У рамках діяльнісної теорії було виконано багато досліджень зовнішньої та внутрішньої діяльності, умов їх взаємопереходу, закономірностей процесу інтеріоризації та екстеріоризації, що призвело, врешті-решт, до логічного запитання про те, для чого дитина виконує предметні дії.
Відповідаючи на це запитання, Д.Б. Ельконін обґрунтував положення про те, що в процесі розвитку дитини спочатку відбувається засвоєння мотиваційної сторони діяльності, а вже потім операційно-технічної. Він відкрив закон чергування, періодичності різних типів діяльності: орієнтації в сфері відносин та орієнтації в способах вживання предметів, які йдуть одна за одною. Кожного разу між ними виникають суперечності, які і є чинником розвитку.
Розвиваючи ідеї Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконін запропонував розглядати кожен психологічний вік на підставі таких основних критеріїв, як соціальна ситуація розвитку, провідний тип діяльності, основні новоутворення розвитку та кризи.
Кожен вік характеризується своєрідною, специфічною для нього соціальною ситуацією розвитку, яка є, за висловом Л.С. Виготського, висхідним моментом для всіх динамічних змін, які відбуваються в розвитку протягом даного періоду. Вона визначає ті форми і той шлях, йдучи по якому, дитина набуває нових якостей особистості, беручи їх із середовища, де соціальне стає індивідуальним. З життям дитини в даній соціальній ситуації виникає провідний тип діяльності. В ній розвиваються новоутворення, властиві для даного віку, які приходять в суперечність зі старою соціальною ситуацією розвитку, руйнують її та будують нову, яка, в свою чергу, відкриває нові можливості для психічного розвитку дитини в наступному віковому періоді. Така перебудова соціальної ситуації розвитку і складає основний зміст критичних періодів.
Хронологічно вікові кризи визначаються межами стабільних періодів: криза новонародженого (до 1 міс), криза одного року, криза трьох років, криза семи років, підліткова криза (11-12 років), юнацька криза.
За Д.Б. Ельконіним дитинство ділиться на 7 періодів:
1) вік немовляти - до 1 року;
2) раннє дитинство - 1-3 роки;
3) молодший і середній дошкільний вік - 3-4—5 років;
4) старший дошкільний вік — 4 (5—6) 7 років;
5) молодший шкільний вік - 6 (7-10) 11 років;
6) підлітковий вік - 10 (11-13) 14 років;
7) ранній юнацький вік -13(14-16) 17 років.
Весь процес дитячого розвитку ділиться на 3 етапи: 1) дошкільне дитинство (0-6) 7 років; 2) молодший шкільний вік (6—11 років); 3) середній і старший шкільний вік (12-17 років).
Кожен з етапів складається з двох періодів, які відкриваються міжосо-бистісним спілкуванням як провідним типом активності, яка спрямована на розвиток особистості дитини, і завершується предметною діяльністю, пов'язаною з інтелектуальним розвитком, формуванням знань, умінь і навичок та реалізацією операційно-технічних можливостей дитини.
Віково І пед агогіч но психол огія
II I. Проблемо психічного розвитку дитини
Перехід від одного етапу до іншого супроводжується кризами, тобто невідповідністю між рівнем досягнутого особистісного розвитку і операційно-технічними можливостями дитини. З роки і 11 років - це кризи відносин, за ними виникає орієнтація в людських відносинах. 1 рік і 7 років зна-менуються кризами світогляду, які відкривають орієнтацію в світі речей.
Концепцію Д.Б. Ельконіна розвинув і деталізував Д.І. Фельдштейн. У його роботах акцент робиться на розвитку особистості, а не пізнавальних процесів, який він розглядає як підйом з однієї щаблини на іншу.
Д.І. Фельдштейн вважає, що в процесі соціального розвитку дитини як особистості проявляються певні закономірності. Однією з них є зміна соціальної позиції особистості. Переходи з одного рівня розвитку на інший можуть відбуватися плавно і швидко зі значними якісними змінами в особистості.
Під час плавних перехідних періодів дитину мало турбують питання свого становища серед інших, при різких змінах соціальної позиції особистості на перший план в самосвідомості дитини виходять саме ці питання.
В середині кожного періоду процес розвитку проходить три стадії:
1. Розвиток певної сторони діяльності.
2. Максимальна реалізація, кульмінація розвитку даного типу провід
ної діяльності.
3. Насичення цією діяльністю і актуалізація другої її сторони (під сто
ронами мають на увазі предметний і комунікативний аспекти).
Підсумовуючи, ми бачимо, що більшість існуючих на сьогодні концепцій психічного розвитку не протирічать, а взаємодоповнюють одна одну, і, що головне, дозволяють пояснити виникнення, розвиток та прояви складного психічного життя людини в різних сферах її життєдіяльності.
