Методи активного соціально-психологічного навчання

Широке розповсюдження та застосування в педагогічній та віковій психології в останні роки дістали методи активного соціально-психо­логічного навчання (АСПН), які розробила Т.С. Яценко. Ці методи за­стосовуються у вищих навчальних закладах для підготовки майбутніх спеціалістів, зокрема вчителів та психологів-практиків. Результативність такого навчання полягає в здатності суб'єкта децентрувати увагу, "бути в ситуації і над нею", в умінні оптимально розв'язувати проблеми, що ви­никають спонтанно у мінливій та неповторній ситуації.

Активне соціально-психологічне навчання в групі дає його учасникам змогу пізнати причини труднощів у спілкуванні особистісного характе­ру та зрозуміти їх психологічну зумовленість. У психокорекційному про­цесі учасник АСПН не лише збагачується специфічними знаннями про механізми власної психічної організації та її структуру на свідомому та несвідомому рівнях, а й пізнає систематизовані тенденції поведінки, які не завжди є виправданими з професійного погляду. За таких умов суб'єкт навчається самокорекції та самодіагностиці.

Зупинімося на основних методах АСПН. Провідним є метод групо­вої (спонтанної) дискусії. Саме такій дискусії створюється можливість

О

Вікова і педагогічна психологія

II. Методи вікової І педагогічної психології

 

вивчати базові психологічні захисти, логіку несвідомого та характер внутрішньої програмованості поведінки. В основу цього методу по­кладене безпосередню вербальну інтеракцію (взаємодію) між членами групи АСПН, завдяки чому навчання наповнюється змістовим мате­ріалом. Специфіка використання методу групової дискусії полягає в одночасному забезпеченні спонтанності поведінки в групі, інтеграції взаємин між її членами та глибиннопсихологічним аналізом резуль­татів. Робота групи зорієнтована на пізнання передумов виникнення особистісних проблем учасників навчання, водночас максимально за­охочується вияв безпосередніх емоційних реакцій, особистого став­лення до інших.

Додатковими методами АСПН є рольові ігри, психогімнастичні впра­ви, а для підготовки психологів-практиків — психомалюнок (проективний малюнок), психодрама.

Рольова гра характеризується соціальним спрямуванням сюжету. Специфічною особливістю її є та, що вона розгортається в дії і дає змогу учасникам гри набувати творчої самодіяльності. Окрім цього, гра прохо­дить спонтанно. Наприклад, керівник-"учень" пропонує "учням"-членам групи передати "вчителеві" записки про те, як вони його сприймають. Можна також запропонувати членам групи виступити в ролі "вчителя" вже на стадії відповідей на записки.

Методи розігрування рольових ситуацій дають можливість побачити членів групи не лише в міжособистісних стосунках, а й у процесі вико­нання певної соціальної ролі. Найпереконливішим є те, як саме суб'єкт структурує рольову ситуацію в умовах повної свободи.

Поведінка в рольовій грі дає змогу уточнити психодіагностичні при­пущення і з'ясувати, як особистісна проблема деструктує службові сто­сунки, робить їх неефективними. Завершуються ігрові методи аналізом соціально-перцептивного матеріалу з урахуванням поведінки учасників рольової гри в групі та поза нею.

Психогімнастичні вправи (психогімнастика) як один з методів АСПН сприяють глибшому та більш відкритому спілкуванню та згуртуванню групи, наприклад такі вправи, як "Представлення себе", "Перші вражен­ня один про одного", "Знойомство з групою", "Подарунки", "Аналіз вза­ємин в групі", "Яку рису я взяв би в тебе і що дав би замість неї" і т.п.

Інтерпретаційні методи

Ці методи найменше розроблені і виключно важливі. Вони об'єдну­ють різні варіанти генетичного і структурного методів.

Генетичний метод може охоплювати всі рівні розвитку від нейрон-ного до поведінкового. При цьому генетичний метод інтерпретує весь

матеріал дослідження в характеристиках розвитку, виділяючи фази, ста­дії, критичні моменти становлення психічних функцій та властивостей особистості.

Відомий український вчений С.Д. Максименко значну увагу приді­лив розробці експериментально-генетичного методу, який є найбільш адекватним розв'язанням завдань генетичного вивчення психіки в про­сторі реалізації фундаментальних ідей російського психолога Л.С. Ви-готського.

Якщо Л.С. Виготський вивчаючи психіку дитини реалізував прин­цип аналізу за одиницями, то С.Д. Максименко доповнює дослідження принципами історизму (єдності генетичної та експериментальної лінії в дослідженнях), принципом системності (цілісного розгляду психічних утворень), принципом проектування (активного моделювання, відтво­рення форм психіки в особливих умовах). Реалізація в дослідженні за­значених принципів дозволяє отримати більш адекватну картину генези психічних структур і наблизитися до розуміння механізмів розвитку в реальних "природних" умовах.

С.Д. Максименко є автором генетико-моделюючого методу, який за своєю сутністю є методом керованого формування певних вищих пси­хічних структур. Він вважає, що особистість є складною системою, що саморозвивається, тобто сама моделює і реалізує власну генезу. Гене-тико-моделюючий метод, поєднуючи чуттєвий досвід, емпіричне мис­лення з "точною фантазією" або креативністю, виокремлює в цілісній особистості змістовні одиниці, які несуть в собі цілісність і забезпечу­ють в своїй сукупності саморозвиток і функціонування. Особистість є дійсною "одиницею" існування і розвитку людської психіки, тобто пси­хіка людини особистісна. Генеза, існування, саморозвиток особистос­ті, на думку вченого, забезпечується особливою біосоціальною силою - "нуждою". "Нужда" як єдність біологічного і соціального є тим, що моделює і реалізує рух особистості та виступає вихідною одиницею -носієм особистішої природи психіки людини.

В своєму "розгортанні" нужда "зустрічається" із соціальними і біо­логічними факторами оточення людини і задає змістовні точки - одиниці тезаурусу особистості. Вони, ці одиниці, є і вузликами структури, і вод­ночас - лініями розвитку особистості.

Таким чином, аналітична складова генетико-моделюючого методу спрямована на виокремлення змістовних рухливих одиниць генези і са-момоделювання. Сам метод базується на таких принципах: аналізу за одиницями, єдності біологічного і соціального, креативності, рефлек­сивного релятивізму (фіксує принципову неможливість встановити точні виміри і фіксувати остаточно вищі унікально-творчі вияви особистості), єдності експериментальної і генетичної лінії розвитку.