МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ
імені Михайла Туган-Барановського
С О Ц І О Л О Г І Я
НАВЧАЛЬНИЙ ПОСІБНИК
кредитно-модульний курс
(для студентів нефілософських спеціальностей)
Донецьк
ББК 60.5я 73
C 69
УДК 316 (075. 8)
Рецензенти:
д.ф.н., проф. Узбек К.М.
к.ф.н, доц. Ємельянова А.В.
Автори: Нікітін Л.М., д.ф.н., проф. (тема 11, передмова, практична частина, словник); Андрієнко Л.К., ст. викл. (теми 2-5, 8, 13, 14, практична частина, словник, контрольні питання з курсу); Андрієнко О.В., к.ф.н., доц. (тема 4); Біклі Е.В., к. держ. упр. (тема 9); Давиденко Е.М., ст. викл. (теми: 6, 8, 9); Додонов Р.О., д.ф.н., проф. (теми 2, 3); Додонова В.І., к.ф.н., доц. (тема 6); Ємельянова А.В., к.ф.н., доц. (тема 16); Зуєв К.О., к.ф.н., ст. викл. (тема 12); Камаралі Г.В., к.ф.н., доц. (тема 17); Крюкова О.В. к.п.н., доц. (тема 10); Кузьміна Ж.Ю., асист. (тема 7); Кулешова В.А., асист. (тема 10); Разетдінов В.М., ст. викл. (тема 7); Рибаков В.В. к.ф.н., доц. (тема 1); Селютіна Н.Ф. к. держ. упр. (тема 11); Сухина І.Г., к.ф.н., доц. (тема 17); Халілова-Чуваєва Ю.О., к.п.н., доц. (тема 15).
C 69 Соціологія [Текст]: навч. посіб.: кредит.-модул. курс (для студ. нефілос. спец.) / М-во освіти і науки України, Донец. нац. ун-т економіки і торгівлі ім. М. Туган-Барановського; за ред. Л.М.Нікітіна; Нікітін Л.М. [та ін.] - Донецьк: [ДонНУЕТ], 2010. – 198с.
У навчальному посібнику розкривається специфіка соціологічного знання, висвітлюються основні етапи становлення й розвитку соціологічної думки, її актуальні проблеми. У навчальному посібнику враховані вимоги кредитно-модульної системи навчання, а також положення галузевих стандартів вищої школи, якими для деяких дисциплін передбачається читання інтегративного курсу соціології.
Розраховано на студентів вищих навчальних закладів очного й заочного відділень нефілософських спеціальностей, а також на широке коло читачів, що цікавляться питаннями соціології.
В учебном пособии раскрывается специфика социологического знания, освещаются основные этапы становления и развития социологической мысли, ее актуальные проблемы. В учебном пособии учтены требования кредитно-модульной системы обучения, а так же положения отраслевых стандартов высшей школы, которыми для некоторых дисциплин предусматривается чтение интегративного курса социологии.
Рассчитано на студентов высших учебных заведений очного и заочного отделений нефилософских специальностей, а так же на широкий круг читателей, интересующихся вопросами социологии.
I S B N ББК 60.523
Колектив авторів, 2010
© Донецький національний університет
економіки і торгівліімені Михайла
Туган-Барановського, 2010
ПЕРЕДМОВА
Курс соціології покликаний ввести студентів у сферу формування, функціонування й розвитку соціальних явищ, що впливають на основні проблеми суспільного буття, мислення й соціального пізнання. Соціологія відкриває студентам перевірені багатовіковою практикою духовні орієнтири для глибокого осмислення соціальної реальності й дозволяє освоїти інтелектуальну спадщину й неоціненний, надзвичайно багатий категоріальний апарат, необхідний для успішної теоретичної та практичної діяльності в соціальній сфері. Розглядаючи людину як вищу цінність, соціологія покликана бути саморефлексією в усвідомленні людиною змісту й цілей свого життя, існування суспільства, долі людської цивілізації.
В результаті вивчення курсу соціології студент повинен знати: коротку історію розвитку соціологічної думки в Україні й за рубежем; предмет, структуру, цілі й завдання соціології; онтологічні, методологічні й аксіологічні проблеми соціологічного знання.
Спираючись на наукові уявлення про формування, функціонування й розвиток соціологічного знання, студент повинен опанувати наступні основні вміння й навички: вміти працювати з основною, додатковою й спеціальною інформацією, пов'язаною з функціонуванням суспільства; вміти підготувати доповідь (реферат) або контрольну роботу з соціологічної проблематики; вміти використовувати соціологічні знання стосовно до профілю своєї спеціальності; вміти знаходити й використовувати в практичній діяльності (навчанні) теоретичну й методичну літературу з соціології.
* * *
Відповідно до ідей Болонського процесу курс соціології розділено на два змістовних модулі: Модуль І. “Предмет соціології. Суспільство як соціальна система”; Модуль II. “Соціальні сфери й процеси”.
Кожний модуль складається з теоретичної та практичної частин. Теоретична частина містить у собі постановку питань, які необхідно засвоїти при розгляді тієї або іншої теми курсу, та опорний конспект лекцій.
Практична частина містить у собі контрольні завдання у вигляді тестів і проблемно-пошукових задач, які вимагають аналітичного підходу до їх розв’язання. Наприкінці кожного модуля є доказово-пошукова частина, що містить відповіді на тести контрольного завдання.
Навчальний посібник завершується коротким словником основних соціологічних термінів.
ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА:
Модуль І. Предмет соціології. Суспільство як соціальна система
Тема 1.
СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА
Дана тема є вступною до курсу. Її розгляд доцільно здійснити за наступним планом:
1. Сутність предмета соціології.
2. Основні категорії й закони соціології.
3. Структура й функції соціології.
При розгляді першого питання теми «Сутність предмета соціології » студентові необхідно з'ясувати специфіку цієї науки, об'єктивні передумови її виникнення. Термін «соціологія» — похідне від двох слів: латинського слова gocietas - суспільство й грецького logos - слово, поняття, навчання. Отже, етимологічно соціологія - наука про суспільство.
У широкому сенсі соціологія - це наука про закони становлення, функціонування й розвитку суспільства в цілому, соціальних відносин і соціальних спільнот. Коротко соціологію можна визначити як науку, що вивчає суспільство й суспільні відносини.
Поняття «соціологія» було введено в науковий обіг французьким філософом О. Контом в 30-х рр. XIX ст. У його розумінні соціологія була тотожна суспільствознавству, яке включає в себе все, що має відношення до суспільства.
Основним об'єктом дослідження соціології, на думку Конта, є суспільство. Соціологія вивчає суспільство як цілісну систему, як особливий і єдиний організм. Варто також підкреслити, що в період свого становлення як самостійної науки соціологія мала потребу в чітко визначеному понятті суспільства, оскільки прагнула побудувати теорію суспільства, яка б спиралася на деякі природні основи соціального порядку. Поняття суспільства було необхідною передумовою виділення соціології в окрему науку, яка передбачала розвиток цього поняття в теоретичному мисленні й публічних дискусіях.
Соціологія відповідає на запитання про природу соціального порядку. Сучасна соціологія представлена багатьма альтернативними способами мислення, які розглядаються як «напрямки» або «парадигми» соціологічного знання.
Студент повинен знати, що виникнення соціології як самостійної науки було підготовлене всім попереднім ходом розвитку суспільно-політичної думки. Соціологія виникла як відповідь на потреби громадянського суспільства, що формувалося в європейських країнах. На зміну звичному порядку феодально-абсолютистського ладу з його найжорстокішою тотальною регламентацією всього соціального життя йшов процес становлення суспільства, яке утверджувало торжество прав і свобод людини.
Саме в умовах суспільства, що самоорганізується, виникає масова потреба в знанні про реальні соціальні явища. Якісне розширення кордонів свободи людини, істотне збільшення можливостей вибору, пробуджували інтерес громадянина до знання основ життя соціальної групи, соціальних процесів. Крім того, вільна конкуренція в економіці й політиці поставила результативність діяльності підприємців і політиків у пряму залежність від того, наскільки вміло використовують вони знання конкретних соціальних механізмів у реальному житті.
У предметній області соціологічного знання сформувалися дві теоретичні моделі вивчення суспільства - макросоціологічна й мікросоціологічна. Їхній взаємозв'язок складний і суперечливий. Але ці тенденції - реальність сучасної світової соціології.
Макросоціологія пов'язана із світовими суспільними системами і їх взаємодією, з різними типами культури, з соціальними інститутами та суспільними структурами, з глобальними процесами. Макросоціологію цікавить суспільство як цілісний соціальний організм, його структура, соціальні інститути, їх функціонування. Це такі інститути як сім’я, освіта, релігія, політичний лад. Основну увагу макросоціологія приділяє процесам, що допомагають зрозуміти суспільство в цілому, вона досліджує великомасштабні соціальні явища (нації, державу).
Мікросоціологія цікавиться повсякденною взаємодією людей (інтеракцією). У центрі її уваги особистості зі своїми вчинками, мотивами, що визначають їх взаємодії. Мікросоціологія звернена до соціальної поведінки, міжособистісного спілкування, мотивів дії, соціалізації й індивідуалізації, стимулів групових вчинків. Тут «мікро» не тільки (і не стільки) «малий», а скоріше «внутрішній» аспект дій людей, їхньої поведінки.
Звідси два різних підходи до визначення соціології: один - у напрямку розгортання її предмету як науки про цілісність суспільного організму, про соціальні організації й соціальну систему, інший - як науки про масові соціальні процеси й масову поведінку.
Соціологія - теоретична й емпірична дисципліна, що вивчає суспільні системи в процесі їх функціонування й розвитку. Соціологія вивчає громадське життя як систему відносин. Системність дозволяє виявити в різних явищах стійкі елементи - «функціональні вузли»: соціальні інститути, соціальні групи й організації, соціальні статуси й ролі. Принцип системності виступає організуючим принципом наукового пізнання. Соціологія виходить із того, що саме суспільство, незалежне від нашої свідомості, являє собою органічну цілісність. Це єдина цивілізація, елементи якої взаємозалежать і взаємодіють між собою.
Соціологія вивчає, насамперед, механізм функціонування систем. Важливо зрозуміти, як суспільство функціонує, що зв'язує його в єдине ціле, як суспільство постійно відтворює себе. Особливість соціології в тому, що її теорія заснована на систематизованому спостереженні дійсності, поставлених експериментах, конкретному аналізі матеріалу, здобутому за допомогою соціологічного дослідження.
Студент повинен чітко знати, що наукове вивчення суспільства повинне спиратись на соціальні факти. Соціальний факт - це певним чином фіксований фрагмент соціальної дійсності. Соціологи розрізняють 3 групи фактів: біологічні (сон, їжа й т.д.); психологічні (емоції, любов, ненависть); соціологічні факти, пов'язані із суспільством і суспільними відносинами.
У зарубіжній соціології використовують 5 основних підходів для спостереження й пояснення різних груп фактів:
1. Демографічний, що пояснює поведінку людей у соціумі з допомогою народоописання.
2. Психологічний, що пояснює поведінку за допомогою мотивів і звичок.
3. Спільнісний, що вимагає вивчення групової поведінки
4. Відносний - описує громадське життя через специфічність відносин.
5. Культурологічний - досліджує правила й норми поведінки окремих людей, соціальних груп, використовуючи поняття й терміни культури.
Соціологія - наука про сучасне суспільство. Предмет цієї науки пов’язаний не просто із соціумом, а з громадянським суспільством як певною системою. Соціологія теоретично осмислює суперечливу цілісність сучасного світу. Вона «починає» із суспільства й піднімається до індивіда. В остаточному підсумку, мета соціального пізнання - людина у її неповторній своєрідності. У процесі соціологічного аналізу виникає пізнавальна ситуація руху від індивіда до суспільства. Утворюються ніби два зустрічних потоки: індивід - суспільство, суспільство - індивід.
Соціологія - це наука про суспільство. А що є суспільство? Відповісти на це питання нелегко. Необхідно знайти особливу одиницю виміру, за допомогою якої можна спробувати визначити суспільство. Вона повинна бути в буквальному значенні «органічним елементом» соціальної системи. При першому ж погляді таким виступає індивід, - окремо взята людина, що думає, діє, прагне до чогось і т.п. Виходить, індивід - основний елемент, що створює соціальний світ? Але подібне припущення некоректне, оскільки суспільство - не просто конгломерат людей. Це люди, що працюють із речами, що користуються нормами, правилами й законами. Субстратом (основою) суспільства є не просто тілесність людини (без чого втім, немає суспільства), а певна сукупність людей, яка володіє знаряддями, засобами праці для сукупного виробництва. В окремо взятому індивідуумі ми всього цього не побачимо.
Є й інші спроби знайти шукану «одиницю» суспільства, зокрема, такий «соціальний атом», як мала група. Це своєрідна модель суспільства, що складається з кількох людей, які перебувають у безпосередньому контакті, зв'язані між собою відносинами, діяльністю, які спираються на відповідні традиції, норми, мають спільні орієнтації в праці, дозвіллі, у політичних діях.
Студенту необхідно зрозуміти сутність понять об'єкт і предмет соціології. Об'єктом науки виступає певна сфера об'єктивного світу, у той час як предмет науки є результатом теоретичного абстрагування, яке дозволяє досліднику виділити певні сторони й закономірності розвитку й функціонування досліджуваного об'єкту. Отже, об'єкт - це емпірично дана реальність, що представляє собою ту або іншу сторону об'єктивного світу. Предмет науки являє собою відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні, шляхом виявлення найбільш значимих із практичної точки зору закономірних зв'язків і відносин. Предмет соціологічного дослідження існує тільки в голові дослідника, тобто повністю залежить від самого знання і є його частиною. Визначаючи предмет дослідження, ми абстрактно виділяємо одну зі сторін об'єкта й намагаємося вивчити її.
Отже, у відповідь на об'єктивні суспільні потреби виникла наука «Соціологія». Вона покликана вивчати суспільство як єдину цілісну систему й сформувати уявлення про перспективи його розвитку й методи удосконалювання. Соціологія - це наука про суспільство як соціальну систему, функціонування й розвиток якої відбувається через її елементи: особистість, спільності людей, соціальні інститути.
При розгляді другого питання «Основні категорії й закони соціології» студентові необхідно з'ясувати зміст і специфіку цих понять.
Для з'ясування специфіки предмету соціології необхідно розібратися в тому, що являє собою поняття «соціальне». Існує безліч тлумачень цієї категорії. Стійке ядро в різних визначеннях «соціального»: спільність, спільнота, взаємодія. Поняття «соціальне» використається тоді, коли досліджується природа відносин між людьми, фактори й умови їхньої життєдіяльності, положення людини і її роль у суспільстві.
Можна виділити основні риси й особливості, які характеризують специфіку соціального:
Соціальне - це та загальна властивість, що притаманна індивідам та групам індивідів.
Соціальне виражає взаємне положення індивідів і ту роль, яку вони виконують у різних суспільних структурах.
Соціальне проявляється у відносинах індивідів і груп один до одного, до свого положення в суспільстві.
Соціальне є результат «спільної діяльності індивідів» і форми взаємодії цих індивідів.
Соціальне це не просто одна зі сфер громадського життя, а громадське життя в цілому, взяте у взаємозв'язку з дією суб'єктів історичного розвитку. Як відзначає академік Г.Осипов, соціальне - це сукупність суспільних відносин даного суспільства, інтегрована в процесі спільної діяльності індивідів у конкретних умовах місця й часу.
В ряду найважливіших категорій, що розкривають специфіку соціологічної науки, стоять такі поняття як «соціальна система», «соціальна спільність». Вони відображають сутність саморуху, розвитку соціального цілого, його джерело.
Категорія «соціальна спільність» (група, клас, страта, організація, колектив, сім’я, нація, народ і т.д.) вже фактом свого існування пояснює стійкість, стабільність соціальних систем. Є чимало підстав вважати категорію «соціальна спільність» однією з базових у соціологічному аналізі. Ця категорія з'єднує макро- і мікрорівень аналізу поведінки людей, масових процесів, культури, соціальних інститутів, відносин власності й влади, управління, функцій, ролей, очікувань.
Соціальна спільність - це не суспільство як ціле, а своєрідна одиниця соціального виміру, «соціальний ген». Слово «спільність» охоплює всі різновиди утворень, члени яких зв'язані спільним інтересом і перебувають у прямій або непрямій взаємодії. Розходження інтересів соціальних спільнот сприяє виникненню альтернатив або перспектив історичного процесу.
Соціальні спільності - це живі утворення соціуму. Вони діяльні і пасивні, створюють і руйнують, усвідомлюють і перебувають у нестямі. Багато в чому праві ті соціологи, які стверджують, що зрозуміти людину можна тільки через її соціальну спільність. Сукупність різноманітних соціальних спільностей, груп, їх взаємини та ієрархія утворюють «соціальну систему».
Важливе значення для розуміння категорій соціології мають поняття, що характеризують соціальні процеси. Пізнання суспільних процесів починається з того, з чого починається сам життєвий процес, тобто з дії, з акту людської діяльності. Але «соціальна дія» - це не будьякий вчинок, а вчинок, що має суспільне значення. Реальний діяч - конкретний індивід, група, суспільний рух і ін. Діюча особа емпірично спостережувана. Для соціології це має принципове значення, як і те, що дія носить доцільний характер. Вона є мета, процес і реальний результат. Сукупність дій утворює «соціальний процес», особливість якого, крім усього іншого, полягає в тому, що конкретний діяч не виступає на перший план. Діючу особу тут знайти сутужніше - істотніше значення має сам процес соціальної дії.
Рухаючись від окремих вчинків до соціальних дій, від них - до соціальних процесів, ми спостерігаємо тенденцію: дії крок за кроком стають менш різноманітними. Соціальні процеси зменшують варіативність дій, з'являються загальні тенденції процесу, цілісна система соціальних спільнот. Тому можна сказати, що соціологія - це наука про соціальні взаємодії, що утворюють суспільство.
При вивченні соціальних процесів соціологія спирається на ряд принципів:
- принцип ідеологічної нейтральності, неупередженості дослідника, незалежності результатів дослідження від його соціальної позиції;
- принцип об'єктивності, що вимагає вивчення всіх об'єктивних закономірностей, якими визначаються процеси (позитивні і негативні), що спирається на доказовість та науковість аргументації;
- принцип історизму, який предбачає вивчення проблем, процесів у їх розвитку, що дозволяє отримати уроки з минулого;
- принцип системності, який вимагає вивчення окремих явищ у нерозривному зв'язку із цілим. Системний підхід виходить з того, що будь-яка система перебуває в певному середовищі й необхідно враховувати її зв'язки й відносини з навколишньою дійсністю. Звідси друга вимога системного принципу - враховувати, що кожна система виступає як підсистема іншої, більшої системи. А це, в свою чергу, передбачає з'ясування ієрархії елементів системи, форм передачі інформації між ними, способів їхнього впливу один на одного;
- принцип верифікації, тобто встановлення істинності наукових тверджень шляхом їх емпіричної перевірки;
- принцип квантифікації, тобто кількісного вимірювання якісних ознак.
Особливістю соціології є використання різноманітного емпіричного матеріалу. При вивченні суспільної свідомості, суспільної думки, різних соціальних спільнот використовуються методи аналізу документів, опитування, у тому числі анкетування, спостереження й т.п.
Студенту варто звернути увагу на проблему законів соціології. У суспільстві існує безліч соціальних систем і зв'язків. Значна частина таких зв'язків носить випадковий і тимчасовий характер. Особливість соціології як науки полягає в тому, що соціальні зв'язки вивчаються на рівні соціальних законів і закономірностей.
Соціальні закони - більш-менш повне відбиття явищ, властивих навколишньому світу. Соціальний закон - це вираження істотного, загального й необхідного зв'язку соціальних явищ і процесів, насамперед зв'язків соціальної діяльності людей.
Соціальні закони виникають в різних сферах діяльності людини й, насамперед, у сфері її матеріальної діяльності. Існують загальні й специфічні соціальні закони. Загальні закони - предмет вивчення філософії, специфічні соціальні закони вивчаються соціологією.
Ще порівняно недавно вважалося, що соціальні закони - це незалежний від суб'єкта повторюваний зв'язок явищ, характер якого визначає зміст соціального розвитку, то тепер деякі соціологи вважають, що законів історії немає. Те, що називалося раніше законами, вважають вони, в дійсності - лише опис імовірних тенденцій розвитку.
З цієї точки зору для соціологічних досліджень пріоритетного значення набуває типологізація не законів, а саме тенденцій. Найважливіше тут - встановлення форм зв'язків і способів їхнього прояву. Що відбивають тенденції? Скажемо так, інваріантне співіснування соціальних явищ (наприклад, виробництва й споживання). Тенденція може відбивати зміну структури соціального об'єкта, тобто його розвиток (наприклад, еволюцію форм власності, їх плюралізм). У ній завжди важливе значення має фактор часу, тому що визначальним моментом розвитку виступає попередній стан. Тенденції можуть виражати функціональну залежність різних соціальних об'єктів, режим їхнього життя, відносну стійкість (наприклад, взаємодія держави й суспільства).
Об'єктивність соціальної тенденції як закону - це ряд сукупних дій мільйонів людей. Соціальний закон реалізується й втілюється в життя не взагалі, а в конкретній формі - у діяльності людей. А кожна окрема людина здійснює свою діяльність у конкретних умовах суспільства, у системі якого вона займає певне виробниче й соціальне положення.
У соціології виділяють п'ять груп соціальних законів (тенденцій):
1. Закони, що констатують співіснування соціальних явищ. Відповідно до таких законів, якщо є явище А, тоді повинне бути і явище Б. Так, індустріалізація й урбанізація суспільства визначають скорочення зайнятих у сільському господарстві населення.
2. Закони, що встановлюють тенденції розвитку. Вони спричиняють зміну структури соціального об'єкта, перехід від одного порядку взаємин до іншого.
3. Закони, що встановлюють зв'язок між соціальними явищами. Закони функціональні. Вони виражають зв'язок між основними елементами соціального об'єкта, визначають характер його функціонування.
4. Закони, що фіксують причинний зв'язок між соціальними явищами (сполучення суспільних і особистих інтересів).
5. Закони, що стверджують можливість або ймовірність зв'язку між соціальними явищами. Наприклад, рівень розлучень у різних країнах коливається разом з економічними циклами.
Будь-який соціальний закон або тенденція проявляється на практиці не
взагалі, а в конкретній формі - в діяльності окремої людини, у конкретних умовах суспільства.
При розгляді третього питання «Структура й функції соціології» слід засвоїти структуру й рівні соціологічного знання, їх відмінність і у той же час їх органічну єдність.
Соціологія, як і кожна наука, характеризується структурою своїх знань, взаємозв'язком теоретичних і прикладних положень. Структура соціологічного знання - це не тільки сукупність інформації про суспільні явища й процеси, але й певна впорядкованість знань про суспільство, що являє собою систему, яка динамічно розвивається.
Соціальне знання, а також його структура залежить від кола об'єктів, досліджуваних соціологією. Зокрема, визначаючи об'єкт соціологічного дослідження, варто починати із суспільства як цілого, тому що все, що є в суспільстві, є продуктом його розвитку й має соціальну природу.
Іншим елементом структури соціального знання є взаємозв'язок і розвиток окремих сфер громадського життя: економічної, соціальної, політичної, духовної.
Важливим елементом структури соціологічного знання є знання про соціальний склад населення й соціальну структуру суспільства.
Ще один елемент структури соціологічного знання - це наукові уявлення, погляди, теорії, що відносяться до політичної соціології.
Вагомим елементом структури соціологічного знання є наукові уявлення про діяльність існуючих у суспільстві соціальних інститутів.
Єдина структура соціологічного знання відображає різні сторони громадського життя, соціальні зв'язки, відносини й взаємодії.
Виділяють наступні рівні соціологічного знання:
а) загальносоціологічні теорії або загальнотеоретичну соціологію;
б) теорії середнього рівня або спеціальні (галузеві) соціологічні теорії;
в) конкретні соціологічні дослідження.
Сутність цих рівнів відповідно можна охарактеризувати так:
а) ці теорії стосуються, як правило, глибинних, сущнісних моментів розвитку суспільства в цілому, історичного процесу. На цьому рівні формуються теорії суспільної, насамперед виробничої діяльності людей, показується роль праці в розвитку суспільства (О.Конт, К.Маркс, П.Сорокін та ін.). На даному рівні виявляється сутність суспільних відносин, їх роль і механізм взаємодії. Досліджується взаємодія економічної, соціальної, політичної й інших сфер життя суспільства, розкриваються їхні взаємозв'язки;
б) дані теорії стосуються окремих сфер громадського життя,
соціальних груп і інститутів. Їх обсяг більше вузький. Він обмежений окремими підсистемами (приміром, економічною або соціальною сферою життя суспільства). Спеціальні соціологічні теорії спрямовані на вирішення практичних проблем сьогодення й найближчого майбутнього, вони органічно пов'язані із практикою. Серед спеціальних галузей знань можна виділити: соціологію праці, соціологію сім’ї, соціологію політичних відносин і т.п. У всіх цих прикладах об'єктом соціологічного дослідження виступають певні сфери громадського життя.
в) наступний рівень соціологічного знання представлений конкретними соціологічними дослідженнями. Вони проводяться різними методами й здійснюються з метою одержання об'єктивних даних про різні сторони соціальної дійсності. Головне - одержати об'єктивну інформацію про те, що відбувається в суспільстві і як на це реагує населення. Емпірика потім осмислюється загальсоціологічними й конкретними теоріями.
Студенту необхідно також знати, що соціологія виконує різноманітні пізнавальні й практичні функції. Функції соціології - це сукупність ролей, які вона виконує в організації суспільства як системи. У сучасних умовах, коли політики всі частіше звертаються до соціології й емпіричного матеріалу, виникає небезпека перетворення соціології в інструмент політики. І це ускладнює діяльність соціолога. Він повинен бути борцем, що відстоює істину, свою незалежність. Все більше значення в цих умовах здобувають питання професійної етики.
Як суспільна наука, соціологія виконує дві основні функції: теоретико-пізнавальну й управлінську. У свою чергу, ці основні функції можуть утворювати похідні подфункції, які в науковій літературі іноді визначаються як самостійні. До них відносять наступні: теоретичну, методологічну, описову, інформаційну, прогностичну, ідеологічну й ін.
Теоретична функція соціології полягає в поповненні й розвитку наявного соціологічного знання на основі дослідження соціальної дійсності й виявлення типових, повторюваних зв'язків між її окремими сторонами, в описі закономірностей і зв'язків у системі соціологічних категорій і понять.
Серед найважливіших функцій - методологічна. Соціологія пропонує технологію конкретного аналізу. Причому кожний тип соціології пропонує свою «технологію». Наприклад, марксизм подібний до хірургічного втручання. Розуміюча соціологія відшукує засоби для поліпшення спілкування, наголошує на повільній зміні соціальної реальності шляхом реформ і т.д.
Пояснення - одна з першорядних функцій науки. Її нерідко визнають вищою функцією наукових досліджень. Пояснення є розкриття сутності об'єкта, який пояснюється, за допомогою пізнання відносин і зв'язків з іншими об'єктами.
У ході опису емпірична інформація піддається попередній теоретичній обробці. Опис утворює перехідний етап між досвідом і теоретичними процедурами. Опис зводить дані досвіду (суспільної практики) до такої форми, при якій вони стають доступними для різних теоретичних операцій. Опис «переводить» інформацію про об'єкти зовнішнього світу на мову науки, причому науковий опис здійснюється в контексті певної наукової теорії.
Прогностична функція соціології полягає у відповіді на питання, якою буде дійсність у майбутньому або коли відбудуться певні події? Формою реалізації й результатом даної функції є, насамперед, гіпотези. Їх можна назвати прогностичними на відміну від раніше зазначених пояснювальних гіпотез. У тому, наскільки наука здатна виконати дану функцію, проявляється істинність її пояснювальних моделей, ефективність методів і т.п. Особливо важливий прогноз у перехідний період існування суспільства. У цьому випадку соціологія здатна: 1) визначити діапазон можливостей, ймовірностей, що відкриваються на даному етапі; 2) представити альтернативні сценарії майбутніх процесів; 3) розрахувати ймовірні втрати по кожному з варіантів, включаючи побічні ефекти, а також довгострокові наслідки й т.д.
Велике значення в житті суспільства має використання соціологічних досліджень для планування розвитку різноманітних сфер громадського життя. Соціальне планування розвинене у всіх країнах світу. Воно охоплює широкі області життя, окремі регіони, країни, а також планування життя міст, сіл, окремих підприємств і колективів.
Інструментальна функція науки повинна відповідати на питання, які необхідно прийняти рішення, щоб досягти бажаного результату? Що потрібно зробити, щоб передбачення майбутнього здійснилися або не здійснилися? Результатом дослідження будуть певні правила поведінки - правильні (такі, що можуть бути реалізовані) або неправильні (утопічні).
Ідеологічна функція - предмет фундаментальних протиріч відносно того, чи треба її взагалі зараховувати до функцій науки. Відповідаючи на питання, до яких цілей треба прагнути або які цінності потрібно реалізовувати, наука входить у сферу нормативної аксіології (вчення про цінності). Результати досліджень можуть використовуватися в інтересах певних соціальних груп або сил для досягнення ними певних соціальних цілей.
Соціологічні знання нерідко служать засобом маніпулювання поведінкою людей, формування певних стереотипів. Але соціологія може служити й поліпшенню взаємин між людьми, формуванню у них почуття близькості, що, зрештою, сприяє вдосконаленню суспільних відносин. У сучасну епоху ідеологічні суперечки повинні вирішуватися за допомогою наукових аргументів, з огляду на дійсні соціальні інтереси й специфіку структур, що реалізують дані інтереси.
Завершуючи розгляд теми, студент має усвідомити, що в системі соціально-гуманітарних наук соціологія посідає особливе місце. Це пояснюється тим, що, по-перше, вона є наукою про суспільство, його явища і процеси; по-друге, вона містить у собі соціологічну теорію або теорію суспільства, що виступає як теорія, методологія всіх інших соціальних і гуманітарних наук; по-третє, всі соціальні й гуманітарні науки, що вивчають різні сторони життєдіяльності суспільства, завжди містять у собі соціальний аспект, тобто закони й закономірності, які досліджуються в тій або іншій сфері громадського життя, реалізуються за посередництвом діяльності людей; по-четверте, техніка й методика вивчення людини й людської діяльності, розроблювальні соціологією, необхідні й використовуються всіма іншими соціальними й гуманітарними науками; по-п'яте, склалася ціла система досліджень, проведених на стику соціології й інших наук, які одержали назву соціальних досліджень (соціально-економічні, соціально-політичні, соціально-демографічні й т.д.).
Те, що соціологія посідає загальне, а не приватне місце серед соціальних і гуманітарних наук, не означає її перетворення в науку філософську. Її значення для інших наук полягає в тому, що вона дає науково обґрунтовану теорію про суспільство і його структуру, розуміння законів і закономірностей взаємодії його різних структур, взаємодії суб'єктів історичної дії із суспільством. Положення соціології стосовно спеціальних наукових суспільних дисциплін таке ж, як і положення загальної біології стосовно анатомії, фізіології, морфології й ін.
Однак, у системі суспільних наук є така, зв’язок соціології з якою є найбільш тісним і взаємонеобхідним. Цією наукою є історія. І історія, і соціологія мають об'єктом і предметом своїх досліджень суспільство і його закономірності в конкретних проявах. Ці науки відтворюють соціальну дійсність у єдності необхідного й випадкового. Як історичні, так і соціальні явища - багатозначні й численні: за своєю генезою, за сукупністю причин, якими були викликані, за своїм впливом. Вони не мають однієї причини, тому не можуть бути однозначно пояснені. Розходження між вказаними науками полягає в тому, що історія відтворює (на рівні дескриптивної й пояснювальної функції) соціальний процес postfaktum, футурологія - prefaktum, а соціологія - infaktum.
Отже, соціологія, використовуючи категорії й закони інших наук, а, також застосовуючи власні категорії й методи пізнання, аналізує соціальні суб'єкти, а також соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві. Використовуючи багатий емпіричний і теоретичний матеріал, соціологія не тільки пізнає соціальну реальність, але й намагається передбачити тенденції соціального розвитку людства.
Тема 2.
