Фірма-монополіст має ту же мету, що і конкурентна фірма: вибрати такий обсяг виробництва, який дозволяє максимізувати економічний прибуток. При виборі оптимального обсягу монополія має обмеження: витрати виробництва, попит на продукцію та її ціна. Вибір монополії можна проаналізувати за допомогою двох підходів: сукупний та граничний аналіз.
Оскільки в галузі діє лише один продавець товару, то попит на продукцію фірми співпадає з кривою ринкового попиту, яка визначає множину співвідношень між ціною і обсягом попиту, тому довільне маніпулювання цінами неможливе. Фірмі монополісту необхідно вибрати ціну, при якій споживачі придбали б весь обсяг продукції, тобто ціну і обсяг випуску, які максимізують прибуток, обираються одночасно зважаючи на криву попиту. Тому монопольні підприємства називають «прайс-мейкери» (price-maker) – «ті, що встановлюють ціну».
Монополія має спадну криву попиту, що зумовлює певні особливості динаміки основних показників доходу фірми:
1. 
Граничний доход завжди менш за ціну: MR < Р.
Оскільки лінія попиту на продукт фірми-монополіста має спадний характер, то щоб збільшити обсяги продаж монополіст повинен знизити ціну не тільки на додаткову одиницю продукції, а й на весь обсяг продаж.
Наприклад: (див. рис. 10.1)
P1 =12 гр. од.; Q1=2 од.
P2=10 гр. од.; Q2=3од.
Тобто, дві одиниці продукції продаються по 12 гр. од. за певний проміжок часу, знизивши ціну з 12 до 10 гр. од., монополіст може продати три одиниці продукції.
Формування граничного доходу монополіста:
а) доход за певний проміжок часу: ТR1= Р1* Q1=12*2=24 гр. од.
б) доход, отриманий фірмою за рахунок зниження ціни:
ТR2= Р2* Q2=10*3=30 гр. од.
в) приріст доходу: ∆ТR= ТR2 - ТR1= 30 – 24= 6 гр. од.
Граничний дохід МR дорівнює приросту сукупного доходу при зміні обсягу випуску на одиницю, тобто 6 гр. од., а ціна додаткової одиниці товару дорівнює 10 гр. од. (6 < 10), тому MR < Р.
Виграш від збільшення обсягів продажу зменшиться на величину програшу від зниження ціни (в момент продажу 3 од. товару фірма получила дохід 10 гр. од., але програма 4 гр. од. за рахунок зниження ціни).
Отже, із зростанням обсягів продажу фірма втрачає частину свого сукупного доходу за рахунок зниження ціни, проте збільшує його, реалізуючи більшу кількість товару. Внаслідок цього граничний дохід MR завжди буде меншим за ціну, а його графік лежатиме нижче лінії попиту (рис.10.2). Ця властивість пояснюється дією двох ефектів: ефектом обсягу та ефектом ціни, які діють у протилежних напрямках, – якщо обсяг продажу зростає, то ціна знижується. Граничний дохід може бути позитивною величиною (виграш більш програшу), від’ємною (виграш менш програшу) або нульовою (виграш дорівнює програшу).
2. Середній дохід монополіста завжди дорівнює ціні, а його крива збігається з кривою попиту (рис.10.2):
Динаміка сукупного доходу залежить від еластичної попиту за ціною.
3. Сукупний дохід монополіста, як і конкурентної фірми, обчислюється за формулою:
,
але ціна (Р) не постійна, вона залежить від рівня попиту, тому функція виторгу нелінійна. Сукупний доход монополії зазнає впливу спадного характеру ціни та цінової еластичності попиту, тому не може зростати нескінченно (рис.10.2).
Вибір монополістом ділянки кривої попиту
Монополіст визначає випуск, орієнтуючись на криву попиту, тому необхідно проаналізувати співвідношення ціни, граничного і сукупного доходу монополіста.
Як відомо, величина приросту сукупного доходу при зниженні ціни і збільшенні обсягу визначається еластичністю попиту за ціною: якщо попит еластичний, то приріст обсягу приводить до сукупного доходу і величина граничного доходу в цьому випадку є додатною; при нееластичному попиті зростання обсягу викликає зниження сукупного доходу і граничний дохід тоді від'ємний; коли попит одиничний, то граничний доход дорівнює нулю.
Геометричний зв’язок між кривими сукупного, граничного та середнього доходу наведено на рис. 10.2.
|
З аналізу графіків на рис. 10.2 стає очевидним, що ТR зростає до тих пір, поки MR є числом позитивним (що відбувається на еластичному відрізку лінії попиту), і досягає максимального значення, коли MR дорівнює нулю (тобто в точці з одиничною еластичністю). Якщо MR має від’ємні значення, то ТR зменшується (що відбувається на нееластичному відрізку лінії попиту).
З цих залежностей стає зрозумілим, що монополісту доцільно збільшувати обсяги продаж тільки на еластичному відрізку лінії попиту.
Отже, в умовах чистої монополії необхідно вибирати таку комбінацію «ціна – осяг виробництва», який відповідає еластичному відрізку кривій попиту.
Стратегія монополіста у короткостроковому періоді
У короткостроковому періоді монополіст, як і інші виробники, може отримувати прибуток, намагаючись максимізувати його, чи мати збитки, намагаючись їх мінімізувати, визначаючи обсяг виробництва за правилом MR=MC. Точка перетину цих кривих (див. рис. 10.3) показує оптимальний обсяг виробництва Q*. Йому відповідає ціна P*, для знаходження якої монополіст використовує криву попиту (точка А на лінії попиту).
Така ціна завжди вище за граничні витрати тому, що за умови чистої монополії MR<P, а у точці рівноваги MR=MC, тому MC<P.
При оптимальному обсязі Q* ціна P* >ATC*, тому монополія максимізує економічний прибуток, величина якого дорівнює площині прямокутника, який заштриховано площина прямокутника, який заштриховано (див. рис. 10.3).
Особливістю цієї ситуації є те, що в стані рівноваги монопольної фірми ціна завжди більша за граничні витрати, а середні витрати вище свого мінімального значення (див. рис. 10.3), що вказує на недозавантаженість потужностей підприємства. Разом з тим, монополіст не буде встановлювати максимально можливу ціну на свій товар, бо він має враховувати ринковий попит і прагне досягти максимального прибутку, а не ціни.
Дуже рідко, але можливі ситуації, коли монопольне підприємство не в змозі покрити свої витрати за рахунок ціни. У короткостроковому періоді, сподіваючись на покращення ринкових умов, воно може мінімізувати свої збитки, якщо AVC 
P<ATC. В противному разі йому необхідно припинити свою діяльність (P<АVС). Але більш типовою є ситуація, коли монополіст отримує економічні прибутки як у короткостроковому, так і довгостроковому періоді, останнє обумовлене наявністю бар’єрів для вступу в галузь інших фірм.
В умовах досконалої конкуренції за будь-якої ціни фірма випускала і пропонувала на продаж такий обсяг продукції, щоб граничні витрати дорівнювали ціні. Тоді крива пропозиції просто співпадала з кривою МС. Але в умовах монополії фірма вирівнює граничні витрати не з ціною, а з граничною виручкою. А оскільки гранична виручка цілком визначається характером попиту на товар (конфігурацією кривої попиту), то для одного і того ж обсягу, в залежності від попиту на товар, може встановитися різна ціна товару (рис. 10.4.а), як і при одній і тій же ціні фірма-монополіст може випускати різні обсяги товару (рис. 10.4.б). Отже, в умовах монополії фірма не може забезпечити однозначного співвідношення Р і Q*, тобто для фірми-монополіста неможливо побудувати криву пропозиції.
Монополіст визначає випуск, орієнтуючись на криву попиту. Змінюючи обсяги, може знаходити таку ціну, яка буде максимізувати прибуток. Щоб зберегти високу ціну, монополія може зменшити обсяг пропозиції.
