Поясніть походження та зміст назв “Русь”, Руська земля, “Україна”, Гетьманщина, Малоросія, Новоросія

Термін Київська Русь у сучасній історіографії використовується як для позначення єдиної держави, що проіснувало до середини XII століття[9][10], так і для ширшого періоду середини XII — середини XIII століть[11], коли Київ залишався центром країни і керування Руссю здійснювалося єдиним князівським родом на принципах «колективного сюзеренітету»[12]. Обидва підходи зберігають актуальність і в наш час.
У зв'язку з тим, що центром східнослов'янської держави впродовж багатьох століть був Київ, у історичній літературі Русь отримала назву «Київська Русь». Сам термін Київська Русь — книжкового походження і веде свій початок не з джерел, а зі сторінок історичних праць першої половини XIX століття. Це поняття виникло в російській науці як елемент періодизації історії країни[13]. З часом історики ввели до наукового обігу ще два терміни «Давня Русь» і «Давньоруська держава».[5]
У вітчизняних писемних джерелах ця держава називається «Руською землею» або «Руссю», в іноземних — «Руссю». Відповідно й народ цієї країни називали «руським». Однак цей термін не був одвічним іменем всього народу країни. Широкого побутування він набув тут лише від 9-10 ст. Уперше в давньоруському літописові він з'являється в тексті, що стосується 852 року: «Нача ся прозывати Руская земля». З початком 10 ст. назва «Русь» набула офіційного значення[5].
Походження терміна «русь» є предметом дискусій істориків, що тривають уже понад 200 років. За цей час викристалізувалося щонайменше 3 теорії: південна, згідно з якою етнонім «русь» має місц., середньодніпровське походження, північна, за якою ця назва була запозичена слов'янами у скандинавів, і соціальна, яка, однак, нічого не говорить про безпосереднє походження терміна, але схильна тлумачити його як назву лише верхівки східнослов'янського суспільства. Остання теорія має нині тільки історіографічний інтерес, дві перших і досі виборюють право на істинність[5].
Б. Рибаков, досліджуючи літописний вислів: «Поляне иже нын зовомся Русь», прийшов до висновку, що полянський союз племен (див. Поляни) Середнього Подніпров'я взяв собі за самоназву ім'я одного із племен, які об'єдналися в ньому, — «рос», відомого вже в 6 ст. далеко за межами східнослов'янського світу. Про плем'я «рос» говориться у сирійському джерелі 6 ст. — «Церковній історії» Псевдозахарія[5].
Чимало вчених, особливо петербурзької школи, схиляються до тієї філологічної точки зору, що пов'язує назву «Русь» із фінською назвою шведів — «Ruotsi». Однак, як зазначає історик Г. Ловмянський, якому належить ґрунтовне дослідження цього питання, в даному разі лінгвісти вийшли за межі своїх дослідницьких можливостей. Назва «Русь», як доводить Г. Ловмянський, первісно мала географічний зміст і здавна означала територію Середнього Подніпров'я. У процесі створення тут держави вона стала її назвою, а пізніше набула також етнічного й соціального значення. Німецький славіст Л. Мюллер виводив походження терміна «русь» від скандинавського етноніма «Ruder». Вказуючи на значну звукову розбіжність між термінами «рудер» і «русь», він вважав, однак, що термін «русь» вживався не як самоназва скандинавів, а лише як слов'ян, еквівалент їхньої справжньої самоназви. Історики, котрі відстоюють північне походження назви «Русь», часто апелюють до авторитету «Повісті временних літ», у якій говориться: «Отъ варягъ бо прозвашася Русью, а первое бўша словене»[5].
Іраномовне походження терміна «русь» аргументується в дослідженнях відомого іраніста В. Абаєва. Згідно з ними, етнонім «русь» відповідає перському «ruxs», що означає сяйво, або осетинському «ruxs» — «roxs» — світлий. На початку 9 ст. слово «русь» як назва держави і народу з'являється в текстах арабських та візантійських письменників. У арабській літературі назва «Русь» уперше вжита середньоазійським ученим 9 ст. ал-Хорезмі[5].

зьке значення
Русь — давня назва Київської землі, країни полян, території Середнього Подніпров'я. Відома з середини 9 століття до приходу Олега в Київ (Федотов, 1837[1]; Насонов, 1951[2]; Тихомиров, 1979[3])
Русь — назва усіх земель, що перебували в складі Київської держави і були населені руським народом (Лихачев, 1950[4])
у 11 — 13 століттях назва Середньої Наддніпрянщини — Київське, Чернігівське та Переяславське князівства.
У 13 — 14 століттях назва поширюється на всю Київську Русь.
Отже, Україна Назва виникла ще у спільнослов’янський період, бо ті слов’яни, що у VI ст. помандрували на Балкани, понеси її з собою. Там виникла область Крайна (між Сербією і Хорватією). Це не випадково, бо туди перенесли й інші топоніми з України: Черногора – Чорногорія, Гуцульщина – Гуціка – Гацка.
У царській Росії назва Україна не визнавались. Офіційною була назва Малоросія, що протиставлялася Великороси. Побутувала думка, що українці – це ті ж росіяни, але із зіпсованою поляками російською вимовою, люди меншої вартості, ніж великороси.
Назви “Мала Русь” і “Велика Русь” утворені грецькою психологією, а росіяни скористалися готовими назвами, даними греками. Уперше ці назви знаходимо в посланнях царгородського патріарха 1303 р. із справи про утворення Галицько-Волинської метрополії.
За термінологією грецьких географів: Мікра Y,Xkaq – Мала Греція, МєуаАті EXlaq – Велика Греція, це метрополія разом з колоніями в Італії, Сицилії, Малій Азії, Північному Причорномор’ї.
Так само греки називали Мікра Rcocaoc – Мала Русь, це власне Україна, і МєуоЛл Rceqia – Велика Русь, це Україна разом з її колоніями у Прибалтиці, Поволжі, біля Ладоги й Онеги, тобто Русь часів Святослава, Володимира Великого, Ярослава. Отже, Мала Русь – це метрополія.
Гетьманщина виникла в результаті великого козацького повстання в Речі Посполитій, що спалахнуло 1648 року вукраїнських землях під проводом Богдана Хмельницького. Причинами повстання буликорупція королівських урядів, соціальне безправ'я усіх станів за винятком шляхти, економічні і національні утиски українців, активізація української православної церквиі зростання чисельності козацтва попри репресії уряду[3][4 Гетьманщина або Військо Запорозьке — українськакозацька держава[1][2] на території Наддніпрянщини,Сіверщини та СхідногоПоділля. Утворилася внаслідок найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини.
Мала Русь (назва, що з’явилася на початку XIV ст. у Візантії для визначення західноукраїнських земель (Галицько-Волинська держава) з церковно-адміністративного погляду.
Назви Мала і Велика Русь виникли задовго до того, як на землях сучасної Росії сформувалась єдина держава. Їх започаткували галицько-волинські князі, ініціювавши створення власної митрополії в межах колишньої загальноруської (близько 1303 р.). Цей феномен був осмислений візантійськими ієрархами як виділення зі складу «Великої Русі» (у грецькій огласовці — Росії), що охоплювала 19 єпархій, «Малої Русі», в складі галицької, холмської, перемишльської, володимиро-волинської, луцької та туровської єпископій (тобто Галичини, Волині й Турово-Пінщини). Попри всю ефемерність цього новотвору, запроваджена греками термінологія прижилась на місцевому ґрунті, потрапивши й до світської титулатури: останній галицько-волинський володар Юрій-Болеслав II у 30-х рр. XIV ст. іменував себе «князем усієї Малої Русі»; «королем Ляхії та Малої Русі» називали польського короля Казимира, котрий поширив свій політичний контроль на значну частку володінь Юрія-Болеслава.
Новоросія (рос. Новороссия) — історична назва території уздовж Азовского та Чорного морів, яка охоплює південну частину сучасної України (Донецька, Дніпропетровська,Запорізька, Миколаївська, Херсонська, Одеська, Луганська області) та південну частину європейської частини сучасної Росії (Краснодарський, Ставропольський край, Республіка Адигея, Ростовська область). Новоросія складається з таких історичних українських земель: Прибужжя, Кубань, Подніпров'я, Запоріжжя та інші. Гетьманщина – назва Української козацької держави, що виникла унаслідок національно-визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького 1648 - 1657 рр. Український соціум зробив вибір на користь незалежності, спробував втілити у життя свою державну ідею. Офіційна назва держави – Військо Запорозьке. Мала Гетьманщина і власний військово-адміністративний устрій, і право на самоврядування, і на виборність гетьмана зі старшиною.