II. Проблема психічного розвитку дитини

Онтогенез організму визначається спадковістю: злиття двох клітин і розвиток за певною програмою, заданою генотипом. Генотип містить у згорнутому вигляді інформацію про історичне минуле людини, програму індивідуального розвитку.

Генотипом визначаються анатомо-фізіологічна структура організму, будова нервової системи, стать, група крові, особливості обміну речовин, анатомічні та фізіологічні аномалії, деякі безумовно рефлекторні зв'язки для задоволення первинних потреб і т.п. Одночасно у людини є вели­чезні потенційні можливості утворення нових форм поведінки, потреб, розвитку себе як особистості, самоактуалізації.

Цей природний потенціал людини проявляється, перш за все, у формі задатків. Задатки не є готовими психічними властивостями, а лише при­родними можливостями їх виникнення та розвитку. Вони реалізуються лише в умовах людського існування та діяльності за допомогою засобів, створених людством. Досвід людства засвоюється в процесі спілкування, навчання, виховання, діяльності.

У психічному розвитку індивіда під впливом різних факторів (забруд­нення середовища, радіація, алкоголь, наркотики та ін.) можуть виникати відхилення від норми, які не є спадковими, а лише вродженими, а тому їх можна попередити.

Детермінанти психічного розвитку дитини є як об 'єктивніумови, так і суб'єктивні. До об'єктивних відносяться рівень економічного та куль­турного розвитку суспільства, існуюча система освіти, соціальний захист дитини, характер спілкування в сім'ї, дитячому садку, школі, цінності кожної з мікросоціальних груп, в яких знаходиться дитина. До об'єктив­них умов належать також і психосоматичні: генотип, особливості роз­витку дитини, стан здоров'я.

Суб'єктивні чинники - це особливості спонукальної сфери дитини, її свідомості та самосвідомості, активності, поведінки, спілкування, піз­нання, самопізнання. Вони складають внутрішню логіку саморозвитку дитини.

Розвиток психічних функцій здійснюються нерівномірно та гетерох-ронно. У певний період різні психічні властивості розміщені на різних рівнях розвитку. В одному віковому періоді у конкретний момент одні з них випереджають інші, а в другий - ці інші вже випереджають перші.

У певні періоди розвитку виникають найбільші сприятливі умови для розвитку тієї чи іншої властивості. Такі вікові періоди називаються сен-зитивними (так для розвитку мовлення сензитивним є ранній і дошкіль­ний вік, пам'яті - молодший шкільний вік, мислення - підлітковий). У розвитку проявляється тенденція до інтеграції психіки, різних сфер осо­бистості (інтелектуальної, спонукальної, вольової, духовної) психіка стає ціліснішою, стабільнішою.

Не проявляється у вчинках, поведінці, спілкуванні особистості. У роз­витку психіки має місце також пластичність і можливість компенсації^ заміни однієї психічної функції іншою (зір - слухом у сліпих). Психічний розвиток відбувається завдяки залученню дитини в різні види діяльності, серед яких завжди на певному віковому етапі є провідна, тобто така, що зумовлює основні зміни в психіці дитини та її особистості.

Рушійною силою психічного розвитку є суперечності між особистіс­тю та оточенням, а також внутрішні суперечності між окремими психіч­ними функціями та складовими особистості. Розв'язання суперечності виявляється у виникненні психічних новоутворень, що й забезпечує про­гресивний розвиток і саморозвиток особистості.

Розвиток людини - це надзвичайно складний процес, в якому зміню­ються одночасно, системно та нерівномірно різні сфери людського бут­тя: почуття, інтелект, поведінка, свідомість. У пошуках рушійних сил, умов, специфіки, особливостей перебігу психічного розвитку дитини вчені-психологи різних часів та країн звертались до вивчення тих чи ін­ших проявів людської психіки, в результаті чого і оформились основні напрямки та концепції. Так, психоаналіз звертається переважно до ви­вчення почуттєвої сфери людини, біхевіоризм - її поведінки, когнітивна психологія - до мисленнєвої діяльності, гуманістична психологія - до особистісного зростання. Та всіх їх об'єднує ідея про те, що розвиток властивий всьому людському життю, що, окрім вродженого біологічно­го патерну росту і розвитку, кожен індивід має тенденцію до» психічного розвитку, і цей розвиток може включати в себе процеси, які розпочина­ються не з моменту народження, а в більш пізні періоди життя.

Зупинимось коротко на розгляді основних теорій психічного розвитку дитини.