Сам Д. Блек вважав, що основні засади його підходу були визначені вже в «маніфесті» «Межі правової соціології» {1972 р.), в якому були визначені шляхи реконструкції соціології права з метою перетворення її на «чисту науку», тобто вільну від оціночних процедур, ідеологічних контекстів і орієнтовану лише на дослідження фактів. Саме така соціологія права може вплинути на правову практику, змінити методологічні орієнтації юристів. Право вступить в епоху соціології1. Побудована на таких засадах теорія, згідно з амбіційною заявою Д. Блека, являє собою не нову версію соціології права, а нову (соціологічну) концепцію права, що має замінити традиційну концепцію права як сукупності норм та принципів їх організації. Основні принципові відмінності двох концепцій Д. Блек зводить до такого:
1) якщо традиційна модель права при оцінці будь-якої юридич
ної ситуації акцентує увагу на співвідношенні норм, їх порівнянні з
встановленою поведінкою особи, то соціологічна концепція за осно
ву бере соціальну структуру правової ситуації, тобто який соціаль
ний статус мають її учасники, характер їх відносин тощо;
2) у традиційній моделі право визначається як логічний процес,
у соціологічній — це виключно фактична поведінка людей та груп;
3) соціологічна модель розглядає право не як константу, що в не
змінному вигляді діє в різних соціальних ситуаціях, а як перемінну
величину, залежно від суттєвих соціальних ознак ситуації (середо
вища в цілому);
4) соціологічна модель має «чистий характер», тобто наукову
спрямованість, вона вільна від практичної (професійної, політич
ної, ідеологічної) заангажованості, а тому — об'єктивна. Саме таке
знання здатне впливати на правову політику.
1 Віаск В. ТЬе ВеЬауіог ої Ьаш. — ]Ч.У., 1976. — Р. 4. 60
Однією з важливих передумов своєї теорії Д. Блек визначає дотримання методологічно значимої відмінності між цінностями та емпіричними фактами, що й визначає належність його теорії до позитивізму в його сучасних формах. Ця відмінність дозволяє Блеку показати різницю в підході до права у межах правознавства та соціології права. Якщо правові науки зосереджені на проблемах цінностей, то соціологія права має справу з емпіричними фактами. Тому предметна область соціології права охоплює сферу взаємодії права з іншими сферами суспільного життя — системною стратифікацією, культурою, соціальною морфологією тощо1.
Загальна теорія права, що пропонується Блеком, має два базових положення. По-перше, він визначає право як кількісну перемінну в системі соціальної взаємодії. Тобто, якщо в одному контексті його може бути менше, то в іншому — більше2. По-друге, право як система соціального контролю існує, втілюючись в один з чотирьох можливих типів здійснення такої функції — каральний, терапевтичний, компенсаторський, примирюючий3.
Поширеність права («кількісна» ознака права) залежить від розвитку інших форм соціального контролю. Там, де існують розвинуті системи неформального контролю, необхідність у праві зведена до мінімуму. Однак модернізація та послаблення контролю в малих соціальних групах (насамперед, в сім'ї) приводить до зміцнення права. Для аргументації цієї тези Блек залучає різноманітний істори-ко-етнографічний матеріал.
Теоретичні пошуки Д. Блека досить часто сприймаються критично. Так, А. Хаят зазначає, що якщо відкинути «орієнтири» Блека, то залишаються досить тривіальні твердження, чиї претензії на універсалізм нічим не обґрунтовані. «Його теорія — ніщо інше, як систематизований здоровий глузд, а ніяка систематизація здорового глузду не створює теорії»4. Соціологія права, побудована на концептуальних засадах марксизму, існувала не лише в межах радянської школи соціології права. 60—70 рр. XX ст. відзначені «пожвавленням інтелектуального марксизму», що знаходив прояв і в західній
1 Віаск В. ТКе ВеЬауіог оі Ьалу. — 1Ч.У., 1976. — Р. 3—9.
'■'Фактично кількісна характеристика права («кількість права») являє собою обсяг адміністративної влади, що може бути застосована до особи чи групи.
1 Віаск И. 8осіо1о£іса1 Лисіісе. — ї^.¥., 1988- — Р. 48.
' Иипі А. ЕхріогаЬіоп іп Ьа^ апсі ВосіеЬу. — Ь.,1992. — Р. 171.
Розділ 2
Історія соціології права
соціології права. Хоча немає підстав для відокремлення «єдиної, завершеної марксистської соціології права», і мова може йти лише про констатацію наявності теоретичних пошуків західних дослідників (як юристів так і соціологів) на основі використання окремих базових положень марксистського різновиду соціологічного підходу. Більше того, стверджувалося, що марксизм повинен розглядатися не як «завершений ряд категорій та понять», а як відкрита система, що має вбирати різні підходи, творчо розвиваючи концептуальні положення класиків марксизму (не тільки Маркса, Енгельса, Леніна, але й інших, наприклад, А. Грамші).
Однак марксистське праворозуміння було «соціологічним» лише за формою, оскільки навіть у найсучасніших його варіантах воно залишалось обмеженим ідеологічними стереотипами та спиралося на абсолютизацію ідей детермінізму «класово-вольового чинника» в суспільних процесах.
Спроби створення узагальнюючої теорії мають місце і на методологічних засадах західної марксистської традиції в соціології права. З початку 80-х рр. західні дослідники (здебільшого, це представники «критичних правових досліджень») намагаються обґрунтувати так звану «конститутивну теорію права»1. її поява свідчить про відмову радикально настроєних теоретиків-неомарксистів, а також тих, хто не настільки однозначно зв'язав себе з марксистською теоретичною традицією, від детермінізму, як вихідного гносеологічного принципу конструювання теорії права. За Д. Кейрі, право не слід розглядати як об'єкт впливу певних зовнішніх сил, що формують його зміст з цінностей, ідей, права тощо, що привносять зовні; право — це частина складної соціальної тотальності, в якій воно формується і формує, наповнюється і наповнює, організується і організує2. У своїх ранніх варіантах «конститутивна теорія права» ставила проблему відносності (релятивізму) природи та змісту права, відмовляючись від будь-яких проявів прямолінійного економічного детермінізму. Показовими в цьому відношенні були праці Е. Томп-сона. Досліджуючи правове життя Англії XVIII ст., він робить висновок, що наскільки б глибоко право не корінилось в економічних відносинах та інститутах, вони ніколи не зможуть бути «операбель-
1 Там само. — Р. 141—200; Кгаге Я ТЬе РиЬііс / Ргіуаіе «іівііпсШт іп ЬаЬог
Ьа» //Реппз. Ьа\¥ Кєуієчг. — 1982. — V. 130. — Р. 57.
2 Каігуз ІЗ. Ггеесіопі оІ ВреесЬ // Роіііісз ої Ьаш: ргойгєнзіує сгі^ие. —
1Ч.У., 1992. — Р. 5.
ними» без права. В свою чергу, право, перебуваючи під впливом суспільства в цілому, унеможливлює просту екстраполюцію економічних відносин в контексті правових норм. За Томпсоном, суспільні виробничі відносини не слід розглядати як логічно відокремлені та незалежні від правової надбудови... Скоріше, мова має йти про те, що економічна активність встановлюється правовими відносинами1. Такий підхід різко протистоїть тим поглядам у західній марксистській теоретичній традиції, що найбільш чітко були висловлені Д. Коеном в його аналізі так званої «проблеми права в історичному матеріалізмі» і зводилися до затвердження необхідності жорстокого відділення права і економіки та аналізу їх взаємодії як одномірного каузального зв'язку»2.
Вихідні положення «конститутивістської теорії» на перший погляд нагадують висновки радянських дослідників 70—80-х рр. Про «відносну автономність права» і можливість пояснення його зв'язків з економічним базисом за марксовою формулою «внутрішня залежність та зовнішня самостійність»3. Однак, об'єктивно оцінюючи цю літературу, слід відзначити наявність надмірних спрощень та ідеалізацій, що були обумовлені суто ідеологічними чинниками та догматичними стандартами теоретизувань у цій сфері. Тому в західній марксистській літературі цей підхід був реалізований більш повно, особливо у 90-х рр.
Запитання для самоконтролю
1. Визначте соціальні та теоретичні передумови виникнення соціо
логії права.
2. У чому полягає спільність та відмінність формування соціології
права в Європі та США?
3. Назвіть особливості становлення основних класичних теорій в со
ціології права.
4. Визначте вплив розвитку загально-соціологічної теорії на еволю
цію теоретичних засад соціології права.
5. Дайте характеристику сучасного стану соціології права.
1 Ткотраоп Е. \Упі£8 апй НипЬегв. — І-Ї.У., 1990. — Р. 261. 'лСоНеп О. Кагі Магх. ТЬеогу оГ Нізіогу: А йеГеп&е Охїогсі. — 1978. — Р. 128.
"Див.: Лапаева В. В. Вопросьі права в «Капнтале» К. Маркса. — М., 1982; Карл Маркс о государстве и праве. — М., 1968 и др.
Розділ 2
Рекомендована література:
1. Американская социология: Перспективьі, проблеми, методьі. —
М., 1972.
2. Карбонье Ж. Юридическая социология. — М., 1987.
3. Кистяковский Б. А. Социальньїе науки и право. — М., 1916.
4. Кудрявцев В. С, Казимирчук В. Я. Современная социология пра
ва. — М., 1996.
5. Кульчар К. Основьі социологии права. — М., 1997.
6. Лапаева В. В. Социология права. — М., 2000.
7. Луковекал Д. И. Социологическое направление во французской
правовой мьісли. — Л., 1972.
8. Нерсесянц В. С. Философия права. — М., 1997.
9. Пєтражицкий Л. И. Теория права и государство в связи с теорией
нравственности. — С.-П., 1910—1911.
10. Подгурецкий А. Очерк социологии права. — М., 1971.
11. Посконин В. М. Правопонимание Т. Парсона. —- Ижевск, 1995.
12. Социология права / Под. ред. Д. М. Сьірьіх. — М., 2001.
13. Соііегеіі К. Тпе Восіоіоєу ої Ьате. — Ь., 1993.
14. СигиіісН С. Зосіоіо^у оГ Ьате. — Ь., 1947 (1998).
15. Нипі А. Ьа^ апа1 Зосіеіу. — Ь., 1997.
16. Нипі А. 8осіо1о£іса1 Моуетепі іп Ьа\*. — Ь., 1972.
17. 8осіо1о£іса1 ТЬеогу оІ Ьате. — 2 ед. N.11., 2002.
18. ТітавНеН N. 5. Ап іпігоаисііоп іо іЬе Зосіоіору оі Ьа«\ — АУ.,
1974.
Розділ З
ПРАВО ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ
3.1. Соціальна обумовленість та цінність права
Правовим відносинам у будь-якій галузі права відповідають фактичні відносини людей, суспільні відносини. Правові відносини нерозривно пов'язані з економічними, політичними, соціальними, у тому числі організаційними, управлінськими, а також родинними та іншими суспільними відносинами. Цей взаємозв'язок суспільних відносин, правових норм та правових відносин вельми різноманітний, але в ньому можна виділити два основні напрями.
Перший стосується походження правових норм. Правові норми виникають на основі існуючих суспільних відносин, насамперед — соціальних. Вони відбивають їх у певній формі, перевтіленій згідно з волею законодавця з урахуванням тенденцій суспільного розвитку, потреб та завдань суспільства та держави. Наскільки правильно правові норми відбивають потреби життя, чи відповідають вони реальному стану речей, чи сприяють подальшому розвитку фактичних відносин, чи закріплюють саме ті відносини, що повинні бути закріплені, ці питання являють собою питання соціальної обумовленості правових норм і породжених ними правовідносин.
Соціальна обумовленість права має ще й інший аспект: сам механізм цієї обумовленості, тобто ті відносини, які виникають в процесі вироблення нових законодавчих норм, включаючи не тільки відносини у відповідних державних установах, але й різноманітні неформальні відносини, зокрема громадську думку з питань права. Говорячи про соціальну зумовленість права, слід розглянути соціальні фактори правотворчої діяльності, оскільки вони являють собою змістовний момент усіх суспільних відносин, та відбивають структуру, цілі й функції різних органів-учасників правотворчого процесу і впливають на зміст правового нормативного акта.
Соціальна взаємодія, тобто взаємодія різних соціальних груп, які відрізняються соціальним статусом та соціальними ролями,
Т
Розділ З
Право як соціальне явище
функціями, що їх вони виконують у суспільстві, а тому й соціальними потребами та інтересами, являє собою суть механізму дії економічних, політичних, ідеологічних, культурних і національних факторів, і врешті саме вона виступає об'єктом правового впливу.
Серед факторів, що відбивають явища суспільного буття важливе місце посідає економічний фактор, який віддзеркалює потреби та можливості розвитку економіки країни, окремих адміністративно-територіальних одиниць та галузей господарчого та соціального життя, як у матеріально-виробничому, так і в фінансовому аспекті.
Слід також враховувати екологічний, географічний та демографічний фактори.
Всі ці фактори впливають на правотворчу діяльність і на зміст нормативних актів не безпосередньо, а через ряд інших, що відбивають явища суспільної свідомості: політико-правові, соціо-культурні, ідеолого-психологічні та ін.
Найважливішим фактором правотворчої діяльності, який відбиває процеси духовного життя суспільства, є політико-правовий, що реалізується у формі політичних директив, правових установок та орієнтацій щодо головних аспектів розвитку законодавства, його окремих сфер, галузей та інститутів.
Суттєвий вплив на правотворчу діяльність та зміст правових актів має ідеолого-психологічний фактор, у якому виявляються особливості ідеології та психології суб'єктів — учасників процесу створення правових актів.
Не менш помітний вплив має культурний та освітній рівень населення та посадових осіб, їх правова освіченість, розвинутість та ефективність діяльності засобів масової інформації, тобто соціокультур-ний фактор.
Як основоположну передумову існування правової держави слід виділити певний рівень розвитку культури, за якого індивіди, формуючи свої життєві стратегії, діють за принципом: «Будь особистістю і поважай інших осіб».
Розглядаючи культуру як інтегративний зріз суспільного життя, що становить певний засіб універсалізації людської діяльності і відповідно розвитку людини як суб'єкта суспільно-історичного процесу, необхідно з'ясувати, яка соціокультурна ситуація склалася в нинішньому суспільстві.
Насамперед слід визначити тенденцію відбудови традицій в культурі, висхідних чи до пластів фольклору, чи до християнства, до буд-
дизму та ін. Водночас, не вагаючись щодо необхідності наступності в культурі, але враховуючи специфіку сучасного життя, що характеризується інформаційною революцією і застосуванням принципово нових інформаційних технологій, слід ставити питання про необхідність, джерела і якість новацій в культурі. Це тим більше актуально тому, що в нашій свідомості зміцнилося таке протиставлення: традиційна культура несе з собою тільки добро, вищі людські цінності, сучасна ж масова культура виключно повертає людину до фізіологічного рівня і примітивних інстинктів. Звідси можна зробити висновок про десоціалізуючий вплив сучасної культури на людину. Проте це надто спрощений підхід до проблеми, оскільки при всій значущості і масштабах впливу так званої масової культури і особливо її американських взірців на сучасну людину, все ж таки культуру не можна обмежити лише цими проявами, інакше мова про волю особистості, правову державу в сучасних умовах була б безглуздою. Враховуючи всю важливість економічного, техніко-технологіч-ного, інформаційного, політичного й інших зрізів культури, хотілося б насамперед зупинитися на її соціально-психологічному аспекті. Людина, будучи суб'єктом культури, одночасно виступає і як її об'єкт, що перебуває на сьогодні в стані підвищеної емоційно-політичної перенапруги, і це значною мірою визначає характеристики нинішньої соціокультурної ситуації. Не враховуючи ці характеристики, не можна будувати культурну політику, а отже, неможливо впливати на правосвідомість населення та провадити фундамента-лізацію правової освіти.
1. Настанови і ціннісні орієнтації людини на сьогодні формують
ся під впливом двох груп чинників — орієнтації на європейську ци-
нілізацію, її цінності і соціальні норми та психосоціальної напруги,
що характеризує нашу реальність. Внаслідок цього з'являється тип
особистості (умовно його можна назвати культурно-агресивним ти
пом), що розглядає культуру як вираження свого агресивного нача
ла, крайнього індивідуалізму і соціальної безвідповідальності, як
реакцію на ті обставини, в яких він живе.
2. Культура поступово починає перетворюватися на інструмент
політики. Активно опрацьовуються соціальні технології театраліза
ції політики. Культура інтенсивно перетворюється на засіб завою
вання довіри населення, одержання голосів електорату. Взяти хоча
б той факт, що партії вважають за необхідне включати до своїх спи-
I ми популярних акторів, відомих діячів культури тощо.
Ч-ЮЗ
Розділ З
Право як соціальне явище
Суб'єктивно психологічний арсенал культури все активніше використовується політичними партіями для досягнення своїх цілей. До того ж різні політичні партії і рухи намагаються підпорядкувати розвиток певних інститутів культури розв'язанню своїх політичних завдань.
3. Спостерігається деформація системи культури, ЇЇ функціону
вання в суспільстві. Культура нібито сконцентрувалася в трьох ос
новних сферах — політичного життя, інтимно-еротичній і самореа-
лізації шляхом насильства.
4. Розвивається специфічне ставлення до культури як до засобу
своєрідної наркотизації, тобто втечі від життєвих реалій.
5. Розвивається культурно-комунікативна апатія, зникають по
треби вищого порядку: потреба в самореалізації через творчу діяль
ність, потреба в спілкуванні з мистецтвом і відповідно знижується
соціальна активність, зростає соціальна апатія, що може розгляда
тися І як причина культурно-комунікативної апатії.
Зрозуміло, що порушення механізмів традиційного функціонування культури викликає її дисфункції, що негативно впливає на розвиток взаємодії суспільства, держави і особистості.
Проте на цьому фоні спостерігається інтенсивна відбудова національно-традиційного типу функціонування культури, насамперед її обрядово-святкових і ритуально-ігрових аспектів. Саме цей механізм бере на себе функції соціалізації людини.
Зазначені процеси підсилюються за рахунок чіткої тенденції пошуку політичного покровителя, меценатів, що взяли б на себе забезпечення всієї складної системи функціонування культури.
Слід також наголосити на запереченні рядом робітників культури освітньої і виховної функцій культури внаслідок комерціалізації останньої. І нарешті, на сьогодні культура не має чітко спрямованої стратегії і тактики.
Зазначені характеристики деяких аспектів сучасної соціокуль-турної ситуації дозволяють зробити висновки про те, що слід звернути серйозну увагу на визначення і здійснення такої культурної політики, що сприяла б утворенню реальних і дійових передумов формування демократичної правової держави шляхом вільної самореалізації особистості, шляхом універсалізації та інтеграції національних і світових культурних традицій і новацій, що є необхідним фундаментом правової освіти.
Правова освіта має формуватися на усвідомленні історичної вкоріненості нашої правової системи у наших культурних та моральних традиціях. Вона повинна ґрунтуватися на усвідомленні права як соціальної, культурної цінності, розкриваючи моральний зміст та призначення права.
Та нарешті, формування правосвідомості має спиратися на більш розвинені диференційовані уявлення про природу соціальної об'єктивності, що дозволить подолати думку, яка склалася у більшості населення про «надіндивідуальність» системи правових норм та засобів їх захисту.
Необхідно також зазначити, що на виникнення проблемної ситуації, яка вимагає правового регулювання, та на характер її розв'язання впливають національна та місцева побутова специфіка, звичаї та традиції населення, мовні особливості окремих державних і адміністративно-територіальних утворень.
У процесі створення правових нормативних актів національний фактор взаємодіє з фактором міжнаціональним, який відбиває ступінь та форми контактів різних країн.
Розглянемо зараз другий напрям взаємозв'язку правових та фактичних суспільних відносин. Тут виявляється зворотний зв'язок між правом та суспільними відносинами, які воно регулює. Мова йде про реалізацію правових норм, про соціальну ефективність права, його інститутів та норм. Ця проблема являє собою предмет подальшого розгляду, й тому тут ми наголосимо лише на щільному двосторонньому зв'язку між соціальною обумовленістю та соціальною ефективністю права. Якщо та або інша норма права не спричинена вимогами життя, навряд чи можна сподіватися на те, що її застосування дасть бажаний результат. З іншого боку, лише на основі вивчення ефективності чинного законодавства можна внести корисні пропозиції щодо його подальшого вдосконалення.
З функціональної точки зору право — міра суспільно значущої поведінки людей. Обмежуючи свободу кожної окремої особистості свободою всіх інших особистостей та взаємопов'язуючи їх соціально значущі вчинки, воно, таким чином, сприяє збереженню, функціонуванню та розвитку суспільного цілого.
Парадокс дії права як засобу зміцнення цілісності суспільства полягає у тому, що воно досягає цього, забезпечуючи стан особистості, що переслідує свої власні цілі та не розмірковує щодо інтегруючих чи дезінтегруючих наслідків своїх вчинків.
Розділ З
Право як соціальне явище
Однак, незважаючи на це, ми маємо говорити про соціальну цінність права. Цінності — це характеристики об'єктів та процесів, які мають позитивне або негативне значення для життя людини. Ціннісне відношення виникає в результаті включення того чи іншого об'єкта в сферу інтересів людини та його діяльності. Цінності можуть виступати у формі ідей добра, справедливості, свободи, рівності тощо. Світ цінностей — це світ належного. Цінності є стимулом для зміни соціального буття, тому вони є джерелом діяльності, активного ставлення до реальності. Те, що має бути, — краще, ніж те, що є. Належне — краще існуючого; у цьому полягає сенс цінності. Поняття «цінність» передбачає ідеал, мету, тому соціальне управління має розглядатися, насамперед, з позицій ціннісного підходу, тобто не тільки з позицій управління державою, а й як уміння діяти взагалі, як мистецтво організації доцільної (згідної з метою) поведінки. Управління складається з дій, які нібито поступово зменшують розбіжність між станом, що актуально існує та метою (ідеалом).
Право завжди містить у собі конкретно-історичні уявлення людства щодо рівності, свободи, справедливості, прав людини, загального блага для народу.
Система цінностей задає Ідеальну модель життя, належний устрій суспільства. Однак для того, щоб втілювати ідеали в життя або принаймні підтримувати досягнутий стан, цінності мають бути втілені у певні стереотипи поведінки, тобто набути інструментального характеру. Норми і є такими *соціально-технологічними» втіленнями цінностей. Норми є цінностями у дії. Отже, право виступає як власне цінність, а також має інструментальну цінність. Тобто право є соціальним регулятором, інструментом управління, який за допомогою норм «задає» програми управління і оформляє оперативну управлінську діяльність.
