VII. Психологія особистісного розвитку в юнацькому віці. вона хоче, і на що здатна спрямовувати свою поведінку, пристосовувати її до ситуації, навіть відмовитися від неї на користь іншої

вона хоче, і на що здатна спрямовувати свою поведінку, пристосовувати її до ситуації, навіть відмовитися від неї на користь іншої, більш відпо­відальної поведінки. Така особистість стає суб'єктом власної поведінки. Як суб'єкт, вона сама перед собою відповідає за дії, в результаті яких по­рушується порядок світу, в якому проходить її життя.

З технічного боку наявність усвідомлених мотивацій передбачає ство­рення умов для використання абстракцій, за допомогою яких особистість може створювати неіснуючі до цього моделі світу. Завдяки цим моделям особистість може звільнитися від тиску досвіду, автономно його оціни­ти і спроектувати власні принципи поведінки заздалегідь, а значить без страху. Недаремно створення пацієнту умов для активного, абстрактного мислення лежить в основі всіх раціональних психотерапевтичних технік. Однак людина не в змозі змінити програму, коли не знає, особливо, якщо не хоче знати, чого б вона хотіла у житті. В цьому випадку здійснення програми захисної мотивації стає метою самою в собі.

Коли є чітка і усвідомлена мета вчинків, то засоби її здійснення під­коряються меті. Якщо ж ціль менш чітка, слабше усвідомлюється чи вза­галі зникає, то людині стає легше сконцентруватися на діях як на таких. Тобто захисна мотивація допомагає лише „тут і тепер". Вона полегшує життя в багатьох конкретних ситуаціях, дозволяє зберегти хорошу думку про себе. Вона підтримує нашу відмову, коли ми повинні діяти і укрі­плює наші зусилля, коли доречно відмовитися. Поведінка, заснована на захисній мотивації, по суті, суперечить інтересам особистості. У зв'язку з цим Альфред Адлер відмітив, що невротик - головний ворог сам со­бі. Особливо це помітно по відношенню до інтересів індивіда в довго­строковій перспективі. Тут спостерігається аналогія, яка стосується від­даленого успіху людини. В складних, важких справах віддалений успіх повинен бути компенсований відмовою від повноцінного найближчого успіху. Негайне задоволення та викликане ним хороше самопочуття - це прекрасно. Це важливий елемент людського життя. Проте людське життя продовжується багато десятиліть і необхідно подумати, чи не доведеть­ся нам багато і довго розплачуватися за миттєве задоволення, а головне: чи не доведеться нам заплатити відсутністю чи, навіть, втратою довго­строкових особистісних цілей? Хоч тільки такі цілі дійсно важливі і на­дають смислу людському життю. Задоволеність життям і задоволеність миттєвими переживаннями значно відрізняються один від одного. Біо­графії багатьох людей показують, що розвиток їх особистостей, стійкість до складних ситуацій, постійність професійних успіхів залежать від по­зиції, яку займають в ієрархії їх цінностей ці два види задоволення.

Велике значення має такий зміст смислу життя, який можна постійно модифікувати у відповідності з новим досвідом індивіда і новими пер­спективами. Сенс життя не повинен ставати ритуалом, якому підкорена

доля людини. Постійним компонентом „адекватного" сенсу життя пови­нен бути наступний принцип: подібно як свобода індивіда захищена ли­ше в тому випадку, коли всі люди вільні, так і кінцевим критерієм блага особистості є інтереси кожного індивіда, якими ні в якому разі не можна пожертвувати. „ Хто рятує одне життя, той рятує весь світ". Будь яке по­рушення цього правила - це перший крок до знищення світу.

Проте, вказану проблему можна розглядати по-іншому: ставити пи­тання не про те, на що спрямовують людину її бажання, а які умови по­винні бути виконані, щоб людина змогла реалізувати себе? Психічно здо­рова людина наділена свідомістю та самосвідомістю, тому може і пови­нна розуміти сенс власного існування. Якщо вона не розуміє цього сенсу, то й не робить зусиль з подолання життєвих труднощів, вирішення різ­них проблем. І при цьому головне не те, чи цікавиться людина сенсом свого життя і що думає про цей смисл, а те, чи має вона концепцію, яка б надавала сенсу її життю.

Абрахам Маслоу у своїй характеристиці „самоактуалізатора" відмі­тив, що однією з важливих особливостей його концепції світу є свіжість сприйняття, здатність помічати нове в повсякденних подіях і захоплю­ватися цим. В роботі „Мотивація і особистість" він писав, що для такої особистості кожний захід сонця може бути таким же прекрасним, як і попередній, кожна квітка може викликати почуття, що перехоплюють по­дих, навіть, якщо він раніше бачив мільйони квітів.

Формування концепції сенсу життя - це процес, що включає декілька фаз. Після подолання фази ідентифікації наступає фаза „космічної по­треби" в сенсі життя. Далі йде зріла концепція сенсу життя, викликана не тільки інтересом до таємного сенсу власного життя, а й почуттям відпо­відальності за своє життя.

Зріла людина, створюючи концепцію самої себе, визначає, що для неї важливо і що із цього слідує. Вона ніби пропускає досвід світу че­рез структуру власного „Я". Цей зв'язок сенсу життя з „Я" знаходить підтримку в результатах багатьох досліджень, які проводилися остан­нім часом.

Вони однозначно вказують на особливу роль „Я" як центральної схеми, яка є головною системою співвіднесення для процесів регуля­ції. Встановлено також, що „Я", сформоване як модель, а значить кон­цепція себе, є тією відповідністю дій переконанням, проблему яких на­магається розв'язати психологія. Згідно отриманих експериментальних даних, тими, хто дотримується заявлених переконань в своїй життєвій практиці, є люди, „Я" яких має характеристики абстрактних концепцій (Іагуто\уісг М).

В своїй роботі „Галактика потреб..." К. Обуховський вказує, що „Я" -це своєрідний прототип, з яким ми співвідносимо концепцію інших людей.