Лекція 2. Феномен конфлікту. Конфлікти соціальної сфери

Конфлікт — це прояв об'єктивних і суб'єктивних суперечностей, який відображується в протиборстві їх носіїв, тобто сторін.

Прояв конфліктів різноманітний. Вони можуть виникати в рам­ках одного колективу і між колективами, між релігійними сектами і партійними фракціями; можуть приймати форми страйків і рево­люцій, жорстоких класових битв і міжнаціональних зіткнень, ло­кальних і світових війн; можуть також виникати між чоловіком і жінкою.

По-перше, конфлікт можливий лише за наявності двох і більше сторін, причому в процесі розвитку конфлікту виникають тенденції до поляризації сторін на суб'єктів, що протистоять один одному. По-друге, необхідною умовою конфлікту є наявність «дефіциту», тобто обмеженої кількості матеріальних чи духовних благ, коли всі бажаючі не можуть задовольнити своєї потреби в них. Дефіцит може бути у вигляді речей, матеріальних чи духовних цінностей, престижних занять, професій, робочих місць та ін. По-третє, конфлікт виникає лише тоді, коли сторони намагаються досягти мети за рахунок одна одної. Досягнення однієї сторони означає невдачу іншої. По-четвер­те, важливим аспектом конфліктних відносин є влада, бо, лише маю­чи її, можна контролювати і спрямовувати поведінку іншої сторони. В процесі переходу суспільства із одного стану в інший (так званий транзит) конфлікт розвивається на всіх рівнях соціальної ор­ганізації:

- на громадському рівні — це конфлікти, пов'язані з руйнуван­ням застарілих і формуванням нових суспільних відносин на основі демократії і ринкових відносин;

- на рівні культури — затверджується нова система цінностей, стара ж система (ідей, норм) руйнується, але активно чинить опір;

- на рівні соціально-класової структури — формуються нові соціальні прошарки і групи, однак старі сприймають їх боляче;

- на рівні економічних відносин — виникають нові форми ор­ганізації роботи підприємств, які відповідають ринковій економіці, але дещо зберігаються тяжіння виробників до плановості і регулю­ючої ролі держави;

- на рівні повсякденного життя — індивіду пропонується са­мому піклуватися про себе і свою долю; суспільство і держава не га­рантують кожному добробут і заможність.

Усе це викликало нові конфлікти, яких раніше не було (відкри­та боротьба за владу, престиж); нарешті, в новому соціальному про­сторі більшість людей похилого віку не знаходять собі місця, а мо­лодь — гідного працевлаштування.

Будь-який конфлікт, оскільки він ви­никає в суспільстві та існує між людьми, завжди має суспільний характер, тобто є конфліктом соціальним у широкому значенні цього слова. При такому підході конфлікт виступає як зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їх соціальних інте­ресів в умовах взаємної протидії. Суб'єктами цих конфліктів можуть бути індивіди, малі і великі групи, соціальні рухи, економічні і політичні угруповання тощо. Одним із різновидів соціального конфлікту в його широкому розумінні є власне соціальний конфлікт або конфлікт в соціальній сфері.

Нерівність статусів як основа соціального конфлікту. Соціаль­ний конфлікт у вузькому значенні цього поняття є боротьбою соціаль­них спільнот з протилежними інтересами за домінування або підви­щення іх соціального статусу в такій суспільній системі, де ці ста­туси розташовані в певній ієрархії. Інтерес як рушійна сила будь-якого соціального конфлікту в цьому разі виступає як прагнення здобути певний статус.

Соціальний статус як основний предмет соціального конфлікту являє собою узагальнений і визнаний суспільством показник того місця, яке певна соціальна спільнота та її представники посідають в даній соціальній системі.

Суперечності виникають на основі нерівності статусів у соціальній системі, яка має ієрархізовану струк­туру. Вони виникають між тими, хто має вищий статус, і тими, кому доля уготувала нижчий або в кращому разі середній статус. Існуван­ня такої суперечності є неминучим хоча б тому, що попит на вищі статуси на багато перевищує можливості суспільства. Отже основ­ною детермінантою соціального конфлікту, що проявляє себе у взаєми­нах між групами і спільнотами людей, є їх фактична соціальна нерівність, що породжує нерівність у соціальних статусах. Це мож­на розглядати як загальну передумову існування соціального конфлікту, а також усіх закономірностей, які регулюють його виник­нення і розвиток на практиці.

Сутність конфлікту. Психологи розглядають конфлікт як різновид психологічного напруження між двома сторонами, викликаного відкритим анта­гонізмом, ворожнечею. Культурологи розглядають конфлікт як про­тидію чи протистояння культур, розквіт і загибель цивілізацій.

Конфлікт — це реальна боротьба між діючими людьми чи гру­пами незалежно від того, які витоки цієї боротьби та засоби, що мобілізують кожну із сторін (англійський соціолог А. Гідденс). Конфлікт і суперечності є проявом найбільш слабкого місця в соціумі, вказують на поділ інтересів між різними групами людей, в тому числі між класами.

Пошук шляхів розв'язання конфлікту починається з визначен­ня його предмета, а зробити це часто дуже важко. Багато конфліктів мають таку заплутану і складну передісторію, що спеціаліст-конфліктолог мусить, як археолог, піднімати один пласт за іншим. Конфлікт мо­же мати основний предмет, який поділяється на часткові предмети, чис­ленні «хворобливі точки». Прикладом цьому є перманентно тривалі сімейні чвари або затягнуті міжнаціональні конфлікти.

Об'єкт конфлікту — це матеріальні або духовні цінності, до ово­лодіння чи використання яких прагнуть сторони конфлікту. Об'єктом конфлікту можна вважати будь-який елемент матеріального світу і соціальної реальності, здатний слугувати предметом особистих, гру­пових чи державних інтересів.

Об'єкт конфлікту — це завжди якийсь дефіцитний ресурс, на­приклад, певна посада голови або директора, на яку претендують декілька людей; останній квиток на концерт «зірки» естради; один Чорноморський флот, на який є дві держави — претенденти, тощо. Якщо є можливість компенсації дефіциту ресурсів, то в багатьох ви­падках можна усунути конфліктну проблему.

Межі конфлікту. Крім природи конфлікту і його сутнісних відмінностей від суміжних явищ необхідно визначити межі конфлікту, тобто його зовнішні контури у просторі і часі. У визначенні меж конфлікту виділяють три аспекти: просторовий, часовий та внутрішньосистемний.

Просторові межі визначаються територією, на якій відбувається конфлікт. Вони можуть бути мінімальними — комунальна кухня, але можуть бути і глобальними — світова війна.

Часові межі — це тривалість конфлікту, його початок і закінчен­ня.

Визначити внутрішньосистемні межі конфлікту означає оціни­ти, як тісно пов'язано з конфліктуючими сторонами коло його учас­ників. Крім опосередкованих протидіючих сторін учасниками конфлікту можуть стати і такі фігури, як підбурювачі, підсобники, ор­ганізатори конфлікту, які самі у ньому не задіяні, а також третейські судді, радники, прихильники і противники тих чи інших суб'єктів, що конфліктують між собою. Всі ці особи (організації) є елемента­ми системи. Межі системи залежать від того, наскільки широке ко­ло учасників буде до нього включено. Внутрішньосистемні межі не­обхідно знати для впливу на здійснення процесів, особливо для по­передження системи від зруйнування.

Функції конфлікту. Функції конфлікту можна поділити на дві великі групи, відповідні основним сферам суспільного життя — ма­теріальні та духовні.

Матеріальна функція проявляється в тому, що різноманітні конфлікти, в тому числі юридичні, здебільшого пов'язані з еко­номічною стороною суспільного життя. Це матеріальний інтерес, користь, а також втрата. В економічно розвинутих країнах негативні наслідки конфліктів особливо відчутні

Але матеріальні функції можуть мати і творчий аспект. Так, у процесі конфлікту та чи інша сторона може не тільки оволодіти, а й опанувати матеріальними цінностями, яких у неї не було до по­чатку зіткнення. Отже, конфлікт може сприяти загальному прогре­су і розвитку матеріального виробництва.

Духовна функція конфлікту проявляється у вигляді стимулято­ра швидких і важливих змін у духовної сфері суспільства. В процесі соціальних конфліктів руйнуються норми, цінності, ідеали, що були притаманні колишнім часам, відчувається радикалізація суспільної свідомості. Конфлікт начебто перериває процес звичайної односто­ронньої оцінки подій і створює умови для того, щоб побачити суспільне життя з іншого боку, який був закритий. Крім матеріальних і духовних функцій конфлікту, велике зна­чення має низка функцій, які випливають з особливостей соціаль­ного організму. Це сигнальна, інформаційна, диференційна та ди­намічна функції.

Сигнальну функцію можна умовно порівняти з фізіологічною роллю болю в розвитку живого організму. Будь-яка біль не вказує хворому на причину її виникнення і не визнається діагнозом захво­рювання, але вже є достатнім фактом для звернення до лікаря. Соціальний конфлікт — це такий сигнал про необхідність прийнят­тя термінових дій для пошуку та усунення причин суспільного на­пруження, ретельного вивчення обставин, які створили конфліктну ситуацію.

Інформаційна функція є близькою до сигнальної, але і дещо відмінною — вона значно ширше, ніж просте свідчення соціальних негараздів. Розгортання, протікання, повороти конфліктної ситуації несуть значну інформацію про чинники, які її породили і вивчення яких є важливим засобом пізнання суспільних процесів.

Диференційна функція характеризує процес соціальної дифе­ренціації, яка виникає під впливом конфлікту, що часто проходить через зміну і руйнування колишніх соціальних структур. Під впли­вом конфлікту процес соціальної диференціації розвивається в двох протилежних напрямках, тобто відбувається поляризація протиборчих сил. Але разом з цим триває і прямо протилежний процес — об'єднання, інтеграція соціальних сил навколо нових центрів тяжіння і консолідації.

Динамічна функція. В кожному соціальному конфлікті закладе­на можливість більш швидкими темпами спрямовувати суспільний розвиток і здійснювати соціальні зміни. Ця думка чітко визначена у неомарксизмі (класова боротьба, соціальна революція). Конфлікт вносить в розмірний, пливкий рух соціального життя докорінні зміни. Звичайні норми поведінки і діяльності, що роками задовольняли лю­дей, відкидаються з дивною рішучістю і без всякого жалю.

Суб'єкти соціальних конфліктів. Суб'єктами соціальних конфліктів, як це випливає із наведеного, виступають соціальні спільноти і у першу чергу спільноти великі. Як зіткнення соціальних спільнот з приводу реалізації проти­лежних інтересів, пов'язаних з різними соціальними статусами, соціальні конфлікти реально здійснюються шляхом організованих взаємодій індивідуальних агентів. Отже, практично діючими учасни­ками соціальних конфліктів є конкретні особи, пов'язані між собою загальними інтересами чи загальною позицією (статусом). На­лежність особи до певної соціальної групи перетворює її на реаль­ного чи потенційного учасника соціального конфлікту тоді, коли:

- норми поведінки і діяльності, що випливають із належності до певної соціальної спільноти, стають внутрішніми індивідуальними нормами (тобто відбувається соціалізація індивіда стосовно певної соціальної групи);

- належність до групи, яка виникла за певною соціальною оз­накою її членів і відображує їх взаємну залежність, а також визначає спосіб сумісної діяльності і спілкування;

- належність до групи реалізується через певні зміни в фактич­них індивідуальних правах і свободах кожного, тобто через певну систему суспільної влади.

Таким чином, соціальний конфлікт як зіткнення великих чи ма­лих суспільних груп реально виявляється в сукупності індивідуаль­них дій, вчинків, подій. Проте в цьому різноманітті дій і вчинків ре­алізуються загальні цілі і позиції. Саме вони і перетворюють індивіду­альні дії людей на дії сумісні. Зведення індивідуальних зіткнень до соціальних не означає ігнорування волі, ініціативи окремих людей, оскільки загальна боротьба складається з їх сукупних дій. Але все ж в процесі соціального конфлікту дія кожного індивіда інтегрується у загальний конфлікт за умови, якщо індивідуальна дія є соціально значущою, тобто вписується в загальну боротьбу соціальних груп.

Динаміка соціального конфлікту включає в себе латентну (при­ховану), відкриту конфліктну і постконфліктну фази. Перехід від ла­тентної фази до відкритої значною мірою залежить від соціальної політики, змін у змісті конфлікту, а також можливостей його впливу на стан суспільства. Вони розвиваються за схемою «конфліктна ситуація — соціальний конфлікт — соціальна криза — соціальна ката­строфа». Перехід від однієї фази до іншої має свої закономірності, але це не означає, що поглиблення соціального конфлікту і перехід його до соціальної кризи або катастрофи є неминучим. Розвиток соціальної кризи за допомогою адекватних засобів соціальної політи­ки можна нейтралізувати на будь-якому етапі її розвитку.