 1917 р. – заколот провалився.

 

4. Прихід до влади більшовиків

 

В умовах кризи до влади прагнула прийти Російська соціал-демократична робітнича партія більшовиків (РСДРП(б)). Голова - В. Ульянов (Ленін), лідери – Ф.Дзержинський, Я.Свердлов, Й.Джугашвілі (Сталін), Каменів, Зинов’єв.

В ніч з 24 на 25 жовтня – військові загони ВРК займають мости, вокзали, пошту, телеграф, Державний банк, електростанцію у Петрограді.

В ніч з 25 на 26 жовтня – у Неву увійшов крейсер “Аврора”, який надав холостий постріл для наступу на Зимовий палац, де був Тимчасовий уряд.

Вранці 25 жовтня – відкрив свою роботу II з’їзд Рад робітничих та солдатських депутатів, на якому було прийнято Декрет про мир (перемир’я з Німеччиною та укладення миру без анексій і контрибуцій) та Декрет про землю (націоналізація поміщицьких земель та передача їх Радам селянських депутатів).

Більшовиками було створено нові органи влади

Вищий законодавчий орган – Всеросійський з’їзд Рад робітничих і солдатських

депутатів, між з’їздами – ВЦВК;

вищий виконавчий орган – уряд – Рада народних комісарів (Раднарком або РНК)

Було створено Робітничо-селянську міліцію, Всеросійську надзвичайну комісію (ВНК) на чолі з Ф.Дзержинським, народні суди, революційні трибунали.

У січні 1918 р. – було створено Червону Армію і Червоний Флот.

Внаслідок виборів до Установчих зборів у листопаді 1917 р. більшовики отримали 183 голоса з 715 місць. Після відкриття роботи 5 січня 1918 р. Установчі збори не визнали влади більшовиків, але і більшовики не збиралися віддавати владу.

6 січня 1918 р. – червоноармійці розігнали Установчі збори, покінчив з парламентською демократією у Росії.

 

5. Економічна політика “військового комунізму” (1917-1921 рр)

 

1.Націоналізація промисловості, ліквідація приватної власності на землю

2. Введення продовольчої розверстки на селі (січень 1919р.) – вилучення у селян усього збіжжя, пізніше й м’яса, картоплі і т.п. 3. Згортання товарно-грошових відносин. 4. "Мілітаризація" праці. 5. Урівнений розподіл продуктів серед працюючого населення. 6. Введення карткової системи для розподілу продуктів

 

6. Громадянська війна: (червень 1918 - березень 1921 р.)

Причини:

1. Боротьба різних політичних партій, груп, соціальних верств за владу

2. Відсутність демократичних традицій у Росії, що виявилося в прагненні вирішувати проблеми шляхом фізичного знищення свого ворога.

3. Помилкова економічна політика більшовицького керівництва у 1917-1921рр.

В період громадянської війни населення поділилося на тих, хто підтримував більшовиків (червоні) і тих, хто прагнув повернути владу царя, буржуазії (білі).

Військові керівники білого руху – А.Денікін (Кубань, Дон, Україна), О.Колчак (Сибір), М.Юденіч (Північний захід), Врангель (Крим). Інші центри внутрішньої контрреволюції: Дон (Каледін, Краснов), Південний Урал (Дутов), Сибір (Семенів)

На допомогу білим силам прийшли війська Антанти. Розпочалася і нтервенція.

З вересня 1918 р. більшовики розпочали “червоний терор”: заборона і арешт політ. партій: кадетів, анархістів, есерів, меншовиків; розстріли; створення системи таборів для політв’язнів; використання системи заручників при вирішенні багатьох питань

Тема 4.2 Революції в Німеччині та Угорщині. Встановлення фашизму в Італії

 

1. Листопадова революція в Німеччині 1918 року

 

На 1918 рік Німеччина повністю вичерпала людські, економічні ті військові можливості продовжувати війну. Безробіття, інфляція, зростання податків, голод призвели до загострення соціальних протиріч і революційного вибуху.

3 листопада 1918 р. – почалося повстання моряків і солдатів у м. Кілі. Повсюдно створювалися робітничі та солдатські Ради.

9 листопада 1918 р. – відбулося збройне повстання в Берліні. Було утворено уряд – Раду народних уповноважених на чолі з Ф.Ебертом. Було ліквідовано монархію, проголошено республіку, демократичні права і свободи.

11 листопада 1918 р. - було підписано Комп’єнське перемир’я.

5-6 січня 1919 р. – відбулося друге повстання в Берліні, яке підготувала Комуністична партія на чолі з К.Лібкнехтом і Р.Люксембург, було ліквідовано.

19 січня 1919 р. – відбулися вибори до Установчих зборів. Буржуазні партії одержали 54,5% голосів, СДПН І НСДПН – 45,5%. Було створено коаліційний уряд на чолі з Шейдеманом. Президентом республіки було обрано Еберта.

31 липня 1919 р. – у м.Веймар Установчі збори прийняли Конституцію Німеччини, яка була однією з найдемократичніших у світі.

 

2. Революція 1918 року в Угорщині

 

Після Першої світової війни Угорщина втратила 2/3 своєї території. До Чехословаччини відійшли Словаччина і Закарпатська Україна, до Румунії – Трансільванія, до Югославії – Хорватія, Воєводіна.

16 листопада 1918 року Національна Рада проголосила Угорщину республікою. До влади прийшли представники буржуазії на чолі з графом М.Карої. Але комуністична партія на чолі з Бела Куном закликала до соціалістичної революції.

21 березня 1919 р. – комуністи та соціал-демократи створили об’єднану Соціалістичну партію Угорщини (СПУ), яка взяла владу до своїх рук і проголосила утворення Угорської Радянської республіки. Уряд розпочав перетворення за зразком Радянської Росії, як то, роззброєння поліції й жандармерії, скасування чинів й звань, відокремлення церкви від держави, націоналізація банків, підприємств, ощадних кас, контор, репресії проти опозиційних сил, скасування поміщицького землеволодіння, примусова реквізиція майна заможних + виселення з квартир.

Все це загострило ситуацію й сприяло створенню антирадянського фронту.

4 серпня 1919 р. – румунські чехословацькі війська увійшли до Будапешта. Угорська Радянська республіка була ліквідована.

Відразу після ліквідації Угорської Радянської республіки розпочалася боротьба за владу. Регентом держави з дуже широкими повноваженнями було проголошено Хорті, який встановив профашистський режим. У березні 1921 року Національні збори скасували права Карла Габсбурга на престол.

Хортістам не вдалося створити власної масової фашистської партії. Хортізм спирався на союзи і товариства. Було утворено керівний центр “Екса”, яким керувала “Рада Семі вождів” на чолі з Хорті.

У зовнішній політиці Угорщина орієнтувалася на Німеччину.

 

3. Італія після Першої світової війни

 

Італія відчувала себе “переможеною в таборі переможців”. 635 тис. вбитими, 65,5 млрд. лір золотом витрачено; великий борг США та Великої Британії. З війни Італія вийшла настільки послабленою, що на її територіальні претензії не зважали. На Паризькій конференції територіальні домагання Італії були урізані. Італія отримала західну частину Істрії з Триєстом, Цолу, Горіцію, але не отримала ані Далмації, ані Фіуме, що було однією з головних цілей у війні.

Після війни італійська промисловість опинилася у скрутному становищі. Почалося різке падінні виробництва, в с/г-ві – скорочення посівних площ. Інфляція, безробіття. Все це викликало появу і активізацію робітничого і селянського рухів.

Уряди Італії не змогли знайти засоби для захисту підприємців, землевласників від лівого руху, тому свої надії звернули на фашистський рух.

Фашизм – це форма репресивно-терористичної диктатури, за якої громадянське суспільство поглинається державою, держава контролюється партією, партія – адміністративною елітою, а еліта – вождем.

Перша причина зародження фашизму – ламка сталої соціальної моделі суспільства. Підриваються підвалини традиційного засобу життя; змінюється становище і вплив масових громадських груп (дворян, буржуазії та ін.), які не зуміли адаптуватися до нових реалій і ніби протиставили себе суспільству.

Друга причина – криза існуючих політичних систем, які дедалі більше наражалися на критику і звинувачення у неефективності, неспроможності вживати швидких та енергійних заходів для подолання негативних явищ, у потуранні корупції.

Третя причина – криза масової свідомості: втрата віри у суспільний устрій, що склався, в традиційні політичні партії й звичних лідерів. Виникає почуття нетерпіння, прагнення негайно отримати бажані результати. Звідси особлива сприйнятливість мас до чітких орієнтацій руху, до простих і зрозумілих кожному засобів вирішення проблем, у т.ч. пошук зовнішнього або внутрішнього ворога.

Соціальною опорою фашизму стали фронтовики, молодь, середні верстви населення, дрібні власники (з-за падіння курсу ліри на той час), великі землевласники (з-за відсутності політичної стабільності, загрози ліворадикального руху), католицька церква, армія, монархічні інститути. Влада Італії не чинила жодного опору діяльності чорносорочечників, а фактично заохочувала фашистський рух. Восени 1922 року в Італії фактично встановилося двовладдя: влада фашистів які забирали під контроль все більше міст і влада уряду, який дивився на це крізь пальці.

На чолі італійського фашизму став Беніто Муссоліні і його партія “Союз боротьби” (“Фашіо ді комбатіменто”, 1919).

Муссоліні зробив ставку на збройне захоплення влади. Було намічено план.

27 жовтня 1922 р. – було оголошено загальну мобілізацію фашистів. 28 жовтня – три колони фашистських бойових загонів (сквадрістів) почали похід на Рим з боку Перуджі та заволоділи головними міністерствами. Але сам дуче у поході участі не брав, він знаходився у Мелані та очікував.

29 жовтня 1922 р. – Муссоліні було призначено прем’єр-міністром. Король Віктор-Еммануіл III привітав його. Італійські фашисти прийшли до влади.

Тема 4.3 Національні рухи в Азії та Африки

 

 

1. Революція в Туреччині

 

 

Після капітуляції Туреччини війська Антанти окупували більшість її території, з метою розподілити країну на сфери впливу. Виникає опір, який очолює генерал Кемаль-паша.

У липні 1923 р. Антанта визнала незалежність Туреччини.

29 жовтня 1923 р. Туреччину було проголошено республікою на чолі з президентом. Президентом стає Мустафа Кемаль Ататюрк

 

 

Реформи Ататюрка 1923-1934 рр.:

 

1.1924 р. – прийняття Конституції:

а) форма правління-президентська республіка;

б) законодавчий орган – однопалатний меджліс;

в) вибори-двоступеневі за мажоритарною системою; (з 1934 р. виборчі права

отримали жінки)

г) проголошувалися демократичні права і свободи;

д) країну було поділено на округи – вілайєти.

2.Відділення держави від релігії.

3.Перехід на європейський одяг, календар і літочислення.

4.Ведення громадянського шлюбу, скасування багатоженства.

5.Світське судочинство.

6.Державне регулювання економіки, але і надання умов для розвитку приватного

підприємництва.

7.Ліквідація іноземних концесій.

 

 

2. Національний рух у Китаї

 

Відстала напівколоніальна країна. Формально незалежна, але з XIX віку була поділена на сфери впливу. У китайських портах іноземці мали свої поселення, адміністрацію, військо, поліцію. Більшість підприємств знаходилася в руках іноземців. Переважала мануфактурна промисловість. Розвивалась текстильна і харчова промисловості. В важкій промисловості переважала видобувна галузь. У сіл/господарстві більшість населення орендувала землі за 50-80% урожаю або за гроші. Існували численні податки, боргова кабала.

На Паризькій конференції Японії було надано право на китайську провінцію Шаньдун.

4 травня 1919 р. – відбулася демонстрація студентів з вимогою не підписувати Версальський договір і анулювати поступки Японії. Розпочався демократичний рух.

Наслідки руху:

1. Китайський уряд відмовився підписувати Версальський договір, з посад було знято прояпонських сановників.

2. Початок революційних подій.

 

3. Індійський національно-визвольний рух

 

Причини руху:

1. Індія – колонія Британії.

2. Політичне безправ’я індійців, расова дискримінація

3. Погіршення становища трудящих.

На чолі національно-визвольного руху – Індійський Національний Конгрес (ІНК) з Мохандасом Ганді, якого називали “велика душа”.

М.Ганді проповідував сат’яграху – ненасильницьку боротьбу, розробив вчення гандізм.

Принципи сат’яграхи:

1. Відмова від титулів, нагород, пільг наданих британцями.

2. Бойкотування урядових установ, навчальних закладів

3. Мирні мітинги, демонстрації, страйки.

4. Відмова від сплати податків.

5. Кампанії громадянської непокори.

 

Принципи гандізму:

1. Досягнення незалежності Індії ненасильницькою боротьбою.

2. Об’єднання всіх індійців, незалежно від релігій, національностей, каст і класів.

3. Засудження класової боротьби, примирення бідних і заможних через опіку, арбітраж, компроміс.

 

11 березня 1930 р. – ІНК оголосив кампанію громадянської непокори підназвою “Соляний похід” до берегу Аравійського морю. За британськими законами індійці повинні були купувати за завищеними цінами сіль, яка завозилася з Англії.

Вимоги:

1. Зменшити земельний податок. 2. Ліквідувати монополію на сіль.

3. Звільнити політичних в’язнів.

Підсумки кампанії – прийняття Делійського пакту (або Пакту Ганді - Ірвіна), який задовольнив усі вимоги і визнав ІНК політичною партією.

 

4. Національно-визвольний рух в Північній Африці

 

З 1912 року над Марроко було встановлено французький протекторат (за винятком порту Танжер, який належав Іспанії).

З 1920 р. Іспанія спробувала захопити гірську область Ріф. У 1921 р. населення області проголосило республіку Ріф, на яку з 1925 р. розпочався об’єднаний франко-іспанський наступ. У 1926 р. Республіка Ріф зазнала поразки і припинила існування.

Населення Алжиру примусили брати участь у Першій світовій війні у складі французької армії. Продовжувалася расова дискримінація. Місцеві жителі вважалися підданими Франції, а французи – громадянами. Нац.-визвольний рух очолюють партії “Молодий алжирець”, “Північноафриканська зірка”

З 1912 року боротьбу за незалежність Єгипту розпочала партія Вафд.

У 1922 р. – Британія визнала незалежність Єгипту, але зберігала війська і комісара.

1924 р. – вафдісти подають у відставку. Причина – виступають за виведення британських військ з Єгипту і за об’єднання Судану з Єгиптом.

1936 р. – британські війська було виведено з території Єгипту, комісар стає англійським послом у Єгипті.

ТЕМА 5 ПЕРІОД СТАБІЛІЗАЦІЇ В ЄВРОПІ ТА В ПІВНІЧНІЙ АМЕРИЦІ

(1924 – 1929 РР.)

 

Тема 5.1 США, Велика Британія і і Франція в період стабілізації

 

1. США у у 20-ті рр. XX ст.

До Першої світової війни США були боржниками Європи, тепер стали світовим кредитором і економічним лідером світу. За рівнем озброєння наздогнали Велику Британію, Францію, Німеччину. На початок 20-х років США перетворилися на високорозвинену індустріальну країну. Але за результатами Паризької мирної конференції США залишилися регіональним, а не світовим політичним лідером, тому дотримувалися політики ізоляціонізму.

При владі – президенти від республіканської партії: У.Гардінг (1921-1923), К.Кулідж (1923-1929), Гувер (1929-1933).

 

20-ті роки були для США роками процвітання: політична стабільність, фінансова міцність, величезні резерви внутрішнього ринку, протекціоністська політика держави, збільшується національний доход США до 86,8 млрд. доларів.

США забезпечували:

- половину світового видобутку кам’яного вугілля,

- 3/5 виробництва чавуну та сталі,

- 2/3 видобутку нафти,

- 85% виробництва автомобілів.

Але зявляються негативні явища:

1. Обмеження державного втручання в економіку. Захищався принцип

індивідуальної відповідальності.

2. Криза перевиробництва у сільському господарстві

3. Спекуляції з цінними паперами на біржах

4. Введення “сухого закону” у 1920 р. (це - до появи злочинності і бутлегерів)

5. Активізація Ку-клус-клану

 

 

2. Велика Британія та Франція в 20 – ті рр. ХХ ст.в 1900 – 1920-ті рр.

 

Економічне становище країн

 

Велика Британія Франція

1. Було усунуто головного конкурента – Німеччину.

2. Отримання репарацій, захоплення німецьких колоній.

3. Скорочення виробництва, експорту, зріст податків.

4. Заборгованість американським банкірам.

 

5.Держава відмовилася від 5.Використання Саарського

регулювання економіки. вугілля та Лотарингської руди.

6.Уповільненні темпи розвитку 6.Подвоїна потужність металургії,

економіки. швидкий розвиток хімічної й

Англійська промисловість текстильної промисловості.

залишалася слабким конкурентом 7.Прибутки від цінних паперів.

на світовому ринку. Виробництво

працювало лише наполовину.

 

Політичне становище Великої Британії

 

1. Форма правління - парламентська монархія.

2. Діяли к онсервативна, л іберальна та л ейбористська політичні партії

 

У 1918 році було сформовано уряд з консерваторів і лібералів (коаліційний уряд, тобто з представників різних політичних партій), очолюваний лібералом Д. Ллойд Джорджем.

 

Заходи уряду:

1. 1918 – реформа виборчого права: виборчі права отримали жінки віком більше 30 років.

2. Було прийнято програму допомоги безробітним та будівництва дешевого житла для малозабезпечених.

3. У 1918 р. - запроваджено 8-річну, а з 1921 – 9-річну безкоштовну обов’язкову освіту.

4. 1921– статус домініону (фактично незалежна держава) отримала Ірландія, крім 6 графств Північної Ірландії, які залишилися у складі Британії.

 

У січні 1924 року до влади прийшла лейбористська партія на чолі з Р.Макдональдом. Лейбористська партія збільшила розміри допомоги безробітним і пенсій престарілим, покращила систему страхування з безробіття, визнала СРСР, але не ввела податок на капітал, не націоналізувала шахти і залізничні шляхи.

 

Після лейбористівпри владі консерватори (1924-1929 рр.)

4-12 травня 1926 – всезагальний страйк гірників, підтриманий залізничниками, транспортниками та машинобудівниками (близько 40% населення). Причини: власники шахт оголосили локаут – масове звільнення робітників. Підсумки: зарплатню зменшено, але робочий день подовжено.

 

Політичне становище Франції

 

1. Форма правління – президентська республіка.

2. Партії: республіканська, радикальна, соціалістична, комуністична.

3. Підйом робітничого руху, соціальна напруженість, пов’язані з економічною кризою 1918-1921 рр. Але страйки рідко мали політичний характер, робітники боролися за свої економічні права: 8-годинний робочий день та збільшення заробітної плати.

4. Політична криза: часта зміна урядів:

1919 – 1924 рр. – уряд “ Національного блоку ”;

1924-1926 рр. – уряд “ Лівого блоку ”;

1926 – 1929 рр. – уряд “ Національної єдності ”.

5. Поширення фашизму у вигляді воєнізованих ліг – “Бойові хрести” (350 тис.ч-к), “Французька дія” (60 тис.)

Спроба фашистів прийти до влади у 1934 році. Для запобігання приходу фашистів до влади було створено Народний фронт – форма організації народних мас, які об’єдналися за демократію, мир, соціальний прогрес проти загрози фашизму

 

 

Тема 5.2. Німеччина, Італія в 20-ті роки

 

1. Німеччина в період Веймарської республіки

 

У 20-ті рр.. незважаючи на політичні перетворення економічне становище Німеччини погіршувалося.

23-25 жовтня 1923 р. – повстання комуністів в Гамбурзі на чолі з Ернестом Тельманом, було ліквідовано.

7-9 листопада 1923 р. – “Пивний путч” в Мюнхені – спроба захопити владу в Баварії націонал-соціалістами (НСДАП) на чолі з Гітлером.

 

 

2. Створення “корпоративної системи” в Італії

 

В основу режиму Муссоліні було покладено принцип корпоративізму -це вид соціальної організації суспільства, у якій одержавлені корпорації, що об’єднують робітників і підприємців за галузевою ознакою, тримають під контролем все економічне і соціальне життя країни.

Замість профспілок створювалися галузеві корпорації, що об’єднували робітників і підприємців кожної галузі виробництва. Було створено 22 корпорації. Крім того, у кожній провінції створювалась економічна рада, що координувала діяльність корпорацій у місцевому масштабі. На чолі всіх організацій була Національна рада корпорацій, до складу якої, крім представників роботодавців і трудящих, входили делегати фашистської партії, міністри і їхні заступники, різні експерти і фахівці.

Будівництво корпоративної держави було завершено в 1939 році. Місце Палати депутатів зайняла палата, що формувалася фашистською партією разом з Національною радою корпорацій. Кандидатів до парламенту тепер могли висувати тільки корпорації. Таким чином, фашизм в Італії покінчив з виборністю.

Інші заходи:

1) Скасування каст, привілеїв, титулів, проголошення загального виборчого права, громадських свобод; введення загальної освіти.

2) 1922 р. – було створено “Велику фашистську раду”, яка контролювала діяльність парламенту і уряду та було створено Добровільну міліцію (для посилення особистої влади дуче, бо підпорядковувалася саме йому).

3) Встановлення 8-годин. робочого дня, мінімуму зарплати. Заборона праці неповнолітніх. Участь робітників у технічному керуванні підприємствами.

4) Націоналізація військової промисловості; передача землі селянам.

5) 1926 р. – було прийнято закон “Про розпуск усіх політичних партій”.

Фашисти вимагали повної покори від народу. “Усе в державі і нічого поза державою”. Усі видані закони були спрямовані на зміцнення особистої влади дуче. Голова уряду звільнявся від відповідальності перед парламентом і не був зобов’язаний подавати до відставки в разі втрати довіри.

 

Тема 5.3 СРСР у 20-ті рр.

1. Нова економічна політика (НЕП) 1921-1928

Причини: 1. Перебування промисловості у стані розрухи.

2. Параліч фінансової системи. Інфляція.

3. Голод 1920-1921 рр. у Поволжі, Північному Кавказі, Південній

Україні, Казахстані, Західному Сибіру.

4. Повстання селян внаслідок проведення продрозкладки:

Привід Непу - повстання матросів і червоногвардійців у Кронштадті (лютий 1921р.).

У березні 1921р. - почалася нова економічна політика – політика, яка передбачала тимчасову відмову від військово-комуністичних заходів регулювання та повернення до ринкових відносин економіки. Основні заходи:

1. Заміна продрозверстки продподатком, який був удвічі менше

2. Дозвіл оренди землі

3. Дозвіл селянинові надлишок продукції залишати собі або продавати на ринку.

4. Відновлення товарно-грошових відносин, дозвіл приватної торгівлі.

5. Було налагоджено випуск грошей і конвертованої грошової одиниці червонця.

6. Здача в оренду підприємств і дозвіл використання найманої праці

7. Було організовано Ощадний банк, проводилися державні позики.

У грудні 1920 – затверджено план ГОЕЛРО, згідно з яким у Південному економічному районі (Україна і частини прилеглої Росії) намічалося вести потужності на 560 тисяч кіловат.

 

Утворення СРСР

 

За планом Леніна радянські республіки, які виникали на теренах колишньої Російської імперії, повинні були утворити нове державне об’єднання - Союз Радянських Соціалістичних Республік, в якому будуть мати однакові рівні права.

30 грудня 1922р. – було утворено СРСР, до якого спочатку увійшли РРФСР, УСРР, БСРР, ЗСФРР (з Вірменії, Грузії, Азербайджану). До 1939 р. до складу СРСР увійшли Узбецька РСР, Туркменська, Казахська, Киргизька, Вірменська, Грузинська і Азербайджанська РСР.

Вища законодавча влада - Всесоюзний З'їзд Рад, між з'їздами - Центральний виконавчий комітет, який складався з двох палат Ради Союзу і Ради Національностей. Виконавча влада- Рада Народних Комісарів.

Формально кожна республіка мала право виходу з СРСР, але механізмів виходу розроблено не було. В результаті, "союз республік" фактично перетворився на централізовану, унітарну державу, де союзні республіки знаходилися у становищі автономій.

 

3. Перемога Сталіна в боротьбі за владу

 

Після смерті В.Леніна у 1924 році розпочалася боротьба за владу між Й.Сталіним і Л.Троцьким. У січні 1925 року позицію Троїцького було засуджено, а його згодом вислано до Туреччини.

У 1925 році розпочалася боротьба з новою “опозицією”, яку очолили Каменів і Зинов’єв.

1929 рік – це рік остаточної перемоги Сталіна в боротьбі за владу; це початок затвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР

Тема 5.4 Особливості соціально-економічного та політичного розвитку нових незалежних європейських держав: Польща, Чехословаччина, Югославія, Румунія, Болгарія

 

 

Польща

 

Польща тривалий час була поділена між Росією, Австро-Угорщиною та Німеччиною. З 1917 року поширюється національно-визвольний рух.

7 листопада 1918 року – Польщу було проголошено народною республікою. На чолі Польщі (диктатором) стає Юзеф Піл судський.

Після отримання незалежності польські війська у 1919 році окупували Східну Галичину, Західну Волинь, Білорусь. Але на ці території претендувала і Радянська Росія. Почалася війна.

21-23 квітня 1920 р. – між Польщею та УНР було підписаний Варшавський договір про спільну боротьбу з більшовиками.

18 березня 1921 р. – між Польщею, РРФСР і УСРР було підписано Ризький мирний договір, згідно якого Західна Україна, Західна Білорусія, а також Східна Галичина переходили до Польщі.

Прийнята у 1921 році Конституція значно обмежувала повноваження президента. Пілсудський відмовився балотуватися у президенти.

12 травня 1926 р. – війська Пілсудського розпочали “похід на Варшаву” з метою отримання влади.

14 травня 1926 р. – новим президентом стає Ю.Пілсудський і відмовляється від посади, залишаючись військовим міністром й головним інспектором армії.

Ю.Пілсудський встановив режим „санації” – диктаторський режим (1926-1937) під гаслом морального оздоровлення політичного й економічного життя країни. Режим сприяв зміцненню позиції правлячих кіл та стабілізації економіки, в той же час привів до загострення соціальних та національних протиріч.

 

 

Чехословаччина

 

До 1918 року Чехія і Словаччина знаходилися у складі Австро-Угорщини. 28 жовтня 1918 р. було створено Чеську державу. ( 30 жовтня 1918 р. – до чеських земель приєдналася Словаччина). На підставі Версальської системи до складу Чехословаччини увійшли частина Сілезії, Закарпатська Україна, Моравія.

14 листопада 1918 р. – Чехословаччину було проголошено республікою, президентом було обрано Т.Масаріка(1918-1935), який обіцяв демократичні перетворення: “соціалізацію” промисловості, 8-годин. робочий день, право на страйк, аграрну реформу з обмеженням великого земельного володіння. Політику Т.Масаріка продовжив Е.Бенеш (1935-1938). На чолі країни стояла “група Града”, яка впливала на вирішення питань внутрішньої та зовнішньої політики через “П’ятірку” – лідерів чеських партій.

За Конституцією 1920 року президент обирався на 7 років. Законодавча влада належала Національним зборам. Всі нації користувалися однаковими правами, але провідні позиції займала чеська буржуазія.

В 1920-1921 рр. – разом з Румунією та Югославією під егідою Франції створила військово-політичний союз Малу Антанту, для закріплення створених Версальською системою кордонів.

В Чехословаччині існувала Судетська проблема. Населення Судетської області (переважно німці) на чолі з К.Генлейном спочатку вимагало автономії у складі Чехословаччини, а після приходу до влади Гітлера в Німеччині - приєднання до “третього рейху”.

Уряди Британії та Франції постійно тиснули на Прагу, щоб остання передала Німеччині ті райони, де німці становили більше 50% населення.

21 вересня 1938 р. – уряд Чехословаччини погодився на „пропозицію”.

Внаслідок Мюнхенської угоди від 29-30 вересня 1938 року Судетську область було віддано Німеччині, Тешинську область – Польщі, південну Словакію та Закарпаття – Угорщині.

 

 

Румунія

 

Брала участь у Першій світовій війні на боці Антанти. Але вже 6 грудня 1916 року німецькі війська зайняли Бухарест.

24 квітня 1918 р. – між Німеччиною та Румунією було підписано Бухарестський мир, а вже 10 листопада 1918 р. – Румунський уряд денонсував Бухарестський мир і затребував звільнити румунську територію.

У 1918 р. – Румунія анексувала Бессарабію й Буковину.

Румунія залишалася аграрною країною. В промисловості переважали легка і харчова промисловості. Панував іноземний капітал. Зростав зовнішній борг.

За Конституцію 1923 р.. Румунія залишалася монархією. Виконавча влада належала королю та уряду. Законодавча влада належала двопалатному парламенту. Проголошувалася національна і соціальна рівність, але уряд провадив політику насильницької румунізації та обмеження прав меншин.

У 1938 р. відбулося встановлення диктатури короля Кароля II. За новою Конституцією вся повнота влади знаходилася у короля. Заборонялися політичні партії (в т. ч. і фашистська “Залізна гвардія”) і профспілки.

У липні 1940 року Румунія змушена була передати СРСР Бессарабію та Північну Буковину.

Народні маси були невдоволенні політикою королівської диктатури, вибухнула політична криза.

6 вересня 1940 р. – Кароль II зрікся влади на користь генерала І.Антонеску, який став “кондукеторулом” (фюрером) держави.

Румунія перетворюється на фашистську країну. У зовнішній політиці - курс на зближення з Німеччиною.

 

Болгарія

 

1. Революційний рух 1918-1919 рр.

 

У вересні 1918 р. внаслідок наступу військ Антанти в Болгарії почалося антивоєнне повстання, яке очолили:

- Болгарський хліборобський народний союз (БХНС), лідери – О.Стамболійський й Р.Даскалов;

- Болгарська робітнича соціал-демократична партія (“тесняки”) на чолі з Д.Благоєвим.

27 вересня 1918 р. – повсталі проголосили Болгарію республікою. Цар Фердинанд втік до Німеччини, відрікшись від влади на користь сина Бориса III

29 вересня 1918 р. – Болгарія підписала перемир’я з Антантою і вийшла з війни.

 

2 Політика уряду О.Стамболійського

 

У березні 1920 року О.Стамболійським і його партією було сформовано уряд, який розпочав низьку демократичних реформ:

1. Введення всезагальної трудової повинності.

2. Обмеження великого земельного володіння і надання землі безземельним.

3. Зосередження в руках держави торгівлі зерном.

4. Введення податків на доходи банків, торгівлі, промислових підприємств.

Багато з реформ не було здійснено, але уряд одержав широку популярність.

 

3. Червневі та вересневі події 1923 року

 

8-9 червня 1923 р. – уряд Стамболійського було заарештовано змовниками - членами груп “Народна змова” та Військова ліга. Було сформовано новий уряд О.Цанкова, який мав військово-фашистську спрямованість.

У вересні 1923 р. БКП і БХНС спробували повернути владу, але лідери БКП і БХНС не мали міцної підтримки народу і повстання було ліквідовано.

У 1929-1934 роках країну охопила економічна криза, яка перетиналася з політичною.

 

Переворот 1934 року

 

У травні 1934 р. – група “Ланка” спираючись на Військову лігу здійснила новий державний переворот. Головою уряду став Кімон Георгієв. Конституцію було скасовано, а Народні збори було розпущено. Заборонялися усі політичні партії та профспілки.

Але цар Борис III прагнув необмеженої влади і наприкінці 1935 року відбулося затвердження монархо-фашистської диктатури Бориса III, що спирався на армію й державний апарат.

 

Югославія

 

1. Утворення Королівства сербів, хорватів і словенців

 

Після розпаду Австро-Угорщини з її південних територій на підставі Корфської декларації 1 грудня 1918 р. було утворено спільну державу – Королівство сербів, хорватів і словенців.

До складу Королівства увійшли Сербія, Чорногорія, Хорватія, Боснія, Герцеговина, Словенія, Далмація, частина Македонії.

1. Форма правління – конституційна монархія. Голова держави обирається від сербської династії Карагеоргієвичей.

2. Законодавча влада належала королю та парламенту (скупщині).

3. Свобода віровизнання: православного (серби і чорногорці), католицького (хорвати і словенці), мусульманського (серби Боснії).

4. У зовнішній політиці Хорватія орієнтувалася на Німеччину, Словенія – на Австрію, Сербія – на Росію, Боснія – на мусульманські країни.

5. В середині країни існували сербо-хорватські протиріччя, між сербами і албанцями Косово.

 

За Відовданською Конституцією 1921 року закріплювався унітарний державний устрій. Держава поділялася на 33 жупані (губернаторства).

 

2. Державні перевороти 1929р. і 1941р.

 

6 січня 1929 р. – король Олександр скасував Відовданську Конституцію (1921 р.), розпустив Народну скупщину та взяв усю повноту влади. Державу було перейменовано на Югославію. Незабаром у 1931 р. було прийнято нову Конституцію. У жовтні 1934 року в Марселі було вбито Олександра. Новим королем став 11-річний Петр, регентом його дядько – Павло.

24 березня 1941 р. – уряд Цветковича приєднав Югославію до Троїстого пакту.

27 березня 1941 р. – частина офіцерства і правлячих кіл здійснила державний переворот. Новий уряд Симовича підписав договір про дружбу з СРСР, але

6 квітня 1941 р. – німецькі війська окупували Югославію.

 

Тема 5.5 Культура на початку ХХ ст. (1900 – 20-ті рр.)

 

1. Удосконалювання системи освіти

 

Значно більше уваги стали приділяти вивченню математики, фізики, хімії. Найбільших успіхів досягли математичні школи в Німеччині, Франції, СРСР, США. Широку популярність здобули праці відомих математиків Д. Гільберта (Німеччина), Ж. Адамара (Франція), І. Виноградова (СРСР), Дж. Біркгофа (США).

Освіта дедалі більше почала набувати прикладного характеру. Спеціальна освіта ставала потребою розвитку суспільства, неодмінною умовою його прогресу і вдосконалення. Визначилась спеціалізація і диференціація освіти. В основі спеціалізації і диференціації освіти було підвищення її загального рівня. В європейських країнах впроваджують загальну безкоштовну початкову і середню освіту.

Провідними навчальними закладами, всесвітньо відомими науковими центрами ставали:

у США - Гарвардський, Стендфордський, Прінстонський, Колумбійський, Єльський університети, Массачусетський технологічний інститут;

у Великій Британії - Лондонський, Кембриджський, Оксфордський, Единбурзький університети;

у Німеччині - Гейдельберзький, Кельнський, Лейпцизький, Берлінський університети.

Нобелівські премії - міжнародні премії, названі на честь їхнього засновника шведського інженера-хіміка, винахідника динаміту А. Б. Нобеля. Присуджуються щорічно з 1901 р. за видатні роботи в галузі фізики, хімії, медицини і фізіології, економіки (з 1969), літератури, за діяльність у зміцненні миру. Премії з фізики, хімії, економіки присуджує Шведська королівська академія наук, з фізіології та медицини — Королівський Каролінський інститут, з літератури — Шведська академія, премії миру — комітет Норвезького парламенту. Розмір премії 1988 р. становив 2,5 млн. крон.

 

2. Найважливіші досягнення науки

 

1897 - Дж. Томсон відкрив електрон.

1901 - М.Планк відкрив квантову теорію виділення енергії

1901 - К. Ландштейнер відкрив групи крові

1903 - Е. Резерфорд обгрунтував загальну теорію радіоактивності.

1904 - І. Павлов створив теорію умовних рефлексів

1905 - А. Ейнштейн заклав основи теорії відносності.

1908 р. І. Мечникову була вручена Нобелівська премія за дослідження в галузі патології, мікробіології та імунології.

В. Вернадським були закладені основи нових наук (біохімії, біогеохімії, радіогеології).

З. Фрейд розвив теорію психосексуального розвитку індивіда

1909 - В. Йогансен заклав основи сучасних принципів селекції, розробляючи генну теорію, ввів терміни ""ген"", ""генотип"" и ""фенотип"".

з 1910 - Т. Морган, розпочав експерименти з плодовою мухою (дрозофілою), розробив основні уявлення хромосомної теорії спадковості.

1911 - Н. Бор створив квантово-планетарну теорію будови атома.

1912 - П. Дебай розробив дипольну теорію діелектрики.

1915 - Ф. Габер розробив хімічну зброю – хлор.

1915 - Н. Зелінський винайшов один із видів протигазу.

1915 - Ф. Творт р. зробив відкриття, що бактерії мають вірусні хвороби

1917 - Ф. д'Ерелль назвав віруси, що знищують бактерії, бактеріофагами.

1920 - К. Лундмарк обґрунтував існування інших галактик

1922 - Ф. Бантінг і Ч. Бест випробували засіб від діабету - інсулін

1926-1927 - П. Дірак розробив релятивістську квантову механіку.

1928 - А. Флемінг відкрив пеніцилін

 

3. Технічний прогрес

 

З'явилися й нові побутові прилади — пилососи, праски, пральні машини. Електрика перетворилася у вирішальний фактор. Виробництво електроенергії зростало переважно за рахунок будівництва теплових електростанцій (ТЕЦ), на які в цей період припадало близько 80% обсягів вироблення продукції. У країнах з водними ресурсами, почали будуватися гідроелектростанції (ГЕС). Зявляються лінії електропередач, що дозволили регулювати розподіл енергії між споживачами

На початку 1920-х рр. провідне місце належало двигунам внутрішньогозгорянн. Все більшої уваги поряд з поршневими двигунами фахівці почали приділяти газотурбінним і реактивним двигунам. Реактивні двигуни конструювалися на основі теоретичних робіт Р.Есно-Пельтрі (Франція),Р. Годдарда (США),Г. Оберта (Німеччина) та інших. У1926 р. у США, а в 30-ті рр. в Німеччині і СРСР відбувся запуск перших ракет на рідкому паливі.

Найбільш важливим нововведенням у техніці машинобудування стало спеціалізоване потоково-масове (конвеєрне) виробництво. Масовий випуск виробів настійно вимагав їхньої стандартизації, зменшення різнотипності, добору найдоцільніших конструкцій і матеріалів, забезпечення взаємозамінності вузлів та деталей. Роботи з промислової стандартизації набули великого розмаху і були прирівняні до категорії державних програм спочатку у Великій Британії (1901), потім у США і Німеччині (1917),Франції (1918), СРСР (1924), Японії й інших країнах.

У першій половині XX ст. автомобілі ставали все більш дешевими, швидкими та доступними для покупців Європи. Автомобілебудування стає найважливішою галуззю промисловості. Лідером автомобільної промисловості були США, де фордівська модель у 1908 р. поклала початок масовому виробництву автомобілів. Центром автомобільної промисловості США став Детройт, де розмістилися корпорації «Форд», «Дженерал моторз» і «Крайслермоторз кар».

У 1929 р. на 100 жителів США припадало 2І,7 автомобілів; у Британії і Франції - 3,2; а в Німеччині - 1.

Видатна роль у розвитку світового автомобілебудування належить відомим інженерам і організаторам виробництва К. Бенцу. Г. Даймлеру, Ф. Порте (Німеччина), П. д'Левассору (Франція), Д. Дуранту, Г. Форду(США).

Розвивається авіація. У 1903 р. брати Райт здійснили перший керований політ на своєму «Флайєр-1», виготовленому з дерева, дроту і тканини. Аеродинамічні дослідження, поступовий перехід до суцільнометалевих конструкцій (Г. Юнкерс у Німеччині, А. Туполєву СРСР), підвищення потужності двигунів визначило наростання швидкості польотів. У міжвоєнний період починається широкомасштабне застосування авіації як одного з основних засобів транспорту, спочатку для перевезення пошти, потім — пасажирів. Цьому передували льотні випробування і прокладання нових повітряних шляхів:

- 1919 р. - авіатори Дж. Елкок і А. Браун вперше перетнули Атлантичний океа (політ тривав 16 г. і 27 хв.);

- 1926 р. - А. Кобем здійснив аві