Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


¬иникненн€ соц≥олог≥њ €к науки




 

1. “еоретичн≥ передумови виникненн€ соц≥олог≥њ.

2. ‘ормуванн€ соц≥олог≥њ €к самост≥йноњ сфери наукового знанн€.

3.  ласичний пер≥од у розвитку соц≥олог≥њ.

ѕри вивченн≥ першого питанн€ теми Ђ“еоретичн≥ передумови виникненн€ соц≥олог≥њї студентов≥ необх≥дно знати, що соц≥олог≥€ €к самост≥йна наука про законом≥рност≥ функц≥онуванн€ й розвитку соц≥альних систем виникла в перш≥й половин≥ ’≤’ в. ќднак уже в далек≥й давнин≥ люди ц≥кавилис€ соц≥альними проблемами, питанн€ми сп≥льного житт€ й прац≥. ¬они спостер≥гали й анал≥зували реальн≥ факти соц≥ального бутт€, робили спроби концептуал≥зац≥њ соц≥ального досв≥ду й побудови рац≥онально обірунтованоњ теор≥њ сусп≥льства.

„удов≥ зразки глибоких ≥ р≥зноман≥тних соц≥альних погл€д≥в на сусп≥льство й людину дали мислител≥ стародавньоњ ≤нд≥њ (к≥нець ≤≤ - початок ≤ тис. до н.е.). ” давньо≥нд≥йськ≥й ф≥лософ≥њ взаЇмод≥њ сусп≥льства й людини, пор€д ≥з суто рел≥г≥йним мотивом - в≥дмовою в≥д усього земного, €вно вид≥л€Їтьс€ моральне, мирське начало у житт≥ кожноњ людини. ” своњй д≥€льност≥ й житт≥ людина, в≥дпов≥дно до «акон≥в ћану, прабатька вс≥х людей, про€вл€Ї себе в р≥зних сферах. √оловн≥ з них - це прагненн€ до вдосконаленн€, осв≥ти, ≥нтелектуального житт€. “ут людина про€вл€Ї себе €к сусп≥льна ≥стота. ¬она набуваЇ шл€хетних бажань й боретьс€ проти низьких, опановуЇ самоконтроль ≥ готуЇ себе до духовного житт€.

ќдн≥Їю з найб≥льш впливових сусп≥льно-пол≥тичних ≥ рел≥г≥йних теч≥й стародавнього  итаю було конфуц≥анство. …ого засновником вважають давньокитайського мислител€  онфуц≥€ (551-479 р. до н.е.).  онфуц≥й ≥ його посл≥довники пор≥внювали сусп≥льство з великою, м≥цно згуртованою родиною, члени €коњ зв'€зан≥ м≥ж собою принципами поваги, в≥дданост≥, дов≥ри й в≥дпов≥дальност≥. ” конфуц≥анств≥ ретельно класиф≥кован≥ види обов'€зк≥в член≥в сусп≥льства, а також т≥ "чесноти", €к≥ дають можлив≥сть виконувати зазначен≥ обов'€зки.  ожна людина повинна д≥€ти у в≥дпов≥дност≥ з≥ своЇю роллю й своњм м≥сцем у сусп≥льств≥, люди повинн≥ бути великодушн≥ й св€то шанувати культ предк≥в. ќсновним пон€тт€м етики  онфуц≥€ Ї "жень" (гуманн≥сть), що ототожнювалас€ з люд€н≥стю взагал≥. ≤з цього принципу випливала вимога взаЇмноњ допомоги людей один одному, взаЇмноњ дов≥ри й переваги ≥нтерес≥в сусп≥льства над приватними ≥нтересами особистост≥. ќдне ≥з центральних м≥сць у вченн≥  онфуц≥€ пос≥даЇ пон€тт€ "шл€хетний чолов≥к", €кому в≥дводилас€ роль ≥деальноњ людини, приклада дл€ насл≥дуванн€. —оц≥олог≥чн≥ ≥дењ  онфуц≥€ про формуванн€ ≥деального типу особистост≥, шл€хах його дос€гненн€ можна й сьогодн≥ назвати етичними ц≥нност€ми людського житт€, €к≥ Ї в≥чними.  онфуц≥й уперше в ≥стор≥њ цив≥л≥зац≥њ в≥докремлюЇ етичн≥ норми в≥д рел≥г≥йних, розгл€даЇ мораль €к форму вдосконалюванн€ реальних сусп≥льних в≥дносин.

“ворч≥сть мислител≥в давньоњ √рец≥њ поклала початок рац≥ональним погл€дам на св≥т сусп≥льних в≥дносин. ќсобливе значенн€ дл€ формуванн€ соц≥ального знанн€ мали антична ≥сторична наука й антична ф≥лософ≥€. —аме ≥сторики порушили питанн€ про соц≥альний факт, використанн€ анал≥зу документ≥в, метод≥в спостереженн€, опитуванн€, вивченн€ факт≥в ≥ умов, що деформують процес достов≥рного в≥дбитт€ соц≥альних €вищ ≥ спотворюють результати њх п≥знанн€. ¬они заклали перш≥ принципи систематизац≥њ й класиф≥кац≥њ емп≥ричного матер≥алу, його в≥дбору й узагальненн€.

ѕершим твором античних мислител≥в про сусп≥льство, €кий д≥йшов до нас у повному вигл€д≥, Ї "ƒержава" ѕлатона (427-347 рр. до н.е.). ¬ ньому в≥н анал≥зуЇ сусп≥льство з погл€ду його ≥деального вар≥анту, закладаючи основи соц≥олог≥њ пол≥тичних ≥нститут≥в. “ак, призначенн€ держави в≥н бачить у тому, щоб люди могли задовольн€ти вс≥л€к≥ потреби в сп≥льному житт≥, п≥дкреслюючи тим самим значим≥сть соц≥альних взаЇмод≥й у процес≥ створенн€ й функц≥онуванн€ сусп≥льства €к ц≥л≥сност≥. ќписуючи р≥зн≥ вар≥анти державност≥, ѕлатон даЇ глибокий анал≥з соц≥альних проблем ≥ причин, €к≥ њх породжують, чим закладаЇ основи функц≥онального анал≥зу. ѕлатон у числ≥ перших закладаЇ основи класовоњ теор≥њ побудови держави й сусп≥льства: "яка б не була держава, у н≥й завжди Ї дв≥ держави, ворож≥ одна одн≥й: одна - держава багатих, ≥нша - б≥днихФ. ¬≥н також розвиваЇ соц≥олог≥чну концепц≥ю особистост≥, один з найважлив≥ших аспект≥в €коњ - обумовлен≥сть соц≥ального типу особистост≥ зовн≥шн≥м середовищем.

”чнем ≥ опонентом ѕлатона був јр≥стотель (384-322 рр. до н.е.) …ого соц≥ально-ф≥лософськ≥ погл€ди, викладен≥ в безл≥ч≥ роб≥т, були пот≥м об'Їднан≥ в одну книгу Ђќрганонї (що в переклад≥ ≥з грецького Ц знар€дд€, ≥нструмент).

јр≥стотель створюЇ теор≥ю походженн€ держави з с≥мТњ, однак с≥мТ€ - це не т≥льки кревн≥ родич≥. „ленами с≥мТњ вважалис€ ≥ господар, ≥ раб, чолов≥к ≥ дружина, батько й д≥ти. –абовласницька с≥мТ€ була основою виникненн€ держави, €ку јр≥стотель вважав найб≥льш досконалою формою сп≥лкуванн€ м≥ж людьми. ¬≥н описав соц≥альну структуру сусп≥льства, одним з перших звернувши увагу на середн≥ прошарки ≥ њх роль у держав≥ й сусп≥льств≥. ” к≥льк≥сн≥й переваз≥ середн≥х шар≥в мислитель вбачав гарант≥ю сусп≥льноњ р≥вноваги й згоди. ÷ю неординарну дл€ свого часу думку про середн≥й клас €к стаб≥л≥зуючий соц≥альний фактор можна розгл€дати €к певний п≥дх≥д до системного баченн€ сусп≥льного орган≥зму. ¬≥ддаючи перевагу оф≥ц≥йним, громад€нським взаЇминам, јр≥стотель разом з тим пильну увага прид≥л€Ї формам сп≥лкуванн€ неоф≥ц≥йного (с≥мейного, товариського й т.п.) характеру, вбачаючи в кожному з р≥зновид≥в соц≥альних зв'€зк≥в особливий про€в Їдиноњ сутн≥сноњ властивост≥ - Ђдружност≥ї €к першооснови будь-€коњ форми сусп≥льних взаЇмин. ≤ншою природженою властив≥стю людей ф≥лософ вважав нер≥вн≥сть. ¬≥н запропонував класиф≥кац≥ю громад€н пол≥су за ознакою майнового стану. Ѕагато уваги прид≥лив великий мислитель проблем≥ справедливост≥ сусп≥льних в≥дносин. ¬≥н розр≥зн€в два види справедливост≥: Ђрозпод≥льчуї ≥ Ђзр≥вн€льнуї. ѕерша маЇ в≥дношенн€ до розпод≥лу благ серед член≥в сусп≥льства залежно в≥д њхнього соц≥ального стану, друга - до обм≥ну м≥ж людьми. јнал≥зуючи соц≥альн≥ в≥дносини в рабовласницьк≥й √рец≥њ, јр≥стотель писав, що сама ≥де€ про владу господар€ над рабом протиприродна, тому що в≥дм≥нн≥сть м≥ж в≥льною людиною й рабом обумовлена не природою, а законоположенн€ми, тобто Ї результатом державного устрою. “ому влада господар€ над рабом, €к заснована на насильств≥, суперечить принципу справедливост≥.

јр≥стотель заклав основи наукового знанн€ про соц≥альне управл≥нн€ ≥ його завданн€, досить глибоко розгл€нув ≥ таку суто соц≥олог≥чну проблему, €к дозв≥лл€. ¬≥н трактував його не просто €к в≥льний час, а час, заповнений р≥зноман≥тними зан€тт€ми, умова розвитку пор€дност≥ й пол≥тичноњ д≥€льност≥ людини - ≥стоти пол≥тичноњ.  ≥льк≥сть ≥ €к≥сть дозв≥лл€ залежить в≥д форм державного устрою, дозв≥лл€ вимагаЇ багатьох предмет≥в широкого вжитку, тому раби не мають дозв≥лл€.

“аким чином, нав≥ть невеликий анал≥з показуЇ, наск≥льки значним був внесок мислител≥в ƒавньоњ √рец≥њ в становленн€ соц≥олог≥чноњ науки.

Ќовим етапом у розвитку соц≥альноњ думки стала епоха ¬≥дродженн€, що ув≥брала в себе дос€гненн€ античност≥ й середньов≥чч€. √уман≥зм епохи ¬≥дродженн€ мав €скраво виражену соц≥альну ор≥Їнтац≥ю на людину з њњ земними ≥нтересами, потребами й ц≥нност€ми. √уман≥стичне розум≥нн€ св≥ту припускало антим≥стичне, в≥льне його сприйн€тт€, визнавало гармон≥ю ф≥зичного й духовного в людин≥, вимагало повноти чуттЇвого й рац≥онального житт€, висувало на перший план особист≥сть, њњ г≥дн≥сть ≥ честь.

 ультуролог≥чн≥ проблеми античност≥, €к≥ були в центр≥ уваги гуман≥ст≥в ¬≥дродженн€, поступово зам≥нюютьс€ новими, привнесенеми епохою п≥знього середньов≥чч€. ѕроблеми особистост≥ вит≥сн€ютьс€, њхнЇ м≥сце займають проблеми сусп≥льства, походженн€ держави, механ≥зми взаЇмод≥њ м≥ж особист≥стю й державою. ¬≥дбуваЇтьс€ формуванн€ ф≥лолофсько-≥сторичного п≥дходу до розгл€ду сусп≥льства, що об'ЇднуЇ в соб≥ анал≥з соц≥альних факт≥в з ф≥лософськими м≥ркуванн€ми й узагальненн€ми. ”се ч≥тк≥ше окреслюютьс€ контури зближенн€ емп≥ричного й теоретичного, почуттЇвого й рац≥онального в соц≥альному п≥знанн≥. “ака переор≥Їнтац≥€ була обумовлена потребою буржуаз≥њ, що зароджувалас€, у своњй ≥деолог≥њ й державност≥ дл€ захисту власних ≥нтерес≥в. ÷е соц≥альне замовленн€ вдало виконуЇтьс€ видатними ≥деологами молодоњ буржуаз≥њ - ≥тал≥йським мислителем Ќ≥кколо ћак≥авелл≥ (1469-1527), французьким соц≥ологом ∆аном Ѕоденом (1530-1596),голландським пол≥тиком √уго √роц≥Їм (1538-1645)≥ ≥ншими.

Ќ. ћак≥авелл≥ одним з перших став розгл€дати пол≥тику €к автономну сферу людськоњ д≥€льност≥, у €к≥й ≥снують "природн≥ причини" ≥ "корисн≥ правила", €к≥ дозвол€ють враховувати своњ можливост≥, щоб заздалег≥дь передбачати х≥д под≥й ≥ вжити необх≥дних заход≥в. ¬≥н в≥дкидаЇ рел≥г≥йне тлумаченн€ ≥стор≥њ й стверджуЇ, що сусп≥льство розвиваЇтьс€ не з вол≥ Ѕога, а в силу природних причин. Ћюдська ≥стор≥€ породжуЇтьс€ людськими пристраст€ми, егоњзмом ≥ матер≥альними ≥нтересами, €к≥ Ї мотивами, що спонукають до д≥€льност≥. ƒержава необх≥дна €к знар€дд€ дл€ приборкуванн€ егоњзму й установленн€ всезагального пор€дку. ƒержава - це вище породженн€ людського розуму заради сп≥льного добра. ЌемаЇ ≥деального ладу поза часом ≥ простором, Ї т≥льки лад, що в≥дпов≥даЇ ситуац≥њ. ЌемаЇ незм≥нних рис людського характеру, пост≥йн≥ лише елементи, €к≥ становл€ть характер людини й про€вл€ютьс€ по-р≥зному в р≥зних сусп≥льствах, в умовах р≥зних епох, у р≥зних комб≥нац≥€х. ≤ немаЇ незм≥нно гарних ≥ незм≥нно поганих метод≥в управл≥нн€ людьми, а Ї т≥льки методи, що в≥дпов≥дають ситуац≥њ або не в≥дпов≥дають њй.

«асновником географ≥чного напр€мку в соц≥олог≥њ став ∆.Ѕоден. ” робот≥ Ућетод легкого вивченн€ ≥стор≥њФ в≥н розгл€даЇ географ≥чне середовище €к фактор громадського житт€. Ќа його думку, кл≥мат, родюч≥сть ірунту, рельЇф ≥ ≥н. обумовлюють особливост≥ людського житт€, психолог≥чн≥ й ≥нтелектуальн≥ €кост≥ людей.

√.√роций у робот≥ ''ѕро право в≥йни й миру'' викладаЇ ≥дењ ''природного права'' ≥ ''сусп≥льного договору''. ¬≥н вважаЇ, що людин≥, на в≥дм≥ну в≥д тварин, властива природна потреба в сп≥лкуванн≥, мирних взаЇминах ≥з соб≥ под≥бними. ƒл€ подоланн€ ≥зольованост≥, ворожнеч≥ люди уклали сусп≥льний догов≥р ≥ створили державу, €ка повинна забезпечити умови миру й злагоди, захистити власн≥сть, покарати за злочини.

” ’V≤≤ Ц на початку ’V≤≤≤ ст. ƒекарт, —п≥ноза, √оббс, Ћейбн≥ц ≥ ≥нш≥ вчен≥ зробили спробу побудувати соц≥альну науку на зразок ньютон≥вськоњ ф≥зики, так звану ''соц≥альну ф≥зику''. ¬иникаЇ нова соц≥альна парадигма, пов'€зана з натурал≥стичним розум≥нн€м св≥ту природи й людини. ” соц≥альному знанн≥ натурал≥зм ор≥Їнтував досл≥дник≥в на ви€вленн€ природних ≥ б≥олог≥чних детерм≥нант соц≥ального, на пошуки споконв≥чноњ природи людини. ÷е одержало в≥дбитт€ в таких концепц≥€х, €к теор≥€ ''природноњ людини'', ''природного права'' ≥ ''природноњ етики''.

≤ншою важливою под≥Їю ц≥Їњ епохи була публ≥кац≥€ двох вар≥ант≥в ''Ќовоњ науки'' ƒжамбатт≥ста ¬≥ко (1668-1744). ÷е була перша систематична прац€ з соц≥альноњ та культурноњ динам≥ки. ¬≥ко спробував створити основу новоњ науки про сусп≥льство, розробити схему ''руху нац≥й''. ¬≥н вважав, що ≥сторична необх≥дн≥сть сусп≥льного розвитку реал≥зуЇтьс€ в законом≥рному характер≥ соц≥альних процес≥в. ” ц≥й робот≥ ¬≥ко показуЇ, €к ''героњчне стол≥тт€'' - епоха особистоњ залежност≥, пануванн€ й рабства, фантастичного права й сувороњ аристократ≥њ, стол≥тт€ слабкого розуму й живоњ у€ви, м≥фолог≥њ й епосу - поступаЇтьс€ м≥сцем демократичним пор€дкам ≥ рац≥ональн≥й проз≥, що пануЇ в республ≥ках. ѕрогресивн≥сть цього переходу пол€гаЇ в тому, що перемагаЇ демократ≥€, а разом з нею приход€ть гуманн≥сть ≥ самосв≥дом≥сть. јле ц€ перемога недовгов≥чна. Ќародна свобода в республ≥ках, символом €коњ Ї гаманець, стаЇ зручною ширмою дл€ збагаченн€ небагатьох. ѕриватн≥ ≥нтереси перемагають сусп≥льне начало, ≥ свобода перетворюЇтьс€ на рабство. “ому, з погл€ду ¬≥ко, прогресивн≥сть перемоги буржуазноњ цив≥л≥зац≥њ над епохою поетичного варварства ≥сторично в≥дносна, поступальний рух нац≥й сповнений найглибших протир≥ч ≥ на вищому щабл≥ цив≥л≥зац≥њ народи знову впадають у варварство.

” становленн≥ соц≥олог≥њ значну роль з≥грала ф≥лософ≥€ ≥стор≥њ. —воњм досл≥дженн€м процесу виникненн€ людства, розкритт€м руш≥йних сил ≥стор≥њ ≥ њњ закон≥в на основ≥ емп≥ричних ≥ узагальнених матер≥ал≥в ≥стор≥њ й культури народ≥в, визначенн€м напр€мку розвитку людства в ц≥лому вона п≥дготовлювала перетворенн€ соц≥олог≥чного знанн€ в самост≥йну науку.

ѕершим соц≥ологом, основоположником ц≥Їњ науки багато хто вважаЇ Ў.Ћ.ћонтеск'Ї (1689-1755), €кий заклав новий напр€мок у сусп≥льствознавств≥, що у ’IX стол≥тт≥ отримав назву географ≥чноњ школи в соц≥олог≥њ. —оц≥олог≥чну теор≥ю ћонтеск'Ї викладаЇ у своњй основн≥й прац≥ Ђƒух закон≥вї. ” н≥й представлена теор≥€ трьох форм правл≥нн€ - тобто те, що зараз називають пол≥тичною соц≥олог≥Їю. ƒал≥ в≥н досл≥джуЇ вплив кл≥мату й географ≥чного середовища на людину, њњ вдачу, на пол≥тичн≥ структури. Ѕагато речей, говорить ћонтеск'Ї, управл€ють людьми - кл≥мат, рел≥г≥€, закони, принципи правл≥нн€, приклади минулого, традиц≥њ, звичањ, а €к результат усього цього утворюЇтьс€ сп≥льний Ђдух народуї, €кий дозвол€Ї зрозум≥ти, що становить в≥дм≥нн≥сть ≥ Їдн≥сть даноњ сп≥льност≥ людей.

ѕри вивченн≥ другого питанн€ теми Ђ‘ормуванн€ соц≥олог≥њ €к самост≥йноњ сфери наукового знанн€ї студентов≥ необх≥дно пам'€тати, що соц≥олог≥€ Ц в≥дносно молода наука. —оц≥альна проблематика хоча й перебувала в центр≥ уваги мислител≥в, але вона розвивалас€ переважно в межах ф≥лософ≥њ. ÷е був р≥вень Ђпротосоц≥олог≥њї.

јкадем≥чна соц≥олог≥€, або ≥нституц≥ональний њњ р≥вень, сформувалас€ в перш≥й половин≥ ’≤’ стол≥тт€. ƒжерелами ≥нституц≥онал≥зац≥њ соц≥олог≥њ стали три в≥дносно незалежних один в≥д одного процеси: а) розвиток соц≥ально-ф≥лософського знанн€; б) необх≥дн≥сть залученн€ до управл≥нн€ сусп≥льством емп≥ричноњ ≥нформац≥њ про стан соц≥альних процес≥в; в) диференц≥ац≥€ сусп≥льних наук п≥д впливом позитив≥зму.

—аме позитив≥зм став ≥деолог≥Їю, усередин≥ €коњ в 30-х роках ’≤’ ст., починаЇтьс€ вид≥ленн€ соц≥олог≥њ €к самост≥йноњ галуз≥ знанн€. ѕозитив≥сти вважали, що все ≥стинне, тобто Ђпозитивнеї (зв≥дси й терм≥н Ђпозитив≥змї) знанн€ Ї результатом конкретних наук або њхнього синтезу. ћетаф≥зика ж, €к абстрактне знанн€, що претендуЇ на зм≥стовний анал≥з реальност≥, не маЇ права на ≥снуванн€.

ЂЅатьком позитив≥змуї уважаЇтьс€ ќгюст  онт (1798-1857), €кий закликав до радикального розриву наукового знанн€ з метаф≥зикою. ќ.  онт запропонував нову класиф≥кац≥ю наук, €к≥ розташував за принципом Ђзменшенн€ сп≥льност≥ й зростанн€ складност≥ї: математика, астроном≥€, ф≥зика, б≥олог≥€ й позитивна наука про сусп≥льство. ќстанню  онт спочатку хот≥в назвати Ђсоц≥альною ф≥зикоюї, п≥дкреслюючи тим самим њњ близьк≥сть до природничих наук ≥ споконв≥чну протилежн≥сть ф≥лософському знанню.

 онт розум≥в Ђсоц≥альну ф≥зикуї €к п≥дрозд≥л орган≥чноњ ф≥зики, €ка займаЇтьс€ Ђфеноменами орган≥зованих т≥лї, тому сусп≥льство в≥н тлумачив безпосередньо €к орган≥зм. –озробл€ючи проект створенн€ новоњ науки про сусп≥льство, ќ. онт ув≥в у науковий лексикон терм≥н Ђсоц≥олог≥€ї.

ѕосл≥довне проведенн€ аналог≥њ ≥з природничими науками (у першу чергу з б≥олог≥Їю), дозволило ќ.  онту розр≥зн€ти в соц≥олог≥њ соц≥альну статику й соц≥альну динам≥ку. —оц≥альна статика й динам≥ка - це анатом≥€ й ф≥з≥олог≥€ сусп≥льного орган≥зму, причому перша вивчаЇ €вища сусп≥льного ладу, а друга - процеси громадського житт€, њх розвиток. —татичному й динам≥чному стану сусп≥льства в ќ.  онта в≥дпов≥дають пон€тт€ Ђпор€докї ≥ Ђпрогресї.

јнал≥з соц≥альноњ статики  онт починаЇ з анал≥зу с≥мТњ, розгл€даючи њњ €к базовий елемент сусп≥льства, найб≥льш стаб≥льну кл≥тинку соц≥ального орган≥зму, таку "позитивну" силу, що цементуЇ сусп≥льство. Ќаступний стаб≥л≥зуючий компонент сусп≥льства Ц кооперац≥€, заснована на под≥л≥ прац≥. ƒл€ забезпеченн€ ст≥йкоњ р≥вноваги й стаб≥льност≥ сусп≥льства економ≥чн≥ зв'€зки доповнюютьс€ пол≥тичним примусом, покликаним примирити р≥знонаправлен≥ ≥нтереси. ƒержава, отже, виступаЇ в  онта €к орган соц≥альноњ сол≥дарност≥ й гарант громадського пор€дку, а рел≥г≥€ й церква Ц €к регул€тори соц≥альноњ повед≥нк. “аким чином, принцип сол≥дарност≥ й гармон≥њ сусп≥льних €вищ, уз€тих одночасно, становить основний закон соц≥альноњ статики.

ќсновну ≥дею соц≥альноњ динам≥ки  онт бачив у поступовому розвитку, еволюц≥њ людства. "—оц≥альна динам≥ка" досл≥джуЇ причини, €к≥ рухають розвиток сусп≥льства. ќсновним фактором розвитку людського сусп≥льства ќ.  онт вважаЇ розвиток людського духу, ≥нтелекту: "розумовий розвиток Ї переважним принципом розвитку людства". Ћюдський розум у своЇму розвитку проходить три стад≥њ - теолог≥чну, метаф≥зичну й позитивну. Ќа теолог≥чн≥й стад≥њ вс≥ €вища розгл€далис€ €к результат д≥њ численних надприродних сил. “еолог≥чна св≥дом≥сть персон≥ф≥куЇ ц≥ сили у вигл€д≥ влади плем≥нних вожд≥в. јле закони розвитку розуму зупинити не можна. –уйнуванн€ старого пор€дку визначаЇтьс€  онтом €к метаф≥зична стад≥€ розвитку сусп≥льства. Ђћетаф≥зичний духї Ї про€в сумн≥ву, егоњзму, моральноњ з≥псованост≥ й пол≥тичного безладд€. ÷е - ненормальний стан сусп≥льства, ≥ щоб стати нормальним, сусп≥льству потр≥бна ≥нтегруюча ≥деолог≥€, що викристал≥зовуЇтьс€ в м≥ру розвитку наукового знанн€. “аким знанн€м Ї позитив≥зм, тому наступна стад≥€ називаЇтьс€ позитив≥стською. Ќове сусп≥льство повинне в≥др≥зн€тис€ перемогою альтруњзму над егоњзмом, зм≥цненн€м пор€дку й соц≥ального миру.

≤деал сусп≥льного ладу ќ. онт бачив у встановленн≥ гармон≥њ й сол≥дарност≥ вс≥х клас≥в ≥ верств населенн€. “аке розум≥нн€ знайшло в≥дображенн€ у формул≥: ЂЋюбов €к принцип, пор€док €к основа, прогрес €к ц≥льї. —учасне йому Ївропейське сусп≥льство ќ. онт називав Ђ≥ндустр≥альнимї. ” ньому зростанн€ виробництва в≥дпов≥даЇ ≥нтересам вс≥х соц≥альних груп. ” своњй концепц≥њ сусп≥льства в≥н робив ставку на ефективну орган≥зац≥ю виробництва, призначаючи головну роль кер≥вникам, ≥нженерам, орган≥заторам. ƒоповнюючи картину соц≥ального укладу ≥ндустр≥ального сусп≥льства, ќ.  онт в≥дзначав, що кр≥м мирського пор€дку, де ЂпануЇ принцип сили й могутност≥ї, ≥снуЇ ще й духовний пор€док - пор€док моральних ц≥нностей. ≤ тут своЇ слово повинн≥ сказати соц≥ологи, €к≥ в ≥ндустр≥альному сусп≥льств≥ виконують функц≥њ, що ран≥ше належать жерц€м ≥ церкв≥.

—оц≥олог≥€, за  онтом, повинна вивчати не окрему особист≥сть, а людство в ц≥лому. ќ.  онт розробив так≥ методи соц≥олог≥њ Ц спостереженн€ й експеримент, пор≥вн€нн€ й ≥сторичний метод, обірунтував необх≥дн≥сть наукового п≥дходу до вивченн€ сусп≥льства.

ѕрихильником створенн€ позитивноњ соц≥олог≥њ був ≥ видатний англ≥йський мислитель √ерберт —пенсер (1820-1903 р.). ÷ентральне пон€тт€ вченн€ —пенсера Ц еволюц≥€. «г≥дно з його визначенн€м еволюц≥€ - це ≥нтеграц≥€ матер≥њ. ≈волюц≥€ переводить матер≥ю з невизначеноњ, незвТ€заноњ однор≥дност≥ у визначену зв'€зану однор≥дн≥сть, соц≥альне ц≥ле, де це ц≥ле - сусп≥льство - не може й не повинне поглинати окрему особист≥сть. «в≥дси ≥стотним вим≥ром соц≥ального прогресу —пенсер вважаЇ перех≥д в≥д сусп≥льства, у €кому особист≥сть ц≥лком п≥длегла соц≥альному ц≥лому, до такого стану, при €кому соц≥альний орган≥зм або сусп≥льство Ђслужитьї ≥ндив≥дам, що його утворюють. ” б≥олог≥чному орган≥зм≥ частини служать дл€ ц≥лого. ” сусп≥льств≥ ж ц≥ле ≥снуЇ заради частин, тобто сусп≥льство ≥снуЇ дл€ блага своњх член≥в.

≈волюц≥€, за —пенсером, - це процес соц≥альних зм≥н, що в≥дбуваЇтьс€ за природними законами незалежно в≥д бажань людей. ƒл€ того, щоб еволюц≥€ приводила до своњх природних результат≥в, з боку людини не потр≥бно н≥€кого втручанн€. —пенсер був противником не т≥льки ≥дењ соц≥альноњ революц≥њ, але ≥ будь-€ких соц≥альних реформ, втручанн€ держави в соц≥альне житт€. ƒовод€чи до лог≥чного к≥нц€ цю ≥дею, в≥н виступав проти допомоги б≥дним, хворим, старим ≥ нем≥чним. якщо вони досить життЇздатн≥ - це добре, говорив в≥н, €кщо н≥, ≥ вони вмирають, так це теж добре дл€ сусп≥льства.

” процес≥ соц≥альноњ еволюц≥њ згодом виникають сусп≥льн≥ структури. —пенсер звертаЇ увагу на продукти взаЇмод≥њ цих структур. Ќа його думку, такими продуктами Ї форми життЇд≥€льност≥ сусп≥льства, пол≥тичн≥ установи, церковний уклад, мова, мораль. —аме ц≥ продукти ≥ њх еволюц≥€ повинн≥ вивчатис€ соц≥олог≥Їю.

—усп≥льства —пенсер розд≥л€в на два основних типи: в≥йськове й промислове (≥ндустр≥альне). “ому зм≥ст ≥сторичного процесу пол€гаЇ в поступовому переход≥ в≥д м≥л≥таристського до промислового типу сусп≥льства, в≥д механ≥чного примусу до орган≥зованого об'Їднанн€ на основ≥ сп≥льност≥ ≥нтерес≥в ≥ сп≥вроб≥тництва. якщо в сусп≥льств≥ переважаЇ примусове сп≥вроб≥тництво, то така соц≥альна орган≥зац≥€ характеризуЇтьс€ €к в≥йськова; €кщо переважаЇ добров≥льне сп≥вроб≥тництво, таке сусп≥льство можна вважати ≥ндустр≥альним. —оц≥альна еволюц≥€ супроводжуЇтьс€ поступовою трансформац≥Їю в≥йськового сусп≥льства в ≥ндустр≥альне.

Ћюдина дл€ —пенсера - частина природи, а њњ природний стан - агресивн≥сть. Ћише в процес≥ еволюц≥њ в≥дбуваЇтьс€ њњ соц≥ал≥зац≥€ (тобто становленн€ особистост≥, засвоЇнн€ ц≥нностей, норм, установок, зразк≥в повед≥нкою, властивому даному сусп≥льству) за допомогою соц≥альних ≥нститут≥в.

“аким чином, становленн€ соц≥олог≥њ €к самост≥йноњ науки в≥дбувалос€ на основ≥ методолог≥њ позитив≥зму, характерними рисами €кого були натурал≥зм, орган≥цизм, еволюц≥он≥зм, механ≥цизм, €к≥ базувались на модел€х б≥олог≥њ, анатом≥њ, ф≥з≥олог≥њ людини, а також механ≥ки. ќсновн≥ положенн€ соц≥олог≥чного позитив≥зму можна звести до наступних: 1) соц≥альна д≥йсн≥сть Ц це частина природноњ д≥йсност≥, а соц≥альн≥ закони Ц це лише модиф≥кац≥€ природних закон≥в; 2) соц≥олог≥€ повинна будуватис€ за зразком природничих наук ≥ використовувати њх методи; 3) соц≥олог≥чне знанн€ не повинне м≥стити в соб≥ умогл€дн≥ тлумаченн€, воно повинне давати обТЇктивний опис соц≥альноњ д≥йсност≥ в к≥льк≥сних параметрах; 4) людина Ц це переважно природна ≥стоа з вродженими б≥опсих≥чними властивост€ми, нездатна до соц≥альноњ творчост≥.

 

–озгл€даючи –озгл€даючи третЇ питанн€ теми Ђ ласичний пер≥од у розвитку соц≥олог≥њї сл≥д зазначити, що принципова незводим≥сть закон≥в громадського житт€ т≥льки до б≥олог≥њ, €к це було в ќ. онта чи √.—пенсера, вимагала по€ви нових концептуальних схем ≥ соц≥олог≥чних теор≥й. ÷≥ концепц≥њ були незабаром сформульован≥.

Ќ≥мецький економ≥ст ≥ ф≥лософ  арл ћаркс (1818-1883), застосувавши д≥алектико-матер≥ал≥стичну методолог≥ю до анал≥зу сусп≥льства, перегл€нув сп≥вв≥дношенн€ м≥ж ≥деальним ≥ матер≥альним у сусп≥льному житт≥. —оц≥олог≥€ до ћаркса не мала ч≥ткого ор≥Їнтиру в розум≥нн≥ ≥стор≥њ розвитку людства. ≤стор≥€ розд≥л€лас€ на етапи за дов≥льними критер≥€ми (правл≥нн€ ≥мператор≥в або вожд≥в, пануванн€ певноњ рел≥г≥њ або ≥деолог≥њ, форми державного правл≥нн€ в крањн≥ й т.п.).  . ћаркс розгл€дав сусп≥льство €к соц≥альний орган≥зм, €к Їдину соц≥альну систему, джерело формуванн€ й розвитку €коњ перебуваЇ в н≥й сам≥й. ¬≥н заклав ч≥ткий критер≥й дл€ соц≥ально-≥сторичного анал≥зу, вв≥вши категор≥њ Ђспос≥б виробництваї ≥ Ђсусп≥льно-економ≥чна формац≥€ї. ќсновними елементами способу виробництва Ї виробнич≥ в≥дносини й продуктивн≥ сили.

«а ћарксом, у сусп≥льному виробництв≥ свого житт€ люди вступають у певн≥, необх≥дн≥, в≥д њхньоњ вол≥ не залежн≥ в≥дносини - виробнич≥ в≥дносини, €к≥ в≥дпов≥дають певному р≥вню розвитку матер≥альних виробничих сил. —укупн≥сть цих в≥дносин становить економ≥чну структуру сусп≥льства, реальний базис, на €кому п≥дн≥маЇтьс€ юридична й пол≥тична надбудова ≥ €кому в≥дпов≥дають певн≥ форми сусп≥льноњ св≥домост≥. —пос≥б виробництва матер≥ального житт€ обумовлюЇ соц≥альний, пол≥тичний ≥ духовний процеси житт€ взагал≥. Ќе св≥дом≥сть людей визначаЇ њхнЇ бутт€, а навпаки, њхнЇ сусп≥льне бутт€ визначаЇ њхню св≥дом≥сть. —аме на економ≥чних факторах розвитку будуЇтьс€ той ≥сторичний тип способу виробництва, що закр≥плюЇтьс€ категор≥Їю Ђсусп≥льно-економ≥чна формац≥€ ї.  ожна сусп≥льно-економ≥чна формац≥€, кожний спос≥б виробництва функц≥онуЇ доти, поки виробнич≥ в≥дносини в≥дпов≥дають р≥вню й характеру розвитку продуктивних сил.  оли виробнич≥ в≥дносини перетворюютьс€ в перешкоду дл€ розвитку продуктивних сил, наступаЇ час соц≥альноњ революц≥њ. “аким чином, ћаркс представив сусп≥льство €к продукт об'Їктивно-≥сторичного процесу, що залежить не в≥д вол≥ й св≥домост≥ людей, а базуЇтьс€ на розвитку продуктивних сил ≥ виробничих в≥дносин.

÷ентральною в марксизм≥ Ї ≥де€ класовоњ боротьби. ” кожному сусп≥льств≥ можуть бути два основних класи, антагон≥стичн≥ в≥дносини м≥ж €кими становл€ть сутн≥сть даноњ епохи: рабовласники й раби, феодали й кр≥паки, буржуа й пролетар≥. ћаркс розкрив основи соц≥альноњ нер≥вност≥, проанал≥зував соц≥альн≥ конфл≥кти €к €вище, необх≥дне дл€ сусп≥льного розвитку й прогресу. Ќа основ≥ вченн€ про класи й класову боротьбу ћаркс разом ≥з ‘р≥др≥хом ≈нгельсом (1820-1895) розробл€Ї теор≥ю Ђнаукового соц≥ал≥змуї, проектуючи контури сусп≥льства майбутнього й нам≥чаючи шл€хи його побудови.

 р≥м економ≥чноњ парадигми марксизму в друг≥й половин≥ ’≤’ стол≥тт€ в соц≥олог≥њ одержали широке поширенн€ натурал≥стична ( . –≥ттер, ‘. –атцель, ≈. ’ант≥нгтон, ћ.  овалевський, ѕ. Ћ≥л≥Їнфельд, ∆. √об≥но) ≥ психолог≥чна (”. ћак-ƒуггал, √. ЋЇбон, √. “ард, «. ‘рейд) парадигми. ѕошуки нових шл€х≥в до п≥знанн€ сусп≥льства привели до виникненн€ переконанн€, що соц≥альна реальн≥сть маЇ свою специф≥ку, що в центр≥ уваги соц≥олог≥њ повинн≥ бути соц≥альн≥ зв'€зки, д≥њ й взаЇмод≥њ. –еал≥зац≥€ цих положень була пов'€зана, насамперед, ≥з творч≥стю таких видатних Ївропейських соц≥олог≥в €к ≈. ƒюркгейм ≥ ћ. ¬ебер.

≈м≥ль ƒюркгейм (1858-1917), засновник французькоњ соц≥олог≥чноњ школи, запропонував принцип Ђсоц≥олог≥змуї, в≥дпов≥дно до €кого соц≥альна реальн≥сть не може бути зведена до феномен≥в б≥льш низького походженн€.

ѕринцип соц≥олог≥зму ƒюркгейм розкриваЇ через систему ч≥тких вимог до соц≥ального досл≥дженн€, в першу чергу через усв≥домленн€ специф≥чноњ природи соц≥альних факт≥в. ѕерше правило принципу соц≥олог≥зму вимагаЇ розгл€дати факти €к реч≥. ÷е означаЇ, що: соц≥альн≥ факти Ї зовн≥шн≥ми по в≥дношенню до ≥ндив≥д≥в; соц≥альн≥ факти можуть бути об'Їктами в тому розум≥нн≥, що вони матер≥альн≥, тобто позаособистн≥, њх можна спостер≥гати; соц≥альн≥ факти зв'€зан≥ м≥ж собою в≥дношенн€м причинност≥, встановленн€ €коњ допомагаЇ сформулювати закони функц≥онуванн€ сусп≥льства. ƒжерело соц≥альних факт≥в м≥ститьс€ в самому сусп≥льств≥, а не в мисленн≥ й повед≥нц≥ ≥ндив≥д≥в, а сусп≥льство Ї автономною системою ≥з власними законами.

ѕрагнучи обірунтувати принцип специф≥чност≥ й автономност≥ соц≥альноњ реальност≥, ƒюркгейм стверджував, що сусп≥льство виникаЇ в процес≥ причинноњ взаЇмод≥њ ≥ндив≥д≥в, але незабаром п≥дн≥маЇтьс€ над ними, одержуЇ пр≥оритет над ≥ндив≥дами. ¬≥н вводить пон€тт€ "колективн≥ у€вленн€", €к≥ виступають €к об'Їктивн≥ стосовно ≥ндив≥да, сп≥вв≥днос€тьс€ €к ц≥ле й частка. —усп≥льство в концепц≥њ ≈. ƒюркгейма ототожнюЇтьс€ з Ѕогом, впливаЇ на людей ≥ робить њх розумними й моральними ≥стотами. “ак виникаЇ "соц≥олог≥зм" Ц принцип специф≥чност≥ й автономност≥ соц≥альноњ реальност≥, њњ дом≥нуванн€ над ≥ндив≥дами.

ќсобливу увагу ƒюркгейм прид≥л€в з'€суванню природи зв'€зк≥в сол≥дарност≥ м≥ж людьми, об'Їднаними в певний Ђсусп≥льний видї. —ол≥дарн≥сть, зг≥дно з ƒюркгеймом, Ї ун≥версальною ц≥нн≥стю, €ка розд≥л€Їтьс€ вс≥ма членами сусп≥льства. ¬≥дпов≥дно до своЇњ методолог≥њ, зг≥дно з €кою соц≥альний факт потр≥бно вивчати за його зовн≥шн≥ми, об'Їктивними про€вами, ƒюркгейм шукаЇ под≥бний об'Їктивний показник ≥ дл€ соц≥альноњ сол≥дарност≥. ѕошуки привод€ть його до розпод≥лу сол≥дарност≥ на механ≥чну й орган≥чну. ѕерша властива прим≥тивним, нерозвиненим сусп≥льствам, в €ких в≥дсутн€ функц≥ональна диференц≥ац≥€ њх член≥в ≥ де колективне поглинаЇ ≥ндив≥дуальне. ƒруга Ц результат системи розпод≥лу прац≥, €ка поглиблюЇтьс€, ≥ при €к≥й кожна людина стаЇ особист≥стю ≥ бачить особист≥сть в ≥нш≥й людин≥.

јнал≥зуючи нормальний та патолог≥чний стани сусп≥льства, ƒюркгейм запроваджуЇ пон€тт€ аном≥њ, тобто дез≥нтеграц≥њ сусп≥льства й особистост≥, в≥дсутност≥ ч≥ткоњ моральноњ регул€ц≥њ повед≥нки людей. ћораль, рел≥г≥€ й церква в концепц≥њ ƒюркгейма - головн≥ фактори об'Їднанн€ людей, засоби подоланн€ подв≥йност≥ людини. ƒюркгейм розвиваЇ також концепц≥ю самогубств, вважаючи, що саме аном≥€ сусп≥льства виступаЇ головним генератором цього €вища.

≈. ƒюркгейм вплинув на розвиток соц≥олог≥њ, направивши њњ в €к≥сно нове русло, обірунтувавши особливий предмет ≥ метод ц≥Їњ науки. ¬≥н поклав початок п≥дходу до сусп≥льства €к особливоњ реальност≥, природа €коњ маЇ поза- та над≥ндив≥дуальний характер, а фактором, що конституюЇ сусп≥льство, проголошувалис€ культурно-≥сторичн≥ дос€гненн€ людства, €к≥ успадковуютьс€ наступними покол≥нн€ми й в≥дтворюють соц≥альну природу, €к ≥ндив≥д≥в, так ≥ сусп≥льства. ¬ соц≥олог≥њ виникаЇ й поширюЇтьс€ новий антипозитив≥стський п≥дх≥д до вивченн€ соц≥альних €вищ, в основ≥ €кого лежить ≥де€ принциповоњ протилежност≥ закон≥в природи й сусп≥льства, особливого статусу соц≥альноњ д≥йсност≥, що вимагаЇ застосуванн€ до нењ метод≥в п≥знанн€, €к≥ суттЇво в≥др≥зн€ютьс€ в≥д природничо-наукових. ÷ей напр€мок класичноњ соц≥олог≥њ одержав назву гуман≥стичноњ соц≥олог≥њ. ƒо нього в≥днос€ть вченн€ ћ. ¬ебера, концепц≥њ √.«≥ммел€, ‘.“ьонн≥са та ≥н.

¬идатний н≥мецький вчений ћакс ¬ебер (1864-1920) вважаЇтьс€ засновником Ђрозум≥ючоњї (≥нтерпретативноњ) соц≥олог≥њ та теор≥њ соц≥альноњ д≥њ. ¬ основ≥ його теор≥њ лежить ≥де€ €к≥сноњ в≥дм≥нност≥ соц≥олог≥њ в≥д природознавства. ÷€ в≥дм≥нн≥сть пол€гаЇ, по-перше, в предмет≥ досл≥дженн€ (людина ≥ створе не нею сусп≥льство) ≥, по-друге, в метод≥ досл≥дженн€ (в природничих науках переважно використовуЇтьс€ метод описуванн€ та по€сненн€, в соц≥альних науках Ц метод розум≥нн€, ≥нтерпретац≥њ д≥ючих у сусп≥льств≥ людей).

ћ.¬ебер поставив людину в центр наукового досл≥дженн€, вв≥в пон€тт€ сусп≥льства €к атом≥зованого соц≥уму, дл€ п≥знанн€ €кого соц≥олог≥€ повинна вивчати людську повед≥нку, зрозум≥ти людину, сенс њњ вчинк≥в. “ому соц≥олог≥€ маЇ стати Ђрозум≥ючоюї наукою, котра не може претендувати на б≥льше, н≥ж ≥нтерпретувати соц≥альну повед≥нку окремого ≥ндив≥да або групи ≥ндив≥д≥в, €ка сп≥вв≥дноситьс€ з повед≥нкою ≥нших людей.

÷ентральною категор≥Їю в ц≥й методолог≥њ Ї пон€тт€ ≥деального типу. ≤деальний тип, за ћ.¬ебером, - це теоретичний конструкт, розумовий образ, що виникаЇ в процес≥ акцентуванн€ уваги на окремих елементах д≥йсност≥, €к≥ досл≥дников≥ видаютьс€ ≥стотними. ÷е теоретична конструкц≥€, що в≥дображаЇ найб≥льш характерн≥ риси досл≥джуваного €вища ≥ служить засобом упор€дкуванн€ емп≥ричного матер≥алу. «г≥дно з ¬ебером, категор≥њ соц≥олог≥чного п≥знанн€, наприклад Ђвласн≥стьї, Ђкап≥тал≥змї, Ђдержаваї - це абстракц≥њ (Ђ≥деальн≥ типиї), сп≥вставленн€ з €кими реальних €вищ служить основою њх наукового анал≥зу.

¬ажливим пунктом теор≥њ ћакса ¬ебера стало вид≥ленн€ ним елементарноњ частинки повед≥нки ≥ндив≥да в сусп≥льств≥ - соц≥альноњ д≥њ, €ка Ї причиною й насл≥дком системи складних взаЇмин м≥ж людьми. ѕри цьому сусп≥льство, в≥дпов≥дно до вченн€ ¬ебера, €вл€Ї собою сукупн≥сть д≥ючих ≥ндив≥д≥в, кожний з €ких прагне до дос€гненн€ своњх власних ц≥лей. ƒ≥њ окремих ≥ндив≥д≥в кооперуютьс€, на основ≥ ц≥Їњ кооперац≥њ утворюютьс€ асоц≥ац≥њ (групи або сусп≥льства). Ќезважаючи на своњ егоњстичн≥ прагненн€, люди д≥ють сп≥льно, тому що њхн≥ вчинки осмислен≥, рац≥ональн≥ й вони розум≥ють, що ≥ндив≥дуальн≥ ц≥л≥ краще за все дос€гаютьс€ за допомогою сп≥льних д≥й. ќсмислена повед≥нка, завд€ки €к≥й дос€гаютьс€ ≥ндив≥дуальн≥ ц≥л≥, приводить до того, що людина д≥Ї €к соц≥альна ≥стота, в асоц≥ац≥њ з ≥ншими. ¬ебер показав, що з розвитком людини ≥ сусп≥льства в соц≥альних д≥€х зростаЇ момент рац≥ональност≥ Ц в≥дношенн€ до св≥ту з точки зору доц≥льност≥, упор€дкованост≥, корисност≥, ефективност≥, а це, в свою чергу, €вл€Їтьс€ одн≥Їю з головних тенденц≥й прогресу зах≥дноњ цив≥л≥зац≥њ в ц≥лому.

«начне м≥сце у творчост≥ ¬ебера в≥дведено вивченню базових в≥дносин у соц≥альних асоц≥ац≥€х. ÷е, насамперед, в≥дносини влади. ¬ебер детально проанал≥зував ц≥ в≥дносини, а також природу й структуру орган≥зац≥й, де ц≥ в≥дносини про€вл€лис€ найб≥льше €скраво. ≤деальним механ≥змом вт≥ленн€ й п≥дтримки в≥дносин влади в орган≥зац≥њ в≥н вважав бюрократ≥ю - штучно створений апарат управл≥нн€ орган≥зац≥Їю, гранично рац≥ональний, такий, що контролюЇ та координуЇ д≥€льн≥сть вс≥х њњ прац≥вник≥в.

ћ. ¬ебер зд≥йснив пор≥вн€льний анал≥з традиц≥йного й кап≥тал≥стичного сусп≥льства, €ке, на його думку, було найвищим дос€гненн€м рац≥онально д≥ючоњ людини, ≥ започаткував досл≥дженн€ впливу рел≥г≥йних переконань на економ≥чн≥ умови й соц≥альн≥ фактори. ѕротестантська етика, основи €коњ розробили ≥деологи –еформац≥њ, €к показав ћ.¬ебер, не була причиною по€ви кап≥тал≥зму €к рац≥онально ор≥Їнтованоњ економ≥чноњ системи. ≤деологи –еформац≥њ њњ не творили й не могли творити, однак запровадженн€ нових ц≥нностей спри€ло УпроривуФ системи традиц≥онал≥стських у€влень про зм≥ст людського житт€ й роль в ньому економ≥чних фактор≥в. ÷е спри€ло утвердженню в масов≥й св≥домост≥ нових, в≥дм≥нних в≥д традиц≥йних, пон€ть про профес≥ю, працю, дисципл≥ну, без €ких неможливе нормальне функц≥онуванн€ економ≥чних ≥нститут≥в.

«аслугою ћ. ¬ебера в розробц≥ гуман≥стичноњ соц≥олог≥њ Ї те, що в≥н поставив людину в центр наукового досл≥дженн€, запровадив у науковий об≥г пон€тт€ сусп≥льства €к соц≥уму, соц≥альноњ д≥њ, соц≥альноњ повед≥нки, ≥деального типу, лег≥тимного пор€дкуй ≥н.

ѕредставником класичноњ соц≥олог≥њ був також н≥мецький досл≥дник √. «≥ммель (1858 Ц 1918). ¬≥н д≥лив соц≥олог≥ю на три частини: загальну, чисту й ≥сторичну. «агальна соц≥олог≥€ вивчаЇ ф≥лософськ≥ п≥двалини людського ≥снуванн€. „иста соц≥олог≥€ вивчаЇ ст≥йк≥ й повторюван≥ форми м≥жособист≥сних взаЇмод≥й, €к≥ збер≥гаютьс€ при вс≥х зм≥нах њхнього конкретного зм≥сту, а ≥сторична - процес розвитку й перетворенн€ соц≥альних форм у конкретному ≥сторичному контекст≥. «≥ммель вважав, що сусп≥льство утворюють соц≥альн≥ в≥дносини й м≥жособист≥сн≥ взаЇмод≥њ людей, тому його увага нац≥лена на м≥кропроцеси, насамперед Ц на м≥жособист≥сн≥ взаЇмод≥њ, на основ≥ €ких виникають б≥льш складн≥ форми усусп≥льненн€, або соц≥ац≥њ: соц≥альн≥ процеси, соц≥альн≥ типи й модел≥ розвитку.

ƒо соц≥альних процес≥в «≥ммель в≥дносить пост≥йн≥, не залежн≥ в≥д конкретних обставин, €вища: п≥дпор€дкуванн€, пануванн€, змаганн€, примиренн€ й т.≥н. «разком соц≥ального процесу €к форми соц≥ального житт€ може служити таке ун≥версальне €вище €к мода: в тому або ≥ншому вигл€д≥ вона ≥снуЇ завжди.

—оц≥альний тип Ц це людина, €к≥й властив≥ певн≥ соц≥альн≥ €кост≥ незалежно в≥д типу сусп≥льства: цин≥к, б≥дн€к, аристократ, авантюрист тощо.

ѕрикладом Ђмоделей розвиткуї може служити ун≥версальний процес розширенн€ групи з посиленн€м ≥ндив≥дуальност≥ њњ член≥в. –озм≥р групи, на думку «≥ммел€, пр€мо пропорц≥йний ступеню свободи, €кою користуютьс€ њњ члени, оск≥льки розширенн€ групи приводить до розширенн€ простору соц≥ал≥зац≥њ, що, у свою чергу, веде до ви€вленн€ здатност≥ до абстрагуванн€, до росту ≥нтелекту й св≥домост≥. ¬иникненн€ б≥льших соц≥альних груп, ≥нтелектуал≥зм ≥ свобода ≥ндив≥да мають ≥ своњ негативн≥ насл≥дки. ÷≥ною свободи стаЇ в≥дчуженн€ (у сп≥лкуванн≥, управл≥нн≥, у процес≥ виробництва), а Їдиним м≥рилом свободи виступають грош≥.

«начну роль у розвитку класичноњ соц≥олог≥њ в≥д≥грав н≥мецький соц≥олог ‘ердинанд “ьонн≥с (1855-1936). —воњ ≥дењ в≥н обірунтував у робот≥ Ђќбщина ≥ сусп≥льствої, у сам≥й назв≥ €коњ вид≥лен≥ центральн≥ категор≥њ соц≥альноњ науки.

¬с≥ соц≥альн≥ €вища ‘. “ьонн≥с розгл€даЇ €к вольов≥ в≥дносини, а саму волю д≥лить на два типи: орган≥чну (≥нстинктивну)розумову, €ка припускаЇ можлив≥сть вибору й св≥домо поставлену ц≥ль повед≥нки. «алежно в≥д характеру вол≥ в≥н розр≥зн€Ї два типи сусп≥льних в≥дносин: ≥нтимн≥, м≥ж≥ндив≥дуальн≥ в≥дносини в≥дпов≥дають общин≥, а все зовн≥шнЇ, соц≥альне в≥дноситьс€ до сусп≥льства, де д≥Ї принцип Ђкожний за себеї ≥ м≥ж людьми ≥снуЇ напружен≥сть. ¬ общин≥ м≥ж людьми панують емоц≥њ, ≥нстинкти, почутт€, звички, орган≥чн≥ в≥дносини, у сусп≥льств≥ в≥дносини м≥ж людьми Ї ≥ндив≥дуал≥стичними, безособовими, конкурентними та контрактними, мають речову природу ≥ характеризуютьс€ протилежними спр€муванн€ми њх учасник≥в. —ам напр€мок ≥сторичного розвитку дл€ “ьонн≥са Ї однозначним ≥ пол€гаЇ в загальн≥й спр€мованост≥ в≥д общини до сусп≥льства.

ќтже, характерними рисами класичного етапу розвитку соц≥олог≥чноњ думки Ї: 1) поступовий в≥дх≥д в≥д традиц≥йного позитив≥зму, визнанн€ особливого статусу соц≥альноњ реальност≥, €ка докор≥нно в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д природноњ реальност≥; 2) обірунтуванн€ сутност≥ сусп≥льства €к продукту соц≥альних д≥й ≥ндив≥д≥в, €к вт≥ленн€ м≥жособист≥сних взаЇмод≥й людей; 3) початок досл≥дженн€ соц≥альних сп≥льнот в њх ≥сторичному розвитку, показ њх величезноњ рол≥ €к дл€ сусп≥льства, так ≥ дл€ окремоњ людини; 4) визнанн€ того факту, що розвиток сусп≥льства супроводжуЇтьс€ зростанн€м р≥вн€ рац≥ональност≥ у д≥€х людей; 5) зверненн€ до проблематики людини, до суб'Їктивного, ≥ндив≥дуально-особист≥сного начала, до Ђвнутр≥шн≥хї важел≥в соц≥альних €вищ - зм≥стовного наповненн€ вчинк≥в, мотив≥в ≥ ор≥Їнтац≥й д≥ючоњ особистост≥.

“ема 3.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2015-11-05; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 694 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

„тобы получилс€ студенческий борщ, его нужно варить также как и домашний, только без м€са и развести водой 1:10 © Ќеизвестно
==> читать все изречени€...

1541 - | 1487 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.034 с.