Теорія виникнення капіталізму

Маркс. Виникнення капіталізму – закономірне явище, НТП досягнув такого рівня, що повинні виникнути політичні відносини. Вебер. В Європі капіталізм виник випадково.

2. Теорія легітимності. Маркс – в своїй праці обґрунтовує перехід до нового соціалістичного суспільства.

Вебер – легітимність законна, це довіра народу.

Макс Вебер виділяє і характеризує 3 найважливіші типи легітимної влади:

1)традиційна влада,що передається у спадщину і базується на впливові значних інструментів влади;

2)харизматична – пов’язана з видатними якостями однієї особи чи вузького ряду людей;

3)правова(раціональна)-основана на конституції і зведеннях законів.

Особливий наголос робиться на раціональній владі.Оскільки сучасне суспільство розвивається у напрямку неухильної раціоналізації усіх його сфер(економіки,права тощо), то роль і значення бюрократії у такому суспільстві відповідно зростатимуть.

 

8, Дайте характеристику політичних ідей Ш. Л. Монтеск’є. Які з політичних ідей теоретика є актуальними на сучасному етапі державотворення в Україні? Чому?

У вченні Ш. Л. Монтеск’є суспільство і держава чітко розмежовуються, утворення держави розглядається як об’єктивний процес. Суспільний договір трактується як акт прийняття основних законів держави, що регулюють стосунки між народом і правителями. Головна мета держави – правове розв’язання суперечностей між людьми і суспільними групами. Якщо громадянин не підкоряється вимогам правопорядку, держава має право застосувати силу. Виділяє помірні, де стосунки між громадянами і правителями базуються на правових нормах (монархія, аристократія, демократія) і непомірні, де влада сконцентрована в руках однієї особи чи органу і здійснюється свавільно (деспотія) форми правління. Характеризуючи республіканське і монархічне правління, зазначає, що за республіканського правління верховна влада перебуває в руках народу чи його частини, республіка ж може бути аристократичною чи демократичною, а при монархічному правлінні править одна людина з допомогою встановлених законів. Монархія спирається на честь, республіка – на доброчесність, деспотія – на страх.

У моделі держави обгрунтовується ідея конституційного правління. Вільна держава базується на принципі розподілу влад. Щоб гарантувати безпеку громадян і забезпечити їм політичну свободу, встановити правове регулювання стосунків між державою і громадянами, слід розділити законодавчу, виконавчу і судову влади. Розподіл влад і компетенцій кожної нерозривно пов’язаний із конституцією держави.

Згідно до роботи «Про дух законів» Ш.Л.Монтеск’є, автор вважав, що найбільший вплив на правову систему конкретної країни («дух її законів») справляє клімат. У південних широтах спекота знесилює людей, робить боязливими, лінивими, схильними до неволі, до невідповідного природним правам і здоровому глузду рабства, до сприйняття деспотичної влади, втрати власної свободи і незалежності. Тому тут необхідні суворі закони, які б змушували людей до продуктивної праці під страхом покарання. Народи, які мешкають у суворих північних умовах, як правило, загартовані в битвах за життя, у холоді й голоді, тяжкій праці. Вони войовничі, сміливі, роботящі, не схильні до рабства, наполегливо відстоюють свою державну незалежність, особисті права й свободи. Окрім географічного середовища, на «дух законів» впливає густота населення, економічний рівень країни, віросповідання. Скажімо, мусульманство тяжіє до деспотії, християнство — до монархізму, католицтво — до необмеженої монархії, протестантство — до демократії. Ще відчутніше визначає «дух законів» форма політичного правління в державі («природа уряду»). Форма держави визначає не лише «дух законів», а й характер зовнішньої політики: для республіки — мир і поміркованість, для монархії — войовничість. Неабияке значення для держави має розмір її території: малій республіці загрожують завойовники; велика монархія здатна протистояти їм, але схильна до загнивання зсередини, до деспотизму. Тому невеликим державам доцільно об'єднуватись у федеративні утворення, де можна буде використати переваги малих і великих країн.

Актуальні. На сьогодні не втратила своєї актуальності думка теоретика про те, що на правову систему країни впливає перш за все економічний рівень країни. Суть цієї взаємодії і в теперішній час також у тому, що відносини у економічній сфері є об’єктом регулювання і охорони правової системи, але існує і зворотній зв’язок: сама правова система формується, розвивається і функціонує під впливом цих відносин.

 

9, Дайте характеристику політичної концепції Т. Гоббса. Яку модель держави він обгрунтовує? Чи прослідковується практичне втілення ідей Гоббса в моделях авторитарних держав сучасності? Відповідь обгрунтуйте.

Державі передує природний стан суспільства. Характеризуючи цей стан по-різному, теоретики приходять до висновку, що держава створена в результаті суспільного договору. Вона є продуктом людського розуму. В додержавному суспільстві не була гарантована безпека і законність, тому люди, добровільно обмеживши свою свободу, передали частину природних прав монарху в обмін на закон.

Для природного людського стану властива “війна всіх проти всіх”, оскільки люди недоброзичливі і егоїстичні. В інтересах миру їм необхідно відмовитись від своїх політичних прав, передати їх державі, яка зможе примусити кожного дотримуватись прийнятих рішень. Держава наділяється необмеженими повноваженнями стосовно підданих, окрім права на їхнє життя. Верховна влада не пов’язана ніякою угодою зі своїм народом, бо піддані уклали угоду не з нею, а між собою. Виключаються будь-які форми контролю над верховною владою з боку суспільства. Суверенові належать всі види влади, він не підлягає суду, стоїть вище законів, які і встановлені ним самим. Важливою функцією держави є контроль і регламентація духовного життя, щоб громадянам не проповідували погляди і вчення, які б привели їх до думки, що вони мають право не підкорятись верховній владі. Сильна держава породжена людськими вадами. Верховна влада абсолютна, але не тотальна. Вона не може втручатись в особисті справи громадян, зокрема, економічну діяльність.

Основна ідея концепції Гоббса полягяє у теоретичній розробці сценарію авторитарної модернізації, що передбачає жорстке обмеження політичної свободи при гарантуванні економічної. Відмова від політичної свободи повинна стримати зіткнення політичних інтересів різних груп, забезпечити сприятливі умови для економічного зростання. Обгрунтовує реставрацію абсолютної монархії.

10, Дайте характеристику політичної концепції Ж. Ж.Руссо, покажіть її «сильні» і «слабкі» боки. Чи є підстави вважати доктрину теоретика утопічною? Відповідь аргументуйте.

Ж.-Ж. Руссо процес створення держави шляхом суспільного договору уявляється двостороннім: з одного боку - індивіди, об'єднуючись, створюють державу, але, в той же час, самі стають продуктами держави і набувають спільних з нею рис. Кожен стає невід’ємною частиною цілого, з’являється загальне “Я”. Народ вирішує питання про корисність законів, їх відповідність загальній волі. Будь-яка постанова не може стати законом, якщо вона прийнята без участі народу в її обговоренні і голосуванні.

В державі, на думку теоретика, повинна діяти "загальна воля". Але, щоб загальна воля діяла і стала законом, необхідні три зовнішні умови:

подолання соціальної нерівності шляхом рівномірного розподілу власності між членами суспільства;

фундаментальна політична єдність, тобто в державі найкраще, коли не буде часткових асоціацій, але якщо такі вже з'явились, то їх кількість слід збільшувати, щоб попередити нерівність між ними;

пряма форма демократії (представницьку демократію вважає рабством, оскільки воля кожної людини невідчуджувана, а тому не може бути представлена).

11, А. Токвіль про переваги і недоліки аристократичного та демократичного правління. Які найважливіші передумови демократії в Америці визначає Токвіль? Яким народам і чому не загрожує деспотія? Які з політичних ідей теоретика є актуальними і в наш час? Чому?

Вихідне посилан­ня роздумів Токвіля в книзі «Демократія в Америці» — ствердження, що демократичні ідеї («рівність») безупинно пробивають собі шляхів багатьох країнах. Але його турбувала проблема можливого конфлік­ту між політичною рівністю і політичною свободою в демократично­му суспільстві. Для егалітарного суспільства, стверджував Токвіль, характерна тенденція перетворювати корпоративні структури аристократичного суспільства в масу розрізнених, ізольованих один від одного людей. Це приведе до того, що політичним наслідком демок­ратичного індивідуалізму може бути не рівність у свободі демокра­тичного республіканізму, а рівність у рабстві демократичного деспо­тизму. На думку Токвіля, демократії притаманні два небажані на­слідки:«демократія не дає народу найдостойнішого уряду» і політична тиранія більшості. Він пояснював це тим, що буржуазний індивідуалізм спричинює такий негативний факт, як відмова грома­дян від участі в суспільному житті. З погляду Токвіля, політична апа­тія означає початок процесу політичної централізації і соціального підпорядкування.

Також Токвіль визнавав, що аристократія має великі переваги перед демократією у питаннях державного правління і законодавства. Її представники уміють володіти собою, не схильні до випадкових рішень, думають про перспективу.

Але також Токвіль вважав, що представницька вла­да багато в чому коригує негативні тенденції демократії. Токвіль виділяв дві основні переваги демократії над іншими форма­ми правління: вона сприяє благополуччю найбільшого числа грома­дян, забезпечує політичні свободи або широку участь мас у політичному житті. В інтересах попередження деспотизму люди, стверджує Токвіль, повинні свідомо культивувати мистецтво добровільної політики й соціальної кооперації, створювати вільні установи місцевого самоврядування, а також добровільні політичні й громадянські асо­ціації. З їх допомогою, вважав він, люди можуть безпосередньо бра­ти участь в управлінні суспільством, генерувати політичну культуру і громадянський дух.

Демократизм американського суспільного життя і стабільність політичного устрою пояснюються демократизмом американських звичаїв (моралі). Коріння свободи і демократизму америк звичаїв він вбачав у системі громадського самоврядування. США деспотія не загрожує, бо тут «свобода давніша від рівності».

Актуальні – механізм «стримувань і противаг», принцип розподілу влад.

12, Дайте характеристику політичних ідей Д. Локка. Чому його називають основоположником лібералізму? Які з політичних ідей теоретика є актуальними на сучасному етапі державотворення в Україні? Чому?

Державі передує природний стан суспільства. Характеризуючи цей стан по-різному, теоретики приходять до висновку, що держава створена в результаті суспільного договору. Вона є продуктом людського розуму. В додержавному суспільстві не була гарантована безпека і законність, тому люди, добровільно обмеживши свою свободу, передали частину природних прав монарху в обмін на закон.

Люди доброзичливі, тому природний стан суспільства був достатньо впорядкованим. Але в результаті відсутності механізму справедливого користування природними правами, з’явились тривожні симптоми “війни всіх проти всіх”. Це призвело до заключення суспільного договору і створення громадянського суспільства. Обгрунтовує нерозривну єдність основних політичних та економічних прав людини. При переході із природного стану в державний політичні права і свободи зберігаються і стають обмежувачами повноважень держави, перепоною для її замахів на економічну свободу і власність приватних осіб. Гарантії економічної свободи можливі лише при підкріпленні її свободою політичною. Локка називають родоначальником лібералізму, оскільки він вперше чітко розділив поняття особистість, суспільство і держава, надавши особистості найвищого статусу.

Щоб уберегти людину і суспільство від необгрунтованих зазіхань з боку держави, пропонує поділити публічно-владні повноваження держави між різними її структурними елементами, які повинні обмежувати і врівноважувати один одного. Законодавча влада – парламент, виконавча – король або кабінет міністрів. Держава повинна підкорятись суспільству, а суспільство – особистості. Падіння державної влади не означає кінець суспільства, яке може створити нову державну владу.

Локк вказує, що людина від народження має природні права – на життя, свободу і приватну власність, що є засобом досягнення свободи. Власність дає можливість забезпечити сім’ю всім необхідним і приділяти більше уваги власному розвитку і самоудосконаленню.

Ідеї Локка заклали концептуальні основи ліберальної парадигми політичної думки Нового часу. Вперше виразно прозвучала теза про те, що “соціального миру” можна досягти за рахунок не тоталітаризації державної влади, а її внутрішньої диференціації та самообмеження. Обгрунтовує встановлення обмеженої монархії.

Актуальні – верховенство закону, розподіл влад, чітка регламентація компетенції структур державних органів.

13, Дайте характеристику політичної доктрини Н. Макіавеллі, розкрийте сутність «макіавеллізму». Чому, на Вашу думку, політичні ідеї теоретика залишаються привабливими для політиків різних часів, народів, ідеологічних спрямувань?

Макіавеллізм - термін у політології, що позначає державну політику, засновану на культі грубої сили, нехтування нормами моралі і тому подібне.

Ідеалом державного устрою для Макіавеллі є сильна, жорстко централізована республіка, де володарюють представники народу (буржуазії) та виборний глава держави, який, враховуючи негативні людські якості, може використовувати для об’єднання суспільства будь-які засоби, в тому числі аморальність, жорстокість (“мета виправдовує засоби”). Але Макіавеллі бере до уваги законність будь-якої мети. Єдиною метою, що може виправдати аморальні засоби, є створення і збереження держави. Відрив вчення М. від істинного контексту породив так званий феномен макіавеллізму – своєрідного образу політичної діяльності, котрий заради досягнення власної мети використовує будь-які засоби. Сам М. Так характеризує суть свого вчення: “У моїй оповіді не було ані прагнення приховати безчесну справу під благодійною личиною, ані навести тінь на похвальне діяння”

В своїй праці «Государ» Макіавеллі вказував, що правитель повинен уособлювати людину з якостями лева та лисиці, провадити політику «батога і пряника», знати природу, психологію людини. На мою думку, головна ідея макіавеллізму у взаєминах правителя з підлеглим полягає в тому, що він може без докорів сумлінно використовувати підступність, зраду, брехню тощо. Саме такий підхід,на мою думку,викликає шквальну критику «макіавеллізму» з боку сучасників,але цей підхід є досить актуальним для політиків різних часів,народів,бо за Макіавеллі потрібно досягати цілей будь якими шляхами.

 

14, Дайте характеристику політичних поглядів Ш.Л.Монтеск’є. Чи підтверджуються сучасною політичною практикою виведені мислителем залежності - між розміром території держави і формою правління в ній, та інші? Які з політичних ідей теоретика не втратили актуальності і на сучасному етапі розвитку держави? Чому?

У вченні Ш. Л. Монтеск’є суспільство і держава чітко розмежовуються, утворення держави розглядається як об’єктивний процес. Суспільний договір трактується як акт прийняття основних законів держави, що регулюють стосунки між народом і правителями. Головна мета держави – правове розв’язання суперечностей між людьми і суспільними групами. Якщо громадянин не підкоряється вимогам правопорядку, держава має право застосувати силу. Виділяє помірні, де стосунки між громадянами і правителями базуються на правових нормах (монархія, аристократія, демократія) і непомірні, де влада сконцентрована в руках однієї особи чи органу і здійснюється свавільно (деспотія) форми правління. Характеризуючи республіканське і монархічне правління, зазначає, що за республіканського правління верховна влада перебуває в руках народу чи його частини, республіка ж може бути аристократичною чи демократичною, а при монархічному правлінні править одна людина з допомогою встановлених законів. Монархія спирається на честь, республіка – на доброчесність, деспотія – на страх.

У моделі держави обгрунтовується ідея конституційного правління. Вільна держава базується на принципі розподілу влад. Щоб гарантувати безпеку громадян і забезпечити їм політичну свободу, встановити правове регулювання стосунків між державою і громадянами, слід розділити законодавчу, виконавчу і судову влади. Розподіл влад і компетенцій кожної нерозривно пов’язаний із конституцією держави.

Згідно до роботи «Про дух законів» Ш.Л.Монтеск’є, автор вважав, що найбільший вплив на правову систему конкретної країни («дух її законів») справляє клімат. У південних широтах спекота знесилює людей, робить боязливими, лінивими, схильними до неволі, до невідповідного природним правам і здоровому глузду рабства, до сприйняття деспотичної влади, втрати власної свободи і незалежності. Тому тут необхідні суворі закони, які б змушували людей до продуктивної праці під страхом покарання. Народи, які мешкають у суворих північних умовах, як правило, загартовані в битвах за життя, у холоді й голоді, тяжкій праці. Вони войовничі, сміливі, роботящі, не схильні до рабства, наполегливо відстоюють свою державну незалежність, особисті права й свободи. Окрім географічного середовища, на «дух законів» впливає густота населення, економічний рівень країни, віросповідання. Скажімо, мусульманство тяжіє до деспотії, християнство — до монархізму, католицтво — до необмеженої монархії, протестантство — до демократії. Ще відчутніше визначає «дух законів» форма політичного правління в державі («природа уряду»). Форма держави визначає не лише «дух законів», а й характер зовнішньої політики: для республіки — мир і поміркованість, для монархії — войовничість. Неабияке значення для держави має розмір її території: малій республіці загрожують завойовники; велика монархія здатна протистояти їм, але схильна до загнивання зсередини, до деспотизму. Тому невеликим державам доцільно об'єднуватись у федеративні утворення, де можна буде використати переваги малих і великих країн.

Так, на мою думку, в сучасному світі існує певна залежність між розміром території держави і формою правління в ній. Наприклад, маленька республіка не зможе повноцінно протистояти великій державі, армії. А керувати великою монархією дуже складно, контролювати майже всі сфери життя. Великі та маленькі країни мають певні переваги та недоліки. Так, існує певна тенденція до об'єднання та утворення федеративних утворень, так звана «золота середина». Державні утворення, які входять до складу федерації, мають самостійсть.

Наприклад. 4 лютого 2003 року Союзна Республіка Югославія була перейменована в Союз Сербії і Чорногорії, була створена конфедерація, і обидві республіки, Сербія і Чорногорія, були зрівняні в правах.

Актуальні. На сьогодні не втратила своєї актуальності думка теоретика про те, що на правову систему країни впливає перш за все економічний рівень країни. Суть цієї взаємодії і в теперішній час також у тому, що відносини у економічній сфері є об’єктом регулювання і охорони правової системи, але існує і зворотній зв’язок: сама правова система формується, розвивається і функціонує під впливом цих відносин.

15, Дайте характеристику політичних ідей національно-державного напрямку української зарубіжної політології. Які з політичних ідей теоретиків є актуальними на сучасному етапі державотворення в Україні? Чому?

Национально-государственное направление в укра­инской политической мысли, которая основывалась на идее безусловного признания права каждой нации на автономию и государственную независимость, наиболее полно проявилась в исследованиях С. Днистрянского, В. Старосольского, О. Бочковского.

С. Днистрянский был уверен, что в основе обществен­ных связей лежат исторически утвердившиеся традиции определенного народа и государства. Он считал, что в Украине развитие общественной жизни происходит так, как и в Западной или Средней Европе: весь обществен­ный строй опирается на семью, род, племя; еще в ро­довой общественной организации виделись ему основы будущей государственной власти; каждый род возглав­лял князь, который избирался всеми его членами. Од­нако в отличие от племен Западной Европы, где госу­дарства часто формировались путем завоеваний чужих земель, украинское население постоянно проживало на своих собственных землях. С. Днистрянский, как и М. Грушевский, относит первое украинское государство к периоду Киевской Руси.

Второе украинское государство (во времена Б. Хме­льницкого), по мнению Днистрянского, возникло иным, не общепринятым путем, а благодаря сопротивлению народа (казачества прежде всего) экономическому кре­постничеству со стороны Польши или крымских татар. Это государство было создано исключительно для обо­роны. Важным моментом его создания были причины не внутреннего, а внешнего характера.

С. Днистрянский, в соответствии с разработанной им конституцией, представлял себе будущее украинского государства как народную республику, власть в которой принадлежит народу и избранным им органам и делит­ся на законодательную, исполнительную и судебную.

Таким образом, в своей теории общественных свя­зей С. Днистрянский пытался обосновать право народ­ного самоуправления Украины на се этнической терри­тории с учетом традиций украинского народа.

Проблемы создания украинской государственности находились в поле зрения В. Старосолъского (1878—1942). В основном поддерживая теорию общественных связей своего учителя и коллеги С. Днистрянского, он считал необходимым в своей национально-государственной концепции основываться на общностях прежде всего классов, которые являются носителями национального сознания. Только на этой основе можно создать украин­скую государственность. Другие пути ее создания, по мнению ученого, непригодны. Он видел три основных пути строительства государства: на основе экономических интересов, то есть при необходимости экономиче­ского отделения от метрополии (США)," на основе по­литических интересов, что предусматривает захват по­литической власти группой или партией (СССР)- на основе национальной общности (чехи в начале XX в.). Последний путь. единственно приемлемый, по мне­нию ученого, для создания государственности в Украи­не.

В процессе создания государства необходимо прежде, всего, считал В. Старосольский, определить его этни­ческие границы, хотя он не исключал возможности по­строения многонационального государства с согласия всех наций на основе общих интересов.Он полагал, что решение национального вопроса в Украине возможно при условии национализации государства и огосударст­вления нации.

Обобщая политические концепции национально-государственного направления, можно сделать вывод о том, что ученые, представлявшие это направление, тесно связывали разрешение социально-экономических и политических проблем в Украине с перспективой об­разования независимого государства.

Анализ развития социально-политической мысли в Украине свидетельствует о том, что представители различных направлений и позиций внесли значительный вклад в разработку украинской и мировой политиче­ской науки.

 

16, Дайте характеристику політичних ідей консервативного напрямку української зарубіжної політології. Які з політичних ідей теоретиків є актуальними на сучасному етапі державотворення в Україні? Чому?

його витоки беруть початок з періоду гетьманщини. Головний зміст – збереження традиційних форм державного управліня. Представники: Липинський, Томашівський, Кучабський. Головне у дослідженнях: дослідж. укр. державність з т.зору міжнар. традицій і обгрунт. думку про те, що в У. повинно існувати монархічне правління. Липинський – споч. висловлював ідею дуалістичної монархії, а потім – парламентської монархії на зразок Англ. Уособленням держави повинен бути гетьман, який є суверенним і не має правових обмежень. Повинен існувати законодавчий орган – класократичне представництво складене з представників провідних сусп. верств. Виконавчий орган гетьманська управа, предст. якої визначаються гетьманом за узгодженням з Радою присяжних. Томашівський – не проводить чіткого розмежування між монархією і республікою, і не ототожнює демократію лише з республікою. Розробляє модель клерикальної монархії (верховенство духовенства). Витоки укр. державност і- Галицько-Волинське князівство. Майбутня укр. держ.повинна будуватись на монархічному правлінні, автономії зах.-укр. земель, власному закон-ві, армії і освіті, спиратися на історичні традиції. Кучабський – в осн. політ. поглядів – історія укр. державності періоду нац.-визвольної боротьби 20-хрр. 20ст. Протиставляє монархію і демократію: укр. народ не готовий до демократії. Розробляє ідею мілітаристської монархії. Провідна верства – військові. Для вирішення проблеми створення укр. держ. необх. формування єдиного психологічного складу нації. Розробляє програму укр консерватизму, що включ. зосередження зусиль на підвищенні освіти і вихованні молодого покоління, відродж. Духу аристократії і патриотизму, повернення до укр. традицій і цінностей, залучення до управл. державою людей військового складу.

17, Дайте характеристику політичних ідей народницького напрямку української зарубіжної політології. Які з політичних ідей теоретиків є актуальними на сучасному етапі державотворення в Україні? Чому?

Основними представниками народницького напрямку були Грушевський, Лащенко, Шелухін. Вони досліджували історію укр. народу з т.зору можливості федеративних зв’язків з ін. народами. Вони обгрунтовували можливість федеративних зв’язків України з Росією, Білорусією, Литвою та ін. народами, з якими У. підтримувала історичні зв’язки. Грушевський розробив модель федерації У. з Росією, згідно якої У. у складі федерації повинна мати автономію, тобто самостійно розв’язувати всі питання ек-го, політ. і культурного розвитку, мати своє законодавство, суд, администрацію, армію і в лише деяких спільних із Росією питаннях виконувати постанови спільного уряду, до якого вх. представники У. в пропорц. кількості щодо її населення і населення всієї Росії. Грушевський розробляє класичну модель Федерації. До загальнодерж. справ віднос. питання війни і миру, міжнар. угоди, спільне командування армією. Мати єдину фінансову сис-му, митницю, пошту. В У. повинен бути власний законодавчий орган – сейм, який обиратиме виконавчий комітет, щоб представляти інтереси У. у РФ. Лащенко більше уваги приділяє історії Київ-ї Русі. Шелухін розробляє психологічну теорію федерації. Він вваж., що для У. найкращою буде така форма політ. правління як республіка, що базується на федеративних засадах. Наголошує на добровільному вступу до федерації. Народи повинні досягти високого рівня правосвідомості, поваги до прав і моралі, розуміння цінності людської свободи і гідності. А ті народи, які розв’яз. політ. питання з викор. грубої сили ще “не доросли” до федерації. Ш. висловлює ідею, що на У. повинна бути утворена своя федерація між Галичиною і Наддніпров’ям.

 

18, Охарактеризуйте особливості розвитку української політичної думки в період Київської Русі та козацько-гетьманський період. Які принципи функціонування державної влади були закладені у конституції Пилипа Орлика? Які політичні ідеї цих часів не втратили актуальності? Чому?

К.Р.:Початки української політичної думки, як і української державності, припадають на часи К.Р. одного з найбільших і наймогутніших державних утворень. Суспільно-пол. думка тісно пов’язана з буттям українського народу, з його історичною долею. Тому її характерною особливістю є ідеї свободи і справедливості, добра і правди. Усе це багатство ідей становить теоретичну основу, на якій виростають вимоги національної незалежності та соціального визволення, утвердження справедливого демократичного ладу.

У 9-12 ст. В К.Р. відбулося формування феодального суспільства і, звісно, стали розвиватися держава і право, політ. погляди, наука, літ-ра, філософія тощо. Важл. у роль у цьому процесі, як і у всьому житті, відігравало християнство, яке сприяло розвиткові духовного життя, економічних і культурних зв’язків К.Р. з Візантією та іншими європейськими країнами. У сусп.-політ. думці К.Р. того періоду висувалися ідеї об’єднання удільних князівств навколо престолу великого київського князя, самостійності і незалежності Русі. Сусп.-політ. ідеями були пройняті літописи. Напр., “Повість минулих літ” – подаються відомості про діяльність князів, про боротьбу із зовнішніми ворогами, про народні повстання у К.Р.. Основна політ.ідея – велич, єдність і незалежність Русі. Адже зміцнення політ-ї влади великого князя і згуртування навколо нього усіх князів – це запорука припинення княжих міжусобиць і руйнування держави. Мономах у своєму “Повчанні” застерігав своїх синів-князів не тільки не чинити самим, а й заборонити “служивим” творити беззаконня. Князь є носієм закону і законності, на цьому грунтується його діяльність, у цьому сила його князівської влади. Мономах підкреслював, що князь мусить володіти військовою ситуацією і добре знати військову справу. Отже, поряд з моральними думками в “Повчанні” містилися практич. настанови щодо керівництва держ-ю та управ-ня підданими, ведення війни, самовідданої праці.

Козацтво: До кінця 16в., Коли У. втратила свою державність а всі її землі опинилися в складі суміжних держав, коли перед укр.народом встала історичне завдання - самозбереження в умовах чужоземної експансії, через всю українську суспільно-політичну думку проходить ідея захисту національної ментальності, боротьби за возз'єднання своїх земель. Без державності ніякий народ не може реалізувати себе, зайняти гідне місце в історії. укр. політики, філософи, богослови цього періоду розвивають гуманістичні ідеї. Однак гуманісти не могли в тих соц.-пол. умовах ставити питання про укр державність, але робили можливе - захищали права людини, сприяючи становленню політичної свідомості укр.народності.
В історії українського козацтва були зроблені спроби регламентувати взаємини державної влади та громадян, гетьмана і козаків.

Конст. Пилипа Орлика. Закладено основи демократичного правління.

- православ’я – держ релігія

- поділ влади: законодавча(Генеральна рада), виконавча(гетьман і Ген. Старшина), судова(Ген. Суд).

- Гетьманська влада обмежувалась участю Генеральної військової ради (парламенту)

- Гетьман не розпоряджався держ коштами

- Передбачено соц захист козацьких вдів і сиріт

Конст. змальовує парламентську республіку. Частково було передбачено механізм стримувань і противаг (обмеження влади гетьмана парламентом). Вона стала пам’яткою суп-політ думки та символом боротьби за становлення незалежної України.

 

19, На основі аналізу політичних концепцій минулого покажіть, як в історії політичної думки формувалось обгрунтування моделей демократичної держави. Хто з теоретиків політики розробив найбільш суттєві, основоположні принципи демократії?

(Аристотель, Руссо, Токвіль, Локк)

Аристотель. Держава не виділяється із суспільства. Громадяни – частина єдиної політичної спільності. Вони є вільними. Вказував на небезпеку глибокої нерівності, що призводить до переворотів. Фундаментальним принципом політики є принцип рівноваги (“золотої середини”). Звідси необхідність постійної турботи про зростання і зміцнення “середнього класу”. Для держави краще, коли домінуватиме приватна власність.Політичне правління є правлінням законів. Верховною владою в державі повинно володіти правильне законодавство, а службові особи можуть мати вирішальне значення лише в тих випадках, коли закон не може дати чітку відповідь.

Ж.-Ж. Руссо стверджував, що для ефективної дії загальної волі необхідно реалізувати три умови. Перша — це соціальна рівність. Приватна власність необхідна, але власність серед членів суспільства має розподілятися рівномірно. Друга умова — політична єдність: кожний громадянин має право висловлювати тільки свою власну думку. І третя — відмова від представницької влади: це рабство. Руссо виступав за пряму форму демократії.

Токвіль. Демократія = рівність. Підкреслював важливе значення системи «стримувань і противаг» і теорії розподілу влад.

Токвіль виділяв дві основні переваги демократії над іншими форма­ми правління: вона сприяє благополуччю найбільшого числа грома­дян, забезпечує політичні свободи та широку участь мас у політичному житті.

Локк. Обгрунтовує нерозривну єдність основних політичних та економічних прав людини. При переході із природного стану в державний політичні права і свободи зберігаються і стають обмежувачами повноважень держави, перепоною для її замахів на економічну свободу і власність приватних осіб. Гарантії економічної свободи можливі лише при підкріпленні її свободою політичною. Локк вперше чітко розділив поняття особистість, суспільство і держава, надавши особистості найвищого статусу. Щоб уберегти людину і суспільство від необгрунтованих зазіхань з боку держави, пропонує поділити публічно-владні повноваження держави між різними її структурними елементами, які повинні обмежувати і врівноважувати один одного. Законодавча влада – парламент, виконавча – король або кабінет міністрів. Держава повинна підкорятись суспільству, а суспільство – особистості. Падіння державної влади не означає кінець суспільства, яке може створити нову державну владу.

Локк вказує, що людина від народження має природні права – на життя, свободу і приватну власність, що є засобом досягнення свободи.

20 ,На основі аналізу політичних концепцій минулого покажіть, як в історії політичної думки формувалось обгрунтування моделей тоталітарної і авторитарної держави. Хто з теоретиків політики розробив основоположні принципи вказаних моделей?

(Т-платон, А-Гоббс, Макіавеллі)

Платон. модель ідеальної держави. Її риси:

1. Політична влада первинна щодо існуючих в суспільстві правових відносин. Влада має всеохоплюючий характер, закони і норми спускаються згори мудрими філософами, які одночасно є і державними правителями. 2. Жорстка регламентація всіх сфер суспільного життя. 3. Сувора цензура над думками людей.Свою філософію проголошує єдино правильною. 4. Нетерпимість є принципом функціонування держави. Передбачаються жорстокі покарання за непослух і різнодумство. 5. Особисте життя громадян перебуває під постійним неослабним наглядом держави. 6. Усуспільнення приватної власності, передача її у повну і безстрокову державну власність. 7. Існування чіткої суспільної ієрархії. 8.В ідеальній державі інтереси кожного громадянина тотожні суспільним інтересам.

Усі компоненти моделі ідеальної держави дали поштовх розвитку ідей, які в різні історичні періоди і в різних країнах отруювали людську свідомість. Людська свобода і гідність приносились у жертву утопічному майбутньому. Пропагувався такий тип суспільного устрою, коли держава привласнює функції управління у політичній, економічній і духовній сферах, насильницьки регулюючи їх у дусі пануючої ідеології, орієнтованої на ідеальне майбутнє. В цьому принципова спорідненість платонізму і тоталітаризму.

Гоббс. Держава наділяється необмеженими повноваженнями стосовно підданих, окрім права на їхнє життя. Верховна влада не пов’язана ніякою угодою зі своїм народом, бо піддані уклали угоду не з нею, а між собою. Виключаються будь-які форми контролю над верховною владою з боку суспільства. Суверенові належать всі види влади, він не підлягає суду, стоїть вище законів, які і встановлені ним самим. Важливою функцією держави є контроль і регламентація духовного життя, щоб громадянам не проповідували погляди і вчення, які б привели їх до думки, що вони мають право не підкорятись верховній владі. Сильна держава породжена людськими вадами. Верховна влада абсолютна, але не тотальна. Вона не може втручатись в особисті справи громадян, зокрема, економічну діяльність.

Основна ідея концепції Гоббса полягяє у теоретичній розробці сценарію авторитарної модернізації, що передбачає жорстке обмеження політичної свободи при гарантуванні економічної. Відмова від політичної свободи повинна стримати зіткнення політичних інтересів різних груп, забезпечити сприятливі умови для економічного зростання.

Макіавеллі. Ідеалом державного устрою для Макіавеллі є сильна, жорстко централізована республіка, де володарюють представники народу (буржуазії) та виборний глава держави, який, враховуючи негативні людські якості, може використовувати для об’єднання суспільства будь-які засоби, в тому числі аморальність, жорстокість (“мета виправдовує засоби”). Єдиною метою, що може виправдати аморальні засоби, є створення і збереження держави. Відрив вчення М. від істинного контексту породив так званий феномен макіавеллізму – своєрідного образу політичної діяльності, котрий заради досягнення власної мети використовує будь-які засоби.

 

26, Дайте характеристику політичної партії як соціально-політичного інституту, визначте її ознаки, відмінності від інших політичних інститутів, функції і типології. Чому партії характеризують одночасно як агентів конфліктів у суспільстві і як організації, що сприяють вирішенню конфліктів?

Партія з греч. означ. частина. Партії діють відкрито. До ним примикають суспільний. рух., церква, політичні. клуби, профспілки, ЗМІ. Партія - це, політична орг-я певного класу або соц. групи, яка представляє і захищає інтереси цього класу, служить для боротьби за завоювання і використання політ. влади. Через цей інститут люди висувають свої групові вимоги до держави і одночасно отримують від неї звернення за підтримкою в рішенні тих або інших политий. питань. Ознаки політичної партії:

1. Будь-яка партія є носієм ідеології, особливого бачення людини і світу.

2. Партія - це організація, тобто досить довготривале об'єднання людей на різних рівнях політики - від місцевого до міжнародного.

3. Метою партії є завоювання і здійснення влади одноосібно чи в коаліції.

4. Кожна партія намагається забезпечити собі підтримку народу - від голосування за неї на виборах до активного членства.

5. Участь у виборах – головна ознака і відмінність від інших політичних інститутів.

В сучасних суспільствах політичні партії виконують такі функції:

представницька - вираження інтересів визначених груп населення;

соціалізаційна - залучення частини населення в число своїх членів і прихильників;

ідеологічна - розробка привабливої для визначеної частини суспільства політичної платформи;

владна - добір, висування політичних кадров і забезпечення умов їхньої діяльності у існуючих владних структурах;

формуюча - формування принципів, елементів, структур політичних систем;

організаційна – діяльність по добору, розстановці кадрів в самій партії і в інших державних громадських організаціях;

інтеграційна – припинення конфліктів, узгодження інтересів сил, що борються, політична стабілізація суспільства.

Класифікація політичних партій за критерієм організаційної структури: централізовані; децентралізовані; кадрові; масові; партії з формально визначеними принципами членства; партії з вільним членством;партії збудовані на федеративних засадах.

За соціально-політичними ідеалами: комуністичні; соціал-демократичні; ліберальні; консервативні; фашистскі; націоналістичні; регілійної орієнтації;екологічні; популістські (без визначених ідеалів).

За формою партійного керівництва: колективного керівництва; колективного керівництва з чітко вираженим верховенством лідера; особистісного керівництва; авторитарні;

консенсуального керівництва.

За місцем партій у політичній системі:державні; авторитарні; парламентські.

За ступенем впливу політичної ідеології: деологізовані (комуністичні); доктринальні (соціал-демократичні); партії ділових інтересів;прагматичні.

За політичним статусом: правлячі; ті, що підтримують владу; опозіційні; нелегальні

За характером партійних доктрин: революційні; еформаторські;консервативні; реакційні.

За політичною орієнтацією: ліві;центристські; праві; ультра (правий та лівий екстремізм).

 

29, Дайте характеристику екстремізму як політичного явища та його наслідків, визначте спільні і відмінні риси лівого і правого екстремізму. Обгрунтуйте Ваше бачення перспектив зростання впливу в Україні екстремістських ідеологій.

Екстремістські ідеології. В суспільному житті існують передумови, що породжують екстремізм. Передусім це соціально-економічні кризи, падіння життєвого рівня значної частини населення, придушення опозиції, деформація і руйнування політичних структур.

Для екстремізму характерним є намагання жорстко затвердити свою систему ідеологічних поглядів і політичних цінностей, нав’язати їх опонентам, вимоги сліпої покори і виконання всіх наказів, навіть тих, що суперечать здоровому глузду. Однією із важливих ознак екстремістських ідеологій є визнання насильства в якості головного, постійно застосовуваного інструмента політики. Як правило, насильство супроводжується порушенням норм і принципів демократії і у випадку політичного екстремізму набуває масового розмаху і політичної цілеспрямованості.

В державах, що йдуть шляхом втілення екстремістських ідеологій використовується постійна загроза репресій в будь-який момент і по відношенню до всіх без виключення. Ніхто, навіть самі правителі і їх найближче оточення не можуть сподіватись на справедливий захист, якщо вони опиняться серед підозрюваних. Головними засобами державного впливу є беззаконне ув’язнення та засудження, депортація, конфіскація майна, (питки), “нещасні смертні випадки”, “самогубства”, цензура над усіма сферами життя людей, маніпулювання інформацією, ізоляція суспільства від зовнішнього світу. При цьому репресії не бувають одноразовими. Вони постійно повторюються з метою переконання всіх, що в будь-який момент їх можуть піддати репресіямТрадиційно виділяють “правий” і “лівий” екстремізм.

На правому крилі знаходяться доктрини і політичні рухи, які підтримують диктатуру особистості чи еліти, не враховуючи ролі представницьких і самоуправлінських органів, є прибічниками нерівності громадян, основаної на біологічних, соціальних чи політичних рисах. Праві екстремісти викривають вади суспільства із надто консервативних позицій за відсутність порядку, падіння моральності, егоїзм. Серед крайньо правих ідеологій можна виділити дві головні течії: реакційні течії нефашистського і фашистського походження, однак на практиці буває досить важко провести грань між ними. Труднощі заключаються в наявності спільних рис при відсутності чітких критеріїв розмежування. Спільним для вказаних течій є заперечення будь-яких форм демократії, нацизм із схильністю до шовінізму, вороже ставлення до інших доктрин, прагнення до застосування безпосереднього насильства.

Становище крайньо-правих в політичній системі буває неоднаковим. В ряді випадків держава легалізує їх організаційні структури, іноді вони функціонують в ситуації так званої “ліцензованої нелегальності”, тобто не отримують офіційної згоди держави, але фактично державні органи підтримують ці організації. Якщо ж держава зовсім не схвалює їх діяльність, ці організації знаходяться на нелегальному становищі.

До правоекстремістських ідеологій належать фашизм і неофашизм, нацизм і неонацизм, шовінізм, апартеїд.

Лівий екстремізм.

Головними рисами лівого екстремізму як доктрини і політичної практики є:

1) наділення особистості, що обіймає найважливіші посади в державі статусом харизматичного вождя, у зв’язку із чим вважається, що йому все дозволено, оскільки він все знає і вміє, ніколи не помиляється;

2) негативне відношення до представницьких органів влади, внаслідок чого вони ставляться у повну залежність від партійної та державної адміністрації;

3) обмеження прав громадян, беззаконне застосування насильства в ім’я ідеологічної необхідності;

4) постановка надрадикальної і надреволюційної мети, яка впроваджується в життя всупереч волі суспільства і за рахунок позбавлення його прав, свобод, багатьох благ.

В якості найважливішої із вказаних рис виділяється перша, бо саме від волі вождя залежать риси системи, що формується.

втілення лівоекстремістської ідеології ми можемо бачити на прикладі СРСР. На азіатському континенті практика лівого екстремізму втілювалась Мао Цзедуном («маоїзм»).

 

Вплив правих зростає – коли відчувається загроза для нації (економічна, культурна….) внаслідок міграцій інших народів.

Вплив лівих зростає – коли з’являється великий розрив між доходами багатих і бідних, падає життєвий рівень населення

 

32 ,На основі аналізу основних положень сучасної західної конфліктології охарактеризуйте роль і значення політичних конфліктів в житті суспільства та покажіть залежності між наявністю, гостротою конфліктів та основними показниками суспільного розвитку. Проілюструйте це на прикладах політичного життя сучасного українського суспільства.

Конфл. на сучасному етапі розгляд. у политич. сф. як невідповідність держ. і класових інтересів, владних претензій. вихід з политич. конфлікту в класовому сусп. вимагає додатков зусиль еліти і конреліти, Чим більше сторони зацікавлені в неразреш. конфл., тим більшою мірою вони камуфлюють суперечність. Політичний конфлікт – зіткнення протилежних суспільних сил, стан політичних відносин, при якому їх учасники ведуть боротьбу за цінності, певний статус, владу, ресурси, боротьбу, в якій метою конфліктуючих сторін є нейтралізація, нанесення збитків чи знищення суперника.

Основоположниками теорії політичного конфлікту вважають К. Маркса і А. Токвіля. Досліджують дану проблему Г. Зіммель, К. Боулдінг, А. Бентлі, Л. Козер, М. Вебер, Е. Дюркгейм, Р. Дарендорф та ін.

Обґрунтування позитивної ролі конфлікту в забезпеченні стабільності соціальної системи (Л. Козер).

В суч. Сусп. Конфл. Відіграють важливу роль,а саме:

-Виконують стабілізуюючу роль;

-Сприяють вирішенню протиріч і оновленню суспільства;

-Стимулюють переоцінку цінностей;

-Прискорюють формування і кристалізацію нових структур;

-Забезпечують краще пізнання їх учасників.

Але конфл. також можуть: призвести до дезінтеграції і дестабілізації суспільства;призвести до загибелі людей і знищення матеріальних цінностей; призвести до несприятливих змін у владних відносинах.

Г. Зіммель вказує, що взагалі функції конфл. залежать від їх гостроти.

Взагалі,наявність незначних і негострих конфл. стимулюють розвиток країни,як в політичн.,так і в інш. Сферах сусп.,але якщо присутні на фоні бесконфл. Гострий конфл.,то є велика ймовірн.,що цей конфл. переросте в політичну кризу.Прикладом в Укр.є „помаранч. Революція”

21 ,Охарактеризуйте основні трактування походження влади, покажіть «сильні» і «слабкі» боки кожного з підходів. Чи можна довести на конкретних прикладах з політичної дійсності об’єктивність чи необ’єктивність зазначених підходів? Відповідь аргументуйте.

Основні типи трактув. поход. влади. У сучасній політології існує декілька підходів до розуміння походження і сутності влади. Біологічний. В основі влади – біологічна природа людини, оскільки влада – це природний стан і прагнення людини, її егоїстична сутність – підкоряти інших чи підкорятись іншим. Основоположником цього підходу вважається Аристотель, який підкреслював, що людина по своїй природі є політична тварина. У природі людини закладено розподіл на лідерів та підлеглих, на керівників, пануючих та їх підданих. Влада розглядається як механізм подолання людської агресивності, закладеної в інстинктах людини як біосоціальної істоти. Природа влади виводиться із людських потреб: потреба у свободі породжує прагнення влади як засобу здобуття самостійності і незалежності; потреба у самоствердженні породжує відношення до влади як засобу досягнення керівника держави, хар-на для молодих демократій.

Соціальний. Влада є засобом соціального спілкування, який дозволяє регулювати конфлікти і забезпечувати інтеграцію в суспільстві. Для реалізації інтересів активні соціальні групи виступають як суб’єкти політичної влади.

Біосоціальний. В людині поєднуються біологічні риси і соціальні якості. Тому влада, як продукт взаємодії людей, віддзеркалює нашу біосоціальну природу. Влада є інституалізованою, тобто існує в формі державно-правових закладів. Звідси визначення політичної влади як інституціоналізованого у формі публічних правомочностей соціального контролю, зафіксованого у спеціально створених інститутах влади.

Класовий. влада - це форма панування одних класів над іншими, заснована на підкоренні. Джерела влади - у протилежності класів. Політична влада характеризується як реальна здатність класу, групи чи індивіда впроваджувати свою волю, яка визначається потребами та інтересами. Хар-на для країн командно-адміністративного соціалізму.

Психологічний. Влада - реальна поведінка людей, зумовлена їх психологічною енергією. З.Фрейд та його послідовники роблять акцент на інстинктивній, психологічній природі прагнення до влади і підкорення, знаходячи його джерела в структурі підсвідомого, сформованого під впливом соціальних умов.Психоаналіз трактує прагнення до влади як прояв подавленого лібідо. Влада виникає як взаємодія волі до неї одних і готовності до підкорення і навіть “добровільного рабства” інших.

Соціокультурний. Влада - це не щось нове, а форма прояви фундаменту - патріархальних традицій. Особливо розповсюджена така уява про владу на Сході.

Філософсько-раціоналістичний. Влада розглядається як породження, наслідок, форма прояву раціональної людської свідомості, розуму людей. Розум людини привів її до започаткування системи, де влада стає формою устрою суспільного життя. Люди підтримують уряд, оскільки він дає шанси на краще життя.

Біхевіористський. Влада – це відмінна форма та засіб поведінки одних суб‘єктів по відношенню до інших. Влада - це така поведінка, в якій одні суб’єкти мають можливість змінювати в бажаному їм напрямку поведінку інших суб’єктів.

 

33 ,На основі порівняльного аналізу основних типів виборчих систем покажіть переваги та недоліки виборчої системи в Україні – змішаної. Яким чином виборча система впливає на подальше становлення партійної системи України? своє бачення шляхів подальшого вдосконалення виборчої системи в Україні.

Виборча сис-ма – це сукупність правил, прийомів та процесів, які забезпечують та регулюють формування органів політ. влади. Осн. Призначення виборчої сис-ми – забезпечити представництво волі народу, а також сформувати життєздатні і ефективні органи влади.

Суть змішаної сис-ми полягає в тому, що порядок встановлення результатів виборів, що призначений усунути об‘єктивні вади мажоритарної та пропорційної систем, який передбачає формування представницьких органів державної влади з використанням деяких елементів зазначених виборчих систем. Змішані виборчі системи застосовуються в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або існує необхідність досягнення компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.Характерні ознаки: нейтралізує недоліки обох систем;дозволяє забезпечити формування стійкої парламентської більшості при більш повному врахуванні інтересів малих соціальних груп;є визначені складності у встановленні результатів голосування;існує безліч часткових варіантів.

Виборча система впливає на формування типу партійної

системи. Вона зумовлює появу того чи того типу партійної системи, оскільки лише через підтримку на виборах відбувається легітимація партійних мас, що відіграє вирішальне значення у становленні партійної системи.

Я вважаю, що сьогодні зміна виборчої системи може відбутися в таких трьох напрямках:1. Реформування пропорційної системи з закритими партійними списками. 2. Повернення до мажоритарної системи. 3. Перехід до пропорційної систем із відкритими списками. На думку В. Филиповського, це найоптимальніше рішення. Важливим є те, що перехід до нової системи за цим напрямом вирішить значну кількість проблем політичного життя країни та покладе кінець руйнуванню та дискредитації парламентаризму.

В Україні на сучасному етапі її розвитку спостерігаються як намагання до консолідації наявних партійно-політичних сил з метою створення дієздатної партійної системи, так і деструктивні процеси, характерні перехідним суспільствам. На мою думку, найоптимальніше рішення, яке б дало змогу вирішити проблеми у партійній виборчій системі України - перехід до пропорційної системи із відкритими списками.

34 ,Дайте характеристику сучасної партійної системи України з точки зору: типу партійної системи та її специфічних ознак; ідеологічного спектру партій та їх соціальної бази; представленості партій в системі державної влади. Покажіть основні недоліки функціонування політичних партій в Україні та можливі шляхи їх подолання.

Партійна система – сукупність партій, що діють в межах визначеної політичної системи і беруть участь у боротьбі за владу та її здійснення. Роль політичних партій в громадянському суспільстві та політичній системі в значній мірі визначається типом і специфікою партійної системи, місцем партії в партійній системі та парламентською діяльністю, що є однією із основних форм політичної діяльності будь-якої партії.

З точки зору типу партійної системи в Укр. вона Є багатопартійною, мультиполярною (з обмеженим плюралізмом). Це свідчить про те, що в нашій країні право здійснювати політичне керівництво мають всі легально діючі політичні партії, а реалізація цього права залежить від волевиявлення народу в процесі всезагальних виборів.

Суттєвий критерій типологізації партій пов’язаний з їх ідеологічним підґрунтям. У зв’язку з цим вони розміщуються за шкалою політичного спектру. Лівими вважаються ті хто виступає за зміни, соціалізацію вир-ва, захищає інтереси трудящіх (КПУ, СПУ, Регіони); правим- прихильників сильної держави яка захищ. приватну власність (Наша Україна, БЮТ). На полюсах цього спектра іноді розміщують радикалів - консерваторів - лібералів. Залежно від участі в здійснені влади партії поділяють на правлячі і опозиційні. Перші відрізняються консерватизмом, другі – орієнтацією на зміни і реформи.

З огляду на вище сказане можна виділити ряд недоліків в політичній системі Укр.: мало чисельне представлення партій центриської орієнтації; гостра боротьба між партійними флангами; незацікавленість інтересами народу; комерційна основа діяльності партій та багато інших.

В теперішніх умовах для подолання недоліків діяльності партій держава повинна сприяти їх «входженню» в політ систему, необхідна якісна законодавча підтримка партій, використання стимулюючих засобів і методів держ підтримки, знайти оптимальний баланс між регламентацією і мірою їх внутрішньої саморегуляції. Можливий шлях до більш ефективної політ сис-ми, на мій погляд, може заключатися у становленні в Укр. Двопартійної сис-ми на зразок розвинених країн світу.

 

35 ,На основі аналізу лобізму, як способу представлення і захисту інтересів у системі державної влади, його позитивних і негативних наслідків та факторів, що їх зумовлюють, покажіть специфіку лобізму в Україні, основні види лобістської діяльності в Україні та позитивні і негативні наслідки їх застосування для суспільства і держави.

“Лобізм” - це представлення і захист інт-сів у структурах держ влади.Це спроба організацій або окремих громадян впливати не тільки на прийняття, відхилення чи зміну законів у парламенті, а також впливати на адмін рішення уряду,спираючись на підтримку не тільки обраних депутатів,а й різних політ партій, державних і недержавних установ,підтримку громадськості. Лобісти становлять велику силу яка використ різні прийоми, впливає на прийняття рішень як на нац рівні,так і на рівні області,р-ну чи міста.Лобісти використовують різні прийоми, щоб переконати представників держ влади прийняти певне рішення. Ці прийоми можуть бути прямими і непрямими.До прямих належать: приватні зустрічі з законодавцями;збирання інф-ції, проведення досліджень і підготовка презентацій перед законодавцями;присутність і виступ на слуханнях комітетів та інших урядових відомств;надання професійних порад,допомога у підготовці законопроектів;запрошення законодавців на громадські заходи і неофіційні зібрання;внесення грошей на виборчі кампанії,що у нас є особливо популярним.Прикладами непрямого лобізму є:Вплив громадськості,опитуван. населення, залучення виборців, об’єдн. різних груп.Лобізм має як позит, так і негат наслідки. Зіткнення протилежних інтересів щодо виріш проблеми дозволяє представникам влади приймати більш виважені рішення. Коли законодавці зустрічаються з групами протилежних інтересів, вони вивчають “дві сторони медалі”, зважуючи позит і негат сторони проблеми, таким чином, законодавець має “повну картину” перед дебатами законопроекту в парламенті. Лобісти передають інф-цію від зацікавлених груп відповідним владним інституціям, полегшуючи таким чином взаєморозуміння та процес обміну знаннями. Але проблемою нашого сусп-ва є те, що політ структури часто не зважають на спроби лобіювання їх інтересів. Вони «відгороджуються» від думки народу і не хочуть її чути. Лобізм — це представницька діял-сть, яка доповнює виборчий процес і заохочує громадян до участі у ньому. Але лобізм може сприйм як шкідл явище,коли йдеться про діял-сть,яка провод таємно.Прикл. такої найпоширеніш шкідл діял-сті в Укр. можуть бути таємні внески в камп деп.-та чи стосунки з офіц особами, які є незаконними.Така корупційність в Укр.є одним з найбільших негат. наслідків,оскільки призвод. до неефект керівництва країною.В розвин країнах лобіст. дія-сть регул. законодавч шляхом, тоді як в Укр. законодавча база лобізму буквально відсутня (представлена законами про партійну діяльність).

 

24 ,Визначте сутність легітимності влади та кризи легітимності. В чому полягають проблеми легітимізації політичної влади в сучасній Україні? шляхи подолання кризи легітимності?

Легітимність політичної влади означає характер взаємовід. влади і підвладних, що виражається у добровільному визнанні цінності влади, її права на керівництво.

Легітимність влади ґрунтується на визнанні права носія владних відносин визначати норми поведінки інших суб’єктів. Якщо влада сприймається населенням як правомірна і справедлива – вона є легітимною. Якщо ж правляча група внаслідок відсутності довіри до неї змушена постійно застосовувати примус, її владу прийнято визначати як нелегітимну. Легітимна влада дає керівникам право на управління, а підлеглих зобов’язує підкорятись. Легітимність є соціокультурною і моральною характеристикою влади. Вона залежить від типу культури, свідомості, традицій, права. Показником ступеня легітимності політ влади є рівень примусу, необхідний для проведення певної політики в суспільстві, ступінь соціальної напруженості, сила прояву громадянської непокори, ступінь підтримки опозиції існуючому режиму, кількість і рівень організованості спроб повалення правителів. Легітимність характеризує ціннісне відношення до влади, тобто, з точки зору її відповідності ціннісним уявленням громадян. Саме ці фактори є умовою підтримки влади і її стабільності, а будь-який тип легітимності, в кінцевому рахунку, визначається надіями населення на результативність влади і тим, наскільки такі надії справджуються. Дефіцит легітимності із часом може компенсуватись ефективною політикою. Але зворотний бік полягає в тому, що без підтримки громадян важко досягти ефективності, оскільки в таких випадках завжди присутня політична нестабільність.

Легітимність реалізується на трьох рівнях: ідеологічному, структурному та персональному. Легітимізація влади є предметом постійної турботи правлячих груп. Щоб забезпечити підтримку мас, вони прагнуть впливати на свідомість людей ідеологічними, моральними, емоційно-психологічними, правовими, науковими та іншими засобами.

Криза легітимності – ситуація, в якій правомірність існуючого соц порядку піддається сумніву та відкрито висловлюється недовіра до існуючої влади. Вона свідчить про те, що політ влада не здатна переконати сусп-во в необхідності і оптимальному функціонуванні існуючих держ інститутів і влад. Звичайно розрізняють наступні характерні риси кризи легітимності: відсутність згоди в сусп-ві стосовно політичної влади, невизнання громадянами процесу прийняття політичних рішень, невідповідність цих рішень домінуючим у суспільстві уявленням про право та справедливість, надмірна конкуренція у боротьбі за владу, політична пасивність мас, які не звертають уваги на заклики влади, неспроможність владної еліти посилити своє політичне панування.

Основні шляхи і засоби виходу з кризисних ситуацій для держави:1)Підтримка постійних контактів з населенням. 2)Проведення роз`яснювальної роботи відносно своїх цілей. 3)Врівноваженність гілок влади.4)Посилення ролі правових методів для досягнення цілей і постійного поновлення законодавства.5)Дотримання правил політичної гри без попирання інтересів сил, які беруть у ній участь.6)Організація контроля з боку організованої громадськості за різнімі рівнями державної влади.7)Зміцнення демократичних цінностей у суспільстві.8)Подолання правового нігілізму населення, насадження правової культури.9)Розвиток у населення почуття справедливості, почуття законного, тобто того, що обґрунтовано називають «почуттям права». 10)Піднесення нац духу, формуван почуття нац-ної,державної вартості,значущості, патріотизму.11)Задоволення соц-ек потреб населення.

Теоретично, можна знайти багато шляхів для подолання кризи легітимності влади, але в практичному вимірі – для кожної країни в кожну епоху потрібен індивідуальний підхід, знання особливостей, менталітету суспільства,економ та інших чинників які впливають на цю державу. Укр–це країна, яка за свою історію досить часто зазнавала криз легітимності влади. Останні події підтвердили, що Помаранчева революція була не останнім, мабуть, проявом таких криз і що влада діяла і продовжує діяти врозріз суспільним інтересам. Ця проблема веде до втрати стабільності, появи недовіри народу до будь-якої влади взагалі, відсутності злагодженості в суспільстві. Тому авторитетність державної влади та її органів, легітимність їх діяльності мають стати одним з першочергових завдань державної політики на Україні.

 

36 ,Охарактеризуйте особливості процесу становлення партійної системи України, її сучасний стан, переваги і недоліки української багатопартійності. Який вплив сьогодні мають політичні партії на розробку стратегії розвитку держави та на функціонування органів державної влади? Що сприятиме підвищенню ролі партій в системі державної влади?

Партійна система – сукупність партій, що діють в межах визначеної політичної системи і беруть участь у боротьбі за владу та її здійснення. Роль політичних партій в громадянському суспільстві та політичній системі в значній мірі визначається типом і специфікою партійної системи, місцем партії в партійній системі та парламентською діяльністю, що є однією із основних форм політичної діяльності будь-якої партії.

З точки зору типу партійної системи в Укр. вона Є багатопартійною, мультиполярною (з обмеженим плюралізмом). Це свідчить про те, що в нашій країні право здійснювати політичне керівництво мають всі легально