Соціологічна думка від свого зародження постійно намагалася пізнати, осмислити сутність, основні засади функціонування, найхарактерніші особливості суспільства як соціального феномену. Так, античні філософи, зокрема Арістотель, Платон, ототожнювали суспільство з державою. У середньовіччі поширеною була думка про те, що суспільство виникло внаслідок домовленості людини з Богом; у нові часи побутувала ідея суспільного договору між людьми, внаслідок якого постало суспільство, хоча деякі філософи (Д. Дідро) вважали, що життя людей завжди було суспільним.
Якісно нове розуміння категорії «суспільство» запропонувала соціологія в середині XIX — на початку XX ст. Так, О. Конт і Г. Спенсер вважали його динамічним утворенням, що, як і кожний живий організм, перебуває у постійному розвитку, виявляючи здатність до саморегулювання. Е. Дюркгейм розглядав суспільство як надіндивідуальну реальність, що заснована на колективних уявленнях. Різні аспекти суспільства як соціологічного феномену є предметом багатьох сучасних досліджень.
Ф. Тьонніс. Він намагався побудувати соціологію як аналітичну дисципліну, що, на його думку, повинна сприяти дослідженню найбільш загальних рис соціального процесу, різних форм соціального існування, а також виробляти систему загальних понять і типів, необхідних для опису і розуміння конкретних явищ. Цій меті, за термінологією Тьонніса, служила "чиста", чи загальна (теоретична) соціологія. Свої ідеї Тьонніс обґрунтував у відомій роботі "Спільність і суспільство" (1887 р.). Усі соціальні явища він розглядає як вольові стосунки, а саму волю поділяє на два типи органічну (інстинктивну) волю і розумову волю. Залежно від характеру волі він розмежовує два типи суспільних стосунків: інтимні між індивідуальні стосунки відповідають спільності, а все зовнішнє, соціальне відноситься до суспільства, де діє принцип "кожний за себе" і між людьми існує напруженість. У спільності панує інстинкт та почуття; у суспільстві — розсудливий розум та абстракція.
За задумом Парето, його соціологічна система мала класти кінець метафізичним і спекулятивним міркуванням про суспільство, обіймав домінують у соціально-політичній думки в XIX ст. Основна ідея, яка надихала Парето, зводилася до того, щоб розробити такі принципи побудови соціологічного знання, які б його достовірність, надійність і обгрунтованість. Підтримуючи загалом концепцію громадської науки, розроблену основоположниками позитивізму — Контом, Миллем і Спенсером, Парето справедливо критикував за непослідовність у проведенні принципу емпіричну обгрунтованості знання.
Залежно від погляду на суспільство як фундаментальну категорію соціології формувалися відповідні теорії суспільства, у розвитку яких простежується три періоди:
1. Кінець XVIII — початок XX ст. Соціологія функціонувала як сукупність поглядів щодо промислового суспільства. Всі тодішні теорії виходили з того, що суспільство, яке зароджується, має індустріальний характер, а економічна система визначає тип суспільства, задає принцип суспільного порядку.
2. 20-ті — кінець 60-х років XX ст. Учення цього періоду зосереджувалися на фіксації нових специфічних рис, явищ, зумовлених переходом до стадії організованого капіталізму, передусім в економічній сфері. Суспільство вони тлумачили як державно-монополістичний (з точки зору форми власності), організований (з огляду на соціальні та економічні процеси), зрілий, розвинутий капіталізм як менеджеріальне суспільство (враховуючи домінуючу професію у всіх галузях), як суспільство масової культури.
3. 70—90-ті роки XX ст. На цьому етапі виникають «концепції інформаційного суспільства» (теорії Д. Белла, Р. Дарендофа, О. Тоффлера, Ф. Ферроратті та ін.), які фіксують трансформації в економічній системі, структурі формальної та неформальної влади, інформаційній сфері. Вони розглядають інформаційне суспільство як особливу стадію історичного та соціально-економічного розвитку людства.
Сутність суспільства як соціального феномену
Суспільство є високоабстрактною категорією, витвореною на перетині соціальної філософії, соціології, історії та інших наук, надзвичайно складним соціальним феноменом, що зумовило різні тлумачення його.
Суспільство — сукупність усіх засобів взаємодії та форм об'єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності та соціальні норми, характеризуються соціокультурною ідентичністю її членів.
Цей термін вживається і на позначення конкретного виду суспільства з його історичними, економічними, культурними особливостями (наприклад, українське суспільство).
До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать: —
спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою; —
цілісність і сталість (єдине ціле); —
здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків; —
певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв'язків між людьми; —
автономність та самодостатність, самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток.
