Місце гендерної соціології в державній гендерній політиці

ГЕНДЕРНА СОЦІОЛОГІЯ

Конспект лекцій для студентів спеціальності

6.030101 Соціологія

Укладач: Іванова І.Ф., канд. пед. наук,

доцент кафедри соціології

Миколаїв – 2014 р.

 

Тема Місце гендерної соціології у системі соціологічного знання та державній гендерній політиці

Загальна кількість годин: 4

Лекції: 2 год.

Семінар: 2 год.

 

 

План заняття:

1. Місце гендерної соціології у системі соціологічного знання

2. Місце гендерної соціології в державній гендерній політиці

3. Гендерна соціологія як навчальна дисципліна: мета, завдання, структура

 

Графік проведення заняття

Вступ – 10 хв.

1 питання – 20 хв.

2 питання – 20 хв.

3 питання – 20 хв.

Висновки – 10 хв.

1. Місце гендерної соціології у системі соціологічного знання (запропонувати студентам стати співдоповідачами лектора)

Відповідно до загальноприйнятої класифікації соціологічних теорій відокремлюють спеціальні соціологічні теорії, які вивчають особливі групи: соціологія особистості, гендерна соціологія, соціологія молоді, соціологія мистецтва, соціологія моралі тощо. Згідно з класифікацією М. Руткевич розрізняють соціологічні теорії, які досліджують взаємодію особистості з суспільством, тобто різні соціальні групи (особистість, молод ь, сім’я, колектив, чоловік і жінка тощо).

Гендерна соціологія має тісні внутрігалузеві зв’язки з іншими соціологічними галузями: загальною соціологією, соціологією культури, соціологією політики, соціологією релігії, соціологією особистості, етносоціологією, соціологією молоді, соціологією праці, соціологією освіти, соціологією шлюбу і сім’ї, соціологією виховання, соціологією девіантної поведінки тощо.

Гендерна соціологія має тісні міжгалузеві зв’язки з іншими науками: філософією, історією, економічними науками, гендерологією, демографією, психологією (віковою, соціальною, педагогічною, психологією особистості), педагогікою тощо.

Місце гендерної соціології в державній гендерній політиці

Інтеграція українсь­кої держави у світове співтовариство вимагає переосмислення місця і ролі жінок у суспільстві, їх рівноправну участь у всіх сфе­рах життєдіяльності. Однак, сучасне становище чоловіків і жінок у суспільстві, зміст і суть гендерних стереотипів, поширених серед населення, офі­ційна гендерна політика дають підстави вважати, що нам є над чим працювати. Підґрунтям для такого висновку є стан гендерних відносин в економічній, соціальній, правовій та політичній сфе­рах українського суспільства, а також стан громадської свідомості, де досі успішно відтворюється низка глибоко вкорінених гендерних стереотипів.

Соціальна дискримінація означає обмеження або втрату прав за гендерною ознакою у всіх сферах життя: трудовій, соціально- економічній політичній, духовній, побутовій.Соціальна дис­кримінація призводить до зниження соціального статусу і є од­нією з форм насилля над особистістю.

Витоки соціальної дискримінації потрібно шукати ще в ста­родавні часи. Вже тоді вчені та політики прикривали нерівноп­равне положення жінки в суспільстві дискусіями про те, чи є жінка людиною і чи має вона душу. Погляд на жінку як непов­ноцінну істоту знайшов своє відображення в теологічних і філо­софських працях стародавнього світу. Так, наприклад, Сократ говорив: "Три речі можна вважати щастям: що ти не дика твари­на, що ти грек, а не варвар, і що ти чоловік, а не жінка".

З часів Сократа вже пройшло два з половиною тисячоліття, але ця проблема не втратила свою актуальність. Це, зокрема, підтверджує і прийняття світовою спільнотою певних норматив­них документів, що мають на меті зрівняння чоловіків та жінок у можливостях.

Загалом можна прослідкувати таку хронологію подій щодо вивчення світовим співтовариством становища жінок в суспільстві:

1946 р. - створена Комісія ООН для спостереження за поло­женням жінок і сприяння реалізації їх прав.

1975 р. - Міжнародний рік жінки.

1979 р. - Генеральна Асамблея ООН приймає Конвенцію "Про ліквідацію всіх форм дискримінації відносно жінок". Ук­раїна ратифікувала дану Конвенцію в 1980 р.

Реальним поштовхом для активізації державної політики щодо підвищення статусу жінки в суспільстві була 4 Всесвітня конференція ООН з проблем жінок (1995), яка проходила в Пекіні. Уряди країн- учасниць взяли на себе зобов'язання щодо впровадження затвердженої на конференції Пекінської декла­рації. В ній проголошувалось:

- у державах повинна дотримуватись рівність прав жінок і чоловіків у всіх сферах життя;

- жінки повинні розглядатися не лише як об'єкти, але й суб'­єкти змін;

- кожне суспільство повинне використовувати модель роз­витку з врахуванням гендерного фактору - розширенням ви­бору для жінок і чоловіків на рівній основі.

1996 р. – в Україні прийнято Національний план дій на 1997-2000 рр. по покращенню положення жінок і підвищення їх статусу у суспільстві.

1997 р. - створено Координаційну раду з питань жінок при Міністерстві у справах сім'ї та молоді України.

2000 р. — спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН прий­має документ "Жінки в 2000р.: рівність між жінками і чоловіка­ми, розвиток і мир у XXI ст."

У вересні 2000 р. на Всесвітньому саміті ООН було прийнято документ "Пакт розвитку тисячоліття", який підписав серед інших і президент України. Перспективи у цьому документі, окреслені до 2015 р. Серед Цілей Розвитку тисячоліття "Розви­ток тендерної рівності та надання повноваження жінкам". Україна взяла на себе зобов'язання щодо просування ген­дерної рівності.

Положення про рівність чоловіків і жінок прямо чи концептуально за­фіксовані в окремих статтях Конституції України в розділах, які визначають організацію, здійснення державної влади та місце­вого самоврядування. Принцип рівноправності є підгрунттям всіх статей Конституції України, які регулюють політичні, соціально-економічні й інші права людини. Однак закріплення рівності в правах не розв'язує проблеми реальної рівності. Досвід нашої держави показує, що отримання жінками однако­вих з чоловіками прав не ліквідувало всіх видів дискримінації щодо жінок. Крім закріплених рівних прав, необхідно надати представникам обох статей рівні можливості для їх реалізації.

У сучасних умовах вже формується система гендерних норм, спрямованих на ліквідацію розриву в становищі жінки та чоло­віка, подолання всіх форм дискримінації щодо статей у всіх сфе­рах суспільного життя. З 1970-х років спеціальні закони з рівних прав і можливостей ухвалено в Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Франції, Німеччині та інших країнах. У руслі цих процесів намагається рухатись й Україна: протягом 1999 — 2005 років до Верховної Ради в порядку законодавчої ініціативи по ­дано шість законопроектів з тендерної рівності. Проте жодного з них не підтримали депутати.

Кожна держава, орієнтована на утвердження себе як демо­кратичної, соціальної та правової, для забезпечення рівних прав і можливостей виробляє гендерну політику. Державна гендерна політика — не діяльність (або бездіяльність у разі навмисного не впровадження такої політики) державних інституцій, спрямо­вана на здійснення та гарантування рівних прав, свобод і мож­ливостей для жінок і чоловіків, утвердження гендерної демо­кратії та формування гендерної культури в суспільстві. Оскільки реальне становище жінок суттєво відрізняється від становища чоловіків, то особливий наголос у структурі гендерних стратегій та їх реалізації ставиться завжди на політиці щодо поліпшення становища жінок. Водночас така справедливість не унеможлив­лює, а, навпаки, передбачає в структурі гендерної політики оновлення становища чоловіків стосовно формування гендер­но якісніших, адекватних потребам сучасності світогляду, пове­дінки, громадських та державних форм діяльності, долання не­адекватності сприймання ними сучасних перетворень, насам­перед у сфері гендеру.

Основними елементами державної гендерної політики є:

• політика щодо жінок, забезпечення їм рівного соціально­го статусу з чоловіками шляхом гарантування можливос­тей для їх рівноправного розвитку як соціально-демогра- фічної групи;

• політика щодо чоловіків, формування у них тендерної свідомості, культури тендерної поведінки, орієнтації на па­ритетність відносин з жінкою;

• державно-правове регулювання тендерних відносин;

• сприяння розвиткові тендерної демократії та тендерної культури в суспільстві.

Оскільки в системі відносин статей найдискримінованішими в суспільстві є жінки, то в структурі державної гендерної по­літики цій статі приділяється особлива увага. Державна політика щодо жінок - складова соціальної політики, спрямована на подолання гендерної нерівності в становищі жінок для забезпе­чення їм рівного соціального статусу з чоловіками через гаран­тування можливостей їх рівноправного розвитку.

Приклади гендерної нерівності. Мають місце перешкоди у розвитку політичної участі жінок в орга­нах влади, тому що залишається стійкий стереотип, який характерний як для чоловіків, так і для жінок, що політика і державне управлін­ня — це сфера чоловічої діяльності. Згідно з даними соціологіч­них опитувань так вважають майже 70% громадян України. Не дивлячись на це за останні роки жінки наполегливо намагають­ся увійти у велику політику та закріпитися на різних політичних рівнях. На перших українських виборах депутатів до Верховної Ради було обрано лише 11 жінок. Але з року в рік участь жінок в політичному, громадському житті України постійно зростає. В 2011 р. у Верховній Раді України засідало 36 жінок, що складало 8% від загальної кількості депутатів.