У 1966 р. випущено двотомник «Соціологія в СРСР», в якому узагальнювався досвід емпіричних досліджень різних сфер суспільства, а також досліджень із загальної соціологічної теорії, різноманітних проблем функціонування і розвитку соціальної сфери (праці, побуту тощо).
Водночас у Великобританії були опубліковані два томи вибраних праць радянських соціологів під назвами «Індустрія і праця в СРСР», «Місто, регіон і народонаселення». У деяких університетах були запроваджені спецкурси з прикладної соціології. Для аспірантів і студентів підготовлені перші навчальні посібники («Робоча книга соціолога», 1976; «Теорія і практика соціологічних досліджень в СРСР», 1979 та ін.).
Але марксистська ідеологія не збиралася відводити соціології належне їй місце. За розквіту адміністративно-командної системи (кінець 60-х — середина 80-х років) відбувся ще один наступ на неї.
ЦК КПРС були піддані різкій критиці книги Ю. Левади. Колектив Інституту соціологічних досліджень звинувачено у «насадженні буржуазних теоретичних концепцій і поглядів». Було перекроєно кадровий склад інституту, проти деяких соціологів робилися спроби порушити кримінальні справи.
Сприятливішими для розвитку соціології стали 80-ті роки, коли вона нарешті відновила статус самостійної науки.
У червні 1988 р. ЦК КПРС видав постанову «Про підвищення ролі марксистсько-ленінської соціології у вирішенні вузлових проблем радянського суспільства». Наприкінці 80-х років виникла принципово нова для радянської системи інституція — Всесоюзний центр вивчення громадської думки (директор Т. І. Заславська), що став безперечним лідером у масових опитуваннях. Почали відкриватися нові дослідницькі центри. Восени 1990 р. створено Інститут соціології Академії наук України. Згодом засновано Українську соціологічну асоціацію, в університетах відкрито факультети і відділення з підготовки професійних соціологів, утворено спеціалізовані ради із захисту дисертацій, виходить журнал «Соціологія: теорія, методи, маркетинг». Тож соціологія стала універсальною академічною дисципліною, основи якої тепер вивчають у всіх вузах.
Нині вітчизняна соціологія, намагаючись викристалізувати свою теоретичну базу, предмет і методи досліджень, активно інтегрується у світову соціологічну науку.
Основні напрями сучасних соціологічних досліджень стосуються:
– особливостей соціально-статусної стратифікації в умовах перехідної економіки,
– соціальних умов і механізмів формування сучасної ринкової економіки,
– факторів виникнення і механізмів подолання соціальних конфліктів у процесі трансформації суспільства,
– національних аспектів.
Активно використовуються прикладні дослідження щодо різних сфер соціально-економічного, політичного і духовного життя.
Значні результати сучасних українських соціологів напрацьовані у сферах вивчення:
– соціальних проблем, соціальної структури та професійної орієнтації молоді (С. Макеєв, В. Чорноволенко),
– впливу засобів масової інформації на самовизначення молоді (Є. Головаха, В. Осовський),
– застосування математичних методів у соціологічних дослідженнях (А. Горбачик, В. Максименко),
– історії соціології (А. Ручка, В. Танчер),
– соціології освіти, проблем вищої школи (В. Бакіров, В. Волович, О. Якуба), етносоціології (Т. Рудницька, М. Шульга), соціології підприємництва (В. Ворона, В. Пилипенко, Є. Суїменко) тощо.
Все активніше включається в методичне керівництво науково-дослідною діяльністю Соціологічна Асоціація України (САУ). З 1993 р. вона є колективним, членом Міжнародної соціологічної асоціації.
В Україні протягом останнього десятиліття XX ст. сформувалися нові соціальні групи, верстви, нові соціальні відносини. Процес соціальної диференціації супроводжувався соціальними протистояннями, суттєво вплинув на соціальне самопочуття суспільства, особливості взаємодії суб'єктів вітчизняного соціуму. Це суттєво позначилося на зростанні ролі соціології в дослідженні та управлінні суспільними процесами.
Однак, щоб соціологія посіла відповідне місце у науковому та практичному житті, потрібні час і подолання соціально-економічних труднощів, які на початку XXI ст. переживає українська держава. Низку різноманітних теоретичних, методологічних, організаційних проблем висуває гуманізація освіти. Необхідне справді наукове застосування соціології у різних галузях суспільного життя, очищене від намагань маніпулювати громадською думкою під прикриттям так званих «соціологічних досліджень». Цьому мала б сприяти реалізація Указу Президента України від 25 квітня 2001 р. «Про розвиток соціологічної науки в Україні», з яким передбачено започаткування державних наукових програм у галузі соціології, створення банку соціологічних даних, розвиток соціологічних і соціально-психологічних служб на підприємствах, установах, навчальних закладах, поширення соціологічних знань серед населення.
Література:
1. Горський В.С. Історія української філософії: Курс лекцій. – К.: Наук. Думка, 1996.
2. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології від античності до початку ХХ ст.: Навч. посіб. – К.: Либідь, 1993.
3. Історія філософії України: Хрестоматія: Навч. посіб. / Упоряд.: М.Ф.Тарасенко, М.Ю.Русин, А.К.Бичко та ін. – К.: Либідь, 1993.
4. Кухта Б.Л. З історії української політичної думки: Навч. посібник. – К.: Генеза, 1994.
5. Піча В.М., Черниш Н.Й., Кондратик Л.Й. З історії української соціологічної думки: Матеріали до лекцій з курсу „Соціологія”. – Л., 1995.
6. Попович М. Нарис історії культури України. – К.: АртЕк, 1999.
7. Сірий Є.В.Соціологія: загальна теорія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії: Навч. посібник. – К.: Атака, 2004.
8. Соціологічна думка в Україні: Навч. посіб.– К.: Заповіт, 1996.
9. Соціологія: Підручник для студентів вищих навч. закладів / За ред. В.Г.Городяненка. – К.: Видав. центр „Академія”, 2002.
10. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003.
