Про зайнятість населення
Стаття 5. Гарантії у сфері зайнятості населення
1. Держава гарантує у сфері зайнятості:
1) вільне обрання місця застосування праці та виду діяльності, вільний вибір або зміну професії;
2) одержання заробітної плати (винагороди) відповідно до законодавства;
3) професійну орієнтацію з метою самовизначення та реалізації здатності особи до праці;
4) професійне навчання відповідно до здібностей та з урахуванням потреб ринку праці;
5) підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями;
6) безоплатне сприяння у працевлаштуванні, обранні підходящої роботи та одержанні інформації про ситуацію на ринку праці та перспективи його розвитку;
7) соціальний захист у разі настання безробіття;
8) захист від дискримінації у сфері зайнятості, необґрунтованої відмови у найманні на роботу і незаконного звільнення;
9) додаткове сприяння у працевлаштуванні окремих категорій громадян.
Стаття 15. Принципи та мета, основні напрями державної політики у сфері зайнятості населення
1. Державна політика зайнятості населення базується на принципах:
1) пріоритетності забезпечення повної, продуктивної та вільно обраної зайнятості в процесі реалізації активної соціально-економічної політики держави;
2) відповідальності держави за формування та реалізацію політики у сфері зайнятості населення;
3) забезпечення рівних можливостей населення у реалізації конституційного права на працю;
4) сприяння ефективному використанню трудового потенціалу та забезпечення соціального захисту населення від безробіття.
2. Метою державної політики у сфері зайнятості населення є:
1) забезпечення рівних можливостей особам у реалізації їх права на працю;
2) сприяння підвищенню професійного рівня працездатного населення відповідно до суспільних потреб;
3) сприяння зайнятості населення, у тому числі в сільській місцевості та на депресивних територіях;
4) забезпечення економіки кваліфікованими кадрами;
5) збалансування попиту на робочу силу (створення належної кількості робочих місць) та її пропонування (створення умов для професійного розвитку, гідних умов для праці);
6) пріоритетність забезпечення повної та продуктивної вільно обраної зайнятості;
7) забезпечення соціального захисту осіб у разі настання безробіття;
8) посилення соціального та правового захисту громадян України, які працюють за кордоном, у тому числі шляхом активізації міжнародного співробітництва, укладення міжнародних договорів, що стосуються питань захисту прав трудових мігрантів.
3. Основними напрямами державної політики у сфері зайнятості населення є:
1) створення умов для розвитку економіки та сприяння створенню нових робочих місць;
2) задоволення попиту пріоритетних галузей економіки у висококваліфікованих працівниках;
3) посилення мотивації до легальної і продуктивної праці;
4) активізація підприємницької ініціативи та самостійної зайнятості населення;
5) удосконалення системи професійного навчання з урахуванням інтересів особистості, потреб економіки та ринку праці;
6) сприяння підприємствам, установам та організаціям незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання у професійному розвитку працівників;
7) збалансування попиту і пропонування щодо обсягу та рівня кваліфікації робочої сили на ринку праці шляхом системного прогнозування потреб економіки;
8) сприяння зайнятості громадян;
9) забезпечення створення рівних можливостей для реалізації суб'єктами господарювання інфраструктурних проектів та цільових програм, що фінансуються за рахунок державних коштів;
10) координація та контроль діяльності суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні;
11) повернення безробітних до продуктивної зайнятості;
12) міжнародне співробітництво у сфері забезпечення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном;
13) взаємодія органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, роботодавців та професійних спілок з метою забезпечення повної та продуктивної вільно обраної зайнятості, зокрема здійснення заходів щодо сприяння зайнятості населення;
14) забезпечення ефективного та цільового використання коштів, спрямованих на реалізацію державної політики у сфері зайнятості населення;
15) здійснення заходів, що сприяють зайнятості громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці (частина перша статті 14
цього Закону);16) заохочення роботодавців, які зберігають діючі та створюють нові робочі місця насамперед для громадян, які недостатньо конкурентоспроможні на ринку праці (частина перша статті 14 цього Закону);
17) забезпечення співпраці центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, суб'єктів господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні, інших посередників з працевлаштування та установ соціальної, професійної і трудової реабілітації інвалідів, центрів соціальних служб для молоді;
18) захист внутрішнього ринку праці шляхом регулювання залучення до роботи іноземних працівників.
Стаття 16. Реалізація державної політики у сфері зайнятості населення
1. Держава забезпечує реалізацію політики у сфері зайнятості населення шляхом:
1) проведення податкової, кредитно-грошової, інвестиційної, бюджетної, соціальної, зовнішньоекономічної та інноваційної політики з метою розширення сфери застосування праці, забезпечення повної, продуктивної, вільно обраної зайнятості, підвищення рівня кваліфікації та конкурентоспроможності робочої сили;
2) визначення у загальнодержавних програмах економічного та соціального розвитку, програмах економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст показників розвитку ринку праці та зайнятості населення та їх оцінювання за результатами реалізації таких програм;
3) включення до системи регулювання ринку праці заходів щодо запровадження стимулювання вітчизняного виробництва до створення нових робочих місць у пріоритетних галузях економіки та сільській місцевості;
4) сприяння підвищенню конкурентоспроможності робочої сили та зайнятості населення;
5) соціального захисту громадян у разі настання безробіття;
6) сприяння самозайнятості населення шляхом стимулювання відкриття власного бізнесу, в тому числі в сільських населених пунктах та на депресивних територіях;
7) розвитку сільського аграрного туризму, кластерів народних художніх промислів;
8) створення умов для забезпечення підвищення конкурентоспроможності робочої сили та її мобільності;
9) прогнозування та оцінки впливу на ринок праці політики у сфері зайнятості;
10) ліцензування діяльності з посередництва у працевлаштуванні за кордоном.
