Поясніть як еволюціонував державний устрій Гетьманщини за Хмельниччини

Державний устрій Гетьманщини
Гетьманщина поєднувала в собі риси як республіканського, так і авторитарного ладу. Вищу влада представляли три органи - Генеральний військовий рада, гетьман і рада генеральної старшини. При правлінні гетьманів Хмельницького, Виговського і Мазепи, в Гетьманщині намітилася тенденція до утвердження монархічного режиму. Незважаючи на те, що вищим органом влади в Гетьманщині був Генеральний військовий рада, але гетьман і генеральна старшина, як правило, вміло маніпулювала цією порадою і значення останнього поступово зменшувалася. Цьому сприяв і порядок прийняття рішень Генеральною радою: натовп піднімала руки, шаблі, підкидала шапки (через що згода часто визначали "на око"); застосовувалася і аккламации.

Одночасно збільшувалася значення Ради генеральної старшини, члени якого призначалися гетьманом або вибиралися радою. До складу генеральної старшини входили:
1. Генеральний обозний - другий після гетьмана чин. Відав артилерією, постачанням війська продовольством і озброєнням, брав посаду наказного гетьмана (виконуючого обов'язки в разі відсутності, смерті, позбавлення влади гетьмана). Керував будівництвом укріплених таборів і, за звичаєм, ставав їх комендантом. Нерідко брав командування над окремим козацьким корпусом. У його обов'язки входило також складання козацького реєстру;
2. Генеральний писар очолював військову канцелярію, виконуючи обов'язки державного секретаря: відав всієї військової та державної документацією, готував укази та накази, займався кореспонденцією, відповідав за збереження військової печатки. Був першим радником гетьмана, брав участь у переговорах на вищому рівні, приймав послів іноземних держав і військ. У воєнний час виконував функції, близькі до функцій сучасного начальника Генерального штабу.
3-4. Два генеральних осавула були помічниками гетьмана: допомагали складати козацький реєстр, розглядали апеляції, що надходили з полкових і сотенних судів, скарги та пропозиції старшин; стежили за дотриманням законності, звичаїв і традицій у військах, проводили навчання та огляди війська, підтримували порядок на Генеральній військовій раді. У воєнний час виконували особливі доручення гетьмана, могли командувати певною частиною війська, очолювати групу парламентерів під час переговорів з командуванням противника.
5-6. Два генеральних подскарбея (скарбник) керували всіма фінансами й організацією збору податків. Пост заснований в 1729 році.
7. Генеральний хорунжий - спочатку пост задумувався для старшин, які мали оберігати і відповідати за охорону великих гетьманських знамен (хоругв). У реальному житті - зразковий аналог сучасного офіцера Генерального штабу, наділеного комендантським функціями. Вів слідство у справах, пов'язаних зі злочинами старшин. Іноді очолював особисту охорону гетьмана. У воєнний час міг командувати окремими козацькими сполуками, виконувати обов'язки наказного гетьмана.

8. Генеральний бунчужний персонально відповідав за збереження бунчука. Виконував особливі доручення гетьмана, інспектуючи окремі козацькі полки, перевіряючи скарги. Під час війни міг командувати окремим козацьким корпусом або рейдових загоном.
Судову владу представляв Генеральний суд на чолі з 9. Генеральним суддею. Він тлумачив звичаї і закони, вершив суд над державними злочинцями, розглядало апеляції і прохання про помилування, контролював роботу місцевих судів. На засідання Генерального суду скликали підконтрольних генеральному судді суддів з міст і селищ. Всі судді були виборними.
Генеральна військова канцелярія, очолювана генеральним писарем, виконувала функції центрального органу внутрішнього управління (хоча в перші роки Гетьманщини вона була аналогом Генерального штабу). Канцелярія займалася як військовими справами (комплектація військових підрозділів, пропагандистсько-агітаційна діяльність, забезпечення війська зброєю, продовольством і фуражем), так і державно-адміністративними: формувала посольства, писала листи, становила тексти договорів, готувала гетьманські універсали, формувала адміністративно-територіальний устрій Гетьманщини, наділяла іменами і забирала їх; розглядала різні питання політичного і господарського життя, направляла і контролювала роботу полкових і сотенних канцелярій; формувала військово-державний архів, вела спеціальні діаріуша, тобто щоденники (хроніки). У штаті канцелярії були військові канцеляристи, канцеляристи, служителі-підписки (писарі), копіїсти, товмачі (перекладачі), протоколісти, які протоколював наради і переговори (при Скоропадському налічувалося 25 штатних і близько 10 позаштатних - учнів і практикантів - чиновників канцелярії). Комплектувалася переважно випускниками українських вищих навчальних закладів. Під час війни або походу діяла Генеральна похідна військова канцелярія. Очолював її також генеральний писар, а в разі його відсутності - один із старших писарів, або ж козаки обирали наказного (виконуючого обов'язки) генерального писаря. Генеральна канцелярія була скасована в 1764 році [6].
Гетьманщина мала самобутнє адміністративно-територіальний устрій, що склався на основі традицій козацького самоврядування. Вона поділялася на полки і сотні. На Правобережжі полково-сотенний устрій проіснував до 1714; на Лівобережжі він зберігся до 1782 року. Кількість полків і сотень не були постійним. Так, на Лівобережній Україні в 1672 налічувалося 117 сотень, а в кінці XVII століття - 163 сотні. В кінці XVII століття на Лівобережній Гетьманщині були близько 2 тисяч населених пунктів, в яких проживало близько 1,5 мільйонів чоловік.
Вищу військову, адміністративну та судову владу на території полку здійснював полковник. Основним виконавчим органом були полкові канцелярії. Полковники призначалися гетьманом. Важливу роль грали полкові старшини: генеральний обозний, два генеральних осавули, генеральний суддя, генеральний писар. Допоміжним органом служив полковий рада козаків і старшин. На території сотень влада належала сотникові, який або обирався козаками, або призначався полковником. До сотенної адміністрації належали писар, осавул і отаман, існував також сотенний рада. У селищах і селах козаки входили в курінь, який вибирав отамана, а селяни і міщани вибирали війта. Отамани і війти становили нижча ланка адміністрації. Міста з магдебурзьким правом зберігали свої права і очолював війт. До складу міського управління входили бурмистри, райці і лавники. Інші міста і селища, мали самоврядування, називалися ратушними; в той же час у них владу мали козацькі старшини, яким підпорядковувалися козаки. На Лівобережжі замість існуючих при Речі Посполитої гродських, земських, подкоморний і домініальних (панських) судів були діяли полкові й сотенні суди. Юрисдикції козацьких судів підлягали не тільки козаки, а й міщани та селяни, особливо у справах розбою і вбивств. У містах і селищах суд вершили колегії лавників і ратуші, в селах - війти й отамани. У північних районах Лівобережжя діяли копиці суди - суди сільської громади.