Подальший філософський аналіз передбачає огляд структури фі-лософії. Вченням про буття займається онтологія. Онтологія — вчен-ня про першооснови буття. Вона виділяє різні сфери буття — неживу і живу природу, соціальний світ, сферу ідеальних предметів тощо, зводя-чи у певні галузі та види все, що становить буття. Онтологія також роз-глядає найзагальніші характеристики різних видів буття (просторово-часові, причинні та ін.). Онтологія описує категоріальний «кістяк» світу і будь-якого явища в ньому таким чином, щоб з’ясувати онтологіч-ний аспект вихідної «клітинки»: як можливе існування людини в цьому світі, або яким має бути світ. Під «клітинкою» розуміється поняття, що означає найзагальніше абстрактне відбиття головного протиріччя, яке лежить в основі розвитку будь-якої системи.
— 13 —
ФІЛОСОФІЯ. КРЕДИТНО-МОДУЛЬНИЙ КУРС
Друга проблема, яка бере свій початок із центрального світогляд-ного відношення, — що таке людина? Це запитання належить до сфе-ри філософської антропології. Філософська антропологія — вчення про природу та сутність людини. Вона вивчає людину під особливим кутом зору — з позиції поєднання в ній біологічного і культурного початків. Оскільки людина живе в суспільстві, що має свою культуру й історію, філософська антропологія є засадничою (формує фунда-мент) для філософії історії, філософії культури, соціальної філософії.
Окремі філософські дисципліни вивчають і типи світоглядних відношень — пізнавальне, оціночне, практичне.
Проблема пізнавальності світу, способу пізнання та істинності знання вивчається теорією пізнання, або гносеологією. Тож, гносео-логія — це теорія пізнання, одна з головних філософських дисциплін, яка досліджує закономірності процесу пізнання. Із гносеологією тісно пов’язана логіка, що вивчає закони і форми правильного мислення.
Оціночне відношення людини до світу є предметом вивчення аксіології («аксіс» — цінність) — філософська дисципліна, яка до-сліджує закономірності побудови сфери цінностей. Аксіологія є під-ґрунтям етики, естетики, філософії, релігії, що мають справу з цін-ностями, але в конкретнішому аспекті, аніж аксіологія. Етика вивчає моральне ціннісне відношення, естетика — естетичне, а філософія ре-лігії — релігійне. Аксіологічною дисципліною вважають і філософію права, яка вивчає такі цінності, як справедливість, легітимність тощо.
Практичне відношення людини до світу є предметом теорії прак-тики, або праксеології, дисципліни, яка ще остаточно не сформува-лася. У межах практичного відношення виділяють філософію техні-ки — дисципліну, що привертає дедалі більше уваги. Закономірності розвитку філософських ідей, чинники, які зумовлюють його, з’ясовує історія філософії.
Вищезазначене не вичерпує всієї сукупності філософських проб-лем і, відповідно, дисциплін. Філософія може вивчати будь-який фе-номен, якщо він посідає вагоме місце в історії. Саме цим зумовлена поява філософії науки, філософії мови, філософії мистецтва, філосо-фії спорту та ін., які зосереджуються на вивченні цих феноменів під найзагальнішим кутом зору: в чому їх суть, що породило їх, які функ-ції вони виконують у культурі.
Філософські проблеми є найзагальнішими, їх важко ранжувати за ступенем загальності. Скажімо, розгляд філософії можна починати
— 14 —
МОДУЛЬ І. ІСТОРИЧНИЙ РОЗВИТОК СВІТОВОЇ ФІЛОСОФІЇ
з проблем буття. Бо справді, буття стосується всього: матеріальних речей, людини, істини, цінностей. У зв’язку з цим онтологію можна вважати вихідною, універсальною дисципліною. Але з не меншим успіхом можна взяти за основу проблеми людини. Адже людину ціка-вить тільки той світ, який стосується насамперед її. Зрештою, вона визначає, що таке буття і небуття. Це дає підстави починати визна-чення буття з людини. А відповідно, філософську антропологію роз-глядати як вихідну та універсальну дисципліну. Існують філософські течії, які вихідним чинником вважають аналіз пізнання (гносеологія), мову (філософія мови) тощо. Однак нині домінує тенденція, згідно з якою вихідною філософською дисципліною є онтологія.
Загалом в історії філософії в різні часи на першому плані фігу-рували різні філософські проблеми та дисципліни. Серед них були онтологія, гносеологія, етика, що зумовлювалось не так структурою побудови філософського знання, як соціальними потребами, актуаль-ністю певних філософських проблем.
