1. Вміти давати відповіді на питання:
1. Причини революції в Німеччині.
2. Боротьба за встановлення радянської республіки в Німеччині.
3. Зміст та значення Веймарської конституції.
4. Причини встановлення радянської республіки в Угорщині.
5. Характер радянських перетворень в Угорщині.
6. Наслідки Першої світової війни для Італії.
7. В чому причина поширення реваншистських настроїв в Італії та Німеччині.
8. Яким шляхом було встановлено фашистську диктатуру в Італії.
2. Вміти аналізувати: Причини встановлення фашистської диктатури в Італії. Порівняти методи побудови «нового суспільства» в Угорщині та Радянській Росії.
3. Підготувати доповіді: « Політичний портретБ. Муссоліні».
Література
Основна:
Бердичевський Я.М., Ладиченко Т.В. Всесвітня історія: Навч. посібник для 10 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2006. – С. 217-223, 229-237, 288-290
Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія: підруч. для 10 кл. загальноосвітніх навчальних закладів. – Запоріжжя: Прем’єр, 2010. – С. 152-168
Тема: Революція в Туреччині. М. Кемаль. Національні рухи в Китаї, Індії і Африці.
Основні поняття: національно – визвольний рух, «компанія громадянської непокори».
План:
1. Революція в Туреччині.
2. Національно – визвольний рух в Китаї.
3. Національно – визвольний рух в Індії.
1. На початку 1919р. турецька влада була обмежена військами Антанти, що окупували чимало територій імперії і ввели свій флот до проток. Турецька армія була демобілізована, постало питання про розчленування країни західними державами, що викликало широкий опір різних політичних сил. У 1919 р., в липні в Ерзерумі, а у вересні в Сівасі, відбулися два конгреси політичних товариств, на яких було обрано Представницький комітет на чолі з генералом Кемаль-пашою, що закликав країну до боротьби за незалежність. В жовтні було скликано парламент, що прийняв «Національну обітницю» (Декларацію незалежності Туреччини). У відповідь на цю Декларацію держави Антанти в березні 1920 р. окупували Стамбул і розігнали парламент, султан змушений був підкоритися, а його новий уряд офіційно виступив проти Представницького комітету і Кемаля-паші.
В квітні 1920 р. у Анкарі було обрано новий меджліс — Великі Національні Збори Туреччини (ВНЗТ. Головою ВНЗТ став Мустафа Кемаль-паша. Турки почали успішну воєнну кампанію, що завершилася восени 1922 р. вигнанням інтервентів. На конференції у Лозанні було визнано незалежність Туреччини в її сучасних кордонах. Ще до того, 1 листопада 1922 р., ВНЗТ прийняли закон про ліквідацію султанату, після чого восени 1923 р. Туреччину було проголошено республікою.
Конституція 1924 року декларувала демократичні права і свободи. Держава відділена від релігії. Жінки були зрівняні у правах з чоловіками. Спеціальні закони передбачали перехід на європейський одяг, європейський календар і літочислення. Вводився громадянський шлюб, було ліквідовано багатоженство. Латинізована абетка замінила арабську. Встановлювалося світське судочинство за європейським зразком. У галузі економіки державне регулювання поєднувалося зі створенням умов для приватнопідприємницької діяльності.
2. Версальський мирний договір, що санкціонував право Японії на німецькі володіння у Шаньдуні, викликав бурю обурення у Китаї. 4 травня 1919 р. студенти вийшли демонстрацією протесту з вимогою анулювати поступки Японії. Виступ студентів був підтриманий широкими колами китайської молоді та інтелігенції й супроводжувався рухом за «нову культуру», наслідком якого стало створення нової письмової мови «байхуа», відповідної розмовній. Це була культурна й літературна революція, що дала змогу залучити до писемності та освіти багатьох китайців. У Шанхаї та інших містах відбулися демонстрації, політичні страйки, бойкотувалися японські товари. Китайський уряд був змушений заявити про відмову підписати Версальський мирний договір і зняти з посад прояпонськи налаштованих сановників.
3. Перша світова війна загострила суперечності між Індією та Великою Британією й сприяла новому піднесенню визвольного руху. Причини: англійці обмежували підприємницьку діяльність індійських капіталістів; політичне безправ'я; расова дискримінація; у містах зростала вартість життя; селяни придушені тягарем податків і боргами лихварів. Учасники: підприємці, робітники, селяни, інтелігенція, дрібні власники. Приводом до визвольного руху 1919-1922 рр. були реформи Монтегю-Челмсфорда (розширення складу виборців до центральної та законодавчої асамблеї країни (до 3%), індійцям надавались місця у виконавчих радах для отримання постів міністрів охорони здоров'я, освіти й інших другорядних посад, англійці контролювали фінанси, армію, поліцію; виборча система за релігійними куріями), що закріплювали колоніальний стан країни, а також закон Роулетта (право заарештовувати, ув'язнювати і судити за закритими дверима всіх підозрюваних у революційній діяльності).
13 квітня1919 р. в Амрітсарі було розстріляно мирний мітинг. У грудні 1920 р. на сесії Індійського Національного Конгресу вирішено розпочати кампанію громадянської непокори (ненасильницькі дії): бойкотування англійських товарів, відмова від праці в англійських установах, мітинги, демонстрації. 1922 р. у містечку Чаурі-Чаура жителі вбили 22 поліцаїв. Керівництво Національного конгресу, збентежене виходом антианглійської боротьби за межі ненасильства, прийняло рішення про припинення кампанії громадянської непокори.
Лідером визвольного руху стає Махатма Ганді, який сформулював основні принципи соціально-політичного й філософсько-релігійного вчення гандізму, що стало основою боротьби:
- досягнення незалежності Індії шляхом залучення до боротьби широких народних мас при дотриманні ними ненасильництва;
- засудження класової боротьби;
- визнання гармонії класових інтересів і вимога вирішення всіх конфліктів шляхом арбітражу, виходячи з концепції опіки селян поміщиками, а робітників — капіталістами;
- прагнення об'єднати в боротьбі за незалежність всіх індійців, незалежно від релігій, національностей, каст і класів під керівництвом ІНК.
