Головною прикметою нашого часу є бурхливий процес глобалізації та інтернаціоналізації, безпосереднім результатом якого стало виникнення і формування глобального громадянського суспільства, матеріальну основу якого становлять світовий ринок і єдина світова економічна система. Однак міжнародна господарська діяльність, яка на цих підставах виникає, по-перше, здійснюється переважно приватними особами, тобто, суб'єктами МПрП, а, по-друге, як зазначається, вона вимагає застосування різних правових інструментів регулювання.
Приватно-правова (цивільно-правова) угода є основною формою, що опосередковує кінець кінцем міжнародну економічну, зокрема торговельну діяльність. Центральне місце серед таких угод займає договір міжнародної купівлі-продажу товарів, що колись був єдиною формою, здійснення міжнародних господарських зв'язків, проте й тепер запишається найбільш розповсюдженою таких форм.
1. Як відомо, під зобов'язаннями розуміються правовідносини, внаслідок яких одна сторона (боржник) є зобов'язаною вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або ж утриматися від певної дії, а кредитор мас право вимагати від боржника виконання його зобов'язання. Саме зазначені дії становлять предмет зобов'язання.
Одним з видів зобов'язань є зовнішньоторговельний контракт, ключовими для розуміння якого мають стати положення ст. 1 Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Однак за ситуації, що склалася в Україні, необхідно, перш за все, звернутись до автентичного тексту даної Конвенції, в якому наголошується: «This Convention applies lo contracts of sale of goods between parties whose places of business are in different states». В офіційно надрукованому тексті Конвенції державною мовою це положення перекладено гак: «Ця Конвенція застосовується до договорів купівлі-продажу товарів між сторонами, комерційні підприємства яких перебувають у різних державах».
Аналізуючи запропонований переклад автентичного тексту Конвенції, слід зазначити, по-перше, що термін «contract» в українському тексті правильно перекладено як «договір купівлі-продажу товарів». Водночас, по-друге, термін «places of business», що у буквальному перекладі означає «місця здійснення бізнесу» довільно замінено на «комерційні підприємства яких перебувають у різних державах», що перекручує зміст досягнутої державами - учасницями Конвенції згоди,
2. Подібний вільний переклад автентичного тексту Конвенції призвів до двох неприємних наслідків. Перший з них зводиться до того, що: до зазначеної Конвенції Україна приєдналась 23.08.1989р., а 16.04.1991 р. було прийнято відомий Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», який, хоча і неодноразово переглядався, все ж дотепер містить дуже суттєвий недолік. Він полягає в тому, що термін «контракт» наш законодавець використав як синонім терміна «зовнішньоекономічний договір». Утім, останній (foreign economic treaty} прийнято використовувати у міжнародному публічному праві для позначення договорів, які укладаються державами та іншими суб'єктами міжнародного публічного права у сфері зовнішніх економічних відносин на відміну від контрактів, сферою дії яких є міжнародна торгівля та відносини, що в ній виникають між суб'єктами МПрП. Навряд чи подібну імплементацію положень Віденської конвенції у наше національне законодавство можна вважати за належну.
Другий наслідок породжено відверто неточним перекладом терміна «places of business». Як справедливо зауважила в цьому зв'язку Л. П. Ануфрієва, використаний у Конвенції термін не є тотожним ні поняттю «національність юридичної або фізичної особи», ні поняттю «осідлість», ні поняттю «місцезнаходження» («місцепроживання») юридичної та фізичної особи та не може бути до них прирівняним. У даному випадку мова йде лише про місце здійснення регулярних ділових операцій.
Подібний переклад (аналогічний російському перекладу Конвенції) призводить, як підкреслюється в російській доктрині, до неправильного визначення контракту як укладених «у ході здійснення підприємницької діяльності договорів між особами, комерційні підприємства яких знаходяться в різних державах». Справа в тому, що таке визначення змінює сферу застосування Віденської конвенції.
Уявімо собі ситуацію, коли український підприємець уклав контракт з іншою особою, яка має підприємство поза межами України, проте постійно веде справи в нашій державі. За визначенням Віденської конвенції, такий контракт не підпадає під дію даної Конвенції, оскільки «places of business» обох підприємців знаходяться в одній і тій же країні. Проте, за текстом Конвенції, опублікованим Мін'юстом України, цей контракт підпадає під дію Конвенції, оскільки «комерційні підприємства» зазначених осіб «перебувають у різних державах».
3. Тому, аби уникнути плутанини, у подальшому під терміном «зовнішньоекономічний договір» будемо розуміти договір, що укладено між державами у сфері зовнішньоекономічних відносин, зокрема такі, як угоди про товарообіг та уточнюючі їх щорічні протоколи. Подібні договори створюють взаємні права та породжують відповідні обов'язки саме для суб'єктів міжнародного публічного права. В межах цих зовнішньоекономічних договорів, що мають, таким чином, «рамковий» характер, суб'єкти міжнародного приватного права, на підставі ліцензій чи в іншій спосіб укладають контракти, які в таких випадках є засобами реалізації міждержавних чи міжурядових зовнішньоекономічних договорів, проте входять до сфери регулювання МПрП.
Будемо мати на увазі і те, що після укладення зазначених контрактів зобов'язання держав за зовнішньоекономічним договором можуть змінитися або бути переглянутими (стосовно обсягів поставок, номенклатури товарів тощо). Це, в свою чергу, здійснює вплив на вже укладені контракти, проте і дані наслідки цілком входять до сфери МПрП.
Що стосується контракту, то, з урахуванням ст. 655 чинного ЦК України, будемо розуміти під ним договір, за яким одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму, за умови, що постійні місця здійснення ділових операцій цих сторін знаходяться в різних державах. При чому, підкреслимо, міжнародні контракти зовсім не обов'язково мають бути пов'язаними із зовнішньоекономічними договорами суб'єктів міжнародного публічного права.
