Порівняльна психологія та зоопсихологія: спільне та відмінне у предметі

МАУГ

О. А. Туриніна, А. 3. Сердюк

ПОРІВНЯЛЬНА ПСИХОЛОПЯ

Навчалъний посібник

Київ 2005

ББК 88.2я73 Т87

Рецензента: Л. М. Карамушка, д-р психол. наук, проф. М. М. Філіппов, д-р біол. наук, проф.

Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академй управління персоналом (протокол № 9 від 17.06.03)

Туриніна О. Л.

Т87 Порівняльна психологія: Навч. посіб. / О. Л. Туриніна,

Л. 3. Сердюк — К.: МАУП, 2005. — 228 с: іл. — Бібліогр. в кінці розд. ISBN 966-608-496-1

У посібнику викладено основи нормативного курсу порівняльної психологи, розкрито загальні положения стосовно виникнення психічного відображення, розвитку психіки у філогенезі та онтогенезі, а також передісторії зародження людської свідомості. Розглядаються проблеми співвідношення біологічних та соціальних детермінант у поведінці. По-даний блок практичних процедур у кінці кожного розділу сприятиме активному і свідомому засвоєнню навчальної інформації.

Для студентів вищих навчальних закладів, які вивчають курс по-рівняльної психології.

ББК 88.2я73

ПЕРЕДМОВА

Психологічна наука і практика нині стають важливим ресурсом забезпечення гуманістичної спрямованості в розвитку кожної людини, всього суспільства. Формування сучасного по-гляду на людину виходить з того, що кожний з нас живе в тісній взаємодії з природою, а світ тварин не є ізольованим від спільно-ти людей і тому розглядаеться як вагома складова нашого життя.

У зв’язку з цим доречно згадати слова відомого гуманіста-письменника Антуана де Сент-Екзюпері про нашу відповідаль-ність за тих, кого ми приручили.

Психологія і психіка тварин не є тотожними психіці і психологи людини, але для глибшого розуміння психологи людини професійному психологу необхідно добре знати особливості ви-никнення і розвитку психіки взагалі та специфічні особли-вості психологи тварин зокрема, адже порівняння психологи та поведінки тварин з психологією та поведінкою людини дае ґрунтовніші знания про розвиток психіки у філо- та онтогенезі. Саме цій психолого-екологічній проблемі й присвячений цей навчальний посібник.

Вивчення положень порівняльної психології сприятиме підви-щенню компетентності практикуючих психологів, допоможе знаходити адекватні шляхи розв'язання проблем, що виника-ють у роботі з клієнтами. Опанування порівняльної психологи сприятиме також вихованню у студентів позитивних мораль-них якостей сучасної людини, яка мае жити у гармони з ото-чуючою природою.

Сподіваємося, що засвоення курсу порівняльної психологи за допомогою цього видання поряд із опануванням інших спе-ціальних дисциплін буде передумовою якісної професійної підго-товки майбутніх практичних психологів.

НАУМ КОЛОМШСЬКИЙ,

доктор психологічних наук,

професор

ВСТУП

Психіка людини та тварин вивчаеться за достатньо само-стійними, історично сформованими напрямами. Це є порівняльна психологія, зоопсихологія, біхевіоризм, фізіологія вищої нерво-вої діяльності, гештальтпсихологія, етологія і генетика поведі-нки, нейробіологія, нейронауки.

Порівняльна психологія — напрямок досліджень, у яких зіставляються особливості психіки людини та тварин на різних еволюційних ступенях розвитку. У науковій літературі порів-няльно-психологічними називаються дослідження здібностей людини і тварин до навчання та розумової діяльності, що про-водяться в лабораторних умовах.

Подібні завдання мае і зоопсихологія, яка вивчає прояв, закономірності й еволюцію психічного відображення у тварин різного рівня розвитку. Предметом досліджень зоопсихологів є поведінка і розвиток (філо- та онтогенез) психічних процесів у тварин, а також передумови і передісторія людської свідомості. Великий фактичний матеріал, накопичений зоопсихологією, викладений у підручнику К. Е. Фабрі (1976), а також у працях його учнів (Дерягіна, 1986; Мешкова, Федорович, 1996).

Біхевіоризм — напрямок американської експериментальної психології, заснований Дж. Уотсоном. Відповідно до його ради-кальної концепції вся поведінка тварин (і людини) вводиться до комплексу секреторных і м'язових реакцій організму на зов-нішні стимули (концепція “стимул-реакція”).

Біхевіоризм не займається аналізом процесів, що відбува-ються в мозку, а наголошує на найточнішій реєстрації поведін-ки та її кількісному аналізі. “Навчання”, “інтелект”, “уявлен-ня” — ці поняття біхевіоризм принципово ігнорує.

Фізіологія вищої нервової діяльності (ВНД) — заснований I. П. Павловим на початку XX століття науковий напрямок, пов’язаний з об'єктивним вивченням фізіологічних основ пси-хіки (у тому числі і людини) методом умовних рефлексів. Зго-дом зміст цього поняття зазнав істотних змін.

Нині предметом фізіології ВНД вважається експерименталь-не дослідження закономірностей і нейрофізіологічних механіз-мів поведінки, процесів навчання і пам’яті.

Дослідження фізіології ВНД людини та тварин реалізують-ся, як правило, на основі комплексного підходу — використан-ня нейрофізіологічних, нейрохімічних і молекулярно-біологіч-них методів.

Психофізіологія — галузь психології, яка є спорідненою з ВНД. Бона орієнтована на встановлення кореляцій між психіч-ними явищами або станами та фізіологічними процесами (вегетативными і руховими реакціями), котрі реєструються за до-помогою об’єктивних методів.

Психофізіологія — напрямок, що досліджує переважно лю-дину, оскільки тільки вона може висловити свої суб’єктивні переживания і психічний стан. Мета, методи дослідження і по-нятійний апарат психофізіології у цілому той самий, що і у фізіології вищої нервової діяльності. Незважаючи на те, що термін мае вужче значения, існує помилкова тенденція вжива-ти його замість терміна “вища нервова діяльність”.

Етологія — наука про поведінку особини в природному для неї середовищі. Вона сформувалася в 30-ті роки XX століття на базі зоології та еволюційної теорії.

її засновники — австрійський дослідник Конрад Лоренц (1903— 1989) і голландець Ніколас Тінберген (1907-1988), який усе життя пропрацював у Великобританії. Етологія розвивала-ся в тісному контакті з фізіологією, популяційною генетикою, генетикою поведінки та ін. Ця наука виникла як напрямок, пов’язаний переважно з вивченням “уроджених” дій, та піз-ніше перетворилася в цілісну концепцію, що містить аналіз по-ведінки в онто- і філогенезі, вивчення механізмів поведінки та її пристосувального значения.

Гештальтпсихологія — напрямок, що виник у 20-ті роки минулого століття у Німеччині і, подібно біхевіоризму, нама-гався протистояти методу інтроспекції.

Первинними елементами психічної діяльності гештальтпси-хологія вважала не окремі відчуття, а цілісні образи — геш-талъти, що характеризуютъся константністю і стійкістю.

В основі цього напрямку була теза про значения цілісного сприйняття зорового образу в структурі психічної діяльності, про роль оперування цілісними зоровими образами. На відміну від розглянутих вище напрямків саме гештальтпсихологія в період свого виникнення була безпосередньо пов’язана з розроб-кою проблеми мислення, і саме завдяки їй відбувся рішучий злам в експериментальному вивченні інтелекту тварин. Один з найвідоміших гештальтпсихологів — Вольфганг Келер (1925) — першим довів наявність елементів мислення (“інсайту”) у тва-рин.

Генетика поведінки. Цей напрям, в основі якого є феномен успадкування особливостей поведінки тварин та людини, та-кож інтуїтивно зрозумілий багатьом учении досить давно. Його перші представники спочатку займалися аналізом генетичних механізмів поведінки і, зокрема, когнітивних здібностей тварин і людини.

Генетика поведінки, або, як її іноді називають, “генетика мозку” — напрямок нейробіології, що досліджує фізіологічні основи процесів поведінки генетичними методами. Внесок гене-тики поведінки в розуміння складних форм поведінки тварин базуеться на використанні генетичних моделей тих чи інших когнітивних процесів.

Часом вживають іншу назву — нейробіологія, яка поєднує широкий комплекс наук (її межі встановити ще важко), налаш-тованих на розкриття загальнобіологічних закономірностей по-ведінки людини і тварин. Нарешті, існує термін нейронауки — наслідок інтеграції результатів, отриманих у суміжних галузях знань про мозок і поведінку.

Розділи 1-8 написані Л. 3. Сердюк, розділ 9, а також практи-куми до всіх розділів та глосарій (словник) — О. Л. Туриніною.

Розділ 1. ПРЕДМЕТ I ЗАВДАННЯ

ПОРІВНЯЛЬНОЇ ПСИХОЛОПЇ

Порівняльна психологія та зоопсихологія: спільне та відмінне у предметі

Серед великих загадок природи, до пізнання яких з найдав-ніших часів прагнув людський розум, психіка людини і, особливо, тварин посідає одне з перших місць. “Душевые життя”, психічні якості та поведінка тварин входили як істотні складов! до фольклору, релігійних уявлень і світогляду людства на всіх етапах його розвитку. Багато уваги цим питаниям, особливо співвідношенню психіки тварин та людини, приділяли ан-тичні мислителі при створенні своїх філософських концепцій.

У наш час вивченням психіки тварин займається спеціаль-на наука — зоопсихологія. Перш ніж розглянути предмет і зав-дання зоопсихології, необхідно уточнити, що ми розуміємо під психікою, поведінкою і психічною діяльністю тварин.

Психіка тварин невіддільна від їхньої поведінки, під якою розуміється вся сукупність проявів зовнішньої, переважно ру-хової, активності, спрямованої на встановлення життєво необхі-дних зв'язків організму тварин із навколишнім середовищем.

Таким чином, справедливо вважати психіку тварин формою відображення, яка дозволяє живому організму адекватно орга-нізовувати свою активність щодо компонентів навколишнього середовища.

Отже, об'єктом зоопсихологічних досліджень є психічна ді-яльність тварин. Предметом цієї науки є прояви, закономір-

ності й еволюція психічного відображення на рівні тварини, походження і розвиток в онто- і філогенезі психічних процесів у тварин, а також передумови і передісторія людської свідо-мості. Тобто зоопсихолог вивчає еволюцію психіки тварин, по-чинаючи з її зародкових форм до найвищих проявів, що стано-вили основу зародження людської психіки.

Таким чином, компетенція зоопсихолога перебувае в межах двох граней, що є одночасно основними віхами еволюції пси-хіки взагалі. Нижня грань знаменуе початок психічного воображения, вихідну ступінь його розвитку, верхня — зміну пси-хіки від тваринної до людської. Нижня грань означав проблему якісної розбіжності відображення в рослин і тварин, верхня — у тварин і людей. У першому випадку доводиться вирі-шувати питания походження психіки з елементарної форми відображення, у другому — зародження людської психіки з елементарної психіки тварин.

Ґрунтовна розробка проблеми зародження і розвитку психіки була здійснена в дослідженнях відомого психолога О. М. Леонтьева [2], який вважав, що матерія на допсихічному рівні свого розвитку характеризуеться у функциональному існуванні “простою подразливістю", тобто здатністю відповідати вибірково і специфічно на життєво значущі впливи середовища щодо потреб обміну речовин. Через зміни в процесі еволюції на зразок взаємодії організмів із середовищем виникає якісно нова форма подразливості — чутливість (тобто здатність до відчуття — елементарне психічне явище). Іншими словами, психіка почи-нається там, де з'являється якісно своєрідна вища форма подраз-ливості — власне чутливість.

Отже, поле діяльності зоопсихолога починаеться на стику доп-сихічного і психічного відображення, на рівні перших проявів чутливості, здатності до відчуття в нижчих представників тварин-ного світу. Визначаючи "верхню грань" зоопсихологічних дослід-жень, важливо підкреслити, що правильний шлях до вивчення цієї проблеми відкривається лише при врахуванні як загальних із тваринами еволюційних коренів психічної діяльності тварин і лю-дини, так і якісних перебудов, що піднесли цю діяльність на зов-сім новий рівень розвитку.

Порівняно з психікою тварин людська психіка є якісно ін-шою категорією, хоча генетично вона й пов'язана з психікою

тварин. У поведінці людини також відіграють певну роль біо-логічні, властиві й для тварин, чинники, але сутність людської поведінки визначається глибокими якісними відмінностями між людиною і тваринами. Ці відмінності обумовлені суспільно-тру-довою діяльністю і членороздільною мовою, які цілком відсутні у тварин.

Видатний учений, основоположник радянської зоопсихології В. О. Вагнер ще понад 50 років тому всебічно проаналізував взаємини біологічних і соціальних чинників у житті людини. Вагнер не заперечував наявності спільних елементів у психіці людини і тварин, але відзначав як найважливіше завдання не-обхідність виявлення й врахування якісних відмінностей між людиною і тваринами. Виступаючи проти спрощеності в тлума-ченні поведінки, Вагнер водночас вів не менш рішучу боротьбу з антропоморфізмом у зоопсихології. Антропоморфізм полягає в судженні про психічні явища у тварин за аналогією з такими в людини, в уявленні про наявність у тварин психічних влас-тивостей і здібностей, притаманних лише людині.

Кажучи про предмет зоопсихологи та межі діяльності зоопсихолога, Вагнер вважав зоопсихологію лише частиною по-рівняльної психології, а психологію людини ЇЇ другою скла-довою.

Отже, порівняльна психологія — це наука про закономір-ності походження і розвитку психіки тварин і людини, про за-гальне і відмінне в їхній психічній діяльності. Таким чином, предмет порівняльної психологи, виходячи за межі зоопсихоло-гічних досліджень, включає як обов'язковий компонент порів-няльне (стосовно тварин) вивчення психічної діяльності людини. Тому порівняльно-психологічний аналіз будується на даних зоопсихологи та психологи людини і спрямований на виявлення в онто- і філогенезі як подібних психічних компонентів, що свідчать про спільність походження психічних процесів тварин і людини та якісних відмінностей людської психіки. Саме в цьому й полягае основне завдання порівняльної психологи.