Концепція Юнга. Швейцарським психологом К.Г. Юнгом (1875 - 1961) була заснована аналітична психологія. З позиції власної аналітичної теорії особистості він розглядав процес психічного розвитку індивіда як асиміляцію (ототожнення) свідомістю змісту особистого і колективного несвідомого. За Юнгом, центром психіки є архетип Самості (від грецкого - початковий образ, ідея). Поняття самість у Юнга вживається як архетип колективного несвідомого. За Юнгом, розвиток особистості у процесі її індивідуалізації йде від свідомості до особистого несвідомого, а від нього до колективного несвідомого, центром якого є самість. Юнг зазначає, що в міфах, казках, сновидіннях символами Самості часто виступають мудрий дідусь, хрест, коло, квадрат та інші символи Цілісності. За Юнгом, Самість неможливо виявити емпірично (емпіричне знання - знання, яке відображає дійсність з боку її зовнішніх зв'язків і відношень). Він використовує це поняття для обгрунтування самореалізації індивіда. Самореалізація, на думку Юнга, відбувається шляхом занурення у глибини колективного несвідомого. Кінцевою метою індивідуального розвитку є досягнення особистістої неповторності. Згідно з Юнгом, людська психіка поєднує в собі різноманітні архетипи.Концепція АдлераУ результаті створення концепції про вроджену неповноцінність органів і інтерпретації невротичних симптомів як зверхкомпенсації Адлер почав розвивати свої власні наукові ідеї, додаючи інше значення біологічному фундаментові неврозів. Поступово це все більше відділяло Адлера від психоаналізу Фрейда, поки не відбувся остаточний розрив. Коли 1908 р. на зборах Віденської психоаналітичної спілки Адлер прочитав доповідь, яка називалася «Садизм і невроз» (пізніше вона була надрукована у журналі Fortschritte der Medizin під назвою «Агресивний потяг у житті й у неврозі»), у якому він пропагував існування потягу до агресії. Адлер уже тоді висловлювався проти теорії лібідо і сексуальної етіології неврозів.Концепція Фрейда
Фрейд вважав, що психіка складається з трьох шарів - свідомого («Над-Я»), предсознательного («Я») і несвідомого («Воно»), в яких і розташовуються основні структури особистості. При цьому зміст несвідомого на думку Фрейда не є усвідомлення практично ні за яких умов. Зміст предсознательного шару може бути усвідомлено людиною, хоча це і вимагає від нього значних зусиль. У несвідомому шарі розташовується одна з структур особистості - «Воно», яка фактично є енергетичною основою особистості. «Воно» - несвідоме (глибинні інстинктивні, в основному сексуальні та агресивні спонукання), грає головну роль, що визначає поведінку і стан людини. У «Воно» містяться уроджені несвідомі інстинкти, які прагнуть до свого задоволення, до розрядки і таким чином детермінують діяльність суб'єкта. Фрейд вважав, що існує два основних вроджених несвідомих інстинкту - інстинкт життя та інстинкт смерті, які знаходяться в антагоністичних відносинах між собою створюючи основу для фундаментального, біологічного внутрішнього конфлікту. Неусвідомленість цього конфлікту пов'язана не тільки з тим, що боротьба між інстинктами як правило відбувається з несвідомому шарі, але і з тим, що поведінка людини викликається як правило одночасною дією обох цих сил.
З точки зору Фрейда інстинкти є каналами, по яких проходить енергія, яка формує нашу діяльність. Лібідо (див. додаток), про який так багато писав і сам Фрейд та його учні і є тією специфічною енергією, яка пов'язана з інстинктом життя. Для енергії, пов'язаної з інстинктом смерті і агресії Фрейд не дав власного імені, але постійно говорив про її існування. Він також вважав, що зміст несвідомого постійно розширюється, тому що ті прагнення та бажання, які людина не змогла з тих чи інших причин реалізувати в своїй діяльності витісняються їм у несвідоме, наповнюючи його зміст.
Концепція ФроммаДинамічна концепція характеруТут Фромм пропонує нам насамперед розібратися з традиційною плутаниною, що зустрічається навколо розходжень між динамічною і біхевіористичною концепціями характеру.«Для біхевіористськи орієнтованих психологів риси характеру були і залишаються синонімом типів поводження. З цього погляду характер визначається як «тип поводження, характерний для даного індивіда», у той час, як інші автори підкреслювали вольового і динамічноскладового характеру. Такі риси поводження як сміливість і скнарість визначаються Фроммом неоднозначно. «Офіцер у бої буде поводитися по-різному, у залежності від того, чи визначається його сміливість вірністю ідеї перемоги або власною амбіцією». «Людина може бути ощадливою у зв'язку з тим, що його грошові обставини роблять це необхідним; але він може бути скупим у силу свого скупогопіонерів нового погляду, позначив психоаналіз як «вивчення міжособистісних відносин».Ця теорія багато в чому схожа на фрейдівську, «виходить з допущення, що риси характеру лежать в основі поводження і можуть бути виведені з нього і що вони утворять спонукальні сили, що, які б вони не були великі, можуть зовсім не усвідомлюватися людиною. Вона випливає з Фрейда й у тім, що приймає ще одне допущення, а саме що визначальної в характері є не якась одна конкретна риса, але цілісна структура характеру, що визначає його окремі риси. Усю сукупність рис характеру варто розглядати як синдром, що є наслідком особливої організації, або, як я це називаю, орієнтації характеру». «Риси характеру визначаються базисною орієнтацією характеру або є результатом змішання основних, головних рис характеру з ознаками темпераменту. Однак значна частина інших рис, що традиційно вважаються рисами характеру, насправді виявляються не рисами характеру, у нашім змісті, а відносяться винятково до області темпераменту або є просто ознаками, властивостями поводження».
