Вікова І педагогічна психологія. XI. Психологія виховання

XI. Психологія виховання

 

4. Вікові аспекти виховання

Виховання дітей, підлітків, юнацтва, спрямоване на формування у них самостійності і відповідальності, принциповості і почуття гідності, творчої активності і критичного мислення. Удосконалення системи ви­ховання вимагає не тільки якісної зміни діяльності спеціальних установ (шкіл різного типу, дитячих і молодіжних суспільних організацій тощо), але й переорієнтації всіх інститутів суспільства, пов'язаних з духовною і виробничою діяльністю, поваги до кожної підростаючої особи, як само­стійної особистості.

При цьому важливо забезпечити єдність суспільного і сімейного ви­ховання, що сприяє здійсненню і корекції виникаючих відхилень у роз­витку особистості і поведінки. З метою створення широких можливостей для максимального самовираження, самореалізації, розвитку соціальної активності підростаючих людей необхідно удосконалювати форми різ­номанітних діяльностей як в системі офіційно створених дитячих під­літково-юнацьких організацій, так і в неформальних об'єднаннях. Зба­гачуючись духовними цінностями, кожна людина буде виховуватись не просто як носій певної суми знань, але, перш за все як громадянин з притаманними ідейними установками і інтересами, високою культурою праці і поведінки.

Дошкільний вік

Незважаючи на різницю у віці й у системі цінностей, будь-які вза­ємини з дитиною-дошкільником повинні будуватися з позиції дорослої людини. Дитина повинна завжди знати, що дорослі бачать її реальний потенціал і що там, де вона може рости, її будуть стимулювати, а там, де вона ще безпомічна, їй допоможуть.

Ієрархію цінностей дитина-дошкільник завжди переймає від дорос­лих. Вона сприймає предмети як щось цінне, якщо дорослий вважає їх цінними, внутрішню цінність вона зрозуміти ще не здатна.

З набуттям практичного досвіду діяння і розвитком пізнавальної й гро­мадської спрямованості в дитини-дошкільника формуються прагнення до самостійності. Самостійність розвивається з віком дитини, змінюючись за спрямованістю і характером виявів. Самостійність є завжди продуктом підпорядкування вимогам дорослих і одночасно власної ініціативи дити­ни. І чим краще, глибше, зрозуміліше засвоїла дитина правила поведін­ки, тим ширші в неї можливості ініціативно і самостійно застосовувати їх у нових умовах. У формуванні суспільних мотивів поведінки значну роль відіграють зразки, у ролі яких виступають конкретні дорослі люди. Дитина наслідує їх, вихователь використовує позитивні приклади у ви-

хованні дітей. Зростає значення активної діяльності самої дитини. Вона регламентується відомими і зрозумілими їй правилами поведінки. Послі­довне їх застосування вихователем і відповідно обґрунтована оцінка дій дітей, які захищають або порушують певне правило, стають критерієм їх оцінки і самооцінки, основою їх моральної поведінки. Повсякденна дія за правилами забезпечує формування у дошкільників найскладніших звичок: побутових, культурних, моральних.

На основі вироблених стереотипів поведінки може успішно форму­ватися найцінніша якість особистості - самостійність. Зростаюча само­стійність дітей виявляється в різних формах їх ініціативної активності, у постановці мети дії, виборі способу дії, підкорення мотиву, а тоді в не­слухняності, самовіллі, пустощах, впертості. Діти не в змозі оцінити і зрозуміти фрази, складені більш ніж з восьми слів, тому й малоефектив­ними є нотації батьків, які піклуються про серйозне обґрунтування своїх претензій до дітей. Слід використовувати короткі вказівки, як і що роби­ти, не зловживати втомлюючою їх аргументацією.

Багато моральних понять, якими діти оперують з ранніх років, часто неправильно або неточно розуміють навіть десяти-, дванадцятирічні школярі. Діти визначають сміливу людину як сильну, доброю назива­ють хорошу, веселу, щедру. Справедливий той, хто уважний, добрий, ласкавий.

Кожне поняття формується на основі абстрагування істотних ознак, що постійно зберігаються в різних предметах і фактах, від багатьох не­істотних ознак, варіюються і є своєрідністю кожної з них.

Суть будь-якого морального явища виділити дуже важко, оскільки, по-перше, воно виступає звичайно в комплексі з багатьма іншими мо­ральними явищами і дуже рідко - у відокремленому вигляді. По-друге, тому що виявляється воно в найрізноманітніших діях і судженнях різ­них людей.

Особливість моральних понять полягає в тому, що вони обов'язко­во включають момент оцінки, причому, звичайно, альтернативної; до­брий, чесний, сміливий - добре; лінивий, злий, брехливий - погано. Тому опанування моральних понять не може зводитися до пізнавальної діяльності.

Для успішного «перенесення» знайомого поняття дітям треба навчи­тися аналізувати вчинки людей з позицій суспільних норм поведінки і ро­бити відповідні моральні узагальнення. Важкість засвоєння моральних понять зумовлена й тим, що багато з них змінюють оцінне ставлення лю­дини залежно від тих умов, у яких його виявляє та чи інша особа.

У формуванні моральної поведінки серйозну роль відіграє друга лан­ка системи поведінки, що виховується,- ставлення людини до відповідної моральної якості. Вона виявляється в почуттях, мотивах, оцінках людей.