Періодизація вікового розвитку Д.Б. Ельконіна

У рамках діяльнісної теорії було виконано багато досліджень зовніш­ньої та внутрішньої діяльності, умов їх взаємопереходу, закономірностей процесу інтеріоризації та екстеріоризації, що призвело, врешті-решт, до логічного запитання про те, для чого дитина виконує предметні дії.

Відповідаючи на це запитання, Д.Б. Ельконін обґрунтував положення про те, що в процесі розвитку дитини спочатку відбувається засвоєння мотиваційної сторони діяльності, а вже потім операційно-технічної. Він відкрив закон чергування, періодичності різних типів діяльності: орієн­тації в сфері відносин та орієнтації в способах вживання предметів, які йдуть одна за одною. Кожного разу між ними виникають суперечності, які і є чинником розвитку.

Розвиваючи ідеї Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконін запропонував роз­глядати кожен психологічний вік на підставі таких основних критеріїв, як соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні ново­утворення розвитку та кризи.

Кожен вік характеризується своєрідною, специфічною для нього со­ціальною ситуацією розвитку, яка є, за висловом Л.С. Виготського, ви­східним моментом для всіх динамічних змін, які відбуваються в розвитку протягом даного періоду. Вона визначає ті форми і той шлях, йдучи по якому, дитина набуває нових якостей особистості, беручи їх із середо­вища, де соціальне стає індивідуальним. З життям дитини в даній соці­альній ситуації виникає провідний тип діяльності. В ній розвиваються новоутворення, властиві для даного віку, які приходять в суперечність зі старою соціальною ситуацією розвитку, руйнують її та будують нову, яка, в свою чергу, відкриває нові можливості для психічного розвитку дити­ни в наступному віковому періоді. Така перебудова соціальної ситуації розвитку і складає основний зміст критичних періодів.

Хронологічно вікові кризи визначаються межами стабільних періодів: криза новонародженого (до 1 міс), криза одного року, криза трьох років, криза семи років, підліткова криза (11-12 років), юнацька криза.

За Д.Б. Ельконіним дитинство ділиться на 7 періодів:

1) вік немовляти - до 1 року;

2) раннє дитинство - 1-3 роки;

3) молодший і середній дошкільний вік - 3-4—5 років;

4) старший дошкільний вік — 4 (5—6) 7 років;

5) молодший шкільний вік - 6 (7-10) 11 років;

6) підлітковий вік - 10 (11-13) 14 років;

7) ранній юнацький вік -13(14-16) 17 років.

Весь процес дитячого розвитку ділиться на 3 етапи: 1) дошкільне ди­тинство (0-6) 7 років; 2) молодший шкільний вік (6—11 років); 3) середній і старший шкільний вік (12-17 років).

Кожен з етапів складається з двох періодів, які відкриваються міжосо-бистісним спілкуванням як провідним типом активності, яка спрямована на розвиток особистості дитини, і завершується предметною діяльністю, пов'язаною з інтелектуальним розвитком, формуванням знань, умінь і навичок та реалізацією операційно-технічних можливостей дитини.

Віково І пед агогіч но психол огія

II I. Проблемо психічного розвитку дитини

Перехід від одного етапу до іншого супроводжується кризами, тобто не­відповідністю між рівнем досягнутого особистісного розвитку і операцій­но-технічними можливостями дитини. З роки і 11 років - це кризи відно­син, за ними виникає орієнтація в людських відносинах. 1 рік і 7 років зна-менуються кризами світогляду, які відкривають орієнтацію в світі речей.

Концепцію Д.Б. Ельконіна розвинув і деталізував Д.І. Фельдштейн. У його роботах акцент робиться на розвитку особистості, а не пізнавальних процесів, який він розглядає як підйом з однієї щаблини на іншу.

Д.І. Фельдштейн вважає, що в процесі соціального розвитку дитини як особистості проявляються певні закономірності. Однією з них є зміна соціальної позиції особистості. Переходи з одного рівня розвитку на ін­ший можуть відбуватися плавно і швидко зі значними якісними змінами в особистості.

Під час плавних перехідних періодів дитину мало турбують питання свого становища серед інших, при різких змінах соціальної позиції особис­тості на перший план в самосвідомості дитини виходять саме ці питання.

В середині кожного періоду процес розвитку проходить три стадії:

1. Розвиток певної сторони діяльності.

2. Максимальна реалізація, кульмінація розвитку даного типу провід­
ної діяльності.

3. Насичення цією діяльністю і актуалізація другої її сторони (під сто­
ронами мають на увазі предметний і комунікативний аспекти).

Підсумовуючи, ми бачимо, що більшість існуючих на сьогодні концеп­цій психічного розвитку не протирічать, а взаємодоповнюють одна од­ну, і, що головне, дозволяють пояснити виникнення, розвиток та прояви складного психічного життя людини в різних сферах її життєдіяльності.