Б. Формування в учнів молодших класів уміння вчитись

Дана проблема є актуальною у школах всього світу. Вона зумовлена зростаючим обсягом інформації, швидким застарінням минулої, вимога­ми до сучасної людини опрацьовувати велику кількість інформації. В та­ких умовах перед педагогами постає завдання зосереджувати увагу учнів не стільки на засвоєнні часто не пов'язаних між собою фактів, скільки на формуванні у них здатності самостійно відбирати інформацію, критично її осмислювати, та інших складових уміння вчитись.

Уміння вчитись виробляється в практиці навчальної діяльності учнів, уміло керованої вчителем. Умілість ця визначається тим, які завдання ставить він перед учнями, як допомагає їм знаходити раціональні засоби їх виконання, яке місце залишається для доступної учням активності й самостійності, як узгоджуються способи керування роботою дітей вчи­телем і батьками.

Активність і самостійність у навчанні пов'язані між собою, але не то­тожні. Молодший школяр може активно повторювати певні дії визначе­ним йому способом (списування тексту, заучування вірша тощо) і пасува­ти перед труднощами, які в нього виникають, коли змінюється характер завдань, виникає потреба знайти спосіб розв'язування задачі, дещо від­мінної від раніше розв'язуваних ним задач.

Формуванню самостійності сприяє поступове збільшення обсягу са­мостійних робіт на уроках, урізноманітнення завдань, запровадження творчих робіт, поєднання їх з роботами тренувального характеру. Спів­відношення творчих і тренувальних робіт в учбовій діяльності молодших школярів залежить від етапу навчання, його змісту і мети уроку. Неодмін­ною умовою успіху є чітка постановка запитань, завдань перед учнями. Усвідомлення їх учнями скеровує розумову активність. Розумова актив­ність учнів під час самостійної роботи залежить від того, як усвідомлю­ють вони її мету.

Самостійна робота активізує діяльність вихованців, посилює у них ін­терес до певного матеріалу, розвиває ініціативу і привчає застосовувати набуті знання в пізнанні нових фактів та в практичній діяльності.

Віково і педагогічна психологія

V. Молодший шкільний вік

7. Вплив батьків на успіхи у навчанні дітей

Американський психолог Г. Крайг, узагальнюючи дослідження своїх колег, виділив три ознаки у поведінці тих батьків, у яких діти мають хо­роші результати у навчанні.

1. Батьки мають реальне уявлення про поточні досягнення своїх дітей.
Такі батьки допомагають дітям розвивати упевненість у собі, заохочу­
ють до виконання відповідних віку завдань у школі і вдома.

2. Ставлення батьків до дітей відрізняється теплотою і любов'ю. Вони
використовують методи контролю і підтримки дисципліни, характер­
ні скоріше для авторитарного, ніж авторитетного стилю. Діти знають
межі дозволеного, але при цьому почувають себе у безпеці і знають,
що вони бажані і любимі.

3. Батьки постійно спілкуються з дітьми, читають їм книги, уважно ви­
слуховують дітей, розмовляють з ними, підтримують інтерес до піз­
нання (Г. Крайг та ін.).

Розлучення батьків, насилля в родині створюють сильні стреси у дітей і суттєво впливають на їх шкільне навчання. Ще до розлучення батьків молод­ший школяр здатний помічати неполадки між батьками, що створює в нього емоційну напругу та різні уявлення про те, що буде з ним після розлучення батьків. У більшості випадків у таких дітей знижується навчальна успішність. Коли ж наступає розлучення, у молодшого школяра з'являється почуття суму, гніву, тривоги. Дитина стає пригніченою або занадто подразливою і, у біль­шості випадків", починає погано вчитися, стає неслухняною, а у 4-7 класах може, з великою імовірністю, втратити емоційний зв'язок з родиною.

Неповна родина по-різному впливає на навчальні успіхи молодших школярів. У тих випадках, коли мати-одиначка не має постійної праці, матеріально незабезпечена, в неї виникає постійна емоційна напруга, де­пресія, невротична тривога. Все це у більшості випадків негативно від­бивається і на емоційному стані дитини, її розумовому розвитку, на успі­хах у навчанні. Дещо краще становище у того молодшого школяра, де мати-одиначка має постійну роботу, яка їй подобається. У такій неповній родині часто спостерігається високий рівень самоповаги і відносно силь­не почуття родинної єдності і солідарності. Все це створює соціально-психологічні умови для успішного навчання дитини (Г. Крайг та ін.).