ГЕНДЕРНА СОЦІОЛОГІЯ
Конспект лекцій для студентів спеціальності
6.030101 Соціологія
Укладач: Іванова І.Ф., канд. пед. наук,
доцент кафедри соціології
Миколаїв – 2014 р.
Тема Місце гендерної соціології у системі соціологічного знання та державній гендерній політиці
Загальна кількість годин: 4
Лекції: 2 год.
Семінар: 2 год.
План заняття:
1. Місце гендерної соціології у системі соціологічного знання
2. Місце гендерної соціології в державній гендерній політиці
3. Гендерна соціологія як навчальна дисципліна: мета, завдання, структура
Графік проведення заняття
Вступ – 10 хв.
1 питання – 20 хв.
2 питання – 20 хв.
3 питання – 20 хв.
Висновки – 10 хв.
1. Місце гендерної соціології у системі соціологічного знання (запропонувати студентам стати співдоповідачами лектора)
Відповідно до загальноприйнятої класифікації соціологічних теорій відокремлюють спеціальні соціологічні теорії, які вивчають особливі групи: соціологія особистості, гендерна соціологія, соціологія молоді, соціологія мистецтва, соціологія моралі тощо. Згідно з класифікацією М. Руткевич розрізняють соціологічні теорії, які досліджують взаємодію особистості з суспільством, тобто різні соціальні групи (особистість, молод ь, сім’я, колектив, чоловік і жінка тощо).
Гендерна соціологія має тісні внутрігалузеві зв’язки з іншими соціологічними галузями: загальною соціологією, соціологією культури, соціологією політики, соціологією релігії, соціологією особистості, етносоціологією, соціологією молоді, соціологією праці, соціологією освіти, соціологією шлюбу і сім’ї, соціологією виховання, соціологією девіантної поведінки тощо.
Гендерна соціологія має тісні міжгалузеві зв’язки з іншими науками: філософією, історією, економічними науками, гендерологією, демографією, психологією (віковою, соціальною, педагогічною, психологією особистості), педагогікою тощо.
Місце гендерної соціології в державній гендерній політиці
Інтеграція української держави у світове співтовариство вимагає переосмислення місця і ролі жінок у суспільстві, їх рівноправну участь у всіх сферах життєдіяльності. Однак, сучасне становище чоловіків і жінок у суспільстві, зміст і суть гендерних стереотипів, поширених серед населення, офіційна гендерна політика дають підстави вважати, що нам є над чим працювати. Підґрунтям для такого висновку є стан гендерних відносин в економічній, соціальній, правовій та політичній сферах українського суспільства, а також стан громадської свідомості, де досі успішно відтворюється низка глибоко вкорінених гендерних стереотипів.
Соціальна дискримінація означає обмеження або втрату прав за гендерною ознакою у всіх сферах життя: трудовій, соціально- економічній політичній, духовній, побутовій.Соціальна дискримінація призводить до зниження соціального статусу і є однією з форм насилля над особистістю.
Витоки соціальної дискримінації потрібно шукати ще в стародавні часи. Вже тоді вчені та політики прикривали нерівноправне положення жінки в суспільстві дискусіями про те, чи є жінка людиною і чи має вона душу. Погляд на жінку як неповноцінну істоту знайшов своє відображення в теологічних і філософських працях стародавнього світу. Так, наприклад, Сократ говорив: "Три речі можна вважати щастям: що ти не дика тварина, що ти грек, а не варвар, і що ти чоловік, а не жінка".
З часів Сократа вже пройшло два з половиною тисячоліття, але ця проблема не втратила свою актуальність. Це, зокрема, підтверджує і прийняття світовою спільнотою певних нормативних документів, що мають на меті зрівняння чоловіків та жінок у можливостях.
Загалом можна прослідкувати таку хронологію подій щодо вивчення світовим співтовариством становища жінок в суспільстві:
1946 р. - створена Комісія ООН для спостереження за положенням жінок і сприяння реалізації їх прав.
1975 р. - Міжнародний рік жінки.
1979 р. - Генеральна Асамблея ООН приймає Конвенцію "Про ліквідацію всіх форм дискримінації відносно жінок". Україна ратифікувала дану Конвенцію в 1980 р.
Реальним поштовхом для активізації державної політики щодо підвищення статусу жінки в суспільстві була 4 Всесвітня конференція ООН з проблем жінок (1995), яка проходила в Пекіні. Уряди країн- учасниць взяли на себе зобов'язання щодо впровадження затвердженої на конференції Пекінської декларації. В ній проголошувалось:
- у державах повинна дотримуватись рівність прав жінок і чоловіків у всіх сферах життя;
- жінки повинні розглядатися не лише як об'єкти, але й суб'єкти змін;
- кожне суспільство повинне використовувати модель розвитку з врахуванням гендерного фактору - розширенням вибору для жінок і чоловіків на рівній основі.
1996 р. – в Україні прийнято Національний план дій на 1997-2000 рр. по покращенню положення жінок і підвищення їх статусу у суспільстві.
1997 р. - створено Координаційну раду з питань жінок при Міністерстві у справах сім'ї та молоді України.
2000 р. — спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН приймає документ "Жінки в 2000р.: рівність між жінками і чоловіками, розвиток і мир у XXI ст."
У вересні 2000 р. на Всесвітньому саміті ООН було прийнято документ "Пакт розвитку тисячоліття", який підписав серед інших і президент України. Перспективи у цьому документі, окреслені до 2015 р. Серед Цілей Розвитку тисячоліття "Розвиток тендерної рівності та надання повноваження жінкам". Україна взяла на себе зобов'язання щодо просування гендерної рівності.
Положення про рівність чоловіків і жінок прямо чи концептуально зафіксовані в окремих статтях Конституції України в розділах, які визначають організацію, здійснення державної влади та місцевого самоврядування. Принцип рівноправності є підгрунттям всіх статей Конституції України, які регулюють політичні, соціально-економічні й інші права людини. Однак закріплення рівності в правах не розв'язує проблеми реальної рівності. Досвід нашої держави показує, що отримання жінками однакових з чоловіками прав не ліквідувало всіх видів дискримінації щодо жінок. Крім закріплених рівних прав, необхідно надати представникам обох статей рівні можливості для їх реалізації.
У сучасних умовах вже формується система гендерних норм, спрямованих на ліквідацію розриву в становищі жінки та чоловіка, подолання всіх форм дискримінації щодо статей у всіх сферах суспільного життя. З 1970-х років спеціальні закони з рівних прав і можливостей ухвалено в Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Франції, Німеччині та інших країнах. У руслі цих процесів намагається рухатись й Україна: протягом 1999 — 2005 років до Верховної Ради в порядку законодавчої ініціативи по дано шість законопроектів з тендерної рівності. Проте жодного з них не підтримали депутати.
Кожна держава, орієнтована на утвердження себе як демократичної, соціальної та правової, для забезпечення рівних прав і можливостей виробляє гендерну політику. Державна гендерна політика — не діяльність (або бездіяльність у разі навмисного не впровадження такої політики) державних інституцій, спрямована на здійснення та гарантування рівних прав, свобод і можливостей для жінок і чоловіків, утвердження гендерної демократії та формування гендерної культури в суспільстві. Оскільки реальне становище жінок суттєво відрізняється від становища чоловіків, то особливий наголос у структурі гендерних стратегій та їх реалізації ставиться завжди на політиці щодо поліпшення становища жінок. Водночас така справедливість не унеможливлює, а, навпаки, передбачає в структурі гендерної політики оновлення становища чоловіків стосовно формування гендерно якісніших, адекватних потребам сучасності світогляду, поведінки, громадських та державних форм діяльності, долання неадекватності сприймання ними сучасних перетворень, насамперед у сфері гендеру.
Основними елементами державної гендерної політики є:
• політика щодо жінок, забезпечення їм рівного соціального статусу з чоловіками шляхом гарантування можливостей для їх рівноправного розвитку як соціально-демогра- фічної групи;
• політика щодо чоловіків, формування у них тендерної свідомості, культури тендерної поведінки, орієнтації на паритетність відносин з жінкою;
• державно-правове регулювання тендерних відносин;
• сприяння розвиткові тендерної демократії та тендерної культури в суспільстві.
Оскільки в системі відносин статей найдискримінованішими в суспільстві є жінки, то в структурі державної гендерної політики цій статі приділяється особлива увага. Державна політика щодо жінок - складова соціальної політики, спрямована на подолання гендерної нерівності в становищі жінок для забезпечення їм рівного соціального статусу з чоловіками через гарантування можливостей їх рівноправного розвитку.
Приклади гендерної нерівності. Мають місце перешкоди у розвитку політичної участі жінок в органах влади, тому що залишається стійкий стереотип, який характерний як для чоловіків, так і для жінок, що політика і державне управління — це сфера чоловічої діяльності. Згідно з даними соціологічних опитувань так вважають майже 70% громадян України. Не дивлячись на це за останні роки жінки наполегливо намагаються увійти у велику політику та закріпитися на різних політичних рівнях. На перших українських виборах депутатів до Верховної Ради було обрано лише 11 жінок. Але з року в рік участь жінок в політичному, громадському житті України постійно зростає. В 2011 р. у Верховній Раді України засідало 36 жінок, що складало 8% від загальної кількості депутатів.