Вікова і педагогічна психологія. У. Молодший шкільний вік

У. Молодший шкільний вік

і менш виражений у слабовстигаючих (відповідний показник становив тут відповідно лише 8%). Пізнавальний інтерес, безпосередньо пов'яза­ний з процесом засвоєння нових знань, виявили 32% встигаючих, 25% посередньо встигаючих і 17% слабо встигаючих. Більшість учнів 3 кла­су вважали цікавими для себе ті навчальні предмети, де вони найкраще встигали. Разом з тим спілкування з товаришами в школі більшою мірою мотивувало прийняття слабо встигаючими (у 22% випадків), ніж посе­редньо встигаючими (13%) і тим більше добре встигаючими (5%). Ви­явлено також, що сталість і дієвість інтересу до того чи іншого предмета визначається успіхами у розв'язуванні відповідних учбових задач.

Деяким учням початкових класів властивий недостатній рівень розу­мової активності (що є наслідком багатьох причин, насамперед неадек­ватних методів активізації мислительної діяльності), він стримує повно­цінне формування у них учбово-пізнавального інтересу, здатного мотиву­вати стале позитивне ставлення до процесу засвоєння знань. Таким дітям у 2 і 3 класах більш властиві мотиви обов'язку, престижу, ніж інтерес до змісту навчальних предметів.

Операційні складові уміння. Оволодіння учнями знаннями вимагає формування в учнів нових потрібних дій. На перший план у навчанні учнів виступають мислительні, мовні дії, потрібні для того, щоб усвідоми­ти навчальне завдання, зрозуміти його зміст, розкрити внутрішні зв'язки, причинні залежності в пізнавальних об'єктах, їм підпорядковуються мне-мічні, уявні, практичні й інші дії. Співвідношення їх змінюється залежно від навчального предмету, етапу навчання і конкретного змісту (мова, ма­тематика, природознавство, ручна праця тощо) (О.В. Скрипченко).

Молодші школярі оволодівають багатьма уміннями і навичками. На­приклад, у першокласників формується уміння добирати речі для занять згідно розкладу, розставляти предмети на парті у необхідному порядку. Ці уміння формуються неоднаково і з певними труднощами. Так, у другій половині вересня уміють зібрати речі для занять 18% учнів, витрачаючи на це 7 хв., а наприкінці січня - 80%, витрачаючи 3-5 хв. (Я. Кодлюк).

Навчальні дії (уміння і навички) як складові учіння учнів вивчались Й. Лінгартом, В.Ф. Паламарчук, О.Я. Савченко, Н.Ф. Скрипченко, Н.В. Спі­вак та ін. Ними була здійснена класифікація цих дій. У згаданих авторів вона співпадає і не співпадає, але майже у всіх класифікаціях виділяють­ся такі навчальні дії, тобто уміння і навички: організаційні (підготовка до сприймання учнями навчального матеріалу, вміння працювати у потрібно­му темпі, уміння застосовувати правила навчальної роботи, уміння ство­рювати необхідні умови для виконання домашніх робіт тощо); інтелекту­альні дії; інформаційні та комунікативні уміння.

У першому класі діти оволодівають графічними навчальними діями (уміннями і навичками) протягом усього навчального року. З цією метою

використовуються спеціальні зошити, у яких даються завдання для під­готовки дітей до письма: предметні малюнки і схеми слів для звукобук-венного, складового аналізу слів, словосполучень та речень; зразки літер та їх поєднань, складів, слів, словосполучень і речень. У другій половині III чверті, коли діти навчились орієнтуватись у сітці зошита з друкованою основою, можна перейти (один раз на тиждень) до роботи у зошитах для першого класу, радили Н.Ф. Скрипченко і О.Ю. Прищепа. Вправи варто диференціювати, орієнтуючись на розвиток м'язової системи руки учнів. При переході до письма складів, слів у рядку, на думку Н.Ф. Скрипченко, краще добирати спочатку склади, слова, елементи у буквах, які не вихо­дять за рядок, наприклад: на, са, ко, липа, сосна, школа. У післябукварний період триває робота у зошиті без друкованої основи, розвиваються умін­ня правильно писати і поєднувати літери в цьому зошиті.

Емоційно-вольові складові учіння. Майже вся навчальна діяльність пов'язана із стресами учнів і класоводів. Стрес виникає у людини у про­цесі діяльності, найбільш складних умов життя. Не є виключенням і мо­лодші школярі. Стрес у них виникає при виконанні не дуже приємного навчального завдання, при неможливості виконати його у поставлений класоводом термін, при одержанні небажаної оцінки тощо. Кожний стрес пов'язаний із затратою енергії, але не кожний стрес негативно впливає на навчання учнів. Відносно невеликий стрес може навіть стимулювати учнів до учіння, але тут проявляються не тільки вікові, а й індивідуальні особливості дітей. У деяких молодших школярів невеликий стрес стиму­лює їх до швидкого закінчення навчального завдання, до встановлення внутрішньої впевненості в тому, що вони з успіхом виконали вказівки класовода.

Для успіху дітей у навчанні необхідно класоводу, шкільному психоло­гу, батькам розкрити у дітей впевненість у собі, власну гідність, пам'ята­ючи, що почуття впевненості є важливою ланкою у досягненні дитиною навчальної цілі, поставленої класоводом. Досягнення цілі дитиною, у свою чергу, породжує у неї почуття впевненості у собі. Для того, щоб у дитини виникла впевненість у собі, важливо класоводу, шкільному пси­хологу і батькам звертати увагу на позитивні якості дитини і 'тієї, яка відстає у навчанні. З певними дітьми шкільний психолог може провес­ти індивідуальну чи групову роботу на зразок згаданої, вставляючи такі слова: «Говоріть діти: «Я зможу зробити, як би важко не було». (Діти про­мовляють 2-3 рази), а психолог потім говорить:"Ви маєте вірити в те, що досягнете мети» тощо.

Комунікативні компоненти учіння. Зростає значення слова, мов­лення (спочатку усного, а потім писемного) вчителя і учнів у їх учбовій діяльності в міру того, як учні ними оволодівають, навчаються читати, користуватися підручником й іншими книжками.