III. Проблема психічного розвитку дитини

здібностей і думку про те, що зовнішнє середовище лише гальмує прояв внутрішніх психічних властивостей або лише сприяє їх виявленню.

Думка про те, що всі складні форми психічного життя дитини фор­муються в процесі спілкування, що функція, яка раніше була розподі­лена між двома людьми, пізніше стає внутрішньою психічною функ­цією дитини, положення про те, що найважливішим фактором пси­хічного розвитку є засвоєння людського досвіду, який передається за допомогою мови, - все це стало висхідним для розв'язання питання про співвідношення навчання і розвитку, яке запропонував Л.С. Виготський і яке й призвело до перегляду найбільш суттєвих положень практики ди­тячої і педагогічної психології.

Наводимо основні думки Л.С. Виготського щодо проблеми співвідно­шення навчання і розвитку.

Якщо весь психічний розвиток дитини відбувається в процесі спілку­вання, то з цього витікає, що спілкування і його найбільш систематизова­на форма навчання - формує розвиток, створює нові психічні утворення, розвиває вищі процеси психічного життя. Навчання, яке виступало як таке, що плететься в хвості розвитку, насправді є його основною рушій­ною силою. З розвитком змінюються лише форми навчання, і, аналізуючи процеси психічного розвитку в дошкільному і шкільному віці, Л.С. Ви­готський конкретно встановлює особливості форм навчання, що властиві кожному з цих вікових періодів.

Основну тезу теорії Л.С. Виготського можна сформулювати так: на­вчання не є розвиток, але правильно організоване навчання дитини веде за собою розвиток, а не пристосовується до наявного рівня розвитку. Навчання повинне орієнтуватися на нові можливості дитини, повинне забігати наперед розвитку.

Другий важливий момент полягає в тому, що хоча навчання і пов'яза­не безпосередньо з перебігом дитячого розвитку, однак вони ніколи не здійснюються рівномірно і паралельно один одному. Розвиток дитини ні­коли не йде тінню за шкільним навчанням. Між: процесами розвитку і навчання складаються складні динамічні залежності.

Ці положення Л.С. Виготського мають велике теоретичне значення.

Висловлюючи думку про те, що навчання формує психічний розви­ток, що засвоєння знань не лишає незмінною будову психічних процесів, але створює нові, абсолютно особливі форми довільної і свідомої психіч­ної діяльності, Л.С. Виготський підійшов до нового розуміння психічно­го розвитку.

Засвоєння загальнолюдського досвіду, яке відбувається в процесі на­вчання, є важливою, специфічною для людини формою психічного роз­витку. Навчання є рушійною силою психічного розвитку, необхідним мо­ментом в процесі розвитку у дитини історичних особливостей людини.

Навчання не є тотожним розвитку. Воно створює «зону найближчого розвитку», тобто пробуджує внутрішні процеси розвитку, які поступово, через співробітництво та взаємодію з оточуючими, стають надбанням са­мої дитини.

Зупинимось на змісті поняття «зони найближчого розвитку».

Л.С. Виготський вказував, що той факт, що дитина не справляєть­ся з запропонованим їй завданням, сам по собі ще нічого не говорить про психологічні можливості цієї дитини. В одних випадках нездатність розв'язати запропоноване завдання дійсно є результатом дефектів в її розумовому розвитку, ознакою розумової затримки, в іншому випадку вона є результатом того, що дитина не має достатніх знань та умінь і са­мостійно не може знайти правильне рішення. Це означає, що подальший психічний розвиток цих дітей буде протікати по-різному.

Психічний розвиток, говорить Л.С. Виготський, проходить у процесі спілкування дитини з дорослим, який її навчає, передає досвід. У цьо­му процесі створюються нові форми психічного життя, нові уміння. А тому те, чого дитина не може зробити сама, вона може зробити за допо­могою дорослого. І це визначає її подальший розвиток: адже те, що вона сьогодні може зробити лише з допомогою, завтра вона зможе зробити самостійно.

Отже, зона найближчого розвитку - це відстань між рівнем акту­ального (що дитина може зробити сама) і потенційного (що дитина може зробити за допомогою дорослого) розвитку дитини.

Зона найближчого розвитку, як писав Л.С. Виготський, «визна­чає функції, які ще не дозріли, але знаходяться в процесі дозрівання, функції, які можна назвати не плодами розвитку, а бруньками розвитку, квітками розвитку... Рівень актуального розвитку характеризує успіхи розвитку на вчорашній день, а зона найближчого розвитку характеризує розумовий розвиток на завтрашній день...».

Виходячи з такого уявлення про сутність психічного розвитку дити­ни, Л.С. Виготський запропонував новий прийом дослідження особли­востей її розумової діяльності. Він запропонував не обмежуватись про­стим разовим дослідженням розумової діяльності дитини і відмовитись від того, щоб виражати оцінку її розумового розвитку одним показником - успішністю розв'язання завдань самостійно. Більш доцільно прово­дити такі дослідження два рази: 1) вивчаючи, як дитина розв'язує за­пропоноване завдання самостійно; 2) досліджуючи, як вона розв'язує те ж завдання за допомогою дорослих. Розходження між цими двома показниками (а не абсолютна оцінка успішного самостійного вирішення завдання) і буде показником «зони найближчого розвитку», а значить, і важливою складовою частиною, загальною оцінкою розумових можли­востей дитини.