Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


ѕроанал≥зуйте основн≥ етапи закр≥паченн€ украњнського сел€нства у ’V≤-’V≤≤≤ ст




 

” 1497 р. при правл≥нн≥ ≤вана III. був прийн€тий новий зв≥д закон≥в –ос≥йськоњ держави - —удебник ≤вана III. ¬≥н в≥дбивав посиленн€ рол≥ центральноњ влади в держав≥. «апроваджувалос€ обмеженн€ права переходу сел€н в≥д одного феодала до ≥ншого (за тиждень до ёр≥Ївого дн€ ≥ прот€гом тижн€ п≥сл€ нього сел€нин, виконавши своњ зобов'€занн€ перед паном, м≥г в≥д нього п≥ти). ÷е стало першим кроком до встановленн€ кр≥посного права в крањн≥. ” 1550 р. за правл≥нн€ ≤вана 4(≤вана „етвертого) був прийн€тий новий зв≥д закон≥в - —удебник ≤вана 4. ¬з€вши за основи —удебник ≤вана III, упор€дники внесли зм≥ни, пов'€зан≥ з посиленн€м центральноњ влади. ” ньому п≥дтверджувалос€ право переходу сел€н т≥льки в ёр'Їв день (назва в≥д церковного св€та 26 листопада) ≥ була зб≥льшена плата за "прожите", що ще б≥льше ускладнювало перех≥д. ‘еодал тепер в≥дпов≥дав за злочини сел€н, що посилювало њх особисту залежн≥сть в≥д пана. ” 1581 р. вперше були введен≥ "«апов≥дн≥ л≥та" - роки, в €к≥ заборон€вс€ перех≥д нав≥ть у ёр≥њв день. ” 80-90 р.р. 16 ст. все населенн€ було включено в спец≥альн≥ книги, ≥ з'€вилас€ можлив≥сть встановлювати, кому з феодал≥в належить сел€нин. “од≥ ж було видано указ про заборону переход≥в сел€н, що означало встановленн€ кр≥посного права. ” 1597 р. був прийн€тий указ про розшук вт≥кач≥в. —ел€ни, €к≥ втекли повинн≥ були повертатис€ колишньому власников≥. Ѕув встановлений терм≥н розшуку - 5 рок≥в. ” 1607 р. при правл≥нн≥ ¬асил€ Ўуйського терм≥н розшуку вт≥кача встановлювавс€ в 15 рок≥в. ” 1597 р. кабальн≥ холопи (люди, що потрапили в рабство за борги), позбавл€лис€ права стати в≥льними п≥сл€ виплати боргу ≥ закр≥плювалис€ за своњми власниками-кредиторами. ƒобров≥льн≥ холопи (люди, що служили за в≥льним наймом) перетворювалис€ п≥сл€ п≥вроку роботи в повних холоп≥в. ≤ кабальн≥, ≥ в≥льн≥ холопи ставали в≥льними т≥льки п≥сл€ смерт≥ господар€. ƒержава повинна була забезпечити розшук ≥ поверненн€ вт≥кач≥в холоп≥в до њх власник≥в. ” 1649 р. був скликаний «емський собор, €кий завершивс€ прийн€тт€м Ђ—оборное уложениеї цар€ ќлекс≥€ ћихайловича. Ќайважлив≥шим розд≥лом була глава "—уд про сел€н": вводивс€ безстроковий розшук вт≥кач≥в ≥ вивезених сел€н, заборон€лис€ сел€нськ≥ переходи в≥д одного власника до ≥ншого. ÷е означало юридичне оформленн€ системи кр≥посного права. ” розд≥л≥ "ѕро посадських людей" говорилос€ про зм≥ну в житт≥ м≥ста. Ѕули л≥кв≥дован≥ "б≥л≥" слободи, њх населенн€ включалос€ в посад. ¬се м≥ське населенн€ повинно було нести т€гло на государ€. ѕ≥д страхом смертноњ кари заборон€лис€ переходи з одного посада в другий ≥ нав≥ть одруженн€ на ж≥нц≥ з ≥ншого посада, тобто населенн€ посада закр≥плювалос€ за певним м≥стом. √ород€ни отримували монопольне право торг≥вл≥ в м≥стах. —ел€ни не мали права тримати лавки в м≥стах, а могли торгувати т≥льки з воз≥в ≥ в торгових р€дах.
ќброк - примусовий натуральний або грошовий зб≥р з сел€н, що ст€гувалас€ пом≥щиком або державою.
ѕанщина - примусова прац€ на пом≥щицькоњ земл≥.
“аким чином, нами було простежено шл€х юридичного закр≥пленн€ сел€н до земл≥ в≥д самих перших акт≥в до останнього ≥ найважлив≥шого. ѕ–оцес закрыпаченн€ укр сел€нства був глобально-≥сторичним ≥ неминучим.

 

 

ѕо€сн≥ть €к≥ риси були притаманн≥ культурному розвитку ”крањни в середин≥ ’≤V Ц середина ’V≤≤ ст. та в €ких умовах в≥дбувалос€ становленн€ гуман≥стичноњ культури в умовах литовсько-польського пануванн€.

 

«вичайно, зах≥дноЇвропейськ≥ культурн≥ впливи в литовсько- польську добу б≥льше зач≥пали зах≥дноукрањнський рег≥он. “ут в останн≥й чверт≥ XVI ст. склались два €скраво виражен≥ культурн≥ центри - м≥ста ќстрог ≥ Ћьв≥в. ¬они були попереду в культурному поступ≥ ”крањни. ¬ ќстроз≥, €к писав сучасник, Ђправослав≥Ї наше почало с€€ти, мов сонце, буд≥внич≥ церкви божоњ почали показуватис€, книги друкован≥ почали множитис€ї.

« ќстрогом звТ€зана д≥€льн≥сть великого украњнського патр≥ота, активного захисника православТ€, кињвського воЇводи ¬асил€  ост€нтиновича ќстрозького (1526-13.02.1608). ¬≥н вживав ≥мТ€  ост€нтин, мабуть, на знак пошани до свого батька, славетного полководц€  ост€нтина ≤вановича ќстрозького - великого гетьмана литовського, переможц€ московських в≥йськ п≥д ќршею (1514), мецената  иЇво- ѕечерськоњ лаври. ѕанег≥ристи пр€мо писали, що ≥мТ€  ост€нтин мало також засв≥дчити нам≥р украњнського кн€з€ бути оп≥куном, оборонцем ≥ охоронцем ≥нтерес≥в христи€нськоњ церкви, €ку колись утверджував ≥мператор  онстантан ¬еликий, ≥ працювати дл€ поширенн€ христи€нського вченн€ через писемн≥сть та осв≥ту - под≥бно до  он- стантина- ирила ‘≥лософа.

 н€зь  ост€нтин-¬асиль ќстрозький був найвпливов≥шим з- пом≥ж тогочасних украњнських магнат≥в, загальновизнаним Ђначальником у православТњї, меценатом, культурним д≥€чем. ѕольський король —тефан Ѕатор≥й прилюдно назвав його Ђверховним охоронцем ≥ захисником православноњ церкви в «ах≥дн≥й –ус≥ї. ќстрозький був прихильником культурно-рел≥г≥йноњ автоном≥њ украњнського ≥ б≥лоруського народ≥в, протегував р≥зноман≥тн≥ православн≥ ≥нституц≥њ, медичн≥ та осв≥тн≥ заклади. ¬≥н заснував у м≥ст≥ ќстроз≥, що належало йому, гурток письменник≥в, школи в “уров≥ (1572), ¬олодимир≥-¬олинському (1577), школу та друкарню в ќстроз≥ (1576).

¬ ќстрозьк≥й словТ€но-греко-латинськ≥й школ≥ вищого типу з≥брались кращ≥ науков≥ сили ”крањни. ¬ н≥й викладалис€ так зван≥ Ђс≥м в≥льних мистецтвї: граматика, риторика, д≥алектика, арифметика, геометр≥€, музика, астроном≥€. —ама школа була живим запереченн€м запевнень противник≥в украњнства, що н≥бито на основ≥ церковно-словТ€нщини ≥ сх≥дноњ традиц≥њ немислим≥ н≥€ка наука ≥ взагал≥ осв≥та. —учасники називали њњ Ђтримовним л≥цеЇмї чи Ђтримовною г≥мназ≥Їюї, бо навчанн€ велос€ трьома мовами: грецькою, латинською та украњнською (словТ€нською), а ще Ђгреко-словТ€нською јкадем≥Їюї. ¬она вважаЇтьс€ першою науковою установою ”крањни, першим украњнським навчальним закладом Ївропейського типу. ÷е було ви€вом зах≥дноњ ор≥Їнтац≥њ, незвичайноњ дл€ сх≥дного христи€нства. ѕрот€гом 60 рок≥в (1576-1636) в школ≥ навчалос€ 500 ос≥б.

—кладовими частинами ќстрозького осв≥тнього осередку, поруч з≥ школою, стали гурток вчених-богослов≥в та ф≥лолог≥в ≥ при ньому друкарн€. Ќайвизначн≥шим представником ќстрозького л≥тературно-наукового гуртка, першим ректором школи був √ерасим ƒанилович —морицький (?Ч1594), син в≥домого своЇю л≥тературно-книжною працею д€ка-переписувача книг ƒанила з≥ —мотрича. √.—мотрицького запросив до ќстрога дл€ п≥дготовки до друку Ѕ≥бл≥њ  .ќстрозький.

¬ихованцем ќстрозькоњ школи, сином √ерасима був ћелет≥й (св≥тське ≥мТ€ ћаксим) —мотрицький (1577-27.12.1633). Ќародивс€ ћелет≥й у под≥льському сел≥ —мотрич (нин≥ смт. ƒунаЇвецького району ’мельницькоњ област≥), в спадковому маЇтку батька. «годом родина перењхала на ¬олинь, до ќстрога. …ого вчител€ми були батько, а також один з найосв≥чен≥ших орган≥затор≥в навчанн€ в ќстрозьк≥й школ≥, випускник ѕадуанського ун≥верситету в ≤тал≥њ грек  ирило Ћукар≥с (народивс€ 1572 р.), €кий п≥сл€ смерт≥ √ерасима став ректором, а згодом, в 1601 р. - патр≥архом ќлександр≥йським, а в 1621 р. -  онстантинопольським (пов≥шений турками 27 липн€ 1638 р.).

Ѕаркулаб≥вський л≥топис (к≥нець XVI ст.) св≥дчить, що ¬. .ќстрозький послав ћ.—мотрицького у ¬≥денську академ≥ю дл€ освоЇнн€ ф≥лософських наук. „ерез дек≥лька рок≥в в≥н продовжуЇ осв≥ту в Ћейпц≥гському, Ќюрнберзькому, ¬≥ттенберзькому ун≥верситетах ≥ стаЇ одним з найосв≥чен≥ших людей ”крањни.

–озкв≥т д≥€льност≥ ћ.—мотрицького припадаЇ на першу чверть XVII ст. ¬≥н був всеб≥чно обдарованою людиною: педагог, перекладач, письменник-полем≥ст, церковно-пол≥тичний д≥€ч. јле найб≥льше прославивс€ ћ.—мотрицький €к автор Їдиного на той час пос≥бника з мови - Ђ√рамматика словенски€...ї, виданого у 1619 р. друкарнею ¬≥денського братства в м. ™вТю (тепер ¬ев≥с, Ћитва). …ого по€ва т≥сно повТ€зана з культурно-нац≥ональним рухом на украњнських та б≥лоруських земл€х к≥нц€ XVI - початку XVII ст. ¬ основ≥ цього руху було збереженн€ культурних традиц≥й, зокрема церковнословТ€нськоњ мови €к мови осв≥ти, науки, л≥тератури.

«апеклий Їзуњт ѕетро —карга (1536-1612) писав: Ђ™ т≥льки дв≥ мови - грецька ≥ латинська, €к≥ поширили в≥ру в усьому св≥т≥, окр≥м цих мов немаЇ ≥нших, €к≥ могли б бути придатними дл€ науки. ўе не було на св≥т≥ академ≥й або колег≥й, де б ф≥лософ≥€, богословТ€, лог≥ка та ≥нш≥ в≥льн≥ науки викладалис€ словТ€нською мовою. «≥ словТ€нською мовою неможливо зробитис€ вченим. “а що це за мова, €коњ тепер н≥хто не розум≥Ї ≥ не розум≥Ї написаного на н≥й? Ќа н≥й немаЇ н≥ граматики, н≥ риторики ≥ бути не може. —ам≥ православн≥ св€щеники не розум≥ють тепер ц≥Їњ мови ≥ запитують по€сненн€ польською мовою. «авд€ки словТ€нськ≥й мов≥ в православних немаЇ ≥нших шк≥л, кр≥м т≥льки самих елементарних дл€ навчанн€ читанню, цим ≥ обмежуЇтьс€ њх наука. «в≥дси загальне неуцтво ≥ хибн≥сть думокї.

ћелег≥й —мотрицький дов≥в життЇв≥сть словТ€нськоњ мови. √раматика, €ку в≥н написав, мала довге житт€. ѕрот€гом к≥лькох стол≥ть вона була основним п≥дручником дл€ украњнського, рос≥йського ≥ б≥лоруського народ≥в. ” 1648 ≥ 1721 рр. њњ перевидавали в –ос≥њ. ¬она була перекладена на вс≥ словТ€нськ≥ мови. Ќею користувалис€ у п≥вденнословТ€нських крањнах, а також у ћолдав≥њ та –умун≥њ. ћихайло Ћомоносов говорив про цю граматику €к про Ђворота своЇњ вченост≥ї. ¬ –ос≥њ граматика ћ.—мотрицького стала основою ф≥лолог≥чних знань аж до 1755 р., тобто до Ђ–ос≥йськоњ граматикиї Ћомоносова, на €ку справила значний вплив. “ерм≥нолог≥Їю граматики ћ.—мотрицького й дос≥ користуютьс€ рос≥йськ≥ л≥нгв≥сти: гласна€, согласна€, ударение, слог, точка, многоточие, зап€та€, предлог, союз, междометие, глагол, существительное, склонение, спр€жение.

Ќац≥онально-культурному п≥днесенню ”крањни к≥нц€ XVI - початку XVII ст. спри€ла не т≥льки д≥€льн≥сть окремих ≥сторичних д≥€ч≥в, кн€з€  . .ќстрозького, наприклад. ¬елика заслуга в цьому колективних орган≥в - братств. ÷е - нац≥онально-рел≥г≥йн≥ та громадсько-культурн≥ орган≥зац≥њ, €к≥ почали виникати в к≥нц≥ XVI ст. ¬ умовах наступу –еч≥ ѕосполитоњ на украњнськ≥ земл≥ братства в≥дстоювали права украњнського народу, стали на захист його в≥ри, насаджували осв≥ту, орган≥зовували ≥ п≥дтримували школи, готували письменник≥в, ф≥лософ≥в, риторик≥в, учител≥в, обер≥гали памТ€тники ≥стор≥њ, культури, ц≥нн≥ книги, л≥тописи, допомагали б≥дним, удовам, сиротам, старим, п≥клувалис€ про нужденних член≥в братства, викупл€ли бранц≥в з татаро-турецькоњ невол≥, брали участь у похоронах братчик≥в. Ѕратства ≥снували на членськ≥ внески братчик≥в ≥ добров≥льн≥ пожертвуванн€ православних шл€хтич≥в, церковник≥в ≥ м≥щан. ” братствах ви€вилась нац≥ональна св≥дом≥сть украњнського народу.

ќдним з перших ≥ найб≥льш орган≥зованих братств було Ћьв≥вське ставроп≥г≥йне братство (”спенське ставроп≥г≥йне братство у Ћьвов≥), €ке орган≥зац≥йно оформилос€ прот€гом 1585-1586 рр. «а правом ставроп≥г≥њ в≥дбувалос€ зв≥льненн€ братств сх≥дними патр≥архами з- п≥д влади м≥сцевих Їпископ≥в ≥ вз€тт€ њх (братств) п≥д патр≥арший догл€д. ѕо сут≥, рух братств виконував ту ж саму роль, €ку на заход≥ виконувала реформац≥€: церковн≥ власт≥ опин€лис€ п≥д фактичним контролем м≥ськоњ громадськост≥.

«начний внесок зробило Ћьв≥вське братство у розкв≥т украњнського шк≥льництва. ¬оно виступило засновником Ћьв≥вськоњ братськоњ школи, в≥дкритоњ наприк≥нц≥ 1585 р. ’оча навчальн≥ заклади ≥снували й до цього, але з по€вою братських шк≥л п≥двищуЇтьс€ р≥вень викладанн€ й поглиблюЇтьс€ звТ€зок осв≥ти з нац≥ональним житт€м.

Ћьв≥вська братська школа мала елементи вищоњ осв≥ти. ¬ н≥й викладали пров≥дн≥ украњнськ≥ вчен≥: ≤ван (чернече ≥мТ€ ≤ов) ћатв≥йович Ѕорецький (?-12.03.1631), ѕамва Ѕеринда (50-70-т≥ рр. XVI ст. - 1632 р.), —тавровецький  ирило “ранкв≥л≥он (?-1646). ѕерш≥ два ≥ вчились в н≥й. –ектор школи грек јрсен≥й склав п≥дручник грецькоњ та книжноукрањнськоњ мови ≥ в≥ршознавства. Ќазивавс€ п≥дручник Ђјдельфотесї (по-грецьки - братство). ÷ей п≥дручник служив вступом до вивченн€ ≥нших наук: д≥алектики, риторики, музики, арифметики, геометр≥њ, астроном≥њ, медицини та богословТ€.

ќсновоположним принципом в осв≥тн≥й д≥€льност≥ братств стала теза, що з науки Ђвсе доброе приходитьї, а занедбанн€ њњ викликаЇ Ђне-р€д ≥ все злої. Ѕратськ≥ школи були загальнодоступними, в них навчалис€ на кошти братств сироти, д≥ти вбогих батьк≥в. Ѕ≥льш заможн≥ вносили грош≥ в залежност≥ в≥д своњх можливостей. ’оч Ћьв≥вська братська школа ≥ називалас€ греко-словТ€нською, але навчанн€ у н≥й зводилос€, за тод≥шн≥м виразом, до Ђукрањнських студ≥йї, що визначало њњ нац≥онально-осв≥тн≥й характер. ” Ћьв≥вськ≥й братськ≥й школ≥ вивчалас€ також латинська мова, знанн€ €коњ давало змогу учн€м знайомитис€ з дос€гненн€ми зах≥дноЇвропейськоњ науки та л≥тератури.

ѕедагог≥чн≥ принципи братських шк≥л ірунтувалис€ на гуман≥стичних засадах. —татут Ћьв≥вськоњ братськоњ школи Ђѕор€док шк≥льнийї (1586), €кий було покладено в основу д≥€льност≥ вс≥х братських шк≥л, проголошував ц≥нн≥сть людськоњ особистост≥ незалежно в≥д походженн€ чи багатства. Ќа почесних перших лавах у школ≥ рекомендувалос€ садовити найкращих учн≥в, - Ђнав≥ть коли б вони були дуже вбог≥ї. ќбмежувалос€ застосуванн€ т≥лесних покарань. ѕовага до людськоњ г≥дност≥, €ка виховувалас€ у ст≥нах братських шк≥л, спри€ла формуванню громадсько активноњ людини, здатноњ в≥дстоювати загальнонародн≥ ≥нтереси, що й засв≥дчила ¬извольна в≥йна украњнського народу п≥д проводом Ѕогдана ’мельницького.

Ђѕор€док шк≥льнийї визначав роль вчител€ у систем≥ народноњ осв≥ти. ¬≥н повинен був бути зразком високоморальноњ повед≥нки. ¬читель мав бути Ђпобожний, скромний, не гн≥вливий, несрамо- слов..., не прихильник Їрес≥, а п≥дмога благочест€ї. ¬иховувати учн≥в вчитель мав таким чином, щоб в≥н Ђне залишавс€ винен н≥ за одного (учн€) Ѕогу ¬седержителев≥ ≥ перед батьком њх, ≥ йому самомуї. ƒл€ вчител€ вс≥ учн≥ - ≥ б≥дн≥, ≥ багат≥ - повинн≥ були бути р≥вними.

ѕ≥сл€ короткого пер≥оду п≥днесенн€ (к≥нець XVI - початок XVII ст.) Ћьв≥вська братська школа поступово опустилас€ до р≥вн€ початкового шк≥льного закладу. ÷е зумовлювалос€ посиленн€м пересл≥дувань украњнськоњ культури польською адм≥н≥страц≥Їю та католицькою церквою.

Ќаприк≥нц≥ XVI - на початку XVII ст. братськ≥ школи д≥€ли в багатьох м≥стах ”крањни.  р≥м Ћьвова, вони були заснован≥ у Ћуцьку, √алич≥, –огатин≥, —трию, ѕеремишл≥, √ородку,  омарн≥,  ременц≥ та ≥нших м≥стах. ¬с≥ вони будувалис€ за принципами Ћьв≥вськоњ братськоњ школи, €ка надсилала њм св≥й статут, допомагала навчальними пос≥бниками, а ≥нод≥ й вчительськими кадрами.

¬ к≥нц≥ XVI - на початку XVII ст. в ”крањн≥ почали виникати Їзуњтськ≥ школи. ѕерша з них була створена в ярослав≥ (1575), де навчавс€ Ѕогдан ’мельницький, пот≥м у Ћьвов≥ ≥ Ћуцьку (1608),  иЇв≥ (1615),  амТ€нц≥-ѕод≥льському та ќстроз≥ (1624), ”жгород≥ (1646), в ≥нших м≥стах.

ћета Їзуњт≥в пол€гала в тому, щоб зм≥цнити позиц≥њ католицизму, актив≥зувати його експанс≥ю на —х≥д шл€хом ≥деолог≥чного впливу на маси за допомогою шк≥льноњ осв≥ти. Ќавчанн€ в Їзуњтських школах тривало пТ€ть рок≥в ≥ велос€ латинською мовою. ¬ипускники цих шк≥л вм≥ли вести дискус≥њ з протестантами ≥ православними, привертали њх у лоно католицькоњ церкви.

«начний вплив на стан осв≥ти не лише в польських земл€х, а й в украњнських та б≥лоруських, мала «амостська академ≥€. ѓњ заснував у 1595 р. в «амост≥ польський магнат ян «амойський. ” њњ в≥дкритт≥ активну участь брав украњнець за походженн€м, в≥домий польський поет Ўимон Ўимонович, €кий прославл€в Ђр≥дний Ћьв≥в в≥д  онстантинопол€ до јмстердамаї. “ут навчалис€ видатн≥ украњнськ≥ рел≥г≥йн≥ та культурн≥ д≥€ч≥:  ас≥€н —акович, ≤сай€ “рофимович-  озловський, —ильвестр  ос≥в, …осиф  ононович-√орбацький.

” перш≥й третин≥ XVII ст. €к культурний центр ”крањни в≥дновлюЇтьс€  ињв. ” 1615 р. на кошти шл€хт€нки з Ћуцька, дружини мозирського маршалка —тефана Ћозки ™лизавети (√алшки) √улевич≥вни (1575-1642), €ка у 1606 р. перењхала до  иЇва, було засноване на ѕодол≥  ињвське Ѕого€вленське братство - найб≥льш масове з ус≥х украњнських братств. ¬оно обТЇднало кращих представник≥в украњнськоњ шл€хти, дух≥вництва, рем≥сник≥в, купц≥в. √улевич≥вна - осв≥чена, нац≥онально св≥дома ж≥нка, розробила програму ≥ статут братства, пожертвувала дл€ нього земельну д≥л€нку (Ђпл€ц на ѕодол≥ї) ≥ кошти дл€ побудови школи, готелю дл€ б≥дних ≥ церкви. –обилос€ це з Ђлюбов≥ й привТ€заност≥ до украњнського народуї.

«годом √улевич≥вна перењхала до Ћуцька, де брала участь у д≥€льност≥ м≥сцевого ’рестовоздвиженського братства, заснованого в 1617 р. Ћьв≥вське,  ињвське та Ћуцьке братства в≥д≥гравали найвизначн≥шу роль у рел≥г≥йно-культурному рус≥, очоливши братський рух в √аличин≥, на ¬олин≥ та в ѕодн≥провТњ.

Ќайб≥льшою заслугою  ињвського братства, €к культурного осередку, було заснуванн€ в 1615 р.  ињвськоњ братськоњ школи. ¬она справила великий вплив на розвиток культури ”крањни. ѓњ фундаторами були так≥ високоосв≥чен≥ люди свого часу, видатн≥ украњнськ≥ гуман≥сти ≥ просв≥тител≥, €к ≤ов Ѕорецький, ™лисей (св≥тське ≥мТ€ ќлександр) ’омович ѕлетенецький (1554-8.11.1624), “арас «емка (1582-23.09.1632), «ахар≥€  опистенський (?-1627). ѕро останнього писали, що в≥н Ђмуж учительний ≥ достов≥рний в Ѕожественних пи- сан≥€хї. ќсв€тив школу Їрусалимський патр≥арх ‘еофан.

ѕосаду ректора займали спочатку ≤.Ѕорецький, €кий перењхав до  иЇва з Ћьвова, а п≥зн≥ше - ћ.—мотрицький,  ас≥€н —акович, ’ома ™влевич. ЂЎколи кињвськ≥ї, €к називавс€ цей навчальний заклад, складалис€ з чотирьох Ђшк≥лї (клас≥в з окремим учителем у кожному): Ђфараї (початкова) ≥ трьох Ђграматичнихї (≥нф≥ма, граматика, синтаксима). —еред шк≥льних дисципл≥н вид≥л€лис€ старословТ€нська, грецька ≥ латинська мови, риторика, п≥њтика, ф≥лософ≥€.

¬ цей пер≥од на перший план сусп≥льного житт€ ”крањни виходить козацька верства, €ка зд≥йснила гуман≥стичний дл€ свого часу акт - поставила зброю на охорону культури та осв≥ти. ≈нерг≥йний ≥ талановитий гетьман реЇстрових козак≥в, родом ≥з √аличини, ѕетро  ононович —агайдачний ( онашевич-—агайдачний) (?-1622) разом з ус≥м двадц€титис€чним ¬≥йськом «апор≥зьким записавс€ у 1620 р. до  ињвського братства. ¬≥н п≥дтримував братство матер≥ально, брав участь у створенн≥ його школи. «начна грошова сума була визначена ним ≥ на Ћьв≥вську братську школу. ѕ≥дтримка з боку козацтва зм≥цнила позиц≥њ  ињвського братства, надала йому особливоњ сили й пол≥тичноњ ваги, перетворила його на могутн≥й осередок нац≥онально-визвольного й культурного руху.

”н≥атськ≥ Їпископи писали у своЇму меморандум≥ пап≥ до –иму, що сп≥вроб≥тництво м≥ж  ињвським братством ≥ запорожц€ми на чол≥ з гетьманом —агайдачним несе велику загрозу дл€ католицизму.

«а ≥н≥ц≥ативою ѕ.—агайдачного в ”крањн≥ було в≥дновлено православну церковну ≥Їрарх≥ю, скасовану за умовами Ѕерестейськоњ церковноњ ун≥њ 15961 р. ¬≥н здобуваЇ дл€ нењ визнанн€ ≥ правне становище. ѕ.—агайдачний забезпечив охорону Їрусалимського патр≥арха ‘еофана, €кий 9 жовтн€ 1620 р. в ”спенському собор≥  иЇво-ѕечерськоњ лаври, потай в≥д польського ур€ду, висв€тив у кињвськ≥ митрополити ≤.Ѕорецького та, кр≥м нього, ще ш≥сть Їпископ≥в на пров≥нц≥йн≥ кафедри. ќднак ≥ п≥сл€ цього Ѕорецький залишавс€ ≥гуменом ћихайл≥вського «олотоверхого монастир€ та, що найголовн≥ше, вчителем  ињвськоњ братськоњ школи. ¬≥н був в≥домий своЇю доброчинн≥стю, вчен≥стю й в≥ддан≥стю православн≥й церкв≥. …ого вважають першим гуман≥стом ”крањни.

«а пТ€ть дн≥в до своЇњ смерт≥ в 1622 р. ѕ.—агайдачний в присутност≥ кињвського митрополита ≤. Ѕорецького ≥ нового запор≥зького гетьмана ќл≥фера √олуба склав тестамент - запов≥т. ¬ ньому в≥н запов≥дав своЇ майно на осв≥тньо-науков≥, рел≥г≥йно-церковн≥ та благод≥йн≥ ц≥л≥, зокрема 1500 золотих в≥н подарував  ињвськ≥й ≥ Ћьв≥вськ≥й братським школам Ђна науку ≥ цв≥ченн€ (вихованн€) д≥ток украњнських ≥ бакалавр≥в ученихї.

÷ьому легендарному отаманов≥ - гетьману запор≥зьких козак≥в - украњнський народ присв€тив п≥сню Ђќй, на гор≥ та женц≥ жнутьї. ¬ украњнськ≥й нов≥й л≥тератур≥ зТ€вилис€ ≥сторичн≥ романи й пов≥ст≥, в €ких в≥дтворюЇтьс€ постать ѕетра —агайдачного: Ђ—агайдачнийї ƒанила ћордовц€, Ђярошенкої ќсина ћакове€, ЂЋюдоловиї «≥нањди “улуб та ≥нш≥.

ѕершим уславив гетьманов≥ подвиги у боротьб≥ з турецькими нападниками  ас≥€н —акович (близько 1578-1647) - ≥Їромонах, письменник-полем≥ст родом з-п≥д –ави-–уськоњ, вихованець «амостськоњ Їзуњтськоњ академ≥њ, €кий п≥зн≥ше перейшов в ун≥атство ≥ перењхав до  ракова. ¬≥н у 1620-1624 рр. був ректором школи  ињвського братства. …ого Ђ¬≥рш нажалосний потреб... ѕетра  онашевича —агайдачного...ї (1622) став значним внеском в украњнську л≥тературу. ” ньому —акович в≥дтворив поховальну корогву гетьманов≥ —агайдачному. ÷ей в≥рш прочитали двадц€ть кињвських спудењв, коли у кв≥тн≥ 1622 р. проводжали в останню путь славнозв≥сного полководц€.

” перш≥й третин≥ XVII ст. за  иЇвом остаточно закр≥пилас€ роль пров≥дного осередку нац≥ональноњ культури. “ут гуртувалис€ найкращ≥ ≥нтелектуальн≥ сили сусп≥льства. —еред них багато було вих≥дц≥в з √аличини. ћихайло √рушевський характеризуЇ цей наплив галичан €к визначну под≥ю. ЂЌапевне, - писав в≥н, - знаЇмо €к галичан: Ѕорецького,  опистенського, «изан≥€, брат≥в Ѕеринд≥в; додати до них ще  ас≥€на —аковича, ректора братськоњ школи в р. 1620-1624 ≥ дещо п≥зн≥шого  альнофойського. Ѕуло це перше Ђнашеств≥Ї галичанї на  ињв, що п≥д покровом ≥ протекц≥Їю гетьмана козацького, також галичанина, заходилис€ культурними засобами «ах≥дноњ ”крањни в≥дродити на  ињвськ≥м ірунт≥ загальне культурно-нац≥ональне житт€ й привернути стар≥й столиц≥ ”крањни њњ давню нац≥ональну ≥ культурну роль й значенн€ї.

 альнофойський јфанас≥й - монах  иЇво-ѕечерськоњ лаври, церковний письменник другоњ чверт≥ XVII ст. - був автором твору Ђ“ератургим или чудеса, сотворившиес€ в самом св€точудотворном монастыре ѕечерском киевском...ї (1638), в €кому м≥стились еп≥таф≥њ панег≥ричного зм≥сту культурним та церковним д≥€чам: ‘еодос≥ю ѕечорському, «ахар≥њ  опистенському, ™лисею ѕлетенецькому, ≤ову Ѕорецькому, “арас≥ю «емц≥, ѕамв≥ Ѕеринд≥ та ≥н.

¬идатний культурний д≥€ч ”крањни XVII ст. ѕетро —имеонович ћогила (1596-11.01.1647) теж мав в≥дношенн€ до √аличини. Ѕудучи нащадком молдавськоњ кн€жоњ династ≥њ, спор≥дненоњ з украњнськими ≥ польськими аристократичними родами, в≥н здобув осв≥ту у Ћьв≥вськ≥й братськ≥й школ≥, п≥сл€ чого вчивс€ за кордоном, у ѕариж≥. ѕерењхавши до  иЇва, ѕ.ћогила в 1625 р. прийн€в чернецький постриг, а в 1627 р. був обраний арх≥мандритом  иЇво- ѕечерськоњ лаври, зам≥нивши на ц≥й посад≥ «ахар≥€  опистенського. ѕот≥м з 1633 р. став митрополитом кињвським ≥ галицьким. ѕохований, €к ≥  ост€нтин ќстрозький, в ”спенському собор≥  иЇво-ѕечерськоњ лаври.

ѕ.ћогила активно боровс€ з ун≥атством. ” польського корол€ в≥н добивс€ визнанн€ легал≥зац≥њ православноњ церкви в ”крањн≥, а також передачу њй ун≥атами де€ких маЇтк≥в ≥ культових споруд - —оф≥йського собору,  иЇво-¬идубицького монастир€.

як вчений, ѕ.ћогила був автором р€ду книг: Ђ™вангел≥Ї учительнеї (1616), Ђјнфолог≥онї (1636), Ђ“ребникї, численних полем≥чних пропов≥дей. ” 1629 р. дл€ украњнськоњ церкви в≥н склав ЂЋ≥тург≥он або —лужебникї. ” робот≥ над ним ѕ.ћогила користувавс€ грецькими ориг≥налами та древн≥ми руськими виданн€ми.

ѕ.ћогила був сп≥вавтором катех≥зису Ђѕравославне ≥спов≥данн€ в≥риї. ¬ ньому подано основи в≥ри православноњ церкви. ÷ей тв≥р мав епохальне значенн€. як основна богословська книга дл€ вс≥х православних церков в≥н був у 1643 р. затверджений патр≥архами сх≥дних христи€нських церков. Ђѕравославне ≥спов≥данн€ в≥ри залишилос€ в ”крањн≥ Їдиним п≥дручником у навчанн≥ в≥ри аж до XIX ст.

ѕ.ћогила сто€в б≥л€ джерел вищоњ осв≥ти в ”крањн≥. ¬≥н справедливо повТ€зував занепад православТ€ з недостатн≥м р≥внем осв≥ти в украњнських земл€х, вбачаючи можлив≥сть його п≥днесенн€ Ђв заснуванн≥ таких колег≥й, €к≥ по духу своЇму були б строго православними, а в науковому в≥дношенн≥ не поступалис€ б найкращим колег≥€м зах≥дноЇвропейським ≥ польськимї.

«апросивши з≥ Ћьвова до  иЇва на посади вчител≥в ≤сайю “рофи- мовича- озловського (?-15.03.1651) ≥ —ильвестра  ос≥ва, ѕ.ћогила восени 1631 р. заснував у лавр≥ школу Ч Ђг≥мназ≥онї. ѕрограма його наближалас€ до програм зах≥дноЇвропейських колег≥й. ¬икладанн€ в школ≥, що мала до ста учн≥в, велос€ польською та латинською мовами. ¬≥д ц≥Їњ школи залишилас€ памТ€тка: панег≥рик ѕ.ћогил≥ п≥д назвою Ђ™вхарист≥он албо вд€чн≥стьї, п≥дписаний 23 учн€ми.

«а участю ѕ.ћогили 1 вересн€ 1632 р. в≥дбулос€ обТЇднанн€ Ћаврськоњ з  ињвською братською школою ≥ створено  ињвський колег≥ум з ф≥л≥€ми у ¬≥нниц≥ (засновано в 1634 р., а в 1639 р. перенесено до √ощ≥),  ременц≥ (1636).  олег≥ум д≥став назву  иЇво-ћогил€нсько- го. ¬≥д цього часу бере початок свого ≥снуванн€ перший ≥ тривалий час Їдиний вищий навчальний заклад у сх≥дних словТ€н, горд≥сть ≥ слава ”крањни, знаменита  иЇво-ћогил€нська академ≥€. ѕершим њњ ректором став ≤сай€ “рофимович- озловський. ¬≥н також Ї першим украњнським доктором богословТ€, одним ≥з автор≥в Ђ атех≥зисуї (1645).

¬лада –еч≥ ѕосполитоњ вороже поставилас€ до колег≥њ в  иЇв≥.  ороль ¬ладислав IV уже в 1633 р. наказав л≥кв≥дувати там Ђлатинськ≥ школиї, сейм у 1635 р. заборонив викладати ф≥лософ≥ю. ќднак, всупереч ур€довим заборонам, в колег≥ум≥ й дал≥ викладали повний ф≥лософський курс, а також елементи теолог≥њ. ќстанн€ €к Ђцариц€ наукї в добу середньов≥чч€ вважалас€ неодм≥нним атрибутом вищого навчального закладу.

¬исоко оц≥нюючи роль ѕетра ћогили €к фундатора першоњ вищоњ школи ”крањни, ћихайло √рушевський писав: Ђќрган≥зована ним школа не пусто носила його ≥мТ€ ≥ справд≥ м≥цно трималась виробленого ним наукового ≥ культурного плану. ѓњ вихованц≥, що в перших стад≥€х своЇњ д≥€льност≥ бували звичайно професорами ц≥Їњ колег≥њ, а дал≥ займали р≥жн≥, менш≥ ≥ б≥льш≥ церковн≥ посади в украњнських ≥ б≥лоруських Їпарх≥€х, тримались даних ним вз≥рц≥в, €к у вихованн≥ молод≥, так ≥ в питанн€х в≥ри ≥ в церковн≥й пол≥тиц≥. јж до останньоњ русиф≥кац≥њ, проведеноњ наприк≥нц≥ XVIII ст., кињвська академ≥€, а з нею й сх≥дноукрањнське громад€нство, в н≥й виховане, жили спадщиною ћогили, його духом. ¬≥дти величезне значенн€ його в ≥стор≥њ украњнськоњ культури, ≥ незвичний п≥Їтизм дл€ його памТ€т≥ й ≥мен≥, що затримуЇтьс€ нав≥ть в XIX ст.ї.

јкадем≥€ прилучила украњнську ≥нтелектуальну ел≥ту, а через нењ ≥ весь народ, до надбань св≥товоњ цив≥л≥зац≥њ та культури, створеноњ людством уподовж його ≥стор≥њ. ¬же ѕ.ћогила купував дл€ академ≥чноњ б≥бл≥отеки багато книг заруб≥жних автор≥в ≥ посилав вихованц≥в свого закладу дл€ вдосконаленн€ знань за кордон. «а спостереженн€ми ƒмитра „ижевського, найб≥льше посланц≥в њхало до ≤тал≥њ та Ќ≥меччини, але були й так≥, що вчились в ≤спан≥њ та ѕортугал≥њ, јнгл≥њ та ‘ранц≥њ, √олланд≥њ та ƒан≥њ, „ех≥њ та ѕольщ≥.

«авд€ки синтезу духовних надбань «аходу ≥ —ходу ™вропи, €кий зд≥йснювавс€ на основ≥ власних в≥тчизн€них традиц≥й ≥ котрому ѕ.ћогила надав нового значного прискоренн€, ”крањна повернулась обличч€м до «аходу без прийн€тт€ католицьких догмат≥в ≥ без втрати нац≥ональноњ ≥дентичност≥.

ƒ≥€льн≥сть ѕ.ћогили €к митрополита кињвського ≥ галицького тривала 14 рок≥в. ¬она охопила вс≥ сторони церковного та культурного житт€. “ому  ињв називали тод≥ ћогил€нськими јтенами, а той пер≥од ≥стор≥њ ”крањни по праву можна назвати ћогил€нською добою.

ƒ≥€льн≥сть та твори ѕ.ћогили спри€ли духовному Їднанню украњнського народу, утворенню в ”крањн≥ Їдиного комун≥кативного простору культури, а отже, й нац≥отворенню. ¬Т€чеслав Ћипинський говорив про на€вн≥сть у той час духовних вожд≥в Ђтипу ћогилиї ≥ пол≥тичних Ђвожд≥в типу ’мельницькогої, з €ких перш≥ передують, а великою м≥рою ≥ зумовлюють по€ву других.

ѕеред смертю ѕетро ћогила записав у своЇму запов≥т≥: Ђўе заки став € арх≥мандритом ѕечорського монастир€, бачучи, що занепад в≥ри й побожност≥ серед народу походить в≥д повноњ нестач≥ в нас осв≥ти та школи, дав € об≥т моЇму Ѕогов≥ все своЇ обертати почасти на в≥дбудову зруйнованих Ѕожих руњн, в≥д €ких полишилис€ нужденн≥ руњни, почасти на заснуванн€ шк≥л ≥ закр≥пленн€ прав ≥ вольностей украњнського народуї.

÷≥кав≥ спогади про тогочасних украњнц≥в, њхнЇ ставленн€ до осв≥ти залишили ≥ноземц≥. ¬ цьому план≥ ц≥нною Ї прац€ ≥тал≥йського ≥сторика й юриста Ѕ≥сачч≥он≥ ћайол≥н≥ Ђ≤стор≥€ громад€нських воЇн...ї, надрукована 1653 р. в Ѕолоньњ. Ѕ≥сачч≥он≥ ћайол≥н≥ служив у молдавського господар€, бував на ”крањн≥, з великою симпат≥Їю та прихильн≥стю в≥дгукувавс€ про украњнський народ ÷е - Ђнайшл€хетн≥ш≥ лицар≥ ≥ вм≥л≥ хл≥бороби, €к≥ ум≥ють також вправно волод≥ти зброЇю, вони в≥дчайдушн≥ в боротьб≥. ѓх вол€ до перемоги нестримна, аж до самопожертвиї. јвтор п≥дкреслюЇ в украњнц≥в ще одну прим≥тну рису - Ђпот€г до осв≥ти надзвичайно розвинений серед цих простих людейї.

¬ажливою зброЇю в боротьб≥ за соц≥альне ≥ нац≥ональне визволенн€ народу, €скравим €вищем украњнськоњ культури була полем≥чна л≥тература. ¬она спр€мовувалась проти спроб ≥нших конфес≥й поширити св≥й вплив на православне населенн€ ≥ почата бурхливо розвиватись у ’V≤-’V≤≤ ст. ќбТЇктом особливо гостроњ критики православних полем≥ст≥в √.—мотрицького, ≤.¬ишенського, —тефана ≤вановича «изан≥€ (справжнЇ пр≥звище  ук≥ль) (близько 1570 - до 1621 рр.),  л≥рика ќстрозького, ћарц≥на ЅронЇвського (’ристофора ‘≥лалета), ћ.—мотрицького, ѕ.ћогили, «. опистенського була ун≥€ та њњ апологети, так≥ €к перший ректор ¬≥денськоњ академ≥њ, безпосередн≥й учасник прийн€тт€ Ѕерестейськоњ ун≥њ 1596 р., Їзуњт ѕ.—карга, €кий у своЇму знаменитому трактат≥ Ђѕро Їдн≥сть церкви Ѕожоњї доводив, що православТ€ перебуваЇ у наст≥льки безнад≥йному становищ≥, що Їдиним виходом дл€ його приб≥чник≥в Ї поЇднанн€ з –имом. Ѕоротьба велас€ м≥ж католиками й ун≥атами, з одного боку, та православними - з ≥ншого, й мала довести переваги своЇњ в≥ри. ќдночасно в полем≥чн≥й л≥тератур≥ значна увага прид≥л€лас€ питанн€м розвитку осв≥ти, книгодрукуванн€. Ѕ≥льш≥сть письменник≥в-по- лем≥ст≥в усв≥домлювали необх≥дн≥сть розширенн€ осв≥тн≥х програм, п≥двищенн€ рол≥ школи у вихованн≥ молод≥.

јвтором перших полем≥чних твор≥в Ђ люч царства небесногої ≥ Ђ алендар римський новийї, надрукованих в ќстроз≥ в 1587 р., був письменник-полем≥ст √.—мотрицький. ¬ них в≥н гостро критикував твори войовничих католик≥в та Їзуњт≥в, спр€мован≥ проти украњнського народу ≥ його культури, виступав проти запровадженн€ в ”крањн≥ григор≥анського календар€. √.—мотрицький гостро критикував тв≥р ѕ.—карги Ђѕро Їдн≥сть церкви Ѕожоњї, а також книжку Їзуњта ¬енедикта √ербеста Ђ¬исновок в≥ри римськоњ ÷ерквиї, €ка була спр€мована проти украњнського народу ≥ його культури. ¬ свою чергу, ѕ.—карга у книз≥ ЂЌа захист Ѕерестейськоњ ун≥њї (1597) захищав обТЇднанн€ католицькоњ та православноњ церков, доводив благод≥йн≥сть цього ≥сторичного акту дл€ православних. Ќавпаки, острозький шл€хтич ћарц≥н ЅронЇвський (’ристофор ‘≥лалет) в Ђјпокрисис≥ї, опубл≥кованому в 1597 р. у  раков≥ польською ≥ в 1598 р. в ќстроз≥ украњнською мовами, захищав правом≥рн≥сть р≥шень Ѕерестейського собору православноњ церкви 1596 р. ≥ засуджував ун≥ю, домагавс€ скасуванн€ станового под≥лу сусп≥льства, демократичних прав дл€ украњнц≥в. ÷е один з найірунтовн≥ших твор≥в того часу, що удостоњвс€ ц≥лоњ л≥тератури в≥дпов≥дей з боку католик≥в та ун≥ат≥в. Ќа егоњстичних мотивах греко-католицьких Їпископ≥в при реорган≥зац≥њ церков робив наголос трактат≥ Ђѕересторогаї (1605) нев≥домий автор, що друкувавс€ п≥д псевдон≥мом  л≥рик ќстрозький. Ќа думку ≤.‘ранка, ним м≥г бути ё.–огатинець (?-1605).

як письменник-полем≥ст брав участь у нац≥онально-рел≥г≥йн≥й боротьб≥ ћ.—мотрицький. ¬≥н написав анон≥мний трактат Ђ¬≥дпов≥дьї та великий полем≥чний тв≥р, л≥тературну перлину Ђ“ренос, або плач за —в€тою —х≥дною ÷ерквоюї, виданий у 1610 р. польською мовою п≥д псевдон≥мом “еоф≥л ќртолог.

Ђ“реносї (траг≥чн≥сть) написаний €к речитатив-голос≥нн€ матер≥ - православноњ церкви, що символ≥зуЇ в≥тчизну, поневолену ≥ зраджену њњ власними синами. ¬≥н спр€мований проти невд€чних д≥тей - т≥Їњ частини украњнсько-б≥лоруськоњ кн€з≥всько-шл€хетськоњ верх≥вки що прийн€ла католицтво, позбавивши св≥й народ пол≥тичного ≥ рел≥г≥йного захисту. ќсобливо гостр≥й критиц≥ автор п≥ддаЇ пол≥тику римськоњ кур≥њ, претенз≥њ папи римського очолити ¬селенську христи€нську церкву. ” полем≥ц≥ з католиками ћ.—мотрицький ви€вл€Ї ірунтовну вчен≥сть, охоче посилаЇтьс€ на д≥€ч≥в –енесансу ≥ –еформац≥њ. ¬ цьому твор≥ згадуютьс€ ≥ цитуютьс€ јв≥ценна, ≈разм –оттердамський, ‘ранческо ѕетрарка. Ђ“реносї користувавс€ великою попул€рн≥стю серед православних. ÷€ книга мала великий вплив на дек≥лька покол≥нь украњнського народу. ѓњ лишали у спадщину або наказували класти з собою в труну.  ороль —иг≥змунд III спец≥альним ун≥версалом заборонив продавати цю книгу.

” цьому твор≥ ћ.—мотрицький г≥рко оплакав в≥дступництво в≥д православТ€ украњнськоњ аристократ≥њ, передус≥м, славетного роду ќстрозьких. ƒ≥йсно, з≥ смертю 1608 р. кн€з€ ќстрозького роль великих св≥тських магнат≥в €к украњнських патр≥от≥в, власне, зак≥нчуЇтьс€ назавжди. ”крањнська знать почала залишати свою в≥ру, мову ≥ переходити на службу до –еч≥ ѕосполитоњ. ¬≥дбувалас€ полон≥зац≥€ украњнського бо€рства. ”крањнська культура позбавл€лас€ своњх меценат≥в. ” 1612 р. перестала ≥снувати ќстрозька друкарн€. ѕозбавлена п≥дтримки, почала занепадати ќстрозька школа, €ка остаточно припинила своЇ ≥снуванн€ в 1640 р. ќнука ¬асил€  ост€нтина ќстрозького јнна-јлоњза ’одкевич, ревна посл≥довниц€ Їзуњт≥в, заснувала в ќстроз≥ Їзуњтський колег≥ум (1624) ≥ перехрестила к≥стки батька, ќлександра ќстрозького. «а св≥дченн€м л≥тописц€, Ђзагробнийї голос кн€з€ просив, щоб його було обернено на католика, бо Ђв≥ра л≥пша римськаї.

ќднак не менш символ≥чно й те, що сам Ђ“реносї написано польською мовою, €к ≥ багато ≥нших антиун≥атських твор≥в, а його автор, ћ.—мотрицький, €к вже згадувалось, вчивс€ в к≥лькох зах≥дноЇвропейських ун≥верситетах. Ѕ≥льше того, з 1627 р. ћ.—мотрицький перейшов на б≥к ун≥њ, прийн€в католицтво, захищаючи €ке, в сан≥ Їпископа написав Ђјполог≥юї (1628). ѕомер в≥н у ƒерманському монастир≥ ≥ був похований в церкв≥ цього монастир€. «≥ смертю ц≥Їњ людини ”крањна втратила одного з≥ своњх найб≥льших вчених, патр≥от≥в ≥ д≥€ч≥в церкви.

ћ.—мотрицький - один з найосв≥чен≥ших украњнських письменник≥в к≥нц€ XVI - початку XVII ст., оборонець прав гнобленого православТ€ займаЇ в ≥стор≥њ украњнськоњ культури таке ж м≥сце, €к ћарт≥н Ћютер, ≈разм –оттердамський, “оммазо  ампанелла у св≥тов≥й. ѕантелеймон  ул≥ш назвав ћ.—мотрицького Ђодною з найпом≥тн≥ших постатей нашоњ ≥стор≥њї.

јвтором багатьох полем≥чних твор≥в антикатолицького спр€муванн€, письменником-полем≥стом був ≤ван ¬ишенський (? - м≥ж 1621-1633 рр., за ≥ншими даними, 1550-1620 рр.), людина великого л≥тературного й полем≥чного хисту, родом ≥з досить значного на той час галицького м≥ста —удова ¬ишн€, з 1596 р. - чернець одного з монастир≥в на јфон≥ (√рец≥€) - великого рел≥г≥йного центру православноњ церкви. —в≥дченн€м того, що це була неаби€ка постать в украњнськ≥й та словТ€нськ≥й культур≥ Ї, зокрема, той факт, що саме про нього ≤ван ‘ранко написав поему, дек≥лька статей, монограф≥ю (Ђ≤ван ¬ишенський ≥ його твориї).

¬≥домо близько 20 твор≥в ≤.¬ишенського, найвизначн≥ш≥ з €ких - Ђќбличен≥Ї д≥€вола-миродержцаї, Ђѕослание к утекшим от право- слав≥€ Їпископамї, Ђѕорада о очищен≥ю церквиї та ≥н. ≤.‘ранко п≥дкреслював, що саме ≤.¬ишенський першим у нашому крањ р≥зко та см≥ло п≥дн≥с голос на захист б≥дного робочого люду, показуючи панам ≥ владикам, що той мужик Ї њхн≥м братом, а не просто робочою худобою, що в≥н рад≥Ї й терпить €к людина ≥ хоче жити €к людина.

¬ своњх творах в≥н критикував Ѕерестейську ун≥ю та католицизм, весь тогочасний церковний ≥ св≥тський лад. —трижнем його творчост≥ Ї захист традиц≥онал≥стськоњ православноњ доктрини. ≤.¬ишенський в≥дстоював реформац≥йну за своњм характером ≥дею загального св€щенства, проголошував мирське сусп≥льство з його соц≥альною несправедлив≥стю неправдивим, пропагував природну р≥вн≥сть людей, колектив≥зм, висував ≥дею усусп≥льненн€ майна, вважав ≥деальним сусп≥льний устр≥й, побудований на принципах перв≥сного христи€нства. ¬≥н писав: Ђ...ви ж нин≥ ув≥ч постраждали, коли спокусилис€ на латинську й мирську мудр≥сть... „и не л≥пше тод≥ вивчити „асословець, ѕсалтир, ќктоњх, јпостол ≥ ™вангел≥Ї з ≥ншими церковними книгами й бути простим боговгодником ≥ в≥чне житт€ д≥стати, ан≥ж ос€гнути јристотел€ ≥ ѕлатона ≥, називаючись у цьому житт≥ мудрим ф≥лософом, з≥йти в геЇну?ї.

јле пропов≥дь нац≥ональноњ ≥зол€ц≥њ, Ђкультурного старов≥рстваї, з €кою виступив ≤.¬ишенський, практично не знайшла своњх прихильник≥в. ¬≥н був в украњнському ≥нтелектуальному кол≥ досить одиноким. ѕомилковими були виступи ≤.¬ишенського проти системи св≥тськоњ осв≥ти, вивченн€ ≥ноземних мов та античноњ ф≥лософ≥њ, а також народних звичањв та обр€д≥в. “радиц≥йному церковно-схоластичному вихованню, €ке в≥дстоював ≤.¬ишенський, було протиставлено викладанн€ Ђсеми в≥льних мистецтвї, запроваджене за Ївропейським вз≥рцем. ѓх ≤.¬ишенський розгл€дав €к Ђпоганськ≥ хитрощ≥ї. ѕ≥зн≥ше письменник-полем≥ст уже визнавав, що Ївропейськ≥ науки необх≥дно вводити у шк≥льн≥ програми, але в дуже обмеженому обс€з≥.

ќтже, нова украњнська культура, що формувалас€ в опозиц≥њ до наступу католицизму, була в≥дкритою дл€ «аходу. «годом це упов≥льнило процес русиф≥кац≥њ ”крањни.

—еред л≥тературних жанр≥в ”крањни початку XIV - першоњ половини XVII ст. важливе м≥сце займаЇ л≥тописанн€. ќдн≥Їю з найц≥кав≥ших памТ€ток ≥сторичноњ думки Ї √устинський л≥топис (Ђ ройн≥каї), складений близько 1623-1627 рр. визначним тогочасним письменником «ахар≥Їю  опистенським ≥ переписаний у 1670 р. ≥Їромонахом ћихайлом Ћосицьким. Ћ≥топис висв≥тлюЇ в≥тчизн€н≥ под≥њ в≥д  ињвськоњ –ус≥ до к≥нц€ XVI ст. в т≥сному звТ€зку з≥ св≥товою ≥стор≥Їю. јвтор ч≥тко розр≥зн€Ї ≥стор≥ю –уси-”крањни й ≥стор≥ю ћосковського кн€з≥вства. ’арактерною особлив≥стю цього л≥топису Ї на€вн≥сть у ньому л≥тературних вставок, у €ких йдетьс€ про початок письменства, походженн€ назви –усь, виникненн€ козацтва, збереженн€ в обр€дов≥й культур≥ украњнського народу €зичницьких в≥рувань.

√устинський л≥топис д≥став назву в≥д знаменитого √устинського монастир€, заснованого п≥д ѕрилуками кн€зем ћихайлом ¬ишне- вецьким, старостою ќвруцьким. ¬дова його, –ањна ћогил€ка, сестра ѕетра ћогили ≥ мати яреми ¬ишневецького, заснувала неподал≥к ћгарський монастир.

” литовсько-польську добу широкого розвитку набуваЇ в ”крањн≥ усна народна творч≥сть, зокрема ≥сторична поез≥€, €ка зароджуЇтьс€ в XV ст. ¬ н≥й найповн≥ше про€вились нац≥ональн≥ особливост≥ духовноњ культури украњнського народу. ѕо€ва ≥сторичних п≥сень та дум повТ€зана з боротьбою украњнського народу проти турецько-татарськоњ агрес≥њ та польсько-шл€хетського пануванн€. ћогутн≥й поштовх народноп≥сенн≥й творчост≥ в ”крањн≥ дало виникненн€ украњнського козацтва та «апор≥зькоњ —≥ч≥.

ќсь €к характеризував козацтво ≥тал≥йський письменник ≥ вчений ƒомен≥ко „ампол≥: Ђ—воњм ≥менем ≥ серцем козак н≥с волю, ≥ св≥дом≥сть вол≥ робила з нього войовника ≥ поета. ¬≥н Ї зразком творчого геро€... Ўабл€ - його хрест, перемога - його Ѕог, а п≥сн€ Ї його молитваї. “акий козак-воњн, козак-патр≥от, захисник р≥дноњ земл≥, могутн≥й та незламний лицар став головним зб≥рним героЇм народноњ поез≥њ.

≤сторичн≥ п≥сн≥ та думи несли в соб≥ велике ≥дейне навантаженн€, формуючи кодекс козацькоњ. лицарськоњ морал≥, виховуючи почутт€ патр≥отизму. “ак≥ ≥дењ властив≥ думам про ќлекс≥€ ѕоповича та бурю на „орному мор≥, про плач нев≥льник≥в, про втечу трьох брат≥в з јзова, про —ам≥йла  ≥шку, про ≤вас€  оновченка. ќбраз зажуреноњ ж≥нки, €ка не могла роз≥рвати з≥ своњм чолов≥ком - турецьким султаном, але залишилась патр≥откою р≥дного народу й допомагала сп≥вв≥тчизникам зв≥льн€тис€ з невол≥, в≥дображений у дум≥ Ђћарус€ Ѕогуславкаї.

ќриг≥нальною памТ€ткою народноњ поез≥њ другоњ половини XVI ст. Ї Ђѕ≥сн€ про Ѕайдуї. ¬она розпов≥даЇ про страту в ÷ар-город≥ в≥дважного борц€ проти турецько-татарськоњ агрес≥њ. …ого образ у народних переказах повТ€зуЇтьс€ з козацьким ватажком ƒмитром ¬ишневецьким. ¬≥н також був страчений турками.

”крањнську усну народну поез≥ю високо ц≥нував ћ.¬.√оголь. ѕро це красномовно св≥дчать так≥ його слова: Ђ÷е народна ≥стор≥€ - жива, €скрава, сповнена барв, ≥стини, ≥стор≥€, €ка розкриваЇ все житт€ народу... ¬есь запал, все сильне, юне бутт€ його виливаЇтьс€ в народних п≥сн€х. ¬они - намогильний памТ€тник минулого, б≥льше, н≥ж намогильний памТ€тник; кам≥нь з красномовним рельЇфом, з ≥сторичним написом н≥що проти цього живого л≥топису, €кий говорить, сп≥ваЇ про минуле!ї.
¬ литовську-польську добу зТ€вл€Їтьс€ таке характерне дл€ ”крањни €вище, €к народна картина Ђ озак-ћамайї. Ќа картинах це був молодий козак-украњнець, що сидить по-турецьки, схрестивши ноги, з нерозлучним своњм супутником - конем ≥ козацькими атрибутами - шаблею, п≥столем, куманцем ≥ бандурою. «овн≥шн≥й вигл€д козака - богатирська постать, вуса, оселедець, широчезн≥ шаровари.  озак-ћамай - типовий представник запор≥зького козацтва, вт≥ленн€ народного характеру з його волелюбн≥стю, героњзмом, км≥тлив≥стю, гумором.

ќдн≥Їю з €скравих стор≥нок украњнськоњ культури XVI-XVIII ст. Ї друкарство. як в≥домо, книгодрукуванн€ народилось у Ќ≥меччин≥ в 1440-х роках. …ого авторство належить …оганнов≥ √уттенбергу з м. ћайнца. ѕочаток л≥точисленн€ украњнського книгодрукуванн€ звТ€зане з ≥менем ≤вана ‘едорова (близько 1525 - 16.12.1583 рр.). ¬иникненн€ друкарськоњ справи в ”крањн≥ до ≤.‘едорова ще не доведено ≥сторичною наукою. ÷е залишаЇтьс€ поки що на р≥вн≥ р≥зних верс≥й. ∆одноњ друкованоњ в ”крањн≥ до ≤.‘едорова книги ще не знайдено. ” 1553-1563 рр. ≤.‘едоров керував буд≥вництвом державноњ друкарн≥ в ћоскв≥. ¬ н≥й в≥н разом з ѕетром ћстиславцем в 1564 р. надрукував першу рос≥йську книгу - Ђјпостолї. ѕот≥м через рел≥г≥йн≥ пересл≥дуванн€ вони втекли з ћоскви до Ћитви. ¬ литовському м≥ст≥ «аблудов≥, на п≥вдень в≥д Ѕ≥лостока, ≤.‘едоров ≥ ѕ.ћстиславець в≥дкрили друкарню ≥ видали Ђ™вангел≥Ї учительнеї (1569), Ђѕсалтирї (1570). ¬ 1572 р. ≤.‘едоров з Ћитви перебравс€ до Ћьвова, де в 1573 р. заснував першу в ”крањн≥ друкарню. ¬ лютому 1574 р. у камТ€ниц≥ льв≥вського монастир€ св. ќнуфр≥€ в≥н надрукував друге гарно оформлене виданн€ Ђјпостолаї, €ке €вл€Ї собою велику ≥сторичну ц≥нн≥сть €к перв≥сток книгодрукуванн€ в ”крањн≥. ѕ≥зн≥ше Ђјпостолї видававс€ у  иЇв≥ (починаючи з 1630 р.), Ћьвов≥ (1639), Ћуцьку (1640).
Ќезабаром ≤.‘едоров порадував льв≥вТ€н ще одн≥Їю новинкою - Ђјзбукоюї з граматикою, першим у сх≥днословТ€нських народ≥в друкованим букварем. ÷е був своЇр≥дний п≥дручник словТ€нськоњ мови. ¬ ньому багато м≥сц€ в≥дводитьс€ вихованню молод≥ в патр≥отичному дус≥. ѕалким закликом до украњнського народу прозвучали тут слова ≤.‘едорова: Ђƒуха не угашайте... утешайте малодушны€...ї. Ќа сьогодн≥ в≥домий один повний прим≥рник ц≥Їњ Ђјзбукиї. ¬≥н знаходитьс€ в б≥бл≥отец≥ √арвардського ун≥верситету —Ўј.

«азнаючи ф≥нансових труднощ≥в, ≤.‘едоров перейшов на службу до кн€з€  .ќстрозького ≥ на початку 1575 р. перебравс€ з≥ Ћьвова до ќстрога, видатного наукового й просв≥тницького осередку того часу, €кий ≥нод≥ називають Ђукрањнськими јф≥намиї. “ам ≤.‘едоров став кер≥вником друкарн≥  .ќстрозького ≥ в 1578 р. надрукував буквар дл€ потреб заснованоњ в ќстроз≥ школи.

як льв≥вський, так ≥ острозький буквар≥ мають п≥сл€мови. ¬ них м≥ст€тьс€ дан≥ про ≥стор≥ю заснуванн€ друкарень, умови книгодрукуванн€, п≥дкреслюЇтьс€ звТ€зок м≥ж книговиданн€м та осв≥тою.

¬ ќстроз≥ ≤.‘едоров почав сп≥впрацювати у видавнич≥й справ≥ з √.—мотрицьким. «а завданн€м  .ќстрозького вони разом з членами науково-л≥тературного гуртка зайн€лис€ виданн€м Ѕ≥бл≥њ - скарбниц≥ св≥товоњ культури. ” п≥дготовц≥ Ѕ≥бл≥њ до виданн€ брали участь також вчен≥-греки, запрошен≥ кн€зем.

—лаветна Ђќстрозька Ѕ≥бл≥€ї була надрукована окремою книгою в 1581 р. ÷е - видатна дата в ≥стор≥њ украњнськоњ культури. Ѕ≥бл≥€ Ї шедевром церковноњ вченост≥ й видавничоњ справи свого часу, зразком високоњ пол≥граф≥чноњ майстерност≥ ≤.‘едорова. ÷е - перше повне виданн€ Ѕ≥бл≥њ церковнословТ€нською мовою. Ќаписанн€ Ѕ≥бл≥њ ц≥Їю мовою св≥дчило про давн≥сть ≥ наступн≥сть украњнських культурних традиц≥й, велич загальнословТ€нськоњ культури.

¬иданн€ знаменне ≥ тим, що тут вперше зТ€вилис€ друкован≥ поетичн≥ р€дки на украњнськ≥й мов≥. ¬они присв€чувались кн€зю  .ќстрозькому ≥ зробив це √.—мотрицький, €кий написав прозову ≥ в≥ршову передмови до Ѕ≥бл≥њ. ” присв€т≥  .ќстрозькому письменник розпов≥даЇ про його полководницьку д≥€льн≥сть, д€куЇ за виданн€ книги ≥ за ≥нш≥ заслуги перед православною церквою. Ѕ≥бл≥€ маЇ 1256 стор≥нок. ƒо нашого часу д≥йшло понад 270 прим≥рник≥в. ѓњ тираж нев≥домий.

Ђќстрозька Ѕ≥бл≥€ї була найпершою друкованою Ѕ≥бл≥Їю не т≥льки на сход≥ словТ€нства, а нав≥ть серед всього словТ€нського св≥ту. ¬она призначалас€ не лише дл€ украњнських земель, а й дл€ всього православного люду - була в≥дома також ≥ у «ах≥дн≥й ™вроп≥ - Ќ≥меччин≥, јнгл≥њ, ‘ранц≥њ, ≤тал≥њ. Ќаступн≥ виданн€ Ѕ≥бл≥њ у ћоскв≥ (1663) та ѕетербурз≥ (1751) були по сут≥ передруком ќстрозькоњ з незначними фонетичними зм≥нами. ¬загал≥ книгу книг - Ѕ≥бл≥ю - перекладено 2092 мовами. ∆одний тв≥р за всю ≥стор≥ю людства не здобув такого ≥нтересу читач≥в. —ьогодн≥ практично не можна визначити тираж вс≥х видань —в€того ѕисьма.

Ќаступного, п≥сл€ виходу ќстрозькоњ Ѕ≥бл≥њ, 1582 р. ставс€ конфл≥кт м≥ж кн€зем  .ќстрозьким та ≤.‘едоровим. ѕершодрукар повернувс€ до Ћьвова, де через матер≥альн≥ ускладненн€ не зм≥г продовжувати друкарсько-видавничу д≥€льн≥сть. ≤.‘едоров помер 16 грудн€ 1583 р. ≥ був похований на територ≥њ ќнуфр≥њвського монастир€. Ќа його могил≥ вд€чн≥ льв≥вськ≥ м≥щани встановили надгробок з написом: Ђ... друкован≥Ї занедбалоЇ обновилї. “акий напис даЇ право на ≥снуванн€ г≥потези про ≥снуванн€ книгодрукуванн€ в ”крањн≥ до ≤.‘едорова.

ѕ≥сл€ ≤.‘едорова друкарню в ќстроз≥ вз€в в своњ руки видатний педагог ≥ письменник ¬асиль —уразький (народивс€ приблизно в 1530 р. в —ураж≥). ѕ≥д його кер≥вництвом ≥ редакц≥Їю в 1582-1598 рр. вийшло десь 25 книжок, здеб≥льшого з його ж передмовами. ÷е зробило ќстрозьку друкарню найпродуктивн≥шою на той час у —х≥дн≥й ™вроп≥. ѕомер ¬.—уразький, очевидно, в 1598 р. –едактором ≥ хаз€њном друкарн≥ став св€щеник ƒемТ€н Ќаливайко (?Ч1627), р≥дний брат знаменитого ватажка повстанц≥в —еверина Ќаливайка, проте такого розмаху книгодрукуванн€, що було за попередника, дос€гти йому не вдалос€.

” Ћьвов≥ енерг≥йний ≥ осв≥чений Їпископ √едеон Ѕалабан (до постригу в ченц≥ - √ригор≥й) (1530-10.02.1607) започаткував льв≥вську братську друкарню, давши на нењ частину своњх кошт≥в. ≤ льв≥вське братство викупило ≥з застави друкарню ≤.‘едорова. ѕравда, коли в 1586 р. антиох≥йський патр≥арх …оаким надав льв≥вському братству право ставроп≥г≥њ, контролю за д≥€льн≥стю духовенства, це привело до гострого конфл≥кту й зат€жноњ боротьби м≥ж братством та Їпископом. ” боротьб≥ з ним братчики сперлис€ на п≥дтримку константинопольського патр≥арха ≤Їрем≥њ. ѕосварившись з≥ Ћьв≥вським братством, √.Ѕалабан заклав у 1596 р. у маЇтку свого улюбленого небожа ‘едора у —тр€тин≥ друкарню й школу (нин≥ –огатинського району ≤вано-‘ранк≥вськоњ област≥), видав церковн≥ книги (Ђ—лужебникї, 1604 р.; Ђ“ребникї, 1606 р.).

” стр€тинськ≥й друкарн≥ та школ≥ працював видатний гуман≥ст, вчений-ф≥лолог, педагог, лексикограф, поет, типограф ≥ гравер ѕам- ва Ѕеринда (м≥ж 50-70-ми рр. XVI ст. - 23.07.1632 р.). ѕ≥сл€ смерт≥ √.Ѕалабана ѕ.Ѕеринда перењхав ≥з —тр€тина до Ћьвова ≥ зав≥дував братською друкарнею.

Ќа початку XVII ст. пров≥дним д≥€чем льв≥вського ”спенського братства став знаний ф≥лософ й богослов, письменник, друкар —тав- ровецький  ирило “ранкв≥л≥он (помер у 1646 р.). ¬≥н орган≥зував власну пересувну друкарню, де випустив книгу Ђ«ерцало Ѕогослов≥€ї (два виданн€ 1618 ≥ 1635 рр.) та зб≥рку пропов≥дей Ђ™вангел≥Ї учительнеЇ...ї (1619). ¬ цих творах в≥н виклав ≥дењ гуман≥стичного розум≥нн€ людини. …ого погл€ди отримали подальший розвиток у творчост≥ видатного украњнського мислител€ √.—ковороди (1722-1794).

« ≥менем  ирила “ранкв≥л≥она —тавровецького повТ€зане виникненн€ друкарства на „ерн≥г≥вщин≥. Ѕлизько 1625 р. в≥н був призначений арх≥мандритом ™лецького монастир€ в „ерн≥гов≥. Ќаприк≥нц≥ житт€ “ранкв≥л≥он влаштував там друкарню й у 1646 р. видрукував у н≥й зб≥рку своњх в≥рш≥в та прозањчних статей п≥д назвою Ђѕерло мно- гоцьнноеї. ѕ≥сл€ його смерт≥ друкарню було закрито.

¬  иЇв≥ книговидавничою справою займавс€ такий украњнський культурний д≥€ч початку XVII ст., €к ™лисей ѕлетенецький. ѕоходив в≥н ≥з села ѕлетенич, б≥л€ «олочена у √аличин≥, з шл€хетського роду. ѕерењхавши до  иЇва, згадаймо висл≥в ћ.√рушевського про Ђна- шеств≥Ї галичанї на  ињв, ™.ѕлетенецький стаЇ арх≥мандритом (насто€телем, нам≥сником)  иЇво-ѕечерськоњ лаври ≥ був на ц≥й посад≥ досить довго (25 рок≥в) - з 1599 до 1624 р. Ќавколо нього обТЇднавс€ лаврський гурток вчених ≥ письменник≥в. «а словами ћ.√рушевсь- кого, ™лисей ѕлетенецький Ђв≥дкрив нову добу в житт≥ сењ твердин≥ украњнського аскетизму й зробив з ѕечерського монастир€ першор€дну культурну силуї.

” 1615 р. в≥н заснував у лавр≥ першу друкарню в  иЇв≥, €ка незабаром стала найб≥льшою в ”крањн≥. ÷ю друкарню ™.ѕлетенецький купив у спадкоЇмц≥в ‘едора Ѕалабана у м≥ст≥ —тр€тин≥, перев≥з њњ до  иЇва, у лавру. ¬≥н же дл€ потреб друкарн≥ в м≥ст≥ –адомишл≥, €ке належало лавр≥, заснував велику пап≥рню. ќстанн€ постачала пап≥р дл€ друкарн≥.

¬загал≥ виробництво паперу в ”крањн≥ маЇ давн≥ традиц≥њ. ѕерша пап≥рн€ була заснована у 1541 р. у м≥ст≥ Ѕуськ на Ћьв≥вщин≥. ѕот≥м пап≥рн≥ зТ€вилис€ на ¬олин≥,  ињвщин≥, на Ћ≥вобережн≥й ”крањн≥. —вою пап≥рню заснував у ќстроз≥ ≥ кн€зь  .ќстрозький. ¬же до к≥нц€ XVI ст. в ”крањн≥ було збудовано 7 пап≥рень. ѕ≥сл€ ѕере€славськоњ ради 1654 р. з ”крањни завозили в –ос≥ю не лише хл≥б, а й пап≥р. Ќа€вн≥сть паперу спри€ла розвитку книгодрукуванн€.

ѕерв≥стком лаврського друку, найпершою кињвською книжкою став Ђ„асословї або молитвослов, надрукований 20 грудн€ 1616 р. Ќазва походить в≥д Ђчасиї (години) - частини церковних служб. ¬ ньому м≥стилис€ молитви щоденних церковних служб. ¬≥н призначавс€ дл€ використанн€ св€щениками, читц€ми ≥ сп≥ваками. ÷е була найпопул€рн≥ша церковна книга у давн≥й ”крањн≥. ¬она широко використовувалась €к читанка при навчанн≥ грамоти. „имало њњ текст≥в заучувалис€ напамТ€ть. „асослов завжди був у сх≥днословТ€нському сусп≥льств≥ своЇр≥дним джерелом п≥знанн€ св≥ту ≥ духовного сенсу житт€. ѕерше виданн€ „асослова зТ€вилос€ 1491 р. у  раков≥. ¬≥дом≥ виданн€ - Ћьв≥вське (1609), ќстрозьке (1612).
«а перш≥ 13 рок≥в ≥снуванн€ друкарн€ видала 40 богослужбових рел≥г≥йно-полем≥чних, морально-повчальних та навчальних книг. Ћаврська друкарн€, найб≥льша ≥ найпотужн≥ша в ”крањн≥, славилась тод≥ дуже гарним шрифтом, папером, чистою роботою, взагал≥ досконалим мистецьким виконанн€м. ѕечерське друкарство сто€ло не нижче зах≥дного, а часом ≥ перевершувало його в художньому план≥.

 ниги друкувалис€ €к церковнословТ€нською, так ≥ старословТ€нською, тогочасною украњнською л≥тературною, близькою до народноњ, мовою. ¬она, за словами сучасника, украњнського церковного д≥€ча, поета й друкар€, знавц€ грецькоњ, латинськоњ, церковнословТ€нськоњ та Ђруськоњї, тобто украњнськоњ мови, “арас≥€ Ћевковича «емки, Ђщира ≥ великославна, прекрасна ≥ вс€коњ благодат≥ сповненаї. ј украњнський церковний та культурний д≥€ч «ахар≥€  опис- тенський у передмов≥ до одного з видань написав ц≥лий панег≥рик ц≥й мов≥, €ка Ђшироко ≥ далеко розповсюдилас€ ≥ славною була, в≥д слави ≥ славТ€нською њњ названої. « 1633 р. друкарн€ випускала книги також латинською, грецькою та польською мовами.
Ћаврська друкарн€ не була Їдиною в  иЇв≥. ¬ 1624-1628 рр. тут працювали ще друкарн≥ кињвського м≥щанина “имоф≥€ ¬ербицького, а в 1628-1630 рр. - друкарн€ —пиридона —обол€. ” 1618 р. було засновано друкарню в православному чолов≥чому монастир≥ в ѕочаЇв≥, €кий п≥зн≥ше став лаврою. ÷€ друкарн€ про≥снувала майже 300 рок≥в - до 1917 р. ” 1630 р. було збудовано друкарню у  ременц≥, засновано братство та школу при ньому.
–оль друкарень, передус≥м ќстрозькоњ, Ћьв≥вськоњ братськоњ,  иЇво-ѕечерськоњ, у той час не обмежувалас€ розмноженн€м л≥тературноњ та науковоњ продукц≥њ. ƒрукарн≥ були не т≥льки майстерн€ми, а й важливими осередками осв≥ти, тогочасноњ украњнськоњ культури взагал≥. Ќавколо них обТЇднувалис€ гуртки вчених та ≥нших високоосв≥чених людей. ƒрукарн≥ в≥д≥гравали значну роль у полем≥ц≥ м≥ж католицькою та православною церквами. „ерез тиражован≥ ними книги чимало гуман≥стичних ≥дей украњнськоњ ел≥ти поширювалось по вс≥й ”крањн≥, ставало надбанн€м широкого кола читач≥в у найв≥д- дален≥ших њњ куточках.

 

 





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 2463 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

Ќаука Ч это организованные знани€, мудрость Ч это организованна€ жизнь. © »ммануил  ант
==> читать все изречени€...

1320 - | 1174 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.069 с.